№ 645/1038/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 645/1038/19

провадження № 61-9289св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 26 травня 2020 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Котелевець А. В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про забезпечення в`їзду через визначення порядку користування земельною ділянкою комунальної власності,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом в обґрунтування якого зазначав, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 перебуває у постійному спільному користуванні сторін на підставі правовстановлюючих документів здійснення обороту об`єктів цивільного права у вигляді окремих об`єктів нерухомої власності сторін.

07 вересня 2000 року його батько ОСОБА_2 отримав право користування земельною ділянкою площею 1628 кв.м (0,1628 га) по АДРЕСА_1 у зв`язку з відчуженням ОСОБА_4 частини будинку.

31 травня 2017 року позивач набув право власності на житловий будинок, розташований на спірній земельній ділянці.

В`їздом на земельну ділянку користується лише відповідач, який не дозволяє йому ним користуватися. Він фактично позбавлений права повноцінно користуватися своєю земельною ділянкою за призначенням, що порушує його права та вимоги добросусідства.

Керуючись частиною третьою статті 103 ЗК України, позивач просив суд встановити порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 у відповідності до висновку експертного земельно-технічного дослідження №3/82/02-19 від 12 лютого 2019 року, а саме: лінію розподілу частин земельної ділянки, виділених у користування сторін, провести: від точки І, яка розташована на межі ділянки з боку АДРЕСА_1 навпроти лінії блокування жилих будинків сторін по лінії блокування жилих будинків сторін до точки ІІ; від точки ІІ по земельній ділянці до точки ІІІ на тильній межі земельної ділянки на відстані 30,93 м від лівого кута земельної ділянки. Частину земельної ділянки площею 55,4 кв.м (0,00554 га) виділити у спільне користування сторін для проїзду на частину земельної ділянки, виділеної у його користування ця частина земельної ділянки має ширину 2,7 м, примикає до тамбуру літ. «а7» та продовжується від межі земельної ділянки зі сторони АДРЕСА_1 в місці розташування воріт № 10 до лінії розподілу земельної ділянки.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визначено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 у відповідності до висновку експертного земельно-технічного дослідження № 3/82/02-19 від 12 лютого 2019 року, виконаного судовим експертом ОСОБА_5 : лінію розподілу частин земельної ділянки, виділених у користування сторін, провести: від точки І, яка розташована на межі ділянки з боку АДРЕСА_1 навпроти лінії блокування жилих будинків сторін по лінії блокування жилих будинків сторін до точки ІІ; від точки ІІ по земельній ділянці до точки ІІІ на тильній межі земельної ділянки на відстані 30,93 м від лівого кута земельної ділянки. Частину земельної ділянки площею 55,4 кв.м (0,00554 га) виділити у спільне користування сторін для проїзду на частину земельної ділянки, виділеної у користування ОСОБА_1 . Ця частина земельної ділянки має ширину 2,7 м, примикає до тамбуру літ. «а7» та продовжується від межі земельної ділянки зі сторони АДРЕСА_1 в місці розташування воріт № 10 до лінії розподілу земельної ділянки.

Рішення мотивовано тим, що висновок експертного земельно-технічного дослідження № 3/82/02-19 від 12 лютого 2019 року не суперечить правовстановлюючим документам на земельні ділянки та містить можливість визначення порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , а тому позов підлягає задоволенню.

Постановою Харківського апеляційного суду від 26 травня 2020 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 мали права на користування земельною ділянкою тільки у обсязі 602 кв. м, тому до ОСОБА_1 , як спадкоємця ОСОБА_7 перейшло право користування спірною земельною ділянкою у тому ж обсязі і порядку встановленому рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 грудня 1987 року. Отже підстав вважати, що права позивача порушені та наявні підстави для визначення нового порядку користування згідно висновку експертного земельно-технічного дослідження №3/82/02-19 від 12 лютого 2019 року немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи у суді касаційної інстанції

20 червня 2020 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 26 травня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи.

У вересні 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Скаржник просив суд скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження, ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував пункт сьомий частини 82 ЦПК України, в зв`язку з чим вирішив справу всупереч правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц (пункт перший частини другої статті 389 ЦПК України).

Окрім того, касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційною інстанції безпідставно посилався на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 грудня 1987 року про визначення порядку користування земельною ділянкою, яке не є актом державної реєстрації речових прав та обмежень, ним встановлено лише індивідуальні права та обов`язки осіб, які були у 1987 році сторонами у справі, на підставі обставин, що розглядались судом. Апеляційним судом безпідставно взято вказане рішення, як преюдиційне, оскільки учасниками вказаної справи були інші особи, а не особи які є учасниками цієї справи.

Доводи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу мотивовано тим, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки вказаний спір триває довгий час, а у своїй позовній заяві ОСОБА_1 не просив переглянути порядок землекористування. Суд першої інстанції проігнорував рішення Верховного Суду від 12 грудня 2018 року.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що на підставі договору купівлі - продажу у 1970 році ОСОБА_6 та ОСОБА_7 набули у власність 37/100 часкижитлового будинку АДРЕСА_2 .

Власником 63/100 частки житлового будинку АДРЕСА_2 була ОСОБА_8 .

Право власності на земельну ділянку під житловим будинком АДРЕСА_2 ні за ким із співвласників зареєстровано не було.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 грудня 1987 року співвласникам житлового будинку АДРЕСА_2 встановлено порядок користування земельною ділянкою за тією ж адресою, а саме: ОСОБА_8 , виділено у користування земельну ділянку площею 1026 кв. м, розташовану з боку домоволодіння АДРЕСА_3 з ізольованим виходом, а ОСОБА_7 і ОСОБА_6 залишено у користування земельну ділянку площею 602 кв. м також з ізольованим входом (а.с.79). Проти такого визначення порядку користування земельною ділянкою не заперечували ОСОБА_7 та ОСОБА_6 .

Рішення суду виконано 25 травня 1988 року, про що складено акт про поділ земельної ділянки, який затверджено суддею Фрунзенського районного суду міста Харкова.

На підставі договору купівлі-продажу від 07 вересня 2000 року ОСОБА_9 придбав у ОСОБА_4 і став власником 63/100 частки житлового будинку АДРЕСА_2 , який знаходиться на земельній ділянці площею 1628 кв.м (а.с.7).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 .

Позивач ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_7 на 37/200 частки житлового будинку АДРЕСА_2 , який знаходиться на земельній ділянці площею 1628 кв.м.

У лютому 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 звернулись до суду з заявою про перегляд рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 03 грудня 1987 року за нововиявленими обставинами, посилаючись на архівний витяг з рішення виконкому Сталінського району м. Харкова від 05 травня 1955 року, за яким площа земельної ділянка становить 2324 кв.м.

Ухвалою Фрунзенського районного суду міста Харкова від 03 липня 2007 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 09 серпня 2007 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_6 відмовлено .

У січні 2009 року ОСОБА_1 особисто та у якості представника ОСОБА_6 подано заяву про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, зазначаючи, що експертним висновком не враховані суттєві обставини, які зумовили зменшення наданої у користування площі земельної ділянки. Ухвалою суду від 13 березня 2009 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_6 відмовлено.

У травні 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 звертались до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою, за результатами розгляду якого рішенням Апеляційного суду Харківської області від 09 березня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

03 липня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_10 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності та зобов`язання знести самовільно збудовану огорожу.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 31 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 15 травня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_6 до ОСОБА_2 відмовлено.

Судовим розглядом встановлено, що придбавши за договором купівлі - продажу у 1970 році 37/100 частин спірного житлового будинку ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не оспорювали дійсність даного договору купівлі - продажу, будь яких претензій до інших співвласників не пред`являли, порядок користування земельною ділянкою між ними був визначений відповідно до ідеальних часток у праві власності на будинок. Договір купівлі - продажу є дійсним, у зв`язку з чим частки співвласників у праві власності на будинок не можуть бути збільшені.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 02 лютого 2016 року здійснено виділ спільної часки ОСОБА_1 , ОСОБА_6 у житловому будинку АДРЕСА_2 на їх ідеальну частку 37/100, та ОСОБА_2 на належні йому 63/100 частини у житловому будинку. Припинено право спільної часткової власності співвласників ОСОБА_1 , ОСОБА_6 з ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 . Будівлі та споруди, що виділено ОСОБА_1 та ОСОБА_6 залишено у їх спільній частковій власності по 1/2 частині за кожним ( а.с. 42-44).

У березні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 подали позов про визначення порядку користування земельною ділянкою, виділивши у користування кожного співкористувача по 1/3 земельної ділянки з наданням 2/3 земельної ділянки у спільне користування позивачів, з урахуванням можливості проїзду до кожної з виділених частин земельної ділянки.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 липня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_6 відмовлено.

Судове рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 01 листопада 2017 року та Постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року ( а.с47-51).

Судовими рішеннями встановлено відсутність підстав для зміни порядку користування, визначеного рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 грудня 1987 року, враховуючи, що рішеннями суду першої та апеляційної інстанції від 17 лютого 2015 року та від 02 березня 2016 року виділ спільної частки позивачів у спірному будинку було здійснено з урахуванням ідеальних часток сторін у праві власності, а також порядку користування відповідним будинком, що склався між його співвласниками.

Відповідно до висновку експертного земельно-технічного дослідження №3/82/02-19 від 12 лютого 2019 року визначено наступний порядок користування спірною земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , а саме : виділивши у користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частині із забезпеченням проїзду на кожну з виділених у користування частин земельної ділянки, а саме: лінію розподілу частин земельної ділянки, виділених у користування сторін, провести: від точки І, яка розташована на межі ділянки з боку АДРЕСА_3 навпроти лінії блокування жилих будинків сторін по лінії блокування жилих будинків сторін до точки ІІ; від точки ІІ по земельній ділянці до точки ІІІ на тильній межі земельної ділянки на відстані 30,93 м від лівого кута земельної ділянки. Частину земельної ділянки площею 55,4 м2 (0,00554 га) виділити у спільне користування сторін для проїзду на частину земельної ділянки, виділеної у користування ОСОБА_1 . Ця частина земельної ділянки має ширину 2,7 м, примикає до тамбуру літ. «а7» та продовжується від межі земельної ділянки зі сторони АДРЕСА_3 в місці розташування воріт № 10 до лінії розподілу земельної ділянки.

Право власнгості на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1628 кв.м ні за ким не заресєтровано, земельна ділянка перебуває у комунальній власності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Звертаючись до суду з позовною заявою ОСОБА_1 зазначав, що він разом з ОСОБА_2 є власниками ідеальних часток житлового будинку, а саме ОСОБА_1 власник 37/100 частки житлового будинку, а ОСОБА_2 . Власник 63/100 частки житлового будинку, а тому існує потреба у визначені нового порядку користування земельною ділянкою, що перебуває у комунальній власності шляхом виділення у користування кожному по 1/2 її частини. Просив встановити порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 у відповідності до висновку експертного земельно-технічного дослідження №3/82/02-19 від 12 лютого 2019 року.

Судами встановлено, що рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 03 грудня 1987 року визначено порядок користування земельною ділянкою між колишніми співвласниками ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , ОСОБА_6 у відповідності з їх ідеальними частинами у праві власності на будинок. ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було виділено у користування земельну ділянку площею 602 кв. метри.

Таким чином, за життя попереднього власника - спадкодавцю ОСОБА_7 37/100 частки житлового булинку було виділено у користування 602 кв.м спірної земельної ділянки, який за життя не змінював вказаного порядку та розміру користування спірною земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 1228 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1255 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Отже, до ОСОБА_1 у порядку спадкування після смерті ОСОБА_7 перейшло право користування земельною ділянкою у такому ж розмірі та у тій же конфігурації, яке належало спадкодавцю ОСОБА_7 на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 грудня 1987 року.

За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстав змінювати порядок користування спірною земельною ділянкою немає. Більше того, зазначений позивачем новий порядок користування земельною ділянкою фактично свідчить про те, що спірна земельна ділянка має виділитись у користування позивачу та відповідачу у рівних частках, що суперечитиме ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції безпідставно посилався як на преюдиційне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 03 грудня 1987 року, оскільки учасниками вказаної справи були інші особи, а не особи які є учасниками цієї справи не заслуговують на увагу, оскільки спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності, а вказаним рішенням суду було встановлено порядок користування земельною ділянкою, яке не один десяток років здійснювався співвласниками житлового будинку, відповідно такий порядок є усталеним і обов`язковим для наступних співвласників житлового будинку, який знаходиться на вказаній земельній ділянці.

Аналізуючи викладене, колегія суддів вважає, що наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано спростував. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України (у редакції станом на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського апеляційного суду від 26 травня 2020 року - залишенню без змін.

Керуючись ст ст 409, 410, 416, 436 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 26 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук