Постанова

Іменем України

10 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 645/5625/18

провадження № 61-12266св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Комінтернівський районний суд м. Харкова, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 січня 2020 року у складі судді Теслікової І. І. та постанову Харківського апеляційного суду

від 15 липня 2020 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П.,

Тичкової О. Ю., Кругової С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комінтернівського районного суду м. Харкова та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що ухвала слідчого судді від 30 серпня

2018 року у справі № 646/4423/18, на його думку, спричиняє йому моральну шкоду, оскільки нею при вирішенні його вимог перекручено відомості про злочини та надано власне тлумачення чинного законодавства, незаконних рішень судів та протиправної діяльності слідчих.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку на користь позивача з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України компенсацію моральної шкоди за порушення його прав на безпеку, майно, інформацію, здоров`я, справедливий суд тощо в розмірі 59 568 000,00 грн, що спричинились відповідачем, що порушує принцип допустимості, розумності та доцільності, принижує його честь і гідність.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 січня

2020 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Комінтернівського районного суду м. Харкова, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди закрито.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних з розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання) нормами ЦПК України чи іншими законами України - не передбачено. Таким чином, враховуючи предмет та підставу позову, суд дійшов висновку, що вони не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства, а провадження у справі підлягає закриттю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 15 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 січня 2020 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 у позові оскаржує дії слідчого судді Курганникової О. А., вчинені під час постановлення ухвали від 30 серпня 2018 року, з огляду на невідповідність висновків викладених в ухвалі чинним законам України. Оскарження дій суду при здійсненні ним правосуддя можливе лише шляхом подачі відповідних апеляційних та (або) касаційних скарг. Можливість оскарження процесуальних дій судді як органу державної влади шляхом подачі відповідного позову до суду не передбачена, за винятком випадків завдання особі матеріальної та моральної шкоди в порядку передбаченому статтями 1166 1167 ЦК України. У суду першої інстанції відсутні повноваження розглядати позови про визнання незаконними дій судді іншого суду при здійсненні останнім правосуддя.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про неможливість розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Комінтернівського районного суду м. Харкова та наявність підстав для закриття провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимогу у повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами порушено норми матеріального права, а саме статті 15 16 23 ЦК України. Заявник зазначає, що підставою його позову до Державної казначейської служби України є відшкодування моральної шкоди, що спричиняють, на його думку, незаконні рішення та ухвали Комінтернівського районного суду м. Харкова.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комінтернівського районного суду м. Харкова та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 січня

2020 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 15 липня 2020 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Комінтернівського районного суду м. Харкова, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди закрито.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Судами установлено, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до Комінтернівського районного суду м. Харкова, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, спричиненої, на його думку, незаконним рішенням та протиправною діяльністю посадових осіб Комінтернівського районного суду м. Харкова, посилаючись на порушенням ухвалою слідчого судді від 30 серпня 2018 року у справі № 646/4423/18 його прав та спричиняє моральну шкоду останньому.

Відповідно до частини п`ятої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинулина постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

При цьому на спірні правовідносини щодо позовних вимог до Комінтернівського районного суду м. Харкова не поширюється юрисдикція судів по розгляду заявлених позивачем вимог, оскільки суддя як посадова особа, що здійснює правосуддя, а також суд як орган, що здійснює правосуддя не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі, за винятком випадків, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не орган, що здійснює правосуддя.

Такий висновок відповідає положенням статей 56 126 129 Конституції України, а також роз`ясненням, викладеним у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» та у постанові Пленуму Верховного Суду України

від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів».

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші судові порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

За змістом пункту 19 Великої хартії суддів (Основоположних принципів) у кожній державі закон чи фундаментальна хартія суддів повинні визначати неналежну поведінку, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність та відкриття дисциплінарного провадження щодо судді.

Тобто, за наявності для цього підстав і у визначеному законом порядку суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за відповідну неналежну поведінку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 614-399цс18) звернула увагу на те, що приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження; пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня

2017 року), «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня

2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного чи адміністративного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Стаття 1176 ЦК України закріплює приписи про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю спеціальних суб`єктів, зокрема, суду.

Шкода, завдана, зокрема, фізичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (частина п`ята

статті 1176 ЦК України).

Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами за правилами цивільного або господарського судочинства (частина друга статті 21 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та

№ 35548/06, §33).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

Вказані висновки відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постановах від 03 квітня 2018 року у справі

№ 820/5586/16, від 13 березня 2018 року у справі № 800/554/17,

від 22 березня 2018 року у справі № П/9901/135/18, від 24 квітня 2018 року у справі № 800/404/17, від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц та у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі

№ 334/2285/16-ц.

Закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Комінтернівського районного суду м. Харкова та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, вірно керувався положеннями пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України і дійшов правильного висновку, що спір щодо вимог до Комінтернівського районного суду м. Харкова виключає можливість його розгляду судом.

Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які обґрунтовано їх спростували.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13 січня

2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 липня

2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

О. В. Білоконь

О. М. Осіян