Постанова

Іменем України

16 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 646/8239/18

провадження № 61-6238св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

за зустрічним позовом:

позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Харитонова Яна Михайлівна,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 січня 2021 року в складі судді Єжова В. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2022 року в складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), у якому просила суд:

- визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

- витребувати з чужого незаконного володіння та передати їй житлове приміщення № 8 площею 22, 6 кв. м та житлове приміщення № 9 площею 13, 0 кв. м, передані ФОП ОСОБА_2 як нежитлове приміщення № 1 площею 13, 0 кв. м та нежитлове приміщення № 2 площею 22, 2 кв. м, що розташовані в житловому будинку на АДРЕСА_1 ;

- визнати частково недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 1-4 в житловому будинку АДРЕСА_1 в частині відчуження нежитлового приміщення № 1 площею 13, 0 кв. м та нежитлового приміщення № 2 площею 22, 2 кв. м, укладений між Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП ОСОБА_2 ;

- припинити право власності ФОП ОСОБА_2 на нежитлове приміщення № 1 площею 13, 0 кв. м та нежитлове приміщення № 2 площею 22, 2 кв. м в житловому будинку на АДРЕСА_1 ;

- виселити ФОП ОСОБА_2 із нежитлового приміщення 1 площею 13, 0 кв. м та нежитлового приміщення 2 площею 22, 2 кв. м в житловому будинку АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позову зазначала, що 22 вересня 2017 року уклала з Кредитною спілкою «Самопоміч» (далі - КС «Самопоміч») нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за умовами якого набула у власність квартиру АДРЕСА_1 . Вказана квартира складається з 4-х кімнат житловою площею 64,7 кв. м, а саме: кімната площею 11,0 кв. м, кімната площею 18,1 кв. м, кімната площею 22,6 кв. м, кімната площею 13,0 кв. м, а також кухні площею 7,9 кв. м, санвузлу площею 1,5 кв. м, ванної кімната площею 2,3 кв. м, коридорів площею 5,1 кв. м та 5,8 кв. м.

Після оформлення права власності на вказану квартиру їй стало відомо, що дві кімнати квартири площею 13,0 та 22,6 кв. м зайняті ФОП ОСОБА_2

11 липня 2017 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради в особі Солошкіна В.М. та ФОП ОСОБА_2 укладено договір оренди нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-:-4 загальною площею 71,0 кв. м.

Технічний паспорт на ці приміщення виготовлений 08 квітня 2014 року. При його виготовленні житлові приміщення № 8 та № 9 площею 22,6 та 13,0 кв. м відповідно, які належать їй на праві власності, стали нежитловими приміщеннями і мають нумерацію № 1 та № 2.

Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради незаконно розпорядився належними їй на праві власності кімнатами площею 22,6 та 13,0 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 . Ці житлові приміщення вибули з власності територіальної громади 18 квітня 2011 року шляхом передачі у спільну сумісну власність ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, в подальшому право власності на спірну квартиру набула КС «Самопоміч» на підставі іпотечного договору № - КД-00094 від 08 червня 2011 року.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

У липні 2019 року ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 22 вересня 2017 року № 4640, укладений між КС «Самопоміч» та ОСОБА_1 , предметом якого є квартира АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Харитонової Я. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 37226182, від 22 вересня 2017 року, та запис № 22480608 про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 ;

- визнати за ним право власності на нежитлові приміщення першого поверху № 1, № 2 в житловому будинку літ. «Б-4» за адресою: АДРЕСА_1 ;

Зустрічний позов мотивований тим, що приватизація та відчуження майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова здійснюється на підставі рішень сесій Харківської міської ради. Продавцем об`єктів приватизації є Харківська міська рада від імені територіальної громади міста в особі Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. Відтак до повноважень виконавчих комітетів районних у м. Харкові рад не входить вирішення питання передачі нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади м. Харкова. З огляду на наведене, рішення виконавчого комітету Червонозаводської районної ради м. Харкова № 176 від 06 березня 2007року не могло бути підставою для передачі спірних приміщень ОСОБА_3 та його родині.

Отже, нежитлові приміщення 1 поверху №1 та № 2 в будинку АДРЕСА_1 не вибували з власності територіальної громади м. Харкова до їх відчуження на його користь.

З огляду на наведене, договір купівлі-продажу від 22 вересня 2017 року, укладений між КС «Самопоміч» та ОСОБА_1 щодо придбання квартири АДРЕСА_1 є недійсним, оскільки кредитна спілка фактично відчужила на користь ОСОБА_1 нежитлові приміщення, які їй не належали.

Враховуючи викладені обставини, ФОП ОСОБА_2 просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень в справі

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Витребувано з чужого незаконного володіння та передано ОСОБА_1 житлове приміщення № 8 площею 13, 0 кв. м та житлове приміщення № 9 площею 22, 6 кв. м, які передані ФОП ОСОБА_2 як нежитлове приміщення № 1 площею 13, 0 кв. м та нежитлове приміщення АДРЕСА_5 .

Припинено право власності ОСОБА_2 на нежитлові приміщення АДРЕСА_6 .

Виселено ОСОБА_2 з нежитлових приміщень АДРЕСА_6 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, щонежитлові приміщення 1-го поверху № 1 та № 2 передані як житлові кімнати (приміщення № 8 , № 9) до квартири АДРЕСА_1 на підставі рішення Виконавчого комітету Червонозаводського району м. Харкова № 176 від 06 березня 2007 року. ОСОБА_1 на законних підставах набула право власності на спірне майно та має право на захист її порушених прав шляхом визнання права власності та витребування вказаного майна з чужого незаконного володіння.

Постановою Харківського апеляційного суду від 25 січня 2022 року рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 січня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності скасовано та в задоволенні позову в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею право власності на спірну квартиру є безпідставними.

Жодна сторона не оспорює її право власності на квартиру АДРЕСА_1 . У спірних правовідносинах належним способом захисту є вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи. Саме віндикаційний позов відповідає речово-правовому характеру та призводить до ефективного захисту прав власника.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині, апеляційний суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2022 року ФОП ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 січня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2022 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення про відмову в позові ОСОБА_1 та задоволення його зустрічного позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 522/8499/17 та від 27 травня 2021 року в справі № 127/5819/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Висновки судів про те, що спірні приміщення входили до складу квартири АДРЕСА_7 не відповідають дійсним обставинам справи.

Вказані приміщення не вибували з власності територіальної громади м. Харкова до моменту їх відчуження на його користь, не передавалися у власність або користування ОСОБА_7 чи його родини, не включені до складу приватизованої квартири, відтак ОСОБА_1 не могла їх придбати.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Червонозаводського районного суду м. Харкова.

12 жовтня 2022 року справа № 646/8239/18 надійшла до Верховного Суду.

У березні 2023 року ОСОБА_1 направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 отримала копію ухвали про відкриття касаційного провадження та копію касаційної скарги у березні 2023 року, суд вважає за можливе продовжити строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради на праві комунальної власності належали нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-23, ХХV,ХХV1, літ. «Б-4» на АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Червонозаводської районної ради м. Харкова № 176 від 06 березня 2007 року ОСОБА_3 як черговику виконкому надано житлову площу на підставі статті 54 ЖК України та пункту 54 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Відповідно до листа Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» № 8/1 від 24 лютого 2016 року, нежитлові приміщення 1 поверху № 1 та № 2 передані як житлові кімнати (приміщення № 8 та № 9) до квартири АДРЕСА_7 згідно рішення виконавчого комітету Червонозаводської районної ради м. Харкова № 176 від 06 березня 2007 року.

Розпорядженням Відділу приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради № 532-П від 18 квітня 2011 року визначено ОСОБА_3 уповноваженим власником квартири АДРЕСА_1 .

Того ж дня на ім`я ОСОБА_3 та членів його сім`ї ОСОБА_4 , ОСОБА_5 видане свідоцтво про право власності на квартиру, реєстраційний № НОМЕР_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 87,3 кв. м.

08 червня 2011 року ОСОБА_3 уклав з КС «Самопоміч» іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Вказаний договір містив застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності на вказану квартиру.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 квітня 2017 року власником квартири АДРЕСА_1 загальною площею 87,3 кв. м, житловою 64,7 кв. м, є КС «Самопоміч».

22 вересня 2017 року ОСОБА_1 уклала з КС «Самопоміч» договір купівлі-продажу вказаної квартири, яка складається з чотирьох кімнат: площею 11,0 кв. м, площею 18,1 кв. м, площею 22,6 кв. м, площею 13,0 кв. м., а також кухні площею 7,9 кв. м, санвузла площею 1,5 кв. м, ванної кімнати площею 2,3 кв. м, коридор площею 5,1 кв.м. та 5,8 кв.м.

Разом з тим, 11 липня 2017 року Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП ОСОБА_2 уклали договір оренди нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-:-4 загальною площею 71,0 кв. м. Технічний паспорт на ці приміщення виготовлений 08 квітня 2014 року (інвентаризаційна справа № 35331). При виготовленні технічного паспорту житлові приміщення 1 поверху № 8 та № 9 площею 22,6 кв. м та 13,0 кв. м відповідно, стали нежитловими приміщеннями під № 1 та № 2.

07 березня 2018 року ФОП ОСОБА_2 та Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради уклали договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 1-:-4 першого поверху в житловому будинку літ. «Б-4» за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Частиною першою статті 346 ЦК України передбачено, що право власності припиняється, зокрема, у разі припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі (пункт 3); звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника (пункт 8), припинення юридичної особи чи смерті власника (пункт 11).

Згідно з частиною другою статті 346 ЦК України право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

За загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Метою віндикаційного позову є введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

У справі, яка переглядається, встановлено, що спірні нежитлові приміщення у 2007 році були передані як житлові кімнати (приміщення № 8 та № 9) до квартири АДРЕСА_1 у користування ОСОБА_3 , який разом з членами сім"ї ОСОБА_4 , ОСОБА_5 набув її у власність в порядку приватизації 18 квітня 2011 року.

В подальшому право власності на вказану квартиру набула ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22 вересня 2017 року, укладеного з КС «Самопоміч».

За таких обставин, Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради не мав права на продаж спірних нежитлових приміщень ФОП ОСОБА_2 07 березня 2018 року.

З огляду на наведене, суди дійшли правильного висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ФОП ОСОБА_2 просив, зокрема, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 22 вересня 2017 року, між КС «Самопоміч» та ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Встановивши, що ФОП ОСОБА_2 не довів наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 22 вересня 2017 року, укладеного між КС «Самопоміч» та ОСОБА_1 , суди обґрунтовано відмовили у задоволенні його вимог про визнання договору недійсним. Оскільки інші вимоги зустрічного позову є похідними від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, правильними є висновки судів про відмову у їх задоволенні.

Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ФОП ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 січня 2021 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2022 року залишити без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 січня 2021 року у нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко