№ 644/9865/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

23 березня 2020 року

м. Київ

справа № 644/9865/18

провадження № 61-19137св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 червня 2019 року у складі судді Ізмайлова І. К. та постанову Харківського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Бровченка І. О.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 про поновлення права користування житловим приміщенням та вселення.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що ізольована трикімнатна квартира АДРЕСА_1 була надана сторонам по справі згідно ордеру в 1991 році.

З відповідачкою ОСОБА_2 він перебував у зареєстрованому шлюбі з 1981 по 2003 рік.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_4 є його дітьми.

Так, у зв`язку із скрутним матеріальним становищем в родині, у 2001 році він тимчасово виїхав працювати в Аргентину на будівництво метрополітену.

Через деякий час після повернення в Україну йому стало відомо, що рішенням Орджонікідзевського районного суду від 21 лютого 2003 року його визнано безвісно відсутнім.

За його заявою судове рішення про визнання безвісно відсутнім було скасовано рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 07 листопада 2011 року.

У листопаді 2012 року йому стало відомо, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Управлінням комунального майна та приватизації 27 серпня 2004 року № 7-04-248657.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09 січня 2014 року свідоцтво про право власності, виданого Управлінням комунального майна та приватизації 27 серпня 2004 року за № 7-04-248657 визнано недійсним та поновлено його право користування спірною квартирою.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року Орджонікідзевський районний відділ у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області зобов`язано вчинити реєстрацію місця його проживання в спірному житлі.

Згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 25 вересня 2018 року у спірній квартирі зареєстрований він та відповідачі у справі.

У 2017 році відповідачка ОСОБА_2 стала вчиняти перешкоди у користуванні житлом та не пускати його до спірної квартири.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09 червня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про вселення до житла було відмовлено у зв`язку із ненаданням ним доказів, які б свідчили, що відповідачі перешкоджають йому у користуванні спірною квартирою, вчиняють перешкоди вселення у квартиру.

Позивач вказав, що на цей час у нього виникли нові підстави звернення до суду з позовними вимогами до відповідачів про вселення його в спірне житло, які підтверджуються належним чином.

Так, 10 грудня 2018 року та 11 грудня 2018 року він намагався потрапити до свого житла за адресою: АДРЕСА_2 , але відповідачка ОСОБА_2 двері не відчинила, а ключів від замку дверей у нього немає вже давно.

У зв`язку із наведеними обставинами він вимушений жити у готелі.

З урахуванням викладених обставин просив суд захистити його право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1 та вселити його у вищевказану квартиру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 червня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто перешкоди в користуванні ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 .

Вселено ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості. Суд вказав, що ОСОБА_2 чинить позивачу перешкоди в користуванні житловим приміщенням, що підтверджено доказами.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_2 подала до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року апеляційнускаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішенняОрджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 червня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У жовтні 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

14 листопада 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ізольована трикімнатна квартира АДРЕСА_1 була надана сторонам по справі на підставі ордеру від 08 жовтня 1985 року № 13429, виданого Московським районним військовим комісаріатом м. Харкова.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду від 21 лютого 2003 року позивача визнано безвісно відсутнім.

На підставі свідоцтва про право власності, виданого Управлінням комунального майна та приватизації 27 серпня 2004 року № 7-04-248657 квартира АДРЕСА_1 була зареєстрована за ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності.

Згідно рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2015 року та рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09 січня 2014 року визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло, а саме: квартиру АДРЕСА_1 від 27 серпня 2004 року за № 7-04-248657, видане Управлінням комунального майна та приватизації державного житлового фонду Харківської міської ради та поновлено право ОСОБА_1 на користування даною квартирою.

Згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 25 вересня 2018 року, за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані наступні особи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 та неповнолітня ОСОБА_5 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантовано кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Згідно статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 6 ЖК Української РСР встановлено, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим примушенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.

За правилом частини першої-другої статті 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Згідно статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.

Відповідно до статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до пункту 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року № 6-60цс-12, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК Української РСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК Української РСР).

Статтею 12 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Із довідки ДОП СП Індустріального ВП ГУНП в Харківській області від 12 грудня 2018 року убачається, що 10 грудня 2018 року до Індустріального відділу поліції надійшло звернення гр. ОСОБА_1 , в якому він просить прийняти міри до колишньої дружини ОСОБА_2 , яка не впускає його до квартири де він прописаний за адресою: АДРЕСА_2 . В ході перевірки опитана гр. ОСОБА_2 повідомила, що її колишній чоловік ОСОБА_1 фактично не мешкає за вище вказаною адресою з 2001 року, та впустить його до квартири лише за рішенням суду.

Як вбачається з відповіді Індустріального ВП ГУНП в Харківській області від 21 грудня 2018 року, за заявою ОСОБА_1 проведено перевірку, ЖЄО 30507 від 10 листопада 2018 року розглянуто, проведено перевірку та складено висновок від 04 грудня 2018 року № 17035 та ЖЄО 30629 від 11 грудня 2018 року, під час виїзду екіпажу патрульної поліції проведено профілактичні заходи з гр. ОСОБА_2 , яка вже неодноразово порушує житлові права гр. ОСОБА_1 .

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився також і апеляційний суд, правильно виходив з того, що ОСОБА_2 чинить позивачу перешкоди в користуванні житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Доводи ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 має інше житло, а його вселення у спірну квартиру, яка має площу лише 41, 6 кв.м., порушує права інших осіб, які там проживають, є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 має законне право користуватися спірним житлом.

Посилання ОСОБА_2 на те, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 09 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 11 жовтня 2017 року, вже було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про вселення та у користуванні спірною квартирою, як на підставу для відмови у позові є безпідставними, оскільки позивачем зазначені нові підстави звернення з позовом до суду та відповідні докази.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 25 червня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило