Постанова

Іменем України

17 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 648/4308/16-ц

провадження № 61-7127св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка»,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Синєвир», ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Синєвир» на рішення Білозерського районного суду Херсонської області у складі судді Кусік І. В. від 22 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області у складі колегії суддів: Пузанової Л. В., Склярської І. В., Фурман Т. Г., від 24 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Синєвир» (далі - ТОВ «Синєвир») про відшкодування майнової та моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказав, що 24 травня 2016 року ОСОБА_2 під час виконання ним своїх трудових обов`язків в ТОВ «Синєвир», керуючи транспортним засобом «Renault MAGNUM», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом марки «Schmits SCS 24», реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок порушення Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1308 (далі - Правила дорожнього руху), допустив зіткнення з автомобілем марки «Mercedes-Benz SPRINTER 418 CDI», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під його керуванням. Винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, визнано ОСОБА_2

Шкода, завдана ОСОБА_2 під час виконання ним своїх трудових обов`язків в ТОВ «Синєвир», цивільно-правова відповідальність якого як власника транспортного засобу була застрахована у приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Уніка» (далі - ПрАТ «СК «Уніка», страхова компанія), яка виплатила позивачу страхове відшкодування у розмірі 50 000 грн, однак цей розмір відшкодування не відповідає вартості відновлювального ремонту автомобіля (242 354,08 грн), а ТОВ «Синєвир» в добровільному порядку відмовляється відшкодувати заподіяну шкоду, тому позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 192 354,08 грн майнової шкоди та 2 000 грн моральної шкоди, а також судові витрати в розмірі 2 495,20 грн.

У грудні 2016 року ПрАТ «СК «Уніка» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Синєвир», ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу.

Посилався на те, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок невідповідності технічного стану та обладнання застрахованого транспортного засобу існуючим Правилам дорожнього руху. В таких випадках законом на водія забезпеченого транспортного засобу та страхувальника покладається солідарний обов`язок щодо відшкодування шкоди, тому страховик після виплати страхового відшкодування, враховуючи, що, має право подати регресний позов до страхувальника або водія, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду. Враховуючи викладене, ПрАТ «СК «Уніка» просило стягнути на його користь солідарно із ТОВ «Синєвир» та ОСОБА_2 в регресному порядку майнову шкоду в розмірі 50 000 грн та судовий збір в розмірі 1 378 грн.

Ухвалою суду від 18 квітня 2017 року позови об`єднані в одне провадження.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 22 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 24 жовтня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Синєвир» на користь ОСОБА_1 вартість відновлювального ремонту автомобіля в розмірі 192 354,08 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позов ПрАТ «СК «Уніка» до ТОВ «Синєвир», ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Синєвир» та ОСОБА_2 солідарно на користь ПрАТ «СК «Уніка» в порядку регресу завдану майнову шкоду в розмірі 50 000 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що в момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 керував транспортним засобом, здійснюючи перевезення вантажів за завданням ТОВ «Синєвир», а тому останнє відповідно до положень частини другої статті 1172 ЦК України, як замовник, має відшкодувати шкоду, завдану іншій особі підрядником. Вказана дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу, належному ТОВ «Синєвир», існуючим вимогам Правил дорожнього руху України, а тому страховик, що виплатив страхове відшкодування потерпілій у цій пригоді особі, підставно звернувся з регресним позовом до страхувальника та водія забезпеченого транспортного засобу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ «Синєвир» просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позовів, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно стягнув вартість заміни пошкоджених частини належного позивачу автомобіля на нові, натомість стягненню підлягала завдана останньому майнова шкода в сумі 120 330,27 грн, а не витрати на відновлювальний ремонт автомобіля, який позивачем не був проведений. ОСОБА_2 не перебуває з ТОВ «Синєвир» у трудових відносинах, а тому висновок суду про стягнення майнової шкоди з останнього не ґрунтується на положеннях закону.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 07 лютого 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 травня 2016 року сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої був пошкоджений автомобіль марки «Mercedes-Benz SPRINTER 418 CDI», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , належний на праві власності

ОСОБА_1. Винним у цій дорожньо-транспортній пригоді визнано ОСОБА_2 , який, відповідно до довідки про дорожньо-транспортну пригоду № 92266090 від 02 червня 2016 року та протоколу про адміністративне правопорушення від 24 травня 2016 року (а.с 80-82), керуючи транспортним засобом марки «Renault MAGNUM», реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричепом марки «Schmits SCS 24», реєстраційний номер НОМЕР_2 , не виконав вимогу Правил дорожнього руху щодо обов`язку водія перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу, в результаті чого заклинилося та відірвалося ліве заднє колесо його автомобіля і зіткнулося з автомобілем позивача, який рухався у зустрічному напрямку.

Постановою Голопристанського районного суду Херсонської області від 21 липня 2016 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП з накладенням на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.

Володільцем транспортного засобу марки «Renault MAGNUM», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та власником напівпричепу марки «Schmits SCS 24», реєстраційний номер НОМЕР_2 , є ТОВ «Синєвир», яке застрахувало свою цивільно-правову відповідальність із зазначенням цього автомобіля як забезпеченого транспортного засобу, уклавши 22 червня 2015 року договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів із ПрАТ СК «Уніка» (а.с. 83).

Відповідно до шляхового листа № 237 від 20 травня 2016 року вантажного автомобіля марки «Renault MAGNUM», реєстраційний номер НОМЕР_1 , і товарно-транспортних накладних від 24 травня 2016 року вбачається, що у день вказаної дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_2 у якості водія керував цим автомобілем за завданням ТОВ «Синєвир».

Згідно із відомостями, зазначеними у листі Головного управління держпраці у Херсонській області № 01-08/3667 від 19 квітня 2017 року між ТОВ «Синєвир» та ОСОБА_2 12 лютого 2015 року був укладений договір про виконання робіт, за яким останній як виконавець виконував роботу (вантажні перевезення) на замовлення товариства як замовника (а.с. 162).

04 липня 2016 року страхова компанія виплатила ОСОБА_1 страхове відшкодування відповідно до умов зазначеного договору страхування в межах ліміту відповідальності у розмірі 50 000 грн.

Відповідно до звіту експерта № 46 від 08 червня 2016 року вартість відновлювального ремонту належного позивачу автомобіля складає 242 354,08 грн (а.с. 84-103).

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частин першої та другої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника.

Згідно із положеннями статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Верховний Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Встановивши, що вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини ОСОБА_2 , перевищує стягнутий на користь позивача розмір страхового відшкодування, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що з ТОВ «Синєвир», якому належить забезпечений транспортний засіб, як замовника послуг винної у дорожньо-транспортній пригоді особи - ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром завданих збитків та стягнутим страховим відшкодуванням.

Разом із тим, суди на підставі належно оцінених доказів, зокрема даних шляхового листа, встановили наявність між ТОВ «Синєвир» та ОСОБА_2 підрядних відносин з перевезення вантажів, а тому відповідно до норм частини другої статті 1172 ЦК України обґрунтовано поклали відповідальність за завдану позивачу майнову шкоду саме на замовника цих послуг - ТОВ «Синєвир», яке, заперечуючи володіння застрахованим транспортним засобом та перебування у цивільно-правових відносинах з ОСОБА_2 , не довело, що останній цим автомобілем заволодів неправомірно, а тому має обов'язок з відшкодування вказаної шкоди.

Доводи касаційної скарги про неналежність цих доказів є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Ухвалою суду касаційної інстанції від 07 березня 2018 року зупинено виконання рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 22 червня 2017 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування цього судового рішення, його виконання підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Синєвир» залишити без задоволення, а рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 22 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 24 жовтня 2017 року - без змін.

Поновити виконання Білозерського районного суду Херсонської області від 22 червня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара