Постанова

Іменем України

18 січня 2023 року

місто Київ

справа № 663/1322/21

провадження № 61-2250св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Херсонський державний університет,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Херсонського державного університету на рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 13 серпня 2021 року, постановлене суддею Клімченком М. І., та постанову Херсонського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Радченка С. В., Вейтас І. В., Семиженка Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у травні 2021 року звернувся до суду з позовом до Херсонського державного університету (далі - ХДУ, університет), у якому просив припинити право постійного користування ХДУ земельною ділянкою, площею 0, 7784 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 6524755500:01:001:0573.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що АТ ЗТ «Експериментальний механічний завод» за договором купівлі-продажу від 08 серпня 2011 року на його користь відчужив три будинки латвійського типу, тринадцять будинків вагонного типу, дві душові, склад, три навіси, дитячу гральню та спортивний майданчик.

Заочним рішенням від 22 серпня 2011 року Скадовський районний суд Херсонської області визнав за ним право власності на три будинки латвійського типу, зазначені у технічному паспорті літерами «Б», «В», «Г»; тринадцять будинків вагонного типу, зазначених у технічному паспорті літерами «Д», «Ж», «З», «Е», «І», «Л», «М», «О», «П», «Р», «С», «Т», «У»; дві душові, зазначені літерами «К», «Ш», три навіси, зазначені літерами «Ф», «Х», «И», дитячу гральню та спортивний майданчик, зазначені в технічному паспорті літерою «І», які знаходяться на території спортивно-оздоровчого табору «ІНФОРМАЦІЯ_1»

(далі - СОТ «ІНФОРМАЦІЯ_1») на АДРЕСА_1 .

Додатковим рішенням від 22 серпня 2011 року Скадовський районний суд Херсонської області визнав за ним право власності на три будинки латвійського типу, зазначені в технічному паспорті літерами «Б», «В», «Г»; тринадцять будинків вагонного типу, зазначених в технічному паспорті літерами «Д», «Ж», «З», «Е», «І», «Л», «М», «О», «П», «Р», «С», «Т», «У»; склад літера «Н»; дві душові, зазначені літерами «К», «Ш», три навіси, зазначені літерами «Ф», «Х», «И», дитячу гральню та спортивний майданчик, зазначені в технічному паспорті літерою «І», які знаходяться на території СОТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_1 . Право власності на зазначене нерухоме майно зареєстроване за позивачем 30 листопада 2011 року.

ОСОБА_1 зазначав, що належне йому на праві власності нерухоме майно розміщене на земельній ділянці, площею 5, 25 га, що була надана в постійне користування Херсонського педагогічного інституту ім. Н. К. Крупської на підставі державного акта від 04 червня 1996 року, правонаступником якого є ХДУ. Наявність нерухомого майна, що не належить відповідачу ані на праві власності, ані на підставі будь-якого іншого речового права виключає можливість використання частини земельної ділянки університетом під розміщення СОТ «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

Університет заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами. Заявив про застосування наслідків пропуску позовної давності.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 13 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року, Скадовський районний суд Херсонської області позов задовольнив.

Суд визнав припиненим право постійного користування університету земельною ділянкою, площею 0, 7784 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6524755500:01:001:0573.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, врахував принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинків, споруд та виснував, що після переходу до позивача права власності на об`єкти нерухомості, що розташовані у межах земельної ділянки, площею 0, 7784 га, право університету на користування земельною ділянкою, у тій частині, на якій розташоване належне позивачу нерухоме майно, припиняє свою дію. Також суд першої інстанції врахував, що позов про припинення права постійного користування земельною ділянкою є негаторним, тому заява про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.

Суд апеляційної інстанції, визначаючи площу земельної ділянки, право на користування якою має позивач, а відтак право на користування якою припинилося в університету, застосував статтю 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), відповідно до якої земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Апеляційний суд врахував, що у визначеному законом порядку в 2015 році органом місцевого самоврядування сформовано земельну ділянку для обслуговування належного ОСОБА_1 нерухомого майна на АДРЕСА_1 з присвоєнням їй кадастрового номера 6524755500:01:001:0573 та визначенням загальної площі 0, 7784 га. Відомості про цю земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру та станом на час вирішення судами спору інформація про цю земельну ділянку як об`єкта цивільних прав не виключена з Державного земельного кадастру. З огляду на наведене, а також на те, що площа земельної ділянки визначалася з урахуванням нормативних розмірів згідно із

ДБН 360-92* і її цільове призначення зміни не потребує, колегія суддів дійшла переконання, що право відповідача на користування земельною ділянкою, площею 0, 7784 га, припинено.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ХДУ 07 лютого 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 13 серпня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Університет, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального правата порушенням норм процесуального права, підставами касаційного оскарження наведених судових рішень визначив те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 910/14144/17 (провадження № 12-88гс18), від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18), у постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року № 127/10011/18 (провадження № 61-13977св19);

- суди першої та апеляційної інстанцій не повністю з`ясували обставини, що мають значення у справі, та не здійснили аналіз доводів університету;

- в ухваленні рішення суду першої інстанції брав участь суддя, якому було заявлено відвід, проте суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи апеляційної скарги щодо сумнівів у його об`єктивності та законності прийнятого рішення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надійшов.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 31 березня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ХДУ, а ухвалою від 28 липня 2022 року направив до Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області копії матеріалів касаційного

провадження № 61-2250ск22 у цивільній справі № 663/1322/21 для вирішення процесуального питання про відновлення втраченого судового провадження.

Ухвалою від 22 вересня 2022 року Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області відновив втрачене судове провадження у справі № 663/1322/21 в частині судових рішень.

Верховний Суд дійшов переконання, що відновлених матеріалів справи достатньо для розгляду справи судом касаційної інстанції.

Ухвалою від 23 грудня 2022 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України

(далі -ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ХДУ як правонаступнику Херсонського державного педагогічного інституту ім. Н. К. Крупської та Херсонського державного педагогічного університету Районною радою народних депутатів Скадовського району Херсонської області надано у постійне користування земельну ділянку, площею 5, 25 га, для розміщення СОТ «ІНФОРМАЦІЯ_1», що підтверджується державним актом на право постійного користування землею від 04 червня 1996 року, серія I-ХС, № 001539.

Рішенням від 28 жовтня 2016 року у справі № 663/2845/14-ц, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2017 року, Скадовський районний суд Херсонської області визнав недійсним рішення Лазурненської сільської ради від 24 жовтня 2016 року № 106, яким затверджено технічну документацію та надано ХДУ у постійне користування спірну земельну ділянку, площею 5, 1188 га, на АДРЕСА_1 під розміщення СОТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» та державний акт на право землекористування земельною ділянкою, серія ЯЯ, № 322884, виданий ХДУ 14 листопада 2006 року.

ОСОБА_1 08 серпня 2011 року придбав у АТ ЗТ «Експериментальний механічний завод» три будинки латвійського типу, тринадцять будинків вагонного типу, дві душові, склад, три навіси, дитячу гральню та спортивний майданчик, які знаходяться на території СОТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» на АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням від 22 серпня 2011 року Скадовський районний суд Херсонської області визнав за ОСОБА_1 право власності на три будинки латвійського типу, зазначені у технічному паспорті літерами «Б», «В», «Г»; тринадцять будинків вагонного типу, зазначених у технічному паспорті літерами «Д», «Ж», «З», «Е», «І», «Л», «М», «О», «П», «Р», «С», «Т», «У»; дві душові, зазначені літерами «К», «Ш»; три навіси, зазначені літерами «Ф», «Х», «И»; дитячу гральню та спортивний майданчик, зазначені в технічному паспорті літерою «І», які знаходяться на території СОТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_1 .

Додатковим рішенням від 22 серпня 2011 року Скадовський районний суд Херсонської області визнав за ОСОБА_1 право власності на три будинки латвійського типу, зазначені в технічному паспорті літерами «Б», «В», «Г»; тринадцять будинків вагонного типу, зазначених у технічному паспорті літерами «Д», «Ж», «З», «Е», «І», «Л», «М», «О», «П», «Р», «С», «Т», «У»; склад літера «Н»; дві душові, зазначені літерами «К», «Ш»; три навіси, зазначені літерами «Ф», «Х», «И»; дитячу гральню та спортивний майданчик, зазначені в технічному паспорті літерою «І», які знаходяться на території СОТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_1 .

Право власності на зазначене нерухоме майно 30 листопада 2011 року зареєстроване за ОСОБА_1 .

З метою фактичної реалізації набутого права на земельну ділянку під своїм нерухомим майном ОСОБА_1 звернувся до Лазурненської селищної ради із заявою про надання земельної ділянки в оренду.

Рішенням Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області від 10 листопада 2015 року № 899 «Про затвердження проектів землеустрою, технічної документації щодо відведення в оренду земельних ділянок зі складанням договору оренди» затверджено проєкт землеустрою щодо відведення в оренду строком на 10 років ОСОБА_1 земельної ділянки, загальною площею 0, 7784 га, під обслуговування існуючого об`єкта нерухомого майна.

На підставі зазначеного рішення 17 листопада 2015 року між Лазурненською селищною радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, площею 0, 7784 га, під обслуговування існуючого об`єкта нерухомого майна - три будинки латвійського типу, тринадцять будинків вагонного типу, дві душові, три навіси, дитяча гральня та спортивний майданчик, склад на АДРЕСА_1 .

За цим договором оренди земельної ділянки до ОСОБА_1 строком на 10 років перейшла у користування земельна ділянка, площею 0, 7784 га, кадастровий номер 6524755500:01:001:0573.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Лазурненської селищної ради від 21 грудня 2015 року № 66 «Про впорядкування поштової нумерації оздоровчих закладів, комерційних об`єктів, будівель та земельних ділянок та надання поштової адреси по АДРЕСА_1 », будівлям та спорудам ОСОБА_1 та земельній ділянці, на якій знаходяться будівлі та споруди надано поштову адресу: АДРЕСА_1 .

Рішенням від 02 лютого 2017 року у справі № 663/1738/16-ц Скадовський районний суд Херсонської області визнав недійсними рішення селищної ради від 10 листопада 2015 року № 899 та договір оренди землі від 17 листопада 2015 року, а також витребував від ОСОБА_1 та зобов`язав повернути ХДУ земельну ділянку рекреаційного призначення державної власності, площею 0, 7784 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6524755500:01:001:0573.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Вирішуючи спір по суті пред`явлених вимог, суди першої та апеляційної інстанцій врахували, що підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 661/3925/16-а (провадження № 11-949апп18) зроблено висновок про те, що набуття певного речового права на земельну ділянку особою, яка набула право власності на нерухоме майно, розміщене на цій земельній ділянці, відбувається шляхом переходу від попереднього власника нерухомого майна в тому ж обсязі, або відповідно до рішення органу місцевого самоврядування.

У постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка потрібна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка потрібна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 08 серпня 2011 року придбав у АТ ЗТ «Експериментальний механічний завод» три будинки латвійського типу, тринадцять будинків вагонного типу, дві душові, склад, три навіси, дитячу гральню та спортивний майданчик, які знаходяться на території СОТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» на АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням від 22 серпня 2011 року, з урахуванням додаткового рішення від 22 серпня 2011 року, Скадовський районний суд Херсонської області визнав за ОСОБА_1 право власності на три будинки латвійського типу, зазначені у технічному паспорті літерами «Б», «В», «Г»; тринадцять будинків вагонного типу, зазначених у технічному паспорті літерами «Д», «Ж», «З», «Е», «І», «Л», «М», «О», «П», «Р», «С», «Т», «У»; дві душові, зазначені літерами «К», «Ш»; три навіси, зазначені літерами «Ф», «Х», «И»; дитячу гральню та спортивний майданчик, зазначені в технічному паспорті літерою «І», які знаходяться на території СОТ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на АДРЕСА_1 .

Втім у справі, що переглядається, суди не встановили, на якому праві, АТ ЗТ «Експериментальний механічний завод» як попередньому власнику зазначеного нерухомого майна належала спірна земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 .

Також суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що постановою від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц (провадження № 14-355цс19) Велика Палата Верховного Суду залишила в силі рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 02 лютого 2017 року в частині визнання недійсним та скасування рішення Лазурненської селищної ради від 10 листопада 2015 року № 899 «Про затвердження землевпорядної документації», визнання недійсним на майбутнє договору оренди земельної ділянки, укладеного 17 листопада 2015 року між Лазурненською селищною радою та ОСОБА_1 , витребування у ОСОБА_1 та зобов`язання повернути університету земельну ділянку рекреаційного призначення державної власності, площею 0, 7784 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6524755500:01:001:0573.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду першої інстанції про те, що ХДУ є правонаступником Херсонського педагогічного інституту ім. Н. К. Крупської та є постійним землекористувачем земельної ділянки, загальною площею 5, 25 га, за державним актом від 04 червня 1996 року, який не потребує переоформлення відповідно до пункту 6 Перехідних положень ЗК України, які втратили чинність, як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року

№ 5-рп/2005. Відповідно до абзацу 11 пункту 5.3 цього Рішення стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках, станом на 01 січня 2002 року до його переоформлення.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що право користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення підприємством, яке за новим ЗК України не є суб`єктом права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства як за правонаступником того землекористувача, якому було видано державний акт на право постійного землекористування.

Також у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц (провадження № 14-355цс19) Верховний Суд встановив, що 14 листопада 2006 року університет у порядку правонаступництва отримав державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, серія ЯЯ, № 322884. До державного акта внесено дві земельні ділянки за однією адресою на АДРЕСА_1 , яким присвоєно різні кадастрові номери, а саме земельна ділянка № 1 , площею 5, 1007 га, та земельна ділянка № 2 , площею 0, 0181 га.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду врахувала, що рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 04 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 19 грудня 2014 року, визнано недійсними рішення Лазурненської селищної ради від 24 жовтня 2006 року № 106, яким затверджено технічну документацію та надано університету в постійне користування земельну ділянку, площею 5, 1188 га, на АДРЕСА_1 під розміщення СОТ «ІНФОРМАЦІЯ_1», та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, серія ЯЯ, № 322884, виданий ХДУ 14 листопада 2006 року. Зазначені судові рішення обґрунтовані тим, що спірну земельну ділянку надано в користування ХДУ не на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та без проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації.

Велика Палата Верховного Суду у справі у справі № 663/1738/16-ц (провадження № 14-355цс19) погодилася з висновками суду першої інстанції про те, що факт нерозроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та непроведення державної експертизи землевпорядної документації з огляду на вимоги статей 141 143 ЗК України не є підставою для припинення права землекористування на землі рекреаційного призначення державної форми власності.

Стаття 141 ЗК України містить вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою.

Згідно з пунктом «з» частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, вилучає лише Кабінет Міністрів України.

Згідно з частиною восьмою статті 122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування тільки у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

З урахуванням наведених правових норм Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц

(провадження № 14-355цс19) зробила висновок про те, що виключно Кабінет Міністрів України за погодженням з Міністерством освіти і науки України може ухвалити рішення щодо вилучення земельної ділянки державної власності, але такого погодження матеріали справи не містять.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що університет не надавав своєї згоди на вилучення спірних земельних ділянок та припинення свого права постійного користування цими ділянками, а відтак підстав для примусового припинення права користування земельною ділянкою не існує.

Враховувавши те, що земельна ділянка, яка надана у постійне користування університету під розміщення існуючого СОТ «ІНФОРМАЦІЯ_1», відноситься до земель саме державної власності, оскільки університет є вищим навчальним закладом IV рівня акредитації державної форми власності, якому цю ділянку передано на підставі рішень виконавчого комітету Херсонської обласної ради депутатів трудящих від 06 квітня 1965 року № 232 та від 26 лютого 1966 року № 124, розпорядження Ради Міністрів УРСР від 01 лютого 1991 року № 22-р, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду першої інстанції про те, що повноважень щодо вилучення земельної ділянки державної власності, яка перебуває у постійному користуванні університету, Лазурненська селищна рада не мала, а відтак оскаржувані рішення ради прийняті із перевищенням повноважень, визначених статтями 24, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування».

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17(провадження № 61-19719св19) зроблено висновок про те, що преюдиційні факти - це такі факти, що встановлені рішенням чи вироком суду, які набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Тож законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних (відмінних) за змістом судових рішень.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), відповідно до яких преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі - для суду під час розгляду інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає потреби встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть судової преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення у справі, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено судом ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що піддано аналізові в мотивувальній частині судового акта.

Отже, постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц (провадження № 14-355цс19) встановлено преюдиційні обставини щодо належності, зокрема, спірної земельної ділянки, площею 0, 7784 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 6524755500:01:001:0573, до державної власності, постійним користувачем якої є ХДУ.

Водночас у справі, що переглядається, суди не врахували зазначених обставин. Суд апеляційної інстанції зазначив, що в подальшому рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 02 лютого 2017 року у справі № 663/1738/16-ц було скасоване за нововиявленими обставинами та справа наразі перебуває на стадії апеляційного провадження.

Дійсно, рішенням від 14 серпня 2020 року Скадовський районний суд Херсонської області скасував рішення цього ж суду від 02 лютого 2017 року у справі № 663/1738/16-ц за нововиявленими обставинами та ухвалив нове, яким у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними та скасування рішень ради, визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, витребування земельних ділянок відмовив.

Проте постановою від 25 травня 2021 року Херсонський апеляційний суд скасував рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 14 серпня 2020 року та направив справу до суду першої інстанції для розгляду заяви про перегляд рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 02 лютого 2017 року за нововиявленими обставинами.

Постановою від 03 листопада 2021 року у справі № 663/1738/16-ц (провадження № 61-11035св21) Верховний Суд скасував постанову Херсонського апеляційного суду від 25 травня 2021 року та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Отже, як на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, так і на час касаційного перегляду, рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 14 серпня 2020 року, яким скасовано за нововиявленими обставинами рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 02 лютого 2017 року у справі № 663/1738/16-ц, не набрало законної сили, оскільки було оскаржене в апеляційному порядку та суд апеляційної інстанції не ухвалив постанову за наслідками розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно на час розгляду судами першої та апеляційної інстанцій справи, що переглядається, було чинним рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 02 лютого 2017 року у справі № 663/1738/16-ц, залишене в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року (провадження № 14-355цс19) у нескасованій Апеляційним судом Херсонської області ухвалою від 11 травня 2017 року частині. Тому обставини, встановлені в цьому рішенні, та висновки Великої Палати Верховного Суду підлягали врахуванню судами під час вирішення спору у цій справі за позовом ОСОБА_1 про визнання припиненим в університету права постійного користування земельною ділянкою, площею 0, 7784 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6524755500:01:001:0573.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що спірна земельна ділянка належить до земель державної власності та перебуває у постійному користуванні ХДУ, яке не надавало своєї згоди на вилучення цієї земельної ділянки та припинення свого права постійного користування нею. Кабінет Міністрів України як уповноважений орган управління не ухвалював рішень про вилучення зазначеної земельної ділянки державної власності з постійного користування ХДУ та про передачу цієї ділянки із земель державної власності у власність або у користування як АТ ЗТ «Експериментальний механічний завод», яке відчужило позивачу майно, розташоване на території спірної земельної ділянки, так і ОСОБА_1 .

З огляду на зазначене Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що з набуттям позивачем права власності на нерухоме майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , до ОСОБА_1 як до нового власника цього майна (згідно з положеннями статей 120 ЗК України та 377 ЦК України) не перейшло право власності чи користування на спірну земельну ділянку, оскільки попередній власник нерухомого майна - АТ ЗТ «Експериментальний механічний завод» - не мав жодних речових прав на цю земельну ділянку.

Відтак помилковими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що право університету на користування спірною земельною ділянкою припинилося у зв`язку з набуттям ОСОБА_1 права власності на об`єкти нерухомого майна, що розташовані на цій земельній ділянці.

Додатково, визначаючи площу земельної ділянки, право користування якою, на переконання судів, має ОСОБА_1 , суди керувалися тим, що у визначеному законом порядку в 2015 році органом місцевого самоврядування сформовано земельну ділянку для обслуговування належного позивачу нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , із присвоєнням їй кадастрового номера 6524755500:01:001:0573 та визначенням загальної площі 0, 7784 га.

У такому висновку суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що рішенням від 02 лютого 2017 року у справі № 663/1738/16-ц, залишеним в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року (провадження № 14-355цс19), яке на час розгляду справи є чинним та нескасованим за нововиявленими обставинами, Скадовський районний суд Херсонської області, зокрема, визнав недійсним та скасував рішення Лазурненської селищної ради від 10 листопада 2015 року № 899 «Про затвердження землевпорядної документації»; визнав недійсним на майбутнє договір оренди земельної ділянки, укладений 17 листопада 2015 року між Лазурненською селищною радою та ОСОБА_1 . Отже, Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги в частині незгоди з висновками судів про площу земельної ділянки, якою, як помилково вважали суди першої та апеляційної інстанцій, має право користуватися позивач.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги щодо неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18), про те, що особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка потрібна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній.

Також обґрунтованими є доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 127/10011/18 (провадження № 61-13977св19), згідно з якими стаття 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою права визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у безпосередній залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику. Врахувавши те, що спірна земельна ділянка має кадастровий номер, визначену площу, однак будь-яке право на неї (власності, користування тощо) не зареєстровано, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що з набуттям позивачами права власності на комплекс будівель та споруд, які розташовані на спірній земельній ділянці, до них як до нових власників цього нерухомого майна на підставі положень статей 120 ЗК України та 377 ЦК України не перейшло право власності на спірну земельну ділянку, оскільки продавець на момент укладення згаданого договору купівлі-продажу не мав права власності на цю земельну ділянку.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 набув нерухоме майно за договором купівлі-продажу, втім не набув речових прав на земельну ділянку для обслуговування його майна, оскільки продавець на момент укладення договору купівлі-продажу не мав права власності чи права користування на спірну земельну ділянку.

Водночас Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 910/14144/17 (провадження № 12-88гс18) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Пром Інновація» до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілорін ЛТД» про визнання відсутнім права вимоги та визнання права. У згаданій постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що вимоги про визнання відсутнім права в одного відповідача (кредитора) вимагати від другого відповідача (боржника) сплати боргу за кредитними договорами, які погашено позивачем (поручителем), та про визнання права поручителя вимагати від боржника сплати ним грошових коштів за кредитними договорами, сплачених поручителем, не є вимогами про встановлення юридичних фактів, однак такі доводи можуть розглядатися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право.

Наведені висновки не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки їх сформульовано у справах, фактичні обставини яких є відмінними від обставин справи, що переглядається.

Також необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що в ухваленні рішення суду першої інстанції брав участь суддя, якому було заявлено відвід, проте суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи апеляційної скарги щодо сумнівів у його об`єктивності та законності прийнятого рішення.

Верховний Суд врахував, що ХДУ подав до суду першої інстанції заяву про відвід судді Клімченка М. І., яку обґрунтовувау тим, що суддя Клімченко М. І. розглядав аналогічну справу № 663/3479/19 за позовом ОСОБА_2 до університету про визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою та ухвалив рішення про задоволення цього позову. У зв`язку з наведеним заявник вважав, що суддя Клімченко М. І. вже сформував думку про предмет спору, відтак не може об`єктивно та неупереджено розглянути справу.

За правилами частини четвертої статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Ухвалою від 26 травня 2021 року Скадовський районний суд Харківської області обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви університету про відвід судді Клімченка М. І. з тих мотивів, що заява не містить підстав, зазначених у статті 36 ЦПК України, а незгода сторони з рішенням судді в іншій справі не може бути підставою для відводу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд не погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позову про визнання припиненим в університету права постійного користування спірною земельною ділянкою, оскільки такі висновки зроблені без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) та у постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року № 127/10011/18 (провадження № 61-13977св19),у яких наголошено, що особи, які набули права власності на будівлю чи споруду стають власниками (користувачами) земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Верховний Суд встановив, що ОСОБА_1 набув нерухоме майно за договором купівлі-продажу, однак не набув речових прав на земельну ділянку для обслуговування його майна, оскільки продавець на момент укладення договору купівлі-продажу не мав права власності чи права користування на спірну земельну ділянку. Спірна земельна ділянка належить до земель державної власності та перебуває у постійному користуванні ХДУ, який не надавав згоди на припинення його права користування спірною земельною ділянкою.

У касаційній скарзі університет просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Втім Верховний Суд не встановив підстав, передбачених статтею 411 ЦПК України, для нового розгляду, а встановлені судами фактичні обставини дозволяють ухвалити нове судове рішення.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок про те, що касаційну скаргу потрібно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має правоскасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини(частини перша-четверта статті 412 ЦПК України).

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення касаційної скарги ХДУ, скасував оскаржувані судові рішення та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову, тому судовий збір, що підлягав сплаті під час подання касаційної скарги, в розмірі 1 816, 00 грн, підлягає стягненню з ОСОБА_1 в дохід держави.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Херсонського державного університетузадовольнити частково.

Рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 13 серпня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Херсонського державного університету про визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 816, 00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта