Постанова

Іменем України

15 квітня 2021 року

м. Київ

справа №645/1098/18

провадження №61-759св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2019 року у складі судді Горпинич О. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року у складі колегії суддів Бурлака І. В., Котелевець А. В., Яцини В. Б.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради, про визнання батьківства, з позовом, у якому просила встановити факт, що ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов мотивовано тим, що з жовтня 2015 року позивач мала близькі відносини з ОСОБА_2 , перебуваючи на той час у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_3 . Фактично шлюбні відносини між позивачем та ОСОБА_3 припинено з травня 2015 року, про що відповідачу було відомо.

У відповідача була наміри щодо подальшого життя разом з нею та створення родини. Проте, після повідомлення 09 лютого 2016 року про вагітність, відповідач припинив спілкування з позивачем.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син - ОСОБА_4 , запис про батька дитини був здійснений в порядку статті 135 СК України зі слів матері.

Відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, матеріальної допомоги на утримання сина не надає, не піклується про нього, факт батьківства не визнає.

З урахуванням наведеного, позивач звернулася до суду з позовом про встановлення батьківства відповідача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року, позов задоволено.

Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, щовідповідач в суді першої інстанції ухилявся від проведення судової експертизи, до суду апеляційної інстанції протягом року не з`являвся та не надав клопотання про проведення судової генетичної експертизи, що є підставою для встановлення факту його батьківства відносно дитини на підставі зібраних доказів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у позові.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій залишили поза увагою відсутність у справі переконливих та належних доказів факту батьківства ОСОБА_2 народженої позивачем дитини.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій надали перевагу одним нормам права, зокрема частині першій статті 135 СК України та проігнорували інші норми, зокрема - частини першої, другої статті 122 СК України, якими законодавчо закріплено презумпцію батьківства.

Так, шлюб між позивачем та ОСОБА_3 , відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу розірвано 26 липня 2016 року, тобто лише за один місяць до народження дитини.

За таких обставин та відповідно до законодавчо встановленої презумпції походження дитини від подружжя, батьком ОСОБА_4 є ОСОБА_3 , та саме ОСОБА_3 на підставі частиним другої статті 122 СК України, має бути записаний у свідоцтві про народження батьком дитини.

Відступити від положення частини другої статті 122 СК України, можна було б лише в тому випадку, якщо було виконано вимоги частини третьої статті 122 СК України, а саме: подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір`ю дитини заяви про визнання батьківства.

Позивач та ОСОБА_3 до 26 липня 2016 року знаходилися в офіційно зареєстрованому шлюбі, та як наслідок, мали права та обов`язки подружжя по відношенню як один до одного, так і до новонародженої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

В той же час, ОСОБА_2 не визнає свого батьківства по відношенню до дитини - малолітнього ОСОБА_4 , а факти спільного проживання, ведення спільного господарства позивача з відповідачем, або спільного їх виховання та утримання дитини взагалі не встановлені і доведені у суді та не підтверджуються наразі жодними належними та допустимими доказами.

Верховний Суд у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14, прийнятої у подібних правовідносинах, зазначив, що хоча судово-генетична та судово-імунологічна експертизи у цій справі не проведені, проте встановлено з підтвердженням належними і допустимими доказами походження дитини від позивача: сумісне проживання відповідача разом із позивачем без реєстрації шлюбу до і на момент народження дитини у квартирі батьків позивача, визнання позивачем дитини своєю.

У даному випадку взагалі відсутні докази ані спільного проживання сторін до чи після народження дитини, ані ведення ними спільного господарства, ані інші фактичні обставини, які б за відсутності результатів генетичної експертизи могли б свідчити на користь визнання батьківства ОСОБА_2 по відношенню до малолітнього ОСОБА_4 .

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 273/1542/16-ц (провадження № 61-15171св18), відповідно до якого, застосовуючи таку процесуальну санкцію, як частина перша статті 109 ЦПК України, суд повинен не лише посилатися на норму права, а й навести мотиви ухилення відповідача у справі від участі в судово-медичній експертизі.

Проте, жодних мотивів на підтвердження встановлення факту ухилення відповідача від проведення генетичної експертизи, так само, як і інших аргументів на користь визнання факту батьківства ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_4 судом не наведено.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, посилається виключно на факт ухилення відповідача від проведення генетичної експертизи, хоча у оскаржуваній постанові чітко зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення експертизи.

Суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції неправомірно відступили від норм глави 12 СК України, якою встановлено порядок визначення походження дитини, та необґрунтовано призначив медико-генетичну експертизу.

Тобто, в порушення законодавчо визначеного порядку встановлення походження дитини, суди попередніх інстанцій, без будь-яких належних та допустимих доказів, фактично вважають встановленим той факт що біологічним батьком сина позивача, ОСОБА_4 , є не ОСОБА_3 - законний чоловік позивача, з яким вона знаходилась в офіційно зареєстрованому шлюбі в період з 18 лютого 2012 року по 26 липня 2016 року, тобто, з моменту зачаття дитини та практично до народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що відповідач ухилявся від проведення медико-генетичної експертизи, оскільки в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення останнього про дату, час та місце проведення експертизи.

Як наслідок, через незастосування закону, який підлягав застосуванню, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, які потягли за собою ухвалення судового рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Суди попередніх інстанцій не застосували норму права, що підлягала застосуванню, а саме - частину другу статті 122 СК України щодо визначення походження дитини від подружжя, статтю 135 СК України щодо запису відповідача батьком за вказівкою матері за умови існування обставин, визначених статтею 122 СК України, чим порушили порядок прийняття законних та обґрунтованих судових рішень.

В основу оскаржуваних рішень за відсутності судової генетичної (молекулярної) експертизи покладено докази, які не є належними та достатніми відносно предмету спору та не доводять факту батьківства ОСОБА_2 по відношенню до малолітнього ОСОБА_4 .

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти доводів відповідача та просить залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 18 лютого 2012 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_3 , проте фактично шлюбно-сімейні відносини між ними припинились в травні 2015 року.

16 травня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, проте ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 07 червня 2016 року позовну заяву повернуто позивачу з підстав порушення правил підсудності. У позовній заяві ОСОБА_3 вказував, що спільно проживав з ОСОБА_1 до 2015 року, після чого спільне проживання фактично припинено. На час подачі позову спільне господарство не велося понад рік.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано 26 липня 2016 року за заявою сторін Куп`янським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

З жовтня 2015 року ОСОБА_1 перебувала у близьких стосунках з відповідачем ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 народила сина - ОСОБА_4 ,запис про батька якого здійснено в порядку частини першої статті 135 СК України зі слів матері.

Предметом спору у даній справі є визнання батьківства ОСОБА_2 щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки на встановленні цього факту наполягає мати дитини ОСОБА_1 і цей факт заперечується відповідачем - ОСОБА_2 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, третьої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Визнання батьківства за рішенням суду регулюється статтею 128 СК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу (частина четверта статті 128 СК України).

Тобто, передумовою звернення до суду із заявою про встановлення факту батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері.

Визнання батьківства за рішенням суду, розглядається як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов`язків, зокрема обов`язку з утримання дитини.

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України.

У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності.

Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

За статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може гуртуватися на припущеннях.

При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.

Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).

У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц (провадження № 61-14438св18) вказано, що експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази. Об`єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо.

Згідно з частиною четвертою, пунктами 3-5 частини п`ятої статті 12 ЦПК Україникожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У частині першій статті 44 ЦПК Українипередбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

З аналізу наведеної норми процесуального закону можна дійти висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.

Ухвалами Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 січня 2019 року та від 18 липня 2019 року призначалась судова медико-генетична експертиза, проведення якої доручалось експертам Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України, для вирішення питання, чи є ОСОБА_2 біологічним батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Проте, експертиза двічі не проведена через відсутність біологічного матеріалу відповідача, який не з`явився для відбору порівняльних зразків.

Згідно з повідомленнями про неможливість проведення експертизи від 06 червня 2019 року та 28 жовтня 2019 року ОСОБА_1 та малолітній ОСОБА_4 для відбору порівняльних зразків до експертної установи прибували.

Ухвала Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 січня 2019 року про призначення судової медико-генетичної експертизи оскаржувалась відповідачем в апеляційному порядку та залишена без змін постановою Харківського апеляційного суду від 27 березня 2019 року.

Судами у справі установлено, що відповідач ОСОБА_2 достовірно знав про наявність в суді цивільної справи щодо визнання його батьківства та призначення судової медико-генетичної експертизи, оскаржував відповідну ухвалу в апеляційному порядку, яка залишена апеляційним судом без змін, однак двічі ухилився від явки для проведення експертизи і суду не надав будь-яких доказів неявки для проведення експертизи з поважних причин.

Крім того, оскаржуючи рішення суду першої інстанції, яким встановлено факт батьківства, відповідач ОСОБА_2 протягом року до суду апеляційної інстанції не з`являвся та не скористався правом на подання клопотання про проведення судової генетичної експертизи з метою спростування доводів позивача про його батьківство.

Нез`явлення відповідача до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи свідчить про його небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство щодо неї.

Відповідач не довів наявність поважних підстав, які перешкоджали йому з`явитися до експертної установи для забору відповідних зразків.

Оцінивши процесуальну поведінку відповідача ОСОБА_2 з точки зору дотримання ним критерію добросовісності використання процесуальних прав, суди дійшли висновку, що він навмисно ухилився від явки до суду та від проведення судово-генетичної експертизи, яка двічі призначалась за клопотанням позивача саме для встановлення батьківства або спростування цього факту.

Вказані дії та його бездіяльність, що призвели до неможливості проведення експертизи, надали суду можливість визнати факт, який ним заперечується, та встановити, з урахуванням інших доказів, походження дитини від відповідача.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_2 не зацікавлений у якнайшвидшому вирішення справи, оскільки його дії спрямовані не на захист порушеного права, а на затягування судового розгляду, на свідоме розуміння неможливості проведення судової експертизи без його фізичної участі, що порушує розумні строки розгляду справи та принцип рівності сторін та йде в розріз з інтересами малолітньої дитини.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - частини другої статті 122 СК України, зокрема, визначення походження дитини від подружжя за умови здійснення запису про батька зі слів матері за статтею 135 СК України, а також щодо здійснення запису про батька за статтею 135 СК України за умови існування обставин, визначених статтею 122 цього ж Кодексу,

За встановлених у цій справі обставин та досліджених судами доказів, з урахуванням змісту заявлених в суді першої інстанції позовних вимог, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суди допустили неправильне тлумачення наведених норм або не застосували закон, який підлягав застосуванню.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 910/18531/19).

У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судами були ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Так, передумовою даного позову стало внесення запису про батька дитини у книзі записів народжень зі слів матері (стаття 135 СК України), що є підставою для визнання батьківства за рішенням суду відповідно до статті 128 СК України. При цьому, правильність такого запису, зокрема його вчинення на підставі статті 135 СК України не оспорювалась, вказаний запис є чинним, не змінений і не скасований.

Питання правомірності вчинення актового запису не є предметом даного спору. У даному випадку спір стосується встановлення батьківства відповідача відносно дитини, відомості про батька якої здійснено в порядку статті 135 СК України зі слів матері, та який заперечує цей факт, тобто вирішується спір щодо встановлення батьківства за рішенням суду, відповідно до статті 128 СК України.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про необхідність застосування у даній справі презумпцію батьківства, що визначена положеннями частини другої статті 122 СК України, оскільки в силу принципу диспозитивності цивільного судочинства та з урахуванням заявлених у суді першої інстанції позовних вимог, встановлення неправильності запису про батька дитини, вчиненого за вказівкою матері за статтею 135 СК України та внесення у нього змін не було предметом даного спору, неправильність внесення у актовий запис відомостей або порушення органами реєстрації актів цивільного стану вимог щодо вчинення запису про батька дитини не входило до предмету доказування при вирішенні питання встановлення факту батьківства відповідача, який ним заперечувався, та відомості про якого внесено на підставі статті 135 СК України, що було передумовою для звернення до суду з позовом про визнання батьківства відповідно до статті 128 СК України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до доведення необхідності переоцінки доказів, які наявні в матеріалах справи, та як наслідок, встановлення на їх підставі тих обставин, які на думку відповідача спростовують факт його батьківства щодо дитини позивача та підтверджують батьківство третьої особи - ОСОБА_3 .

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 23 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко