Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 658/4112/16-ц

провадження № 61-6170св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Виконавчий комітет Каховської міської ради Херсонської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Каховської міської ради Херсонської області, про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло, визнання недійсним та скасування розпорядження, стягнення грошових коштів

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 12 листопада 2020 року у складі судді Подіновської Г. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 23 березня 2021 року у складі колегії суддів: Орловської Н. В., Кутурланової О. В., Майданіка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просила здійснити поділ спільного майна подружжя, виділити їй та відповідачу у власність по 1/6 частині квартири АДРЕСА_1 , частину майна, придбаного під час шлюбу (меблі, побутову техніку тощо) на загальну суму 26 150,00 грн, стягнути з відповідача на її користь судовий збір та витрати на правову допомогу.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на житло, видане Виконавчим комітетом Каховської міської ради 20 вересня 2011 року на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати недійсним та скасувати розпорядження голови Каховської міської ради від 20 вересня 2011 року № 47-п; стягнути з відповідачки на його користь 87 088,75 грн компенсації за 1/2 частину автомобіля марки «PEUGEOT», модель 206, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , придбаного сторонами під час шлюбу та відчуженого відповідачкою іншій особі без його відома та згоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що приватизація спірної квартири проведена з порушенням вимог законодавства, заяву на приватизацію квартири від 20 вересня 2011 року, яка міститься в матеріалах приватизаційної справи, він не підписував, згоди на приватизацію квартири дітьми не надавав. Вказує на те, що мав бажання брати участь у приватизації шляхом викупу надлишків загальної площі квартири. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Ухвалою Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 21 лютого 2017 року первісний та зустрічний позови об`єднані в одне провадження.

Каховський міськрайонний суд Херсонської області ухвалою від 17 вересня 2020 року позов ОСОБА_2 залишив без розгляду у зв`язку із поданням позивачкою заяви про залишення позову без розгляду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Каховський міськрайонний суд Херсонської області рішенням від 12 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 65 610,00 грн компенсації за 1/2 частину автомобіля марки «PEUGEOТ», модель 206, 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . В іншій частині позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованим та доведеними, оскільки автомобіль марки «PEUGEOТ» 206, 2010 року випуску, який був об`єктом спільної сумісної власності подружжя, відчужений ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 . Доказів витрати отриманих від продажу коштів в інтересах сім`ї не надано, тому у позивача виникло право на грошову компенсацію 1/2 частини ринкової вартості відчуженого автомобіля, що згідно зі звітом про оцінку транспортного засобу від 04 травня 2017 року становить 65 610,00 грн. Відмовляючи в задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 , суд виходив з того, що приватизація квартири відбулася з порушенням вимог законодавства та за відсутності належним чином засвідченої згоди позивача ОСОБА_1 на приватизацію квартири неповнолітніми дітьми. Водночас, ураховуючи, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду, а ОСОБА_2 подала заяву про застосування позовної давності, це згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні цих вимог.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

В апеляційному порядку ОСОБА_1 оскаржив рішення місцевого суду лише в частині вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло.

Херсонський апеляційний суд постановою від 23 березня 2021 року рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 12 листопада 2020 року щодо відмови в задоволенні позову в частині визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло, виданого Виконавчим комітетом Каховської міської ради 20 вересня 2011 року на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 , а також розпорядження голови Каховської міської ради від 20 вересня 2011 року № 47-п змінив, виклав підстави відмови у задоволенні позовних вимог відповідно до мотивувальної частини постанови. В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що на момент виникнення спірних правовідносин право на приватизацію об`єкта державного житлового фонду вже було реалізоване позивачем, а право на повторну участь у приватизації законом не передбачено, тому немає підстав вважати, що внаслідок приватизації ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартири порушені права, свободи чи інтереси ОСОБА_1 . Ураховуючи, що позивач не довів належними і допустимими доказами факт порушення його прав унаслідок приватизації ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 квартири, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні його позовних вимог, проте помилився з мотивами такої відмови. Водночас апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку на звернення до суду із цим позовом, оскільки позивач був обізнаний про приватизацію квартири з 20 вересня 2011 року, однак звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло та розпорядження лише у 2017 році, тобто з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 12 листопада 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 23 березня 2021 року в частині вимови у задоволенні його позову про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог.

Підставою касаційного оскарження судових рішень вказує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 463/5150/15-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції застосував правові висновки, зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 463/5150/15-ц, в якій надано оцінку правомірності приватизації квартири без згоди одного із повнолітніх членів сім`ї, що проживав у квартирі на момент приватизації, але вже брав участь в приватизації іншої квартири. Водночас у цій справі ОСОБА_1 оспорює приватизацію квартири АДРЕСА_2 неповнолітніми дітьми, яка була проведена без його відома і його згоди, що призвело до зменшення його частки в спільному майні подружжя з 1/2 до 1/6. На його думку, суд апеляційної інстанції безпідставно застосував у спірних правовідносинах висновок, зроблений в зазначеній постанові Верховного Суду, що є підставою для відступлення від цього висновку.

Крім того, зазначив, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, встановив порушення законодавства про приватизацію та застосував позовну давність. Водночас апеляційний суд, встановивши відсутність порушеного права позивача приватизацією, визнав правомірним застосування судом першої інстанції строку позовної давності, що не відповідає статті 261 ЦК України, згідно з якою позовна давність застосовується лише за наявності порушення прав особи.

У травні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Карнаух В. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам. Зазначив, що ОСОБА_1 звернувся з позовом про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло та розпорядження з пропуском позовної давності. Крім того, метою подання такого позову є ухилення від поділу майна подружжя. Посилання ОСОБА_1 на порушення його права на частку у спільній сумісній власності подружжя внаслідок участі у приватизації неповнолітніх дітей є безпідставним, оскільки ці вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції і, відповідно, не можуть братися до уваги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

06 травня 2021 року справа № 658/4112/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 серпня 2006 року.

У шлюбі в подружжя ОСОБА_7 народилося двоє дітей: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

07 квітня 2010 року ОСОБА_1 надано службове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується ордером, виданим Виконавчим комітетом Каховської міської ради.

Рішенням Виконавчого комітету Каховської міської ради Херсонської області від 11 травня 2011 року № 205 вказану квартиру визнано неслужбовою.

Розпорядженням міського голови Каховської міської ради Херсонської області від 20 вересня 2011 року № 47-п заяву ОСОБА_2 про приватизацію квартири АДРЕСА_2 задоволено та передано її у спільну часткову власність.

На підставі розпорядження від 20 вересня 2011 року № 47-п виконавчий комітет Каховської міської ради видав свідоцтво про право власності на житло серії НОМЕР_2 , яким посвідчено, що квартира АДРЕСА_1 , дійсно належить на праві спільної часткової власності з рівними частками кожному ОСОБА_2 та членам її сім`ї - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Із матеріалів приватизаційної справи встановлено, що ОСОБА_1 брав участь у приватизації квартири АДРЕСА_3 , про що особисто зазначив у заяві про приватизацію, поданій ОСОБА_2 .

Наведені обставини ОСОБА_1 також підтвердив у суді апеляційної інстанції, пояснивши, що дійсно разом з батьками у 1996 році брав участь у приватизації квартири АДРЕСА_3 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають не повною мірою.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Суди попередніх інстанцій встановили, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , зокрема, просив визнати незаконною приватизацію квартири АДРЕСА_2 ,власниками якої є ОСОБА_2 і діти сторін у цій справі - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно зі статтею 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена (частини перша, друга статті 47 ЦПК України).

Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб`єктного складу її учасників.

Таким чином, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 наділені цивільною процесуальною правоздатністю. Водночас, звертаючись до суду з позовом про скасування приватизації квартири АДРЕСА_2 , співвласниками якої є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позивач не подавав заяв чи клопотань про залучення зазначених осіб як відповідачів, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, суди залишили поза увагою вимоги закону щодо обов`язкової участі органу опіки і піклування при розгляді справ про права дітей на житло, при тому, що вимоги позову у цій справі спрямовані на позбавлення права власності дітей на частку у квартирі.

Отже, суди прийняли правильні судові рішення про відмову в задоволенні позову в оскаржуваній частині, однак допустили помилки при їх мотивуванні.

Згідно з частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм права, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зміни оскаржуваних рішень в частині вирішення вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло в їх мотивувальних частинах.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 12 листопада 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 23 березня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М. Ю. Тітов