ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 травня 2025 року
м. Київ
справа № 645/620/23
провадження № 61-7797св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Харківська міська рада, Департамент житлово-комунального господарства Харківської міської ради,
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2023 року у складі судді Федорової О. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 24 квітня
2024 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Харківської міської ради, Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права користування квартирою.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 фактично проживає у квартирі
АДРЕСА_1 . У цій квартирі вона проживала разом із сином ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За цією адресою вони проживали на умовах договору публічного найму, укладеного між
КП «Жилкомсервіс» та колишньою дружиною її сина ОСОБА_5 , надрукованого у спеціальному випуску газети «Слобода» від 28 листопада
2006 року № 95/1. Рішенням виконавчого комітету Фрунзенської районної
в м. Харкові ради від 18 вересня 2007 року № 170/57 ОСОБА_5 визнано наймачем квартир АДРЕСА_2 та зобов?язано начальника дільниці № 57 Фрунзенської філії КП «Жилкомсервіс» укласти з ОСОБА_5 договір найму цих квартир, включивши до нього, крім неї, також її чоловіка ОСОБА_4
і їхнього сина ОСОБА_3 . Договір найму ВАТ «Серп і Молот» із
ОСОБА_5 припинено.
Позивачка стверджувала, що шлюбні та сімейні відносини між ОСОБА_4
і ОСОБА_5 припинені 03 травня 2011 року; рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2011 року шлюб між ними розірвано. Після розлучення, ОСОБА_6 здійснила дії, спрямовані на відокремлене проживання її самої та сина від колишнього чоловіка. Рішенням суду було виділено у відокремлене користування
ОСОБА_7 та її сина кімнату АДРЕСА_3 за вказаною адресою,
а в подальшому зазначену кімнату вона приватизувала.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2012 року змінено умови договору найму квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 і виділено в користування
ОСОБА_5 і її сина ОСОБА_3 житлову кімнату № 12 , площею
16,2 кв. м; ОСОБА_4 - житлову кімнату № 11 площею 13,2 кв. м, в якій, за твердженням позивачки, вона зі своїм сином проживала.
Позивачка зазначала, що вона своєчасно сплачує рахунки за комунальні послуги, що підтверджується квитанціями, надавала кошти на придбання необхідних матеріалів для ремонту квартири, за її рахунок було здійснено заміну склопакета, разом із сином своєю працею вона виконувала поточний ремонт кімнати та місць спільного користування.
На звернення позивачки до адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради із заявою від 18 листопада 2022 року щодо внесення змін до договору найму та виділення їй у користування житлової кімнати № 11 площею 13,2 кв. м та надання нового ордера на вселення та на право користування на її ім`я адміністрація повідомила, що її звернення надіслано до Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради для розгляду за належністю, проте відповіді в розумний строк їй не надійшло.
Посилаючись на те, що вказані обставини свідчать про порушення її прав та охоронюваних законом інтересів, ОСОБА_1 просила визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , жилою площею
13,2 кв. м, та місцями спільного користування: коридори № № 28, 29, душова
№ 30, вмивальні № 31, № 33, вбиральні АДРЕСА_6 і комору № 37 , загальною площею 18,6 кв. м; визнати її наймачем квартири АДРЕСА_4 ,
АДРЕСА_5 , жилою площею 13,2 кв. м, та місцями спільного користування, площею 18,6 кв. м; виділити їй
у користування житлову кімнату АДРЕСА_7 , площею 13,2 кв. м.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2023 року позовні вимоги залишено без задоволення.
Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не довела факту набуття нею права користування спірним житлом у встановленому законом порядку, не надала доказів постійного проживання разом із сином до дня його смерті,
у спірній квартирі зареєстрована не була, на час смерті ОСОБА_4 позивачка була зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_8 (сусідня квартира), тобто вона забезпечена власним житлом, зберігає постійне місце проживання у вказаній квартирі. Крім того, суду не надано доказів порушення, невизнання або оспорювання відповідачами обставин, на які посилається позивачка у своєму позові.
Постановою Харківського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2023 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
24 травня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно не визнали того факту, що ОСОБА_3 є сином позивачки. Суд безпідставно не взяв до уваги покази свідків щодо спільного проживання позивачки разом із сином. Висновок суду про те, що станом на день смерті сина позивачка проживала за іншою адресою, є помилковим. Вказує, що відсутність вмотивованої відмови виконавчого органу місцевого самоврядування не позбавляє особу права звернутися за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права до суду та не
є підставою для залишення позову без задоволення.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 686/15695/15-ц, від 28 серпня 2023 року у справі № 199/736/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи інших учасників справи
15 липня 2024 року Харківська міська рада подала до Верховного Суду відзив,
у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди всебічно, повно і об?єктивно дослідили всі докази, які були надані позивачем, кожному доказу суди дали оцінку, що відображено в судовому рішенні. Позивач не надала доказів, які підтверджували би факт наявності письмової згоди членів сім?ї померлого наймача ОСОБА_4 на вселення її до спірної кімнати. За змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні. Вказує, що позивачка не зверталася
з відповідними документами до Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради. На час звернення позивачки до суду
із цією позовною заявою немає рішення відповідного виконавчого органу Харківської міської ради про відмову в задоволенні вимог позивачки.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Фрунзенського районного суду м. Харкова.
27 червня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
Рішенням виконавчого комітету Фрунзенської районної в м. Харкові ради від
18 вересня 2007 року № 170/57 ОСОБА_5 визнано наймачем квартир
АДРЕСА_2 та зобов`язано начальника дільниці № 57 Фрунзенської філії КП «Жилкомсервіс» укласти з ОСОБА_5 договір найму цих квартир, включивши до договору найму: наймача - ОСОБА_5 ,
чоловіка - ОСОБА_4 , сина - ОСОБА_3 . Договір найму ВАТ «Серп
і Молот» із ОСОБА_5 припинено.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 14 грудня 2022 року № 317657335 квартира АДРЕСА_5 , загальною площею
26,3 кв. м, житловою площею 16,2 кв. м, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Шлюбні та сімейні відносини між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 припинені
03 травня 2011 року, а рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2011 року шлюб між ними розірвано.
Заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2012 року змінено умови договору найму квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 і виділено в користування ОСОБА_5 і її сина ОСОБА_3 житлову кімнату № 12 , площею
16,2 кв. м; ОСОБА_4 - житлову кімнату № 11 , площею 13,2 кв. м.
Відповідно до інформаційної довідки з Реєстру територіальної громади міста Харкова від 23 лютого 2023 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_8 .
З відповіді КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради від 26 грудня 2022 року на адвокатський запит представника позивача відомо, що згідно з даними відділу збереження технічної документації КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» обліковується дві окремі інвентаризаційні справи за адресами: АДРЕСА_9 ; та
АДРЕСА_10 . Згідно з наявними архівними матеріалами інвентаризаційної справи реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_4 , АДРЕСА_3 на АДРЕСА_11 станом на 31 грудня 2012 року КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» не проводило. За результатом вивчення матеріалів інвентаризаційної справи на квартиру АДРЕСА_5 встановлено, що до справи долучено примірник свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 15 листопада 2013 року відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради, а саме на право спільної сумісної власності на ім`я
ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Згідно з частиною першою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Згідно зі статтею 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, установлених законом.
Відповідно до статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією
(а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією)
і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер (стаття 61 ЖК України).
Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом
з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені у частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.
Згідно зі статтею 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити
в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в цьому житловому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12 червня
2020 року у справі № 755/16392/17 (провадження № 61-310св19), від 15 квітня 2020 року у справі № 466/5057/17 (провадження № 61-42617св18), від 26 грудня 2024 року у справі № 489/1183/21 (провадження № 61-7939св24).
За правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції,
з яким погодився апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, а також врахувавши докази, які містяться у матеріалах справи, обґрунтовано виходив з того, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивач не надав достатніх і достовірних доказів на підтвердження постійного проживання
у спірній квартирі.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених
у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами першої і апеляційної інстанцій у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.
Інші аргументи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, яким апеляційний суд дав належну оцінку, і зводяться до незгоди заявника
з висновками судів щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду від 24 квітня
2024 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 квітня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська