Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 645/2528/17

провадження № 61-7539св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Харківська міська рада,

треті особи: дільниця № 54 Фрунзенської філії комунального підприємства «Жилкомсервіс», управління ведення Реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду в складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчука Н. П. від 12 березня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, треті особи: дільниця № 54 Фрунзенської філії Комунального підприємства «Жилкомсервіс», управління ведення Реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради, про визнання права користування житловим приміщенням.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що він фактично проживає та користується кімнатою АДРЕСА_1 з 2000 року, сплачує комунальні послуги, іншого житла не має. Вважає, що наявні підстави для визнання за ним права користування вказаним житловим приміщенням.

Посилаючись на вказані обставини, просив суд визнати за ним право користування житловим приміщенням кімнатою АДРЕСА_1 ; зобов`язати дільницю № 54 Фрунзенської філії комунального підприємства «Жилкомсервіс» укласти з ним договір найму житлового приміщення; зобов`язати управління ведення Реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради зареєструвати його у вказаній квартирі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фунзенського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2018 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 постійно проживає у спірній кімнаті, сплачує комунальні послуги, вселений у гуртожиток на підставі рішення адміністрації ВАТ ХЗК «Кондіціонер», Протоколом № 1 членів ліквідаційної комісії ВАТ «Харківський завод «Кондіціонер» за позивачем закріплено спірну житлову кімнату, тому наявні підстави для визнання за останнім права користування спірною квартирою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу Харківської міської ради задоволено. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням. Вирішено питання про судовий збір.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що він вселився у спірне житло на законних підставах, фактичне проживання у спірному житловому приміщенні і сплата комунальних послуг за користування кімнатою за відсутності доказів вселення на законних підставах не свідчать про наявність підстав для визнання за позивачем права користування цим житлом.

Узагальнені доводи касаційної скарги

ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду Харківської області від 12 березня 2019 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув увагу, що він постійно проживає у спірному житловому приміщенні більше 19 років, сплачує комунальні платежі, іншого нерухомого майна не має, вселений у гуртожиток на підставі рішення ВАТ «ХЗК «Кондиціонер» (документи визнані втраченими), протоколом № 1 членів ліквідаційної комісії ВАТ «Харківський завод «Кондиціонер» за ним закріплено цю житлову кімнату.

Судові рішення в частині вимог про зобов`язання дільниці № 54 Фрунзенської філії комунального підприємства «Жилкомсервіс» укласти з позивачем договір найму житлового приміщення; зобов`язання управління ведення Реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради зареєструвати позивача у спірній квартирі до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 645/2528/17 з Фрунзенського районного суду м. Харкова.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_1 постійно проживає за адресою: АДРЕСА_2 , сплачує комунальні платежі, що підтверджується наданими позивачем квитанціями, вселений у гуртожиток на підставі рішенні адміністрації ВАТ ХЗК «Кондіціонер» (документи визнанні втраченими), протоколом № 1 членів ліквідаційної комісії ВАТ «Харківський завод «Кондиціонер» за позивачем закріплено спірну житлову кімнату.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 12 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Кожному гарантується недоторканність житла (стаття 30 Конституції України).

У частині четвертій статті 9 ЖК УРСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 128 ЖК Української РСР жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку (стаття 129 ЖК України).

Згідно з частиною першою статті 130 ЖК УРСР порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог бо заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Суд першої інстанції, установивши, позивач з відома колишнього власника ВАТ «ХЗК «Кондиціонер» з яким перебував у трудових відносинах, а у подальшому ліквідатора власника спірного майна, добросовісно користується кімнатою АДРЕСА_1 з 2000 року по сьогоднішній день, відкрито безперервно користується нею протягом 19 років, іншого житла не має, при цьому інші особи не заявляли свої права на зазначене нерухоме майно, дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Отже, оскільки, місцевий суд встановив, що позивач вселилися у кімнату в гуртожитку з відома та на підставі рішення власника, тривалий час проживає в квартирі, не має іншого житла, спірне житлове приміщення є єдиним його місцем проживання, є підстави стверджувати, що він має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначена кімната у гуртожитку є його житлом у розумінні статті 8 Конвенції.

Відсутність ордера на вселення у жиле приміщення само по собі не є підставою для висновку, що займане протягом 19 років житло за таких фактичних обставин справи, за наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання, не є житлом у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції та, що право позивача не підлягає захисту в обраний ним спосіб.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду в частині задоволення позову є законним і обґрунтованим.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 12 березня 2019 року скасувати та залишити в силі рішення Фунзенського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2018 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Харківської міської ради, треті особи: дільниця № 54 Фрунзенської філії комунального підприємства «Жилкомсервіс», управління ведення Реєстру територіальної громади Департаменту реєстрації Харківської міської ради, про визнання права користування житловим приміщенням.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун