Постанова

Іменем України

19 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 646/3282/17

провадження № 61-6891св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Завод «Рапід»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 21 листопада 2019 року у складі судді Єжова В. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 05 березня 2020 рокуу складі колегії суддів: Яцини В. Б. Кіся П. В., Хорошевського О. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Рапід» про стягнення середнього заробітку у зв`язку з затримкою виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні, нарахованої заробітної плати, середнього заробітку у зв`язку із затримкою виплати остаточного розрахунку при звільненні з роботи, компенсації витрат на транспорт у зв`язку із службовими поїздками.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Рапід» (далі - ТОВ «Завод «Рапід») про стягнення середнього заробітку у зв`язку з затримкою виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні, нарахованої заробітної плати, середнього заробітку у зв`язку із затримкою виплати остаточного розрахунку при звільненні з роботи, компенсації витрат на транспорт у зв`язку із службовими поїздками.

Позовні вимоги мотивував тим, що працював у відповідача на посаді інженера з охорони праці. Після звільнення з ним було проведено остаточний розрахунок не в повному обсязі. В порушення статті 110 КЗпП України відповідач жодного разу не повідомив його про розміри оплати праці.

В порушення вимог статті 83 КЗпП України йому не нарахована та не виплачена грошова компенсація за 16 днів невикористаної щорічної відпустки. В порушення вимог статті 105 КЗпП України позивачу не нарахована та не виплачена грошова доплата у розмірі 50 % посадового окладу за виконання поряд зі своєю основною роботою інженера з охорони праці, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за посадами головного інженера та обов`язки тимчасово відсутнього працівника - головного енергетика ОСОБА_2 без звільнення від основної роботи у червні-липні 2016 року. В порушення вимог статті 15 Закону України «Про оплату праці» відповідач не відшкодував витрати на транспорт у зв`язку із службовими поїздками у справах ТОВ «Завод «Рапід» до різних юридичних осіб. В порушення статті 107 КЗпП України позивачу не нарахована та не виплачена заробітна плата у подвійному розмірі за роботу у вихідний день (суботу) 30 липня 2016 року.

Внаслідок того, що із ОСОБА_1 не проведено остаточного розрахунку у день звільнення, то відповідно до статті 117 КЗпП України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за період з 24 вересня 2016 року по день ухвалення судом рішення.

Позивач просив (з урахуванням уточнених позовних вимог) стягнути з ТОВ «Завод «Рапід»: середній заробіток у зв`язку із затримкою виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи за період з 24 вересня 2016 року до 27 травня 2017 року у сумі 34 369,59 грн; нараховану у лютому 2017 року та невиплачену заробітну плату у розмірі 1 019,94 грн; середній заробіток, виходячи із середньоденної зарплати 204,58 грн, у зв`язку із затримкою виплати остаточного розрахунку при звільненні з роботи за період з 24 вересня 2016 року по день розгляду справи судом у сумі 147 706,76 грн; ненараховану та невиплачену зарплату у сумі 4 194,00 грн за виконання поряд із своєю основною роботою додаткової роботи за посадами головного інженера та обов`язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від основної роботи у червні, липні 2016 року; середній заробіток у зв`язку із затримкою виплати 4 194,00 грн при звільненні з роботи за період з 24 вересня 2016 року по день розгляду справи у сумі 147 706,76 грн; компенсацію витрат на транспорт у зв`язку із службовими поїздками за справами відповідача у розмірі 3 000,00 грн; заробітну плату за роботу у вихідний день 30 липня 2016 року у сумі 224,80 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 21 листопада 2019 року, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 05 березня 2020 року, позов частково задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Завод «Рапід» на користь позивача середній заробіток у зв`язку із затримкою виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи за період з 12 жовтня 2016 року до 27 травня 2017 року у сумі 17 422,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково вимоги позовної заяви, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач несвоєчасно сплатив частину компенсації за невикористану відпустку у розмірі 329,38 грн, вказану суму позивач отримав 27 травня 2017 року.

При цьому відповідач нарахував та виплатив позивачеві 1 019,94 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 24 вересня 2016 року по 11 жовтня 2016 року.

Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог суд виходив із недоведеності позовних вимог в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи за період з 24 вересня 2016 року до 27 травня 2017 року у сумі 17 422,00 змінити та збільшити розмір стягнення до 34 369,59 грн.В іншій частині рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти у вказаній частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Червонозаводського районного суду міста Харкова.

06 серпня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15-ц, суди необґрунтовано відхилили клопотання про дослідження доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

В касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно визначили розмір середнього заробітку у зв`язку із затримкою виплати компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи у сумі 17 422,00 грн, а також неправильно застосували норму матеріального права - Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Суди не звернули увагу на те, що відповідач здійснив виплату на його банківський рахунок у розмірі 1 019,94 грн в односторонньому порядку, без погодження із позивачем та без його особистої заяви.

Позивач довів належними доказами виконання додаткової роботи за посадами головного інженера та обов`язки тимчасово відсутнього працівника - головного енергетика ОСОБА_2 .

Доводи інших учасників справи

У липні 2020 року ТОВ «Завод «Рапід» надіслало відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що з 01 лютого 2016 року ОСОБА_1 прийнято на посаду інженера з охорони праці ТОВ «Завод «Рапід» на підставі наказу від 29 січня 2016 року № 08-к. Наказом від 23 вересня 2016 року № 122-к його було звільнено з займаної посади за угодою сторін згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України (т. 1 а. с. 23, 97).

З довідки Східної ОДПІ м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 01 грудня 2016 року вбачається, що за результатами перевірки використання праці неоформлених найманих працівників та виплати неоподаткованих доходів громадянам не підтверджено (т. 1 а. с. 29-31).

Відповідно до зведеної відомості на перерахування заробітної плати та інших виплат від 09 лютого 2017 року вбачається, що на картковий рахунок ОСОБА_1 здійснено зарахування компенсації за несвоєчасну виплату лікарняних за вересень 2016 року у сумі 1 019,94 грн (т. 1 а. с. 32).

Актом перевірки № 20-01-4318/2016, складеним Головним управлінням Держпраці у Харківській області за результатами перевірки, проведеної з 02 лютого 2017 року по 10 лютого 2017 року, встановлено порушення частини першої статті 116 КЗпП України - кошти ОСОБА_1 , що належать йому при звільненні 23 вересня 2016 року сплачені йому 11 жовтня 2016 року; частини першої статті 117 КЗпП України - ОСОБА_1 не сплачено нараховані грошові кошти у сумі 1 019,94 грн (т. 1 а. с. 33-50).

Внаслідок виявлених порушень управління з питань праці Головного управління Держпраці у Харківській області видало припис від 10 лютого 2017 року № 20-01-4318/0216-0235 щодо дотримання вимог порушених норм права та надано строк для інформування про виконання вимог припису (т. 1 а. с. 51-53).

Актом перевірки Головного управління Держпраці у Харківській області № 20-01-4403/0838 встановлено наступні порушення законодавства: обчислення середньої заробітної плати для компенсації за невикористані відпустки проводяться з порушенням постанови Кабінету Міністрів України № 100 (зокрема ОСОБА_1 ); не забезпечено бухгалтерський облік витрат на оплату праці (т. 1 а. с. 55-74).

На підставі акту перевірки № 20-01-4403/0838 було видано припис щодо приведення у відповідність до вимог закону забезпечення бухгалтерського обліку витрат на оплату праці (т. 1 а. с. 77, 78).

Відповідно до бухгалтерської довідки ОСОБА_1 було зроблено перерахунок компенсації, проведена індексація у травні 2017 року та до сплати після утримання податків підлягає 329,38 грн (т. 1 а. с. 75, 79).

Згідно з фіскальним чеком від 12 травня 2017 року № 0077831 0057423 ОСОБА_1 було перераховано доплату до компенсації за невикористану щорічну відпустку у сумі 329,38 грн (т. 1 а. с. 76). Отримання вказаних коштів підтверджується чеком № 0098094 0091068 від 27 травня 2017 року (т. 1 а. с. 191).

Згідно з листами ТОВ «Завод «Рапід» від 16 листопада 2016 року № 16/12-01, від 15 лютого 2017 року № 15/02-1, адресованих Головному управлінню Держпраці у Харківській області, підприємство (відповідач) здійснило низку заходів для усунення недоліків, виявлених під час перевірки у відповідності до наданих приписів.

Відповідно до листа від 12 травня 2017 року № 12/05-01 ТОВ «Завод «Рапід» провів комплекс заходів для усунення та виправлення технічної помилки, що сталася внаслідок збою програмного забезпечення при розрахунку середньої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку. Різниця компенсації згідно заяви ОСОБА_1 поштовим переказом була перерахована за його адресою місця проживання (т. 1 а. с. 28).

Листом від 14 квітня 2017 року № 14/04-01 ТОВ «Завод «Рапід» повідомило, що працівники підприємства отримують інформацію про нараховану заробітну плату шляхом видачі розрахункових листів з розшифровкою за видами виплат; на ОСОБА_1 не покладалося виконання обов`язків головного інженера та головного енергетика; підприємство не має заборгованості з розрахунків підзвітних сум з ОСОБА_1 ; 30 липня 2016 року підприємство не працювало (т. 1 а. с. 98).

14 квітня 2017 року Головне управління Держпраці у Харківській області видало припис № 20-01-4403/0838-0869, яким зобов`язало директора ТОВ «Завод «Рапід» забезпечити належний контроль за проведенням розрахунку середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки працівникам (т. 1 а. с. 100, 101).

Актами перевірки від 27 липня 2016 року № 20-01-4309/1166, від 29 липня 2016 року № 19-03.02-5217/1196 виявлено низку порушень норм законодавства (т. 1 а. с. 113-129, 81-95).

Відповідно до довідки ТОВ «Завод «Рапід» від 18 липня 2017 року № 18/07-02 середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 77,45 грн (т. 2 а. с. 2).

Згідно з довідкою ТОВ «Завод «Рапід» від 18 липня 2017 року № 18/07-01, наказу від 01 лютого 2016 року № 02-Ш з додатком № 1 станом на 01 лютого 2016 року оклад інженера з охорони праці склав 2 239,00 грн (т. 2 а. с. 3-6).

Відповідно до довідки ТОВ «Завод «Рапід» від 18 липня 2017 року № 18/07-03 журнал службових поїздок за 2016 рік знищено (т. 2 а. с. 8).

Довідка ТОВ «Завод «Рапід» від 18 липня 2017 року № 18/07-04 містить відомості щодо вихідного на підприємстві дня 30 червня 2016 року (т. 2 а. с. 9).

З табеля обліку використання робочого часу за період з 01 липня 2016 року по 31 липня 2016 року відомо, що ОСОБА_1 30 липня 2016 року не працював (т. 1 а. с. 173, 174). Реєстр наказів по ТОВ «Завод «Рапід» за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року також не містить наказу про роботу у вихідний день (т. 1 а. с. 175-178).

Відповідно до довідки Пенсійного фонду заробітна плата, виплачена ОСОБА_1 , за червень 2016 року складає 2 304,25 грн, за липень 2016 року 2 304,25 грн (т. 2 а. с. 35).

Відповідно до розрахунку при звільненні від 23 вересня 2016 року № 00000000054 ОСОБА_1 розраховано середній заробіток в розмірі 52,61 грн, нараховано на 23 вересня 2016 року компенсацію відпустки в розмірі 789,10 грн (т. 2 а. с. 60).

За вересень 2016 року ОСОБА_1 було перераховано заробітну плату у сумі 935,20 грн (т. 2 а. с. 61).

По лікарняному листу від 05 вересня 2016 року № 00000000032 ОСОБА_1 нараховано 2 235,90 грн (т. 2 а. с. 85).

За лікарняним листом від 20 вересня 2016 року № 00000000034 ОСОБА_1 нараховано 1 192,48 грн (т. 2 а. с. 88).

Відповідно до зведеної відомості на перерахування заробітної плати та інших виплат «Лікарняні» від 11 жовтня 2016 року на картковий рахунок ОСОБА_1 зараховано 1 499,91 грн (т. 2 а. с. 114).

Відповідно до зведеної відомості на перерахування заробітної плати та інших виплат «Лікарняні» від 11 жовтня 2016 року на картковий рахунок ОСОБА_1 зараховано 959,94 грн (т. 2 а. с. 115).

Згідно з відповіддю регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Українська залізниця» ОСОБА_1 були виписані перепустки: 05 травня 2016 року, 06 червня 2016 року, 05 липня 2016 року (т. 2 а. с. 163).

Суд установив, що відповідачем було несвоєчасно сплачено частину компенсації за невикористану відпустку у розмірі 329,38 грн, яка в подальшому 12 травня 2017 року була поштовим переказом направлена позивачеві та отримана ним 27 травня 2017 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Частина друга статті 233 КЗпП України передбачає, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Суд установив, що відповідачем було несвоєчасно сплачено частину компенсації за невикористану відпустку у розмірі 329,38 грн, яка в подальшому 12 травня 2017 року була поштовим переказом направлена позивачеві та отримана ним 27 травня 2017 року.

Суди вказували, що факт технічної помилки, що сталася внаслідок збою програмного забезпечення при розрахунку середньої заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 , не спростовують наявність вини відповідача у порушенні строків виплати належних звільненому працівникові сум в день звільнення.

З матеріалів справи відомо, що відповідач нарахував середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період 24 вересня 2016 року по 11 жовтня 2016 року, у сумі 1 019,94 грн, що підтверджено зведеною відомістю, яка підтверджує перерахування коштів на картковий рахунок позивача. Позивач не надав доказів на підтвердження закриття карткового рахунку, на який перераховано вказані кошти.

Таким чином, період, за який підлягає сплаті середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку - з 12 жовтня 2016 року по 27 травня 2017 року.

Механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок). При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку, якщо іншого не передбачено чинним законодавством.

Згідно із пунктом 2 зазначеного Порядку обчислення середньої заробітної плати провадиться виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Встановлено, що середньоденна заробітна плата для обчислення виплат за час затримки розрахунку визначена відповідно до пункту 2 Порядку складає 112,40 грн (4 608,50 грн : 41), що не заперечує позивач у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року № 572/2429/15-ц, колегія суддів відхиляє, оскільки у даному випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.

У справі, на яку посилається заявник у касаційній скарзі спір стосувався поновлення працівника на роботі у бюджетній установі, а пунктом 10 Порядку (до його виключення на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213) передбачалося, що на госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Враховуючи вищезазначене, до стягнення на користь позивача підлягає середній заробіток за період затримки з 12 жовтня 2016 року по 27 травня 2017 року (155 робочих днів) з розрахунку середньоденного заробітку 112,40 грн, що становить 17 422 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення нарахованої у лютому 2017 року та невиплаченої заробітної плати у розмірі 1 019,94 грн, судами встановлено, що вказана сума є компенсацію за несвоєчасну виплату лікарняних за вересень 2016 року. Відповідачем надано зведену відомість на перерахування заробітної плати та інших виплат від 09 лютого 2017 року, що підтверджує перерахування на картковий рахунок ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну виплату лікарняних за вересень 2016 року у сумі 1 019,94 грн (т. 1 а. с. 32).

Тому суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення нарахованої та невиплаченої заробітної плати у розмірі 1 019,94 грн задоволенню не підлягають.

Суд установив, що позивач не надав належних доказів на підтвердження виконання додаткової роботи за іншою професією (посадою) або обов`язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, зокрема колективний договір (витяг з колективного договору), наказ роботодавця про суміщення професій (посад) та/або виконання обов`язку тимчасово відсутнього працівника без звільнення працівника від своїх основних обов`язків щодо ОСОБА_1 , згода позивача на суміщення та виконання обов`язку тимчасово відсутнього працівника тощо.

Тому позовні вимоги про стягнення ненарахованої та невиплаченої зарплати у сумі 4 194,00 грн за виконання позивачем поряд із своєю основною роботою додаткової роботи за посадами головного інженера та обов`язків тимчасово відсутнього працівника - головного енергетика без звільнення від основної роботи у червні, липні 2016 року недоведені.

Також позивач не надав суду доказів на підтвердження права на отримання та розміру компенсації витрат на транспорт у зв`язку із службовими поїздками, а також на підтвердження наявності письмового наказу (розпорядження) власника про залучення ОСОБА_1 до роботи у вихідний день суботу 30 липня 2016 року.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до табеля обліку використання робочого часу за звітний період з 01 липня 2016 року по 31 липня 2016 року, ОСОБА_1 30 липня 2016 року не працював. Реєстр наказів по ТОВ «Завод «Рапід» за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року також не містить наказу про роботу у вихідний день (т. 1 а. с. 173, 174).

Не підлягають також врахуванню доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання про дослідження доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки заявник не обґрунтував належним чином, що нездійснення дослідження таких доказів призвело до унеможливлення встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 21 листопада 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. С. Висоцька І. В. Литвиненко