Постанова

Іменем України

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 661/2313/18

провадження № 61-3964св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Альфа Банк»,

треті особи: приватний нотаріус Крамчанін Сергій Алімович, товариство з обмеженою відповідальністю «Південенерго»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа Банк» на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 17 грудня 2018 року у складі судді Матвєєвої Н. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 23 січня 2020 року у складі колегії суддів: Бугрика В. В., Базіль Л. В., Семиженко Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 , публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Альфа Банк» (далі - ПАТ «Альфа Банк»), треті особи: приватний нотаріус Крамчанін С. А., товариство з обмеженою відповідальністю «Південенерго» (далі - ТОВ «Південенерго»),про визнання недійсним договору іпотеки.

Позов мотивований тим, що 04 вересня 2009 року ОСОБА_1 придбала майнові права на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Майнові права на момент здійснення правочину належали ОСОБА_4 на підставі договору № 617 про участь в будівництві, укладеному з ТОВ «Південенерго». Пунктом першим додаткової тристоронньої угоди від 04 вересня 2009 року до договору № 617 про участь у будівництві від 21 грудня 2007 року, сторони змінили учасника договору з ОСОБА_4 на ОСОБА_1 .

Після вводу житлового будинку в експлуатацію позивачка на підставі рішення виконавчого комітету Новокаховської міської ради від 22 грудня 2009 року № 495 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 28 грудня 2009 року, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 33,9 кв. м, житлова площа 16,7 кв. м.

ОСОБА_2 згідно попереднього договору від 23 грудня 2005 року № 251, договору від 16 січня 2008 року № 4 про участь у будівництві, укладеного з ТОВ «Південенерго», придбала майнові права на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Після вводу в експлуатацію житлового будинку, на підставі рішення виконавчого комітету Новокаховської міської ради від 23 лютого 2010 року № 105 ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 01 квітня 2010 року, а саме на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 64,1 кв. м, житловою площею 29 кв. м.

У серпні 2017 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Сергеєвої О. А. із заявою про продаж належної їй квартири АДРЕСА_1 , де їй було повідомлено, що вказана квартира знаходиться в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та в Державному реєстрі іпотек на підставі договору іпотеки від 06 березня 2007 року № 1122, укладеного між ОСОБА_3 та АКБ «Укрсоцбанк».

Також було встановлено, що на підставі договору іпотеки від 06 березня 2007 року № 1122, укладеного між ОСОБА_3 та АКБ «Укрсоцбанк», посвідченого приватним нотаріусом Крамчаніним С. А., об`єктом обтяження є квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 , власниками яких є позивачі.

Вважають зазначений договір іпотеки від 06 березня 2007 року № 1122 недійсним, оскільки на час його укладення стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки, а відповідні зміни до цієї статті були внесені Законом № 800-VI від 25 грудня 2008 року.

Посилаючись на те, що оскаржуваний договір іпотеки порушує права позивачів як власників нерухомого майна, перешкоджає їм розпорядитися своєї власністю, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати недійсним договір іпотеки від 06 березня 2007 року № 1122, укладений між ОСОБА_3 та АКБ «Укрсоцбанк» в частині передачі в іпотеку майнових прав на незакінчену будівництвом :

- двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 ;

- однокімнатну квартиру АДРЕСА_6 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 17 грудня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки №1122 від 06 березня 2007 року (№ 02-23-Ф070149К-344), укладений між ОСОБА_3 та АКБ «Укрсоцбанк» в частині передачі в іпотеку майнових прав на незакінчену будівництвом: двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 ; однокімнатну квартиру АДРЕСА_6 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваними договорами передано в іпотеку майнові права на квартири, які належать позивачам, тому вони відповідно до положень статей 15 16 215 216 ЦК України мають право оспорювати зазначені іпотечні договори в судовому порядку, оскільки ці договори стосуються їх прав та інтересів та перешкоджають в реалізації їх прав власності на нерухоме майно. Враховуючи, що на час укладення спірного договору іпотеки 06 березня 2007 року стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 неправомірно передав в іпотеку зазначені майнові права АКБ СР «Укрсоцбанк», а тому цей договір в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартири НОМЕР_3 та АДРЕСА_4 є недійсним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 23 січня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа Банк», залишено без задоволення, рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 17 грудня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, щодоговір іпотеки від 06 березня 2007 року № 1122є недійсним в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартири НОМЕР_3 та АДРЕСА_4 в силу статей 203 215 ЦК України, як укладений з порушенням вимог частини другої статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України «Про іпотеку» в редакції, яка була чинною на час його укладення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга акціонерного товариства «Альфа Банк» на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 17 грудня 2018 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 23 січня 2020 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що законодавець у Законі України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, наділив особу правом передати в іпотеку об`єкт незавершеного будівництва, який вона набуде у власність у майбутньому. В даному випадку в заставу (іпотеку) було передано нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця, тому відсутні підстави для визнання недійсним спірного договору іпотеки. Подібні за змістом правові висновки відповідають правовій позиції Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеній у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 520/10060/16-ц (провадження № 61-5085сво18) та від 20 березня 2019 року у справі № 760/10136/16-ц (провадження № 61-18414св18). Також зазначав, що позивачі не є належними позивачами в розумінні ЦПК України, оскільки не є сторонами договору іпотеки від 06 березня 2007 року та не довели, що діями відповідачів порушені їх права та інтереси.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року справу № 661/2313/18 призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 23 грудня 2005 року між ТОВ «Південенерго» та ОСОБА_4 укладено попередній договір № 195, за яким сторони зобов`язуються в строк до 21 грудня 2007 року укласти договір дольової участі в будівництві на умовах і в порядку, встановлених цим договором. Відповідно до пункту 2.1.1 цього договору об`єктом дольової участі в будівництві є будівництво квартири в 48 квартирному житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_8 , яку забудовник побудує та введе в експлуатацію в строк до 31 січня 2008 року.

Відповідно до договору про участь у будівництві від 21 грудня 2007 року № 617, укладеного між ТОВ «Південенерго» та ОСОБА_4 , учасник зобов`язується надати забудовнику грошові кошти в розмірі і на умовах, передбачених даним договором, на будівництво та придбання квартири в п`ятиповерховому 48-квартирному будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_8 , а забудовник зобов`язується закінчити будівництво вказаного житлового будинку, ввести його в експлуатацію і передати у власність учаснику квартири (житла) на умовах, визначених даним договором.

04 вересня 2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого ОСОБА_1 придбала майнові права продавця як учасника у будівництві однокімнатної квартири АДРЕСА_9 в обсязі і на умовах, що існували на момент продажу цих прав.

ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Новокаховської міської ради від 22 грудня 2009 року отримано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28 грудня 2009 року - квартиру АДРЕСА_1 .

Також судами встановлено, що 23 грудня 2005 року між ТОВ «Південерго» та ОСОБА_2 укладено попередній договір, відповідно до якого сторони зобов`язуються в строк до 16 січня 2008 року укласти договір дольової участі в будівництві квартири АДРЕСА_10 , яку забудовник побудує та введе в експлуатацію в строк до 28 лютого 2008 року.

16 січня 2008 року між ТОВ «Південенерго» та ОСОБА_2 укладено договір № 4 про участь у будівництві, відповідно до якого учасник зобов`язується надати забудовнику грошові кошти в розмірі і на умовах, передбачених даним договором, на будівництво та придбання квартири в п`ятиповерховому 48-квартирному будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_8 , а забудовник зобов`язується закінчити будівництво вказаного житлового будинку, ввести його в експлуатацію і передати у власність учаснику квартири (житла) на умовах, визначених даним договором.

На підставі рішення виконкому Новокаховської міської ради від 23 березня 2010 року №105 ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на квартиру

АДРЕСА_3 також встановлено, що ОСОБА_3 на підставі попереднього договору від 23 грудня 2005 року №50 та договору на часткову участь у будівництві від 05 березня 2007 року №357, укладених між ним та забудовником ТОВ «Південенерго», а також документа, який підтверджує фінансування ОСОБА_3 будівництва за рахунок власних коштів (квитанція до прибуткового касового ордеру №41 від 05 березня 2007 року), належали майнові права на двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 та однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

06 березня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір № 02-23-Ф070149К-344, за яким іпотекодавець ОСОБА_3 передав в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання ним зобов`язань за договором кредиту Ф070149К від 06 березня 2007 року, майнові права на незакінчені будівництвом двокімнатну квартиру НОМЕР_3 та однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Одночасно з нотаріальним посвідченням іпотечного договору від 06 березня 2007 року застосовано заборону відчуження зазначених в договорі майнових прав на незакінчені будівництвом квартири НОМЕР_3 та АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, рецисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України)

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Тлумачення статей 215 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Отже, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Аналогічні висновки викладені у постанові ВерховногоСуду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 520/10060/16-ц (провадження № 61-5085сво18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, дійшов висновку, що сам по собі факт того, що на час укладення спірних договорів іпотеки стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки не може свідчити про його недійсність, оскільки головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює зазначені договори.

Судами встановлено, що відповідачу ОСОБА_3 на підставі попереднього договору від 23 грудня 2005 року №50 та договору на часткову участь у будівництві від 05 березня 2007 року №357 належали майнові права на двокімнатну квартиру НОМЕР_3 та однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

06 березня 2007 року ОСОБА_3 за іпотечним договором № 02-23-Ф070149К-344 передав в іпотеку іпотекодержателю АКБ «Укрсоцбанк» у якості забезпечення виконання ним зобов`язань за договором кредиту Ф070149К від 06 березня 2007 року майнові права на незакінчені будівництвом вказані квартири.

Апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову, не врахував, що позивачі не були стороною договору іпотеки від 06 березня 2007 року, набули майнові права, як учасники будівництва, а також право власності на ці квартири після укладення оскаржуваного договору іпотеки, у зв`язку із чим належним чином не перевірив, чи порушуються суб`єктивні цивільні права або інтереси осіб, які звернулася до суду, саме на момент укладення оспорюваного договору іпотеки.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з`ясувати дійсні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа Банк» задовольнити частково.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 23 січня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді : В. С. Жданова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун