№ 645/5510/15-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 645/5510/15-ц

провадження № 61-2881св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Самощенко Олена Анатоліївна, приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Сушик Олексій Вікторович, Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції Харківської області, Харківське міське управління юстиції Харківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 липня 2019 року у складі судді Іващенка С. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у складі колегії суддів: Сащенка І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А., приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Сушик О. В., Реєстраційна служба Харківського міського управління юстиції Харківської області, Харківське міське управління юстиції Харківської області, про визнання недійсною довіреності та скасування її реєстрації, визнання недійсним договору дарування та скасування реєстрації права власності.

Уточнену позовну заяву мотивовано тим, що вона є громадянкою Сполучених Штатів Америки (далі - США) та відповідно до договору дарування від 05 лютого 2002 року є власницею квартири АДРЕСА_1 .

За цим договором дарування дарувальниками є її батько ОСОБА_3 , її мати ОСОБА_4 та її брат ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 .

У травні 2015 року, приїхавши в Україну, вона вирішила продати свою квартиру АДРЕСА_1 , під час збору документів для продажу їй стало відомо, що згідно з договором дарування від 28 липня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А., вона нібито подарувала належну їй квартиру своєму батьку ОСОБА_3 .

Зі змісту цього договору вбачається, що від імені дарувальника, ОСОБА_1 , виступав її брат ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 10 липня 2014 року, посвідченої приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Сушиком О. В.

У договорі дарування також зазначено, що квартира належить дарувальнику на підставі договору дарування від 05 серпня 2002 року, дублікат якого виданий Першою Харківською державною нотаріальною конторою.

ОСОБА_1 вважає, що договір дарування від 28 липня 2014 року та довіреність від 10 липня 2014 року є недійсними, оскільки вона ніколи не уповноважувала ОСОБА_2 укладати від її імені будь-які договори, зокрема договір дарування спірної квартири. Довіреність від 10 липня 2014 року вона не видавала.

Крім того, 10 липня 2014 року, в день оформлення довіреності, вона не перебувала на території України, а знаходилася в США.

Також у договорі дарування зазначений податковий номер ОСОБА_1 - 2896524989, який їй не належить, оскільки свій податковий номер - 2473120222, ОСОБА_1 отримала лише 22 травня 2015 року.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсною довіреність від 10 липня 2014 року, посвідчену приватним нотаріусом Луцького нотаріального округу Волинської області Сушиком О. В. за реєстровим № 351, та скасувати в Єдиному реєстрі довіреностей реєстрацію цієї довіреності;

- визнати недійсним договір дарування від 28 липня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А. за реєстрованим № 1135;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 липня 2014 року, індексний № 14731395, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 6474433 про право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 за договором дарування від 28 липня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А. за реєстровим № 1135.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Справу суди розглядали неодноразово.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 24 травня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсною нотаріально посвідчену довіреність від 10 липня 2014 року, посвідчену приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Сушиком О. В. за реєстровим № 351.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 28 липня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А. за реєстровим № 1135.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із доведеності належними та допустимими доказами, що ОСОБА_1 спірну довіреність не видавала, наміру дарувати належну їй на праві власності квартиру не мала, договір дарування особисто не укладала і нікого на це не уповноважувала.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 24 травня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції постановив, що суди першої та апеляційної інстанцій не навели переконливих обґрунтувань, що довіреність підписана не позивачем, а іншою особою. Отже, з метою усунення сумнівів щодо вчинення позивачем підпису на спірній довіреності необхідно було призначити експертизу, проте суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні такого клопотання.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсною довіреність від 10 липня 2014 року, посвідчену приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Сушиком О. В. за реєстровим № 351.

Скасовано в Єдиному реєстрі довіреностей реєстрацію довіреності від 10 липня 2014 року, посвідчену приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Сушиком О. В. за реєстровим № 351.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 за договором дарування від 28 липня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А. за реєстровим № 1135.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суди виходили із того, що позивач та ОСОБА_1 , яка оспорюваною довіреністю уповноважила ОСОБА_2 на вчинення дій щодо відчуження спірної квартири, є різними особами. Незважаючи на те, що обидві мають однакові імена та прізвища, є громадянками США, вони мають різні дати народження, паспортні дані та податкові номери. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не видавала та не могла видати довіреність від 10 липня 2014 року, якою уповноважила ОСОБА_7 представляти її інтереси, пов`язані з укладенням та підписанням договору дарування належної їй на праві приватної власності спірної квартири ОСОБА_3 . Ця довіреність була видана іншою особою - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка не мала права її видавати, оскільки ця особа не була власником спірної квартири. Позивач не мала наміру дарувати свою спірну квартиру, договір дарування особисто не укладала та нікого на це не уповноважувала.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи порушили норми процесуального права у зв`язку із ухваленням судового рішення про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, зокрема ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.

У квітні 2020 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року, зупинено дію рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 липня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року до закінчення перегляду справи в касаційному порядку і витребувано із Фрунзенського районного суду м. Харкова цивільну справу № 645/5510/15-ц.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, ІНФОРМАЦІЯ_5 в Україні в Харківські області в м. Харкові народилася ОСОБА_1 , батьком якої є ОСОБА_3 , матір`ю - ОСОБА_4 .

Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим повторно Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, ОСОБА_1 22 серпня 1992 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_10 та змінила прізвище на ОСОБА_1 .

Відповідно до договору дарування від 05 серпня 2002 року, посвідченого державним нотаріусом Першої харківської державної нотаріальної контори Заікіною Л. В., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 подарували, а ОСОБА_1 прийняла у дар квартиру АДРЕСА_1 .

У матеріалах справи міститься копія паспорта № НОМЕР_3 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , період дії якого з 16 липня 2001 року до 16 липня 2011 року, номер якого, а також строк, на який він видавався, збігаються із номером та строком дії паспорта, який був поданий до Першої харківської державної нотаріальної контори під час укладення договору дарування від 05 серпня 2002 року квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією виписки з реєстру для реєстрації нотаріальних дій від 05 серпня 2002 року № 2-1843.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на даний час має паспорт громадянки США № НОМЕР_4 , період дії якого з 14 лютого 2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції.

Відповідно до довіреності від 10 липня 2014 року, посвідченої приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Сушиком О. В. за реєстровим № 351, громадянка США ОСОБА_1 , паспорт № НОМЕР_6 , виданий 20 лютого 2009 року Державним департаментом США, що мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси в органах державної влади та місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях (їх структурних підрозділах) незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, в системі нотаріату тощо з усіх без винятку питань, пов`язаних з укладенням та підписанням договору дарування всієї належної їй квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , в тому числі при знятті заборони (арешту) на вказану квартиру.

При посвідченні цієї довіреності нотаріусу було надано паспорт громадянки США № НОМЕР_6 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце народження Ньюінгтон, США, строк дії паспорта з 20 лютого 2009 року до ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Відповідно до договору дарування квартири від 28 липня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А. за реєстрованим № 1135, громадянка США ОСОБА_1 , податковий номер НОМЕР_7 , що проживає: АДРЕСА_2 , від імені якої на підставі довіреності, посвідченої 10 липня 2014 року приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Сушиком О. В. за реєстровим № 351, діє ОСОБА_2 який подарував, а ОСОБА_3 прийняв у дар квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно із заповітом від 28 липня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А., зареєстрованим в реєстрі за № 1138, ОСОБА_3 заповідав ОСОБА_2 все своє майно (в тому числі грошові кошти), де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом має право.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_8 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції.

Згідно з відомостями із інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб платників податків станом на 05 серпня 2015 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , має податковий номер НОМЕР_7 , а ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , має податковий номер НОМЕР_9 , який вона отримала 22 травня 2015 року.

З інформації Державної прикордонної служби України вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перетинала кордон України 14 травня 2012 року (в`їзд) - 20 травня 2012 року (виїзд); 09 липня 2012 року (в`їзд) - 21 липня 2012 року (виїзд); 12 травня 2015 року (в`їзд) - 25 травня 2015 року (виїзд).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно від 09 липня 2015 року № 40383960 власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 .

Відповідно до повідомлення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса від 16 серпня 2018 року № 12655 судовим експертом повідомлено, що за наявними документами надання висновку судово-почеркознавчої експертизи неможливо.

З повідомлення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса від 01 березня 2019 року № 28116 вбачається, що за наявними документами надання висновку судово-почеркознавчої експертизи є неможливим.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновок щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Предметом спору у цій справі є визнання недійсними довіреності на розпорядження квартирою, виданої 10 липня 2014 року на ім`я ОСОБА_2 , а також укладеного 28 липня 2014 року на підставі цієї довіреності договору дарування квартири.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 посилалася на те, що цю довіреність не видавала, 10 липня 2014 року (дата оформлення цієї довіреності) вона перебувала не на території України, а у США, ОСОБА_2 не мав права розпоряджатися її майном на власний розсуд.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, передбачених актами цивільного законодавства (частини першої та третьої статті 237 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (частина третя статті 244 ЦК України).

Довіреність є одностороннім правочином, а тому порядок її видачі та зміст повинні відповідати загальним правилам, які стосуються правочинів.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, на момент вчинення правочину.

Статтею 203 ЦК України встановлено такі загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (статті 204 ЦК України).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та не спростовується матеріалами справи те, що під час укладення договору дарування квартири від 05 серпня 2002 року, посвідченого державним нотаріусом Першої харківської державної нотаріальної контори Заікіною Л. В., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 подарували, а ОСОБА_1 прийняла у дар квартиру АДРЕСА_1 , Першій харківській державній нотаріальній конторі було надано копію паспорта № НОМЕР_3 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , період дії якого з 16 липня 2001 року до 16 липня 2011 року.

Таким чином, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на законних підставах набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Правовим наслідком укладення договору дарування є безповоротне припинення права власності у дарувальника на майно, що є предметом договору, та виникнення права власності на нього в обдарованої особи. Особливість договору дарування полягає у тому, що цей договір є безоплатним, а тому дарувальник не набуває права власності від обдарованої особи зустрічних дій майнового характеру.

Згідно з копією паспорта ОСОБА_1 , наданою до суду, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було видано паспорт громадянки США 14 лютого 2012 року строком дії до 13 лютого 2022 року.

Відповідно до довіреності від 10 липня 2014 року, посвідченої приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Сушиком О. В. за реєстровим № 351, громадянка США ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_6 , виданий 20 лютого 2009 року Державним департаментом США, що мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси в органах державної влади та місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях (їх структурних підрозділах) незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, в системі нотаріату тощо з усіх без винятку питань, пов`язаних з укладенням та підписанням договору дарування всієї належної їй квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , в тому числі при знятті заборони (арешту) на вказану квартиру.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка зазначеною довіреністю уповноважила ОСОБА_13 на вчинення дій щодо відчуження спірної квартири, є різними особами.

Отже, незважаючи на те, що обидві мають однакові імена та прізвища, є громадянками США, вони мають різні дати народження, паспортні дані та податкові номери.

Жодних доказів на підтвердження того, що спірне майно у період з 2002 року до 2014 року вибувало з власності позивача та перейшло у власність ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , матеріали справи не містять.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що договір дарування квартири від 28 липня 2014 року, вчинений ОСОБА_2 від імені громадянки США ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , податковий номер НОМЕР_7 , що проживає: АДРЕСА_2 , на підставі довіреності від 10 липня 2014 року, не може бути підставою для переходу права власності на спірну квартиру до ОСОБА_3 , оскільки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не є власником цього майна, а справжній власник цього майна - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свого волевиявлення щодо відчуження належної їй квартири не висловлювала та жодних дій, спрямованих на припинення свого права власності у період з 10 липня 2014 року до 28 липня 2014 року не вчиняла.

Також у договорі дарування квартири від 28 липня 2014 року зазначено, що спірна квартира належить дарувальнику на праві особистої приватної власності на підставі дубліката договору дарування, посвідченого Першою харківською державною нотаріальною конторою 05 серпня 2002 року за реєстровим № 2-1843, а обдарованою за цим договором була ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Обставини, які покладені в основу рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , встановлені судами на підставі наявних у матеріалах справи доказів, досліджених належним чином, з наведенням аргументованих мотивів щодо їх значення для правильного вирішення спору.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач не мала наміру на відчуження свого майна, тому наявні підстави для визнання довіреності від 10 липня 2014 року та договору дарування квартири від 28 липня 2014 року недійсними як таких, що їх вчинено з порушення частини третьої та п`ятої статті 203 ЦК України. Як наслідок, правильними є також висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення похідних позовних вимог про скасування реєстрації довіреності від 10 липня 2014 року в Єдиному реєстрі довіреностей та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру.

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги відповідача про необґрунтоване незалучення судом першої інстанції до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Виходячи зі змісту цієї норми права, треті особи - це такі суб`єкти цивільних процесуальних відносин, які вступають або залучаються у процес, який розпочався між іншими особами, з метою захисту своїх прав та законних інтересів.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , була власником спірної квартири чи має будь-яке інше речове право на неї. Отже, вона не має ні матеріально-правової, ні процесуально-правової заінтересованості у цій справі.

Крім того, вступ третіх осіб у справу обмежений часовими рамками: «до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження».

Протокольною ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 липня 2019 року відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у зв`язку із пропуском строку на заявлення цього клопотання, відповідно до вимог частини першої статті 53 ЦПК України.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, та дійшли обґрунтованих висновків про задоволення позову.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2020 року зупинено дію рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 липня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то дія рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 липня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року підлягають поновленню.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141 400 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 липня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 липня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк