Постанова

Іменем України

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 645/920/19

провадження № 61-15290св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 травня 2020 року у складі судді Бондарєвої І. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 (до зміни прізвища ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивований тим, що сторони є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач разом із дитиною мешкала в АДРЕСА_1 . За час проживання відповідач жодного разу не відвідував дитину та не допомагав матеріально. Позивач, бажаючи для своєї доньки повноцінної родини та повноцінного розвитку, змінила місце проживання, оскільки вийшла заміж. Позивач уклала шлюб з ОСОБА_6 09 червня 2016 року в Бейтар Еліт в Рабинаті Гуш Ціона . 14 листопада 2016 року позивач змінила ім`я та прізвище на ОСОБА_1 . На теперішній час дитина ОСОБА_5 є повністю адаптованою в Ізраїлі, про що свідчать довідки: про навчання від 12 листопада 2018 року про те, що дитина навчається в дошкільному навчальному закладі в поселенні Маале-Амос, починаючи з 01 вересня 2016 року; про страхування в лікарняній касі «Леуміт» з 07 листопада 2016 року; про статус резидента; соціальної служби від 03 грудня 2018 року, згідно якої з 2016 року родина ОСОБА_1 проживає в Маале-Амос в приватному будинку, який належить цій родині, ОСОБА_6 налагодив гарний контакт з ОСОБА_5 , він її батько у всіх відношеннях, піклується про неї, встановив контакт з вихователькою та забезпечує її усім необхідним. ОСОБА_6 виконує функції батька для ОСОБА_5 , натомість, відповідач не приймає участі в житті дитини взагалі та самоусунувся від виконання батьківських обов`язків.

З урахуванням уточнених вимог просила: позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обставини, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, а саме невиконання батьком батьківських обов`язків, не знайшли свого підтвердження. Позивачем не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, не доведено свідомого нехтування ним своїми обов`язками. Крім того, батько дитини виявляє намір спілкуватись з донькою, та заперечує проти позбавлення батьківських прав.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідач умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 травня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції взагалі не посилається на жоден з висновків Верховного Суду, що свідчить про відсутність такого висновку. Відповідачем окрім усних пояснень не надано жодного доказу на підтвердження своїх заперечень. Натомість, позивачкою надано докази відсутності будь-яких дій з боку ОСОБА_2 по відношенню дитини - ОСОБА_5 .

Висновки суду не ґрунтуються на жодному із зібраних доказів, як не ґрунтуються і на встановлених обставинах справи, містять суцільні припущення, що є недопустимим процесуальним порушенням та має наслідком скасування такого незаконного та необґрунтованого рішення з прийняттям нового.

Відповідно до позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 420/1075/17, країна Ізраїль не має статус окупованої, як ДНР та ЛНР, що могло б бути об`єктивною перепоною для виконання батьківських обов`язків відповідачем. Відповідач має закордонний паспорт та мав об`єктивні можливості задля виїзду до доньки до Ізраїля.

У висновках Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 165/2839/17 (провадження № 61-6769св19) та від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження №61-36905св18) зроблено висновок про виключність міри про позбавлення батьківських прав, незмінність винної поведінки того з батьків, хто ухилявся від виконання батьківських обов`язків та попередження незмінності такої поведінки, проте, навіть цього не дотримався суд першої інстанції.

Тобто, винною поведінкою при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав повинна кваліфікуватись виключно відсутність протягом тривалого часу будь-яких дій по відношенню дитини того з батьків, прав якого необхідно позбавити.

Висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітньої дочки не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 стаття 19 СК України), від його висновку суд має право мотивовано відступити, такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом - таких висновків дійшов Верховний Суд у справі № 753/2025/19.

Відповідач не намагався спілкуватися з донькою протягом п`яти років. Нікуди не звертався за ймовірним захистом своїх прав щодо перешкод у спілкуванні з донькою.

Відповідач в судовому засіданні зазначав про те, що своїх двох інших дітей, які проживають в Азербайджані, він бачить раз рік. Тобто це системна поведінка відповідача по відношенню до власних дітей.

Аргументи учасників справи

У січні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відзив мотивований тим, що позивачем були порушені права дитини, а також права відповідача. Позивач даний спір не збиралася вирішувати законним шляхом і порушила його права, що не відповідає найкращим інтересам дитини. Касаційна скарга носить декларативний характер без вказівки конкретних порушень з перерахуванням норм чинного законодавства. Не зрозуміло в чому полягає процесуальне порушення судом, яких конкретно вимог не дотримався суд та чи порушив норми матеріального права.

У січні 2021 року представник ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) - ОСОБА_3 подала до суду додаткові пояснення на відзив, в якому зазначила, що посилання відповідача на норми діючого законодавства не є підтвердженням виконання ним зазначених вимог закону, а навпаки свідчить про умисне самоусунення від життя дитини. Поняття «заборони виїзду дитини» на яке посилається відповідач, має місце тоді, коли один з батьків, права якого порушені, починає вчинювати дії щодо відновлення власних прав та захисту прав власної дитини - з огляду на пасивну поведінку відповідача, він нікуди не звертався за захистом своїх та прав своєї доньки. Відповідач зазначає, що був позбавлений права, передбаченого статтею 157 СК України, проте, за захистом порушеного права нікуди не звертався, що спростовує всі його доводи щодо порушення його права.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У грудні 2020 року матеріали цивільної справи № 645/920/19 надійшли до Верховного Суду та 28 грудня 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 01 грудня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 420/1075/17; від 01 квітня 2020 року у справі № 165/2839/17; від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц; від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.

У постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року в справі № 420/1075/17 (провадження № 61-17053цс19) зроблено висновок, що: «Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків…Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що висновок органу опіки та піклування Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, згідно якого було визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду. Крім того вказаний висновок не містить в собі відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав. Надані позивачем до суду докази не свідчать про злісне ухилення відповідача від виховання дитини, свідоме нехтування ним батьківськими обов`язками, його винну поведінку щодо дитини».

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 рокув справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905цс18) вказано, що: «Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 06 травня 2020 рокув справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344цс20).

Фактичні обставини

Суди встановили, що батьками ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (після зміни прізвища ОСОБА_1 ).

09 червня 2016 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_6 в Бейтар Еліт в Рабинаті Гуш Ціона .

14 листопада 2016 року ОСОБА_1 змінила ім`я та прізвище на ОСОБА_1 .

Дитина проживає разом з матір`ю, ОСОБА_1 , в Ізраїлі, що підтверджується довідками: від 12 листопада 2018 року про те, що дитина навчається в дошкільному навчальному закладі в поселенні Маале-Амос, починаючи з 01 вересня 2016 року; про страхування в лікарняній касі «Леуміт» з 07 листопада 2016 року; про статус резидента; соціальної служби від 03 грудня 2018 року.

Відповідач є громадянином Азербайджанської Республіки. Має посвідку на постійне проживання в Україні. Термін дії - безстроково. Мешкає в АДРЕСА_2 .

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків.

Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовного його неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , позивач посилалася, зокрема на те, що відповідач ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню доньки, не приймає участі у житті дитини, не забезпечує необхідного утримання дитини, не спілкується з дитиною.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (Hunt v. Ukraine, №31111/04, § 58, ЄСПЛ , від 07 грудня 2006 року).

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

При цьому Верховний Суд зазначає, що за положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Ураховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.

Батько дитини бажає спілкуватися з донькою, проти позбавлення батьківських прав заперечує, а позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей.

Крім того, суди взяли до уваги висновок Департаменту служби у справах дітей за № 813 від 26 грудня 2019 року, з якого вбачається, що Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, як представник органу опіки та піклування, вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому органом опіки і піклування не виявлено умисної поведінки батька щодо невиконання ним батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дитини.

З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з донькою та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Обставини, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, а саме невиконання батьком батьківських обов`язків, не знайшли свого підтвердження. ОСОБА_2 має об`єктивні причини, що перешкоджають йому особисто спілкуватись з донькою та повноцінно брати участь у її вихованні, оскільки проживання дитини за межами України, в іншій державі є перешкодою для вільного спілкування з дитиною та повноцінної участі у вихованні дитини.

Отже, суди зробили вірний висновок, з яким погоджується колегія суддів, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідач умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

Аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, а саме: батьківського піклування та батьківської турботи до дитини не виявляє, станом здоров`я дитини не піклується, фізичний та моральний розвиток дитини не підтримує, необхідних умов для навчання та проживання дитині не забезпечує, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання дитиною освіти, є безпідставними, оскільки судами не встановлено винної поведінки відповідача.

Посилання заявника на те, що суди не застосували висновки Верховного Суду викладені в постановах від 23 квітня 2020 року у справі № 420/1075/17; від 01 квітня 2020 року у справі № 165/2839/17; від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц; від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 безпідставні, оскільки суди ухвалили судові рішення з дотриманням висновків, викладених в зазначених постановах.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 травня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов