Постанова

Іменем України

15 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 660/527/16-ц

провадження № 61-18167св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

правонаступник позивача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач -ОСОБА_4 ,

представник відповідача - ОСОБА_5 ,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану адвокатом Бурлаєм Дмитром Валерійовичем, на рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 07 листопада 2016 року у складі судді Гончаренка О. В. та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 12 січня 2017 року у складі колегії суддів: Приходько Л. А., Борка А. Л., Кузнєцової О. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики

З урахуванням уточнень до позову в обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 01 червня 2013 року він надав у позику відповідачу 3 700,00 доларів США, про що останній власноруч написав боргову розписку, гроші ОСОБА_4 зобов`язався повернути до 01 вересня 2013 року.

Позичальник повернув позику лише у розмірі 1 000,00 доларів США.

Посилаючись на неповне виконання відповідачем обов`язку щодо повернення позики у строк, встановлений договором, ОСОБА_1 остаточно просив суд стягнути з відповідача на його користь 2 700,00 доларів США за договором позики та 305,63 доларів США - відсотків за користування позикою ( а.с.10).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 07 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 12 січня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 69 055,20 грн та відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 5 703,45 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що у строк, визначений договором позики, ОСОБА_4 не повернув у повному обсязі позикодавцеві грошові кошти, тому відповідно до вимог статей 1050 625 ЦПК України стягненню підлягає сума боргу та 3 % річних від простроченої суми. Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не заперечував факту отримання в борг грошових коштів за розпискою від 01 червня 2013 року саме у позивача. Заперечуючи проти позову, відповідач лише зазначав, що суму боргу повернув у повному обсязі. Під час розгляду справи в апеляційному суді відповідачем не надано будь-яких доказів на спростування зазначених висновків суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2017 року ОСОБА_4 через адвоката Бурлая Д. В. подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Нововоронцовського районного суду Херсонської області.

У лютому 2017 року справу № 660/527/16-ц передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2017 року заяву ОСОБА_2 задоволено.

Провадження у справі зупинено до залучення у справі правонаступника померлого ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справу № 660/527/16-ц справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2021 року поновлено провадження у справі та залучено до участі у справі в якості правонаступників позивача після смерті ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, порушуючи вимоги статті 28 ЦК України, не дослідили факт щодо ідентифікації особи, яка значиться як позикодавець у розписці, а саме, чи є ОСОБА_1 (кредитор у розписці) та ОСОБА_1 (позивач) однією і тією ж особою. Розписка повинна однозначно підтверджувати факт надання позикодавцем грошей, а саме: прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані (серію, дату видачі паспорта) та адресу позикодавця, що засвідчувало б те, що саме ОСОБА_1 є належним позивачем у справі.

Крім того, суди помилково зазначили, що ОСОБА_4 під час розгляду справи в суді першої інстанції не заперечував факт отримання у борг грошових коштів саме у позивача по розписці від 01 червня 2013 року на суму 3 700,00 доларів США.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили правової природи укладеного між сторонами договору та дійшли помилкового висновку про укладення між сторонами договору позики.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 01 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір позики грошових коштів, за умовами якого позивач передав ОСОБА_4 у борг 3 700,00 доларів США, а останній, у свою чергу, зобов`язався повернути позикодавцю грошові кошти до 01 вересня 2013 року.

На підтвердження умов договору позики, факту отримання грошових коштів та зобов`язання їх повернути, ОСОБА_4 власноруч написав розписку, оригінал якої знаходиться у позивача (копія а.с. 4).

Позичальник повернув ОСОБА_1 позику частково у сумі 1 000,00 доларів США. Сума боргу за договором позики становить 2 700,00 доларів США.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов до висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статей 15 16 ЦК України, статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, передбачений законом або договором, за умови належності особі, яка звертається до суду, прав, свобод або інтересів, про захист яких йдеться.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошових коштів із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16, від 25 листопада 2019 року у справі № 130/1058/16.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судами встановлено, що між сторонами виникли зобов`язання за договором позики. На підтвердження умов договору позики, факту отримання грошових коштів та зобов`язання їх повернути, ОСОБА_4 власноруч написав розписку, оригінал якої знаходиться у позивача, який був досліджений судом першої інстанції під час розгляду справи.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач у судовому засіданні не заперечував та не спростовував того факту, що він брав у борг у ОСОБА_1 ( позивача у справі ) 3 700,00 доларів США, лише зазначав, що суму боргу повернуто в повному обсязі, а тому з цих підстав просив відмовити у задоволенні позову.

Таким чином, не зазначення у розписці ім`я по батькові позивача не свідчить про те, що позивач ОСОБА_1 не є позикодавцем за спірним договором позики.

Судами було встановлено, що достатніх та належних доказів щодо належного виконання договору позики у повному обсязі, який є предметом розгляду справи, відповідач судам не надав.

Таким чином, встановивши, що сторони уклали у письмовій формі договір позики, за яким ОСОБА_4 отримав у борг від ОСОБА_1 3 700,00 доларів США, проте у повному обсязі вказаний договір позики відповідач не виконав, суди дійшли правильних висновків про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили факт щодо ідентифікації особи, яка значиться як позикодавець у розписці, а саме, чи є ОСОБА_1 (кредитор по розписці) та ОСОБА_1 (позивач) однією і тією ж особою, не заслуговують на увагу, оскільки відсутність у розписці ім`я, по батькові позивача, а зазначення лише « ОСОБА_1 », не спростовує того, що у суді першої інстанції відповідач визнавав факт того, що він отримував у борг від позивача кошти і писав розписку на суму 3 700,00 доларів США.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили правової природи укладеного між сторонами договору та дійшли помилкового висновку про укладення між сторонами договору позики спростовуються вищезазначеною правовою позицією Верховного Суду України, на яку посилався суд апеляційної інстанції у своєму судовому рішенні, відповідно до якої на підтвердження укладення договору позики та його умов згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Оригінал розписки було досліджено судом першої інстанції, завірена копія якого наявна у матеріалах справи.

Таким чином, доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин у тому контексті, який, на думку відповідача, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України

(в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану адвокатом Бурлаєм Дмитром Валерійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 07 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 12 січня 2017 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

А. І. Грушицький

О. С. Ткачук