Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 654/3801/16-ц

провадження № 61-6915св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала касаційну скаргу - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 04 травня 2017 року у складі судді Сіянко В. М. та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області

від 15 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Вейтас І. В., Колісниченка А. Г., Радченка С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 26 січня 2008 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого він передав відповідачеві 100 000,00 доларів США на строк до 01 травня 2014 року. Передача грошових коштів відповідачеві підтверджується власноручно написаною ним розпискою від 26 січня 2008 року.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 у визначений договором строк зобов`язання щодо повернення грошових коштів не виконав, позивач просив стягнути з нього заборгованість у розмірі 2 813 932,43 грн, з яких: заборгованість за сумою позики - 2 609 730,00 грн, три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання - 204 202,43 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 04 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 2 813 932,43 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики підтверджені достатніми та допустимими доказами, зокрема власноруч написаною ОСОБА_2 розпискою від 26 січня 2008 року. Оскільки відповідач в обумовлений сторонами строк, грошові кошти у розмірі 100 000,00 доларів США не повернув, він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних за прострочення виконання зобов`язання, відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 15 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 04 травня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Урахувавши висновок судово-почеркознавчої експертизи від 12 жовтня 2017 року, складений Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз, з якого вбачається, що рукописний текст, який починається словами «Расписка» і закінчується словами «в Херсонській обл. 30 січня 2001 г. », а також підпис від імені ОСОБА_2 у зазначеній розписці від 26 січня 2008 року, виконано власноруч ОСОБА_2 , апеляційний суд зазначив про недоведеність його тверджень про не отримання грошових коштів від позивача за вказаною розпискою. Суд також визнав необгрунтованими доводи представника відповідача про виконання

ОСОБА_2 зобов`язань перед ОСОБА_1 з посиланням на договір купівлі-продажу від 14 березня 2014 року, укладений між відповідачем та

дружиною позивача ОСОБА_4 , відповідно до якого ОСОБА_2 продав ОСОБА_4 41/100 частину бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» за 99 694,00 грн, оскільки укладення зазначеного правочину ніяким чином не підтверджує виконання відповідачем зобов`язань перед ОСОБА_1 за договором позики. Крім того, наявність оригіналу розписки у позивача, відповідно до частини третьої статті 545 ЦК України, є підтвердженням невиконання відповідачем зобов`язань за договором позики.

Узагальнені доводи касаційних скарг та аргументів інших учасників справи

У грудні 2017 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 , як особи, яка не брала участі у справі, у якій вона просила скасувати рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 04 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 15 листопада 2017 року, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що у жовтні 2017 року вона звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, під час розгляду якого, її колишній чоловік (відповідач ОСОБА_2 ) та його кум (позивач ОСОБА_1 ) подали клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_1 , мотивуючи це тим, що сума заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на підставі рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 04 травня 2017 року має бути врахована при поділі майна подружжя, при цьому, нерухоме майно, на яке було накладено арешт і за рахунок якого буде погашатись заборгованість відповідача, є тим самим майном, на яке вона просила визнати право власності. Посилання ОСОБА_2 на те, що стягнута за рішенням суду від 04 травня 2017 року сума заборгованості підлягає стягненню за рахунок майна, яке було придбано за час перебування їх шлюбі, свідчить про те, що взяті в борг кошти були використанні в інтересах сім`ї, а відтак і поділ майна має відбуватися з урахуванням цієї заборгованості. На її думку, розписка була написана ОСОБА_2 задля штучного зменшення обсягу майна подружжя, оскільки про її наявність вона дізналася лише у 2017 році. Посилаючись на те, що оскаржуваними судовими рішеннями вирішені питання про її права та обов`язки, але її не було залучено до участі у справі, просила задовольнити її касаційну скаргу.

Також, у грудні 2017 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , у якій він просив скасувати рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 04 травня 2017 року і ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 15 листопада 2017 року, та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, та не урахували правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, відповідно до якого розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов`язання має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання. Суди не з`ясували справжню правову природу укладеного між сторонами договору, та не звернули увагу, що розписка не містить умови передачі грошей саме у борг. На виконання умов правочину, укладеного 26 січня 2008 року між ним і позивачем, що підтверджується розпискою написаною ним у першій половині 2015 року, він уклав договір купівлі-продажу, згідно умов якого продав дружині позивача ОСОБА_4 41/100 частин бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1». Оскільки будівництво літніх дерев`яних будиночків, які знаходяться на цій базі, здійснювалося ним та позивачем спільно, зазначене, свідчить про укладення між ними договору про спільну діяльність.

Апеляційний суд проігнорував клопотання його представника про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю ознайомлення з матеріалами справи, розглянув справу за його та представника відсутності, чим порушив його право на доступ до правосуддя.

У березні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від ОСОБА_1 , мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, а тому відсутні підстави для їх скасування. Укладений між ним та відповідачем договір позики та укладений між відповідачем та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу не пов`язані між собою, мають різний суб`єктний склад, предмет, терміни виконання зобов`язань, а тому твердження заявника про укладення між ними договору про спільну діяльність є неспроможними. Необгрунтованими вважав і посилання

ОСОБА_2 на не встановлення судами правової природи укладеного між ними правочину, оскільки зобов`язання з повернення йому коштів відповідач підтвердив своїм підписом на розписці, а відсутність у розписці прямої вказівки на те, що грошові кошти були взяті в борг, не свідчить про відсутність зобов`язання з їх повернення. Вказав на те, що приватний виконавець виконавчого округу Херсонської області Пирожок Є. В. 15 лютого 2018 року виніс постанову про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом № 654/3801/16-ц, виданим Голопристанським районними судом Херсонської області 22 листопада 2017 року у зв`язку з повним погашенням заборгованості ОСОБА_2 .

У відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_1 зазначив, що оскаржуваними судовими рішеннями питання про права та обов`язки

ОСОБА_3 не вирішувалися, укладений договір позики має правові наслідки лише для позичальника як сторони договору, а не для другого з подружжя. До того ж, ОСОБА_2 погасив заборгованість, що свідчить про припинення будь-якого примусового стягнення у виконавчому провадженні. Інші аргументи заявника є ідентичними, що були наведені ним у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 .

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, відзивів на касаційні скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга

ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, а касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 підлягає закриттю з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Відповідно до складеної ОСОБА_2 розписки від 26 січня 2008 року, ОСОБА_1 передав у позику відповідачеві 100 000,00 доларів США, які він зобов`язався повернути до 01 травня 2014 року або переоформити побудовані і відремонтовані будівлі баз відпочинку «Біла Акація», «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованих в с. Більшовик Голопристанського району Херсонської області, на користь

ОСОБА_1 .

Зобов`язання щодо повернення боргу, відповідач у визначений договором строк, не виконав.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 12 жовтня

2017 року № 17-641, складеного Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз, рукописний текст розписки, який починається словами «Расписка» і закінчується словами «в Херсонській обл. 30 січня 2001 г.», а також підпис від імені ОСОБА_2 у вказані розписці від 26 січня 2008 року, виконано власноруч ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором лише право вимоги.

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За загальними правилами доказування, визначеними статтею 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, у тому числі висновок судово-почеркознавчої експертизи від 12 жовтня 2017 року № 17-641, відповідно до якого рукописний текст розписки від 26 січня 2008 року, так само як і підпис у ній, виконаний власноручно ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що між позивачем та відповідачем 26 січня 2008 року укладений договір позики, складений у виді розписки. З огляду на реальний характер цього договору, вона є доказом на підтвердження не лише його укладення, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Зазначений договір у виді розписки підписаний позичальником, містить умови отримання позичальником у борг грошових коштів та зобов`язання щодо їх повернення не пізніше 01 травня 2014 року, які ОСОБА_2 не виконав.

З огляду на наведене, посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій не встановили дійсної правової природи розписки, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі йому позикодавцем у позику грошових коштів у розмірі 100 000,00 доларів США, є неспроможними.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки твердженням ОСОБА_2 про те, що на виконання умов оспорюваного правочину, він уклав договір купівлі-продажу, згідно умов якого продав ОСОБА_4 (дружині позивача) 41/100 частини бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», та про спільне з позивачем будівництво літніх дерев`яних будиночків на території бази, що у сукупності свідчить про укладення між ними договору про спільну діяльність є необгрунтованими, оскільки, як правильно зазначив апеляційний суд, продаж ОСОБА_2 дружині позивача ОСОБА_4 41/100 частин бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» за 99 694,00 грн не свідчить про виконання ним зобов`язання перед ОСОБА_1 за договором позики, крім того,

ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження укладення між ним та ОСОБА_1 договору про спільну діяльність.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права розглянув справу за відсутності ОСОБА_2 та його представника є необгрунтованими, оскільки відповідач викликався в судове засідання, призначене на 15 листопада 2017 року, за адресою його місця реєстрації та проживання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки, доказів на підтвердження поважності причин неявки до клопотання про відкладення розгляду справи, ані відповідач, ані його представник не надали.

Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_2 в цілому зводяться до незгоди заявника з встановленими апеляційним судом обставинами справи та наданою ним оцінкою доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_3 .

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участі у справі, посилалася на те, що оскаржуваними судовими рішеннями вирішено питання про її права та обов`язки, оскільки рішенням першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, стягнуто з ОСОБА_2 , з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі до червня 2017 року, заборгованість за договором позики, і виконання цього рішення може відбуватися за рахунок реалізації майна, яке є об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя.

Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України вказує на те, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору, він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід, у першу чергу, спрямований на забезпечення інтересів кредиторів. Той з подружжя, хто не був учасником договору, не може посилатися на відсутність своєї згоди, якщо договір було укладено в інтересах сім`ї.

Зазначеного правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах

від 25 вересня 2019 року у справі № 569/2255/17 (провадження № 61-6203св19), від 04 грудня 2019 року у справі № 235/5555/16-ц (провадження

№ 61-28858св18), від 12 лютого 2020 року у справі № 2-2093/10 (провадження

№ 61-34656св18).

Відповідно до статті 73 СК України за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.

Вказана норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на касаційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав та обов`язків.

Таким чином, право на касаційне оскарження мають особи, які не брали участь у справі, проте ухвалене судове рішення порушує їх права чи покладає на них додаткові обов`язки, що в будь-якому випадку тягне для них негативні наслідки. При цьому на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести, що оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання, які безпосередньо стосуються його прав, інтересів чи обов`язків, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки такої особи.

У такому випадку судове рішення порушує не лише матеріальні права особи, не залученої до участі у справі, а й її процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Ураховуючи зазначені норми матеріального та процесуального закону, перевіривши аргументи сторін, вивчивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуваними судовими рішеннями у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 не вирішувалися.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що відповідно до постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження ВП

№ 55241014 від 15 лютого 2018 року, закінчено виконавче провадження за виконавчим листом № 654/3801/16-ц, виданим Голопристанським районними судом Херсонської області 22 листопада 2017 року про стягнення з

ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 2 813 932,43 грн, у зв`язку з погашенням боржником заборгованості у повному обсязі, що також вказує на безпідставність доводів касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що оскаржуваними судовими рішеннями вирішені питання про її права та обов`язки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частина першої статті 396 ЦПК України).

Ураховуючи, що оскаржуваними рішеннями судів попередніх інстанцій не вирішувалось питання про права та обов`язки ОСОБА_3 , яка не брала участі у справі, касаційне провадження за її касаційною скаргою підлягає закриттю.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером правовідносин та застосували закон, що їх регулює, надали правову оцінку доводам сторін та зібраним у справі доказам. Оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 .

Щодо поновлення виконання рішення суду

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2018 року виконання рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 04 травня 2017 року було зупинено до закінчення касаційного провадження у справі, його необхідно поновити.

Керуючись статтями 400 410 415 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 04 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 15 листопада 2017 року закрити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 04 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 15 листопада 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 04 травня 2017 року.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко