Постанова

Іменем України

18 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 654/241/19

провадження № 61-15547св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Приватний нотаріус Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Негра Лариса Анатоліївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 25 вересня 2019 року у складі судді Сіянка В. М., постанову Херсонського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Майданіка В. В., Кутурланової О. В., Орловської Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Негра Л. А., про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Позовна заява мотивована тим, що з 23 серпня 2002 року ОСОБА_1 з ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, під час якого ними набуто у власність, крім іншого, земельну ділянку площею 1,2334 га, з кадастровим номером 6522310100:01:003:0565, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказана земельна ділянка була сформована з низки інших земельних ділянок, без виділення її в натурі та без визначення порядку користування нею.

Позивач зазначає, що згідно з рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 21 жовтня 2014 року у справі № 654/2986/14-ц про поділ майна подружжя він та ОСОБА_2 визнані співвласниками земельних ділянок: кадастровий номер 6522310100:01:003:0177, площею 0,0835 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 6522310100:01:003:0178, площею 0,0903 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 6522310100:01:003:0179, площею 0,0876 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 6522310100:01:003:0180, площею 0,082 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 6522310100:01:003:0170, площею 0,0895 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 6522310100:01:003:0171, площею 0,0836 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 6522310100:01:003:0172, площею 0,0701 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 6522310100:01:003:0173, площею 0,0866 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 6522310100:01:003:0174, площею 0,0990 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 6522310100:01:003:0175, площею 0,0994 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 6522310100:01:003:0176, площею 0,0867 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , які об`єднані в земельну ділянку площею 1,2334 га з кадастровим номером 6522310100:01:003:0565, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначеним рішенням суду за ОСОБА_2 визнано право власності на Ѕ частину вказаної земельної ділянки.

07 лютого 2018 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 Ѕ частину земельної ділянки, площею 1,2334 га, з кадастровим номером 6522310100:01:003:0565, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Нерою Л. А., зареєстровано в реєстрі за №121.

Позивач зазначає, що для відчуження майна одним із подружжям необхідне отримання згоди іншого подружжя при розпорядженні спільним майном, зокрема при вчинені правочину дарування нерухомого майна.

Разом із тим, при посвідченні нотаріусом договору дарування земельної ділянки допущено низку порушень, а саме: нотаріус не перевірив, чи перебувала ОСОБА_2 у шлюбі, наявність згоди другого із подружжя, належність земельної ділянки до спільної часткової власності подружжя.

Також зазначає, що відповідно до інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 20 лютого 2015 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень та накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 .

На думку позивача, ураховуючи статус спірної земельної ділянки та відсутність рішення щодо виділу в натурі часток її співвласників, накладення арешту на все нерухоме майно ОСОБА_1 унеможливлювало укладення договору дарування частки у праві на земельну ділянку, поки обтяження не буде знято.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір дарування Ѕ частки земельної ділянки, площею 1,2334 га, кадастровий номер 6522310100:01:003:0565, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 07 лютого 2018 року приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Негрою Л. А., зареєстрований в реєстрі за № 121; скасувати державну реєстрацію цього договору дарування; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на Ѕ частку вказаної земельної ділянки (номер рішення 39564040 від 07.02.2018 16:01:04), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 989408365223, номер запису про право власності: 24725907, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 25 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що права ОСОБА_1 як співвласника вказаної земельної ділянки відчуженням ОСОБА_2 за договором дарування належної їй частки порушені не були.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року рішення місцевого суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи. Вважає, що оскаржувані рішення суперечать правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17(провадження № 61-124св20) та від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18), про те, що право самостійного розпорядження часткою у праві власності не тотожне розпорядженню частиною майна.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

02 лютого 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2021 рокусправу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 23 серпня 2002 року.

У провадженні Голопристанського районного суду Херсонської області перебувала цивільна справа № 654/2986/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 21 жовтня 2014 року, яке набрало законної сили, позовні вимоги за первісним та зустрічним позовами було задоволено частково.

Зокрема, за ОСОБА_2 визнано право власності на Ѕ частину придбаного за час шлюбу майна, а саме земельних ділянок: кадастровий номер 6522310100:01:003:0177, площею 0,0835 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 6522310100:01:003:0178, площею 0,0903 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 6522310100:01:003:0179, площею 0,0876 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 6522310100:01:003:0180, площею 0,082 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 6522310100:01:003:0170, площею 0,0895 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 6522310100:01:003:0171, площею 0,0836 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 6522310100:01:003:0172, площею 0,0701 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 6522310100:01:003:0173, площею 0,0866 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 6522310100:01:003:0174, площею 0,0990 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 6522310100:01:003:0175, площею 0,0994 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 6522310100:01:003:0176, площею 0,0867 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , які об`єднані в земельну ділянку площею 1,2334 га з кадастровим номером 6522310100:01:003:0565, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві Шаркова О. О. від 20 лютого 2015 року в межах виконавчого провадження ВП № 46555830 було накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржнику ОСОБА_1

20 лютого 2015 року інформація про державну реєстрацію обтяжень внесена до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що підтверджується відповідним витягом з реєстру, сформованого 27 листопада 2018 року.

07 лютого 2018 року ОСОБА_2 подарувала за договором дарування належну їй Ѕ частку земельної ділянки площею 1,2334 га, кадастровий номер 6522310100:01:003:0565, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 . Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Херсонської області Негра Л. А. та зареєстровано в реєстрі за №121.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить стаття 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Статтею 69 СК України передбачено право дружини і чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Так, дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою, зокрема, уклавши договір про поділ майна, що є у спільній сумісній власності. Якщо об`єктом поділу є нерухоме майно, тоді такий договір укладається у письмовій формі та підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню (частина друга статті 69 СК України).

Поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі приватної (роздільної) власності або спільної часткової власності подружжя. Поділ спільного майна може здійснюватися в добровільному порядку за рішенням самого подружжя або в судовому порядку за наявності між ними спору.

Стаття 355 ЦК України передбачає два види спільної власності осіб: спільна сумісна або спільна часткова.

Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом (частина перша статті 357 ЦК України).

Зазначені положення ЦК України збігаються з положеннями СК України щодо правового режиму спільного майна подружжя.

У відповідності до статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Встановлено, що рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 21 жовтня 2014 року у справі № 654/2986/14ц у порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину земельної ділянки з кадастровим номером 6522310100:01:003:0565, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, зазначеним рішенням суду встановлено правовий режим спільної часткової власності щодо спірної земельної ділянки з визнанням за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину вказаного нерухомого майна.

Зазначене, у відповідності до статті 361 ЦК України, надало ОСОБА_2 право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

При цьому, ОСОБА_1 не набув передбачене статтею 362 ЦК України переважне право набуття відчужуваної частки ОСОБА_2 у праві спільної часткової власності, оскільки таке право вказаною нормою передбачене виключно при продажу частки у праві спільної часткової власності.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази, надавши їм належну оцінку, встановивши, що права ОСОБА_1 , як співвласника вказаної земельної ділянки, відчуженням ОСОБА_2 за договором дарування належної їй частки порушені не були, урахувавши право останньої самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності, дійшли обґрунтованого висновку про те, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги щодо внесення до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна інформації про державну реєстрацію обтяжень - арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 , та заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки арешт накладено виключно на майно, що належить боржнику ОСОБА_1 . Цей арешт накладено на виконання зобов`язань ОСОБА_1 , а тому права позивача даруванням ОСОБА_2 належної їй частки у праві спільної часткової власності жодним чином не порушені.

Посилання ОСОБА_1 на те, що оскаржувані рішення суперечать правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17(провадження № 61-124св20) та від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18), є безпідставними, оскільки зазначені судові рішення ухвалені не у подібних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги щодо недотримання судами положень частини першої статті 67 СК України, яка дозволяє дружині, чоловіку укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном, не є обґрунтованими з огляду на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20), у відповідності до якої норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України. Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.

При таких обставинах матеріальною нормою, що регулює спірні правовідносини, є стаття 361 ЦК України, згідно якої співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Інші доводи наведені на обґрунтування касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 25 вересня 2019 року, постанову Херсонського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун