№ 663/2343/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

17 червня 2022 року

м. Київ

справа № 663/2343/19

провадження № 61-5310св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 07 лютого 2020 року в складі судді Пухальського С. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 02 березня 2021 року в складі колегії суддів: Пузанової Л. В., Склярської І. В., Чорної Т. Г. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що з 29 вересня 2001 року перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, за час якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 .

На підставі рішення Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області від 17 вересня 2007 року № 272 позивач приватизувала земельну ділянку площею 0,0803 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

За період шлюбу з відповідачем на цій земельній ділянці було збудовано житловий будинок, загальною площею 125,9 кв. м (житловою площею 40 кв. м). Свідоцтво про право власності на будинок видано виконкомом Лазурненської селищної ради 08 червня 2011 року на ім`я позивача.

На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу об`єднання земельних ділянок від 04 грудня 2018 року вказана земельна ділянка була роз`єднана на дві: площею 0,0317 га та 0,0486 га, а житловий будинок реконструйовано шляхом його поділу на два домоволодіння, розташованих на вказаних земельних ділянках.

Так, на земельній ділянці площею 0,0486 га розташований житловий будинок літ. «А» загальною площею 105,5 кв. м, житловою площею 76,2 кв. м, господарська будівля літ. «Б», загальною площею 106 кв. м, навіс літ. «В», «Г», «З», «Л», душ літ. «Д», огорожа № 1, ворота № 2 та вимощення І, а на земельній ділянці площею 0,0317 га - житловий будинок літ. «А» загальною площею 124,7 кв. м, житловою площею 52,3 кв. м, господарська будівля літ. «Б», загальною площею 105,9 кв. м, навіс літ. «В», водопровід № 1, огорожа № 2-4 та вимощення І.

Рішенням виконкому Лазурненської селищної ради від 27 травня 2019 року № 73 новому житловому будинку, розташованому на земельній ділянці площею 0,0486 га присвоєна поштова адреса: АДРЕСА_2 , а житловому будинку, розташованому на земельній ділянці площею 0,0317 га - АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що наведене майно набуто подружжям за час шлюбу та належить їм на праві спільної сумісної власності, позивач просила суд в порядку поділу майна подружжя:

- залишити у її власності житловий будинок літ. «А» загальною площею 105,5 кв. м, житловою площею 76,2 кв. м, господарську будівлю літ. «Б», загальною площею 106 кв. м, навіси літ. «В», «Г», «З», «Л», душ літ. «Д», огорожу № 1, ворота № 2 та вимощення І (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1838052865000), та земельну ділянку площею 0,0486 га з кадастровим номером 6524755500:01:001:0989, на якій розташований вказаний житловий будинок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок літ. «А» загальною площею 124,7 кв. м, житловою площею 52,3 кв. м, господарську будівлю літ. «Б» загальною площею 105,9 кв. м, навіс літ. «В», водопровід № 1, огорожу № 2-4 та вимощення І (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1846005465247), та земельну ділянку площею 0,0317 га з кадастровим номером 6524755500:01:001:0988, на якій розташований вказаний житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 07 лютого 2020 року позовну заяву задоволено.

В порядку поділу майна подружжя: залишено у власності ОСОБА_1 , житловий будинок літ. «А» загальною площею 105,5 кв. м, житловою площею 76,2 кв. м, господарську будівлю літ. «Б», загальною площею 106 кв. м, навіс літ. «В», «Г», «З», «Л», душ літ. «Д», огорожу № 1, ворота № 2 та вимощення І (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1838052865000), та земельну ділянку площею 0,0486 га з кадастровим номером 6524755500:01:001:0989, на якій розташований вказаний житловий будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок літ. «А», загальною площею 124,7 кв. м, житловою площею 52,3 кв. м, господарську будівлю літ. «Б», загальною площею 105,9 кв. м, навіс літ. «В», водопровід № 1, огорожу № 2-4 та вимощення І (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1846005465247), та земельну ділянку площею 0,0317 га з кадастровим номером 6524755500:01:001:0988, на якій розташований вказаний житловий будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що спірне нерухоме майно придбане сторонами у період зареєстрованого шлюбу, тому підлягає поділу між ними в рівних частинах, як це передбачено сімейним та земельним законодавством.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку загальною площею 113,3 кв. м та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0803 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Постановою Херсонського апеляційного суду від 02 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 07 лютого 2020 року - без змін.

Апеляційний суд, врахувавши відсутність заперечень сторін щодо статусу нерухомого майна як об`єкта спільної сумісної власності подружжя, врахувавши те, що в судовому засіданні відповідач погодився із визначеним судом варіантом поділу домоволодіння, а також врахувавши висновок експерта, погодився з висновками суду першої інстанції щодо поділу спільного сумісного майна. Також суд зазначив, що в частині вимог щодо земельної ділянки суд першої інстанції правильно виходив із приписів статей 120 ЗК України та 377 ЦК України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин при визначенні права відповідача на земельну ділянку. Висновки суду щодо поділу в натурі домоволодіння є такими, що відповідають встановленим ним обставинам та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Крім того, колегія суддів врахувала, що виділена кожній із сторін частка із спільного сумісного майна фактично є самостійним об`єктом права власності, якому в результаті державної реєстрації цього права, здійсненої компетентним органом, надано статус самостійного об`єкта цивільно-правових відносин.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги відповідача, суд врахував висновок експерта, відповідно до якого встановлено, що реальна частка кожної із сторін за таким варіантом становить 50/100 частин і відповідає ідеальній частці. Крім цього встановлено, що вартість виділеної у власність відповідача частки в домоволодінні перевищує вартість виділеної позивачці частки на 13 465,00 грн. Однак, врахувавши, що таке перевищення не вплинуло на визначений експертом розмір реальної частки у спірному майні, а позивачка рішення суду в частині неприсудження їй компенсації вартості частки не оскаржувала і на стягненні зазначеної суми грошових коштів не наполягала, то колегія суддів дійшла висновку, що зазначені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції у спірних правовідносинах та підлягають відхиленню.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

29 березня 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив суд скасувати рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 07 лютого 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду 02 березня 2021 року та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.

Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, застосування норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що поділ майна подружжя не відповідає рівності поділу, за рахунок зменшення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , що суперечить нормам законодавства.

Суди не з`ясували чому площа спірного поділеного нерухомого майна (будинків, господарських споруд) не відповідає площі до їх поділу відповідно до свідоцтва про право власності від 31 березня 2011 року, не з`ясували, на підставі яких дозволів була проведена реконструкція житлового будинку, за рахунок чого була зменшена загальна площа будівель та господарських споруд.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те що, державна реєстрація права власності не є способом набуття права власності, однак встановивши, що відповідач оспорює незаконно здійснену державну реєстрацію права власності на спірні об`єкти нерухомості, та за наявності заяви про зупинення апеляційного провадження, продовжив розгляд апеляційної скарги, та вважав рішення державного реєстратора та нову реєстрацію вже двох об`єктів нерухомості - законними та такими, що не підлягають оцінці в апеляційному суді.

Суди не врахували, що на спірні два об`єкти нерухомості відсутній документ, що посвідчує право власності. Єдиним документом, що посвідчує право власності є оскаржуване заявником рішення суду першої інстанції.

Також суди не звернули увагу на те, що позивач без дозволу відповідача як співвласника, таємно, самостійно та незаконно поділила спірне нерухоме майно, незаконно провела державну реєстрацію. Господарча будівля в установленому законом порядку не була введена в експлуатацію, однак з невідомих підстав була зареєстрована в державному реєстрі як житловий будинок.

Суди, вважаючи, що нерухоме майно поділене за ідеальними частками по 1/2 кожному із співвласників, не застосували частину четверту статті 120 ЗК України, та з невідомих причин збільшили частку землі, яку визнали за позивачкою. За таких підстав відповідачу заподіяна матеріальна шкода в розмірі на суму 197 066,00 грн, однак питання щодо відшкодування цієї суми - не ставилося.

Суди не з`ясували технічної можливості поділу спірного майна та відсутність на садибі відповідача вигрібної ями. На земельній ділянці, право власності на яке визнано за відповідачем, площею - 0,0317 га місця для будівництва ями немає взагалі. Зазначає, що якщо б, за відповідачем було визнано у власність 1/2 частину земельної ділянки площею 0, 0401 га, таке б місце було б, і то за умови надання такого дозволу позивачем. Вказана обставина судами не оцінювалася, позивач не довела, що такий поділ технічно можливий.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Скадовського районного суду Херсонської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у вересні 2021 року.

Фактичні обставини справи, встановленні судами

Суди встановили, що з 29 вересня 2001 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі.

На підставі рішення Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області від 17 вересня 2007 року № 272 у власність ОСОБА_1 передана земельна ділянка площею 0,0803 га, кадастровий номер 6524755500:01:058:0055, яка розташована на АДРЕСА_2 , із цільовим призначенням для індивідуального житлового будівництва, про що 06 листопада 2007 року на її ім`я видано державний акт на право власності на земельну ділянку (т. 1 а. с. 7).

За період шлюбу на вказаній земельній ділянці сторони побудували житловий будинок загальною площею 113,3 кв. м, житловою площею 40 кв. м, при якому є: господарська будівля літ. Б загальною площею 127,1 кв. м, господарська будівля літ. В загальною площею 127,6 кв. м, господарська будівля літ. Г загальною площею 128,1 кв. м, душ літ. Г, туалет літ. Ж, навіс літ. З, водопровід № 1, огорожа № 2-7.

Правовстановлюючий документ на житловий будинок, а саме: свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 08 червня 2011 року, видано виконкомом Лазурненської селищної ради на ім`я ОСОБА_1 (позивачки) (т. 1 а. с. 8).

На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, складеної 04 грудня 2018 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , наведена вище земельна ділянка на АДРЕСА_2 була розділена на дві земельні ділянки: площею 0, 0317 га з кадастровим номером 6524755500:01:001:0988 та площею 0,0486 га з кадастровим номером 6524755500:01:001:0989. Цільове призначення земельних ділянок не змінилося (т. 1 а. с. 9-12).

14 січня 2019 року державний реєстратор Скадовської районної державної адміністрації Херсонської області Бабич В. В. вніс до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про право власності ОСОБА_1 на зазначені земельні ділянки (т. 1 а. с. 13, 14).

Також було реконструйовано зазначений вище житловий будинок шляхом його поділу на два домоволодіння, розташованих на вказаних вище земельних ділянках.

У зв`язку з реконструкцією житлового будинку, рішенням виконкому Лазурненської селищної ради від 27 травня 2019 року № 73 були присвоєні наступні поштові адреси: житловому будинку, розташованому на земельній ділянці площею 0,0317 га з кадастровим номером 6524755500:01:001:0988 - АДРЕСА_1 ; житловому будинку, розташованому на земельній ділянці площею 0,0486 га з кадастровим номером 6524755500:01:001:0989 - АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 29).

21 травня 2019 року державний реєстратор здійснив державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_2 , зазначивши відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна, а саме: господарська будівля «Б» загальною площею 106 кв. м, навіси «В», «Г», «З», «Л», душ «Д», туалет «Ж», огорожа1, ворота 2, вимощення І (т. 1 а. с. 166).

05 червня 2019 року державний реєстратор здійснив державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_3 , зазначивши відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна, а саме: господарська будівля «Б» загальною площею 105,9 кв.м, навіс «В», водопровід 1, огорожа 2-4, вимощення І (т. 1 а. с. 168).

На житлові будинки за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , 08 серпня 2019 року та 29 травня 2019 року відповідно виготовлені технічні паспорти (т. 1 а. с. 17-22, 23-28).

Кожна із сторін визнає, що зведене на земельних ділянках нерухоме майно має статус спільної сумісної власності подружжя та їх частки у цьому майні є рівними.

Що ж стосується земельної ділянки, на якій розташовані житлові будинки та належні до них господарські будівлі та споруди, то вона передана у власність позивачки безоплатно із земель комунальної власності, тому ОСОБА_1 вважає, що це майно є її особистою приватною власністю.

Відповідач стверджує, що оскільки земельна ділянка для індивідуального житлового будівництва набута в період зареєстрованого шлюбу, вона належить подружжю на праві спільної сумісної власності, тобто в рівних частинах.

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач та його представник - адвокат Примаков К. О., з врахуванням проведених та отриманих під час перегляду справи в апеляційному порядку експертних досліджень, погодилися із визначеним судом першої інстанції варіантом поділу домоволодіння, однак вважали, що рішення суду в частині визначення розміру земельних ділянок, на яких розташовані житлові будинки та належні до них господарські будівлі, не відповідає положенням земельного законодавства щодо рівності часток власників.

Відповідно до висновку експерта № 21/483, складеного 12 лютого 2021 року судовим експертом Гуменюк Л. В., дійсна інвентарна вартість будівель і споруд на АДРЕСА_2, АДРЕСА_1 становить 3 569 366,00 грн (без ПДВ).

Цим же експертом для поділу спільного майна подружжя запропоновано варіант, який відповідає розташуванню будівель і споруд на земельних ділянках із кадастровим номером 6524755500:01:001:0988 площею 0,0317га і з кадастровим номером 6524755500:01:001:0989 площею 0,0486га та фактично був застосований судом першої інстанції при ухваленні рішення.

При цьому експерт зробив висновок, що реальна частка кожної із сторін за таким варіантом становить 50/100 частин і відповідає ідеальній частці.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні норми містить частина друга статті 372 ЦК України.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування презумпції спільності майна, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Як вбачається з матеріалів справи предметом спору у цій справі про поділ майна подружжя є житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,0317 га з кадастровим номером 6524755500:01:001:0988 - АДРЕСА_1 , та житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,0486 га з кадастровим номером 6524755500:01:001:0989 - АДРЕСА_2 , а також ці земельні ділянки.

Сторони по справі не заперечували те, що зведене на земельних ділянках нерухоме майно має статус спільної сумісної власності подружжя та їх частки у цьому майні є рівними.

Що ж стосується земельних ділянок, на яких розташовані житлові будинки та належні до них господарські будівлі та споруди, то позивач вважає, що ці земельні ділянки є її особистою приватною власністю, оскільки земельна ділянка, яка в подальшому була поділена на дві спірні була передана у власність позивачки безоплатно із земель комунальної власності.

Як встановили суди спірна земельна ділянка набута позивачем на підставі рішення Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області від 17 вересня 2007 року № 272 у порядку приватизації.

Пунктом 5 частини першої статті 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц (провадження № 61-3478св18) зроблено висновок, що «земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України».

Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України в редакції чинній на момент звернення позивача з позовом до суду у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користування іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю, споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, відповідно до якого визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Враховуючи наведені положення норм матеріального права та відсутність заперечень сторін щодо статусу нерухомого майна (житлових будинків) як об`єкта спільної сумісної власності подружжя, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, щодо обґрунтованості заявленого позивачкою позову про поділ спільного майна подружжя.

Визначаючи право відповідача на земельну ділянку на якій знаходиться житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який виділено відповідачу в порядку поділу майна, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, правильно виходив із приписів статей 120 ЗК України та 377 ЦК України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин при визначенні права відповідача на земельну ділянку, оскільки відповідно до положень статей 81 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином в період зареєстрованого шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, так як йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Разом з тим, якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК 377 ЦК України.

Колегія суддів не приймає доводи касаційної скарги про те, що судами не дотримано рівності сторін при поділі майна, оскільки як вбачається з висновку експерта від 12 травня 2021 року № 21/483 дійсна інвентарна вартість будівель і споруд на АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 становить 3 569 366 грн (без ПДВ). Експертом для поділу спільного майна подружжя запропоновано варіант, який відповідає розташуванню будівель і споруд на земельних ділянках із кадастровим номером 6524755500:01:001:0988 площею 0,0317 га та з кадастровим номером 6524755500:01:001:0989 площею 0,0486 га та фактично був застосований судом першої інстанції при ухваленні рішення.

Відповідачем не надано доказів на спростування зазначеного висновку, не надано своїх заперечень щодо такого варіанту поділу будинків, будівель та споруд, у суді апеляційної інстанції відповідач не заявляв клопотань про призначення додаткової чи повторної експертизи.

Виходячи з вищевикладеного колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки висновки судів попередніх інстанцій щодо поділу в натурі домоволодіння та земельних ділянок на яких вони розташовані, є такими, що відповідають встановленим обставинам та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що виділена кожній із сторін частка із спільного сумісного майна фактично є самостійним об`єктом права власності, якому в результаті державної реєстрації цього права, здійсненої компетентним органом, надано статус самостійного об`єкта цивільно-правових відносин.

Такими ж самостійними об`єктами цивільно-правових відносин є і земельні ділянки, а саме: земельна ділянка площею 0,0317 га, на якій розташований житловий будинок та господарсько-побутові споруди на АДРЕСА_1 , які в результаті поділу майна подружжя виділені у власність відповідача, і земельна ділянка площею 0,0486 га, на якій розташований житловий будинок та господарсько-побутові споруди по АДРЕСА_2 , які в результаті поділу майна подружжя виділені у власність позивачки.

З огляду на наведене, виділене кожній із сторін майно є окремою садибою відповідно до статті 381 ЦК України, згідно із якою садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

Доводи касаційної скарги про те, що поділ майна подружжя не відповідає рівності поділу, за рахунок зменшення земельної ділянки на АДРЕСА_1 , що суперечить нормам законодавства, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки спірна земельна ділянка не є об`єктом спільної сумісної власності, а є об`єктом приватної власності позивача. Однак, оскільки на такій земельній ділянці знаходиться будинок з господарськими спорудами, що є спільною сумісною власністю подружжя, та який виділено у власність відповідача в порядку поділу майна подружжя, до відповідача, який не мав права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК 377 ЦК України.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач незаконно, без згоди відповідача здійснила фактичний поділ спільного майна подружжя після розірвання шлюбу, а також те, що суди не з`ясували чому площа спірного поділеного нерухомого майна (будинків, господарських споруд) не відповідає площі до їх поділу відповідно до свідоцтва про право власності від 31 березня 2011 року, не з`ясували, на підставі яких дозволів була проведена реконструкція житлового будинку, за рахунок чого була зменшена загальна площа будівель та господарський споруд, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки законність поділу такого майна не є предметом розгляду цієї справи.

Також є неприйнятними доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права не зупинив апеляційне провадження в цій справі до вирішення справи № 663/1805/20, предметом якої є незаконний поділ спірних об`єктів нерухомості, оскарження дій державного реєстратора та скасування державної реєстрації права власності за позивачем на спірні об`єкти, з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року викладено висновок про те, що метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з`ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.

Матеріали цієї справи дозволяють у повній мірі встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач не позбавлений права звернутися до суду, з заявою про перегляд рішення у цій справі за нововиявленими обставинами, якщо на те будуть відповідні підстави.

Інші доводи касаційної скарги, зокрема щодо визначення статусу спірного нерухомого майна як майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності; щодо можливості виділення кожному із співвласників відокремленої частини будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності та щодо компенсації співвласнику, якщо реальна частка зменшилась в результаті поділу майна, перевірені в процесі перегляду справи в апеляційному порядку із підтвердженням висновків суду як щодо статусу майна, що є предметом спору, так і щодо відповідності реальних часток кожної із сторін ідеальним часткам у спільному майні. Відповідно до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень, суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку доказів та встановлювати нові обставини.

Доводи касаційної скарги, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права, незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та до переоцінки доказів, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 07 лютого 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду 02 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко