Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 665/102/18

провадження № 61-19840св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Херсонського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Радченка С. В., Кузнєцової О. А., Орловської Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності та визнання права власності у порядку спадкування.

Позовна заява обґрунтована тим, що у період з 24 жовтня 1981 року до 24 грудня 1992 року ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . За час спільного життя в період з 1982 до 1984 роки ними було збудовано житловий будинок на АДРЕСА_1 . Після розірвання шлюбу з ОСОБА_8 , ОСОБА_4 24 лютого 2004 року зареєстрував шлюб з позивачем та проживав разом з нею до дня своєї смерті. Зазначала, що після реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , 02 грудня 2004 року відповідач ОСОБА_2 оформила право власності на вказаний будинок та отримала свідоцтво про право власності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Внаслідок його смерті відкрилася спадщина.

Посилаючись на частину третю статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статтю 100 ЦК Української РСР 1963 року та статтю 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, позивач вважала, що спірний будинок був спільною сумісною власністю подружжя та продовжував перебувати у їх спільній сумісній власності і після розірвання шлюбу.

Оскільки позивач на момент смерті ОСОБА_4 проживала разом з ним, то вважається таким спадкоємцем, що спадщину прийняв. Крім неї спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла також його дочка ОСОБА_3 . Вказувала, що до спадщини, яка відкрилася внаслідок смерті ОСОБА_4 увійшла належна померлому на праві спільної сумісної власності подружжя 1/2 частина житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Звернувшись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки право власності на будинок зареєстровано за іншою особою, відмінною від спадкодавця, вказана частка житлового будинку не увійшла до складу спадщини. Разом з тим, як зазначала позивач частки подружжя у разі поділу майна, що є їх спільною сумісною власністю є рівними та такий поділ може бути проведений і після розірвання шлюбу.

З урахуванням того, що померлому на праві спільної сумісної власності подружжя належала 1/2 частина спірного житлового будинку, та після його смерті є ще один спадкоємець першої черги за законом, то частка позивача як спадкоємця першої черги за законом має складати 1/4 частину спірного будинку.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

визначити, що частка померлого ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на будинок на АДРЕСА_1 , становила 1/2 його частину;

визнати за нею право власності на 1/4 частину цього будинку в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Чаплинського районного суду Херсонської області від 23 травня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела існування права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на спірний житловий будинок, а тому цей будинок і не може входити до спадщини, що відкрилася після ОСОБА_4 .

Постановою Херсонського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Чаплинського районного суду Херсонської області від 23 травня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визначено, що частка померлого ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на будинок АДРЕСА_1 становила 1/2 частину на житловий будинок «А», прибудову «а» та ґанок «а1».

Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування на 1/4 частину домоволодіння, розташованого на АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку «А», прибудови «а» та ганку «а1».

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд дійшов висновку, що спірне домоволодіння згідно із технічним паспортом було побудовано 1984 року з дозволу виконавчого комітету Чаплинської районної ради народних депутатів від 07 вересня 1982 року. За таких обставин слушними є доводи позивача, що набуття права власності на зазначене домоволодіння відбулося 1984 року за час знаходження в шлюбі подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва (втратила чинність), якою не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року. Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних жилих будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації. У технічному паспорті на спірний будинок у графі «рік побудови» зазначено 1984 рік, тобто, спірний будинок із прибудовою та ґанком побудовано до 05 серпня 1992 року, а отже, померлий ОСОБА_4 набув за життя право спільної сумісної власності подружжя на вказане домоволодіння у рівних частинах з ОСОБА_2 . Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визначення частки померлого ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на спірний будинок, на переконання апеляційного суду, є обґрунтованими. Стосовно зазначених в технічному паспорті господарських споруд: сараю «В» та літнього душу-туалету «Г» позовні вимоги задоволенню не підлягають оскільки вони збудовані 2008 року.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, та, оскільки позивач ОСОБА_1 на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, будучи його дружиною, вона вважається такою, що прийняла спадщину як спадкоємець першої черги за законом.Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла також його донька ОСОБА_6 , тобто, з врахуванням того, що спадковою масою є 1/2 частина домоволодіння, слід вважати, що ОСОБА_1 має право на успадкування 1/4 частини зазначеного домоволодіння.

Враховуючи, що нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину позивачу, та між сторонами виник цивільно-правовий спір, апеляційний суд вважав, що ОСОБА_1 обрала правильний спосіб захисту та її позовні вимоги про визнання за нею права власності на 1/4 частину спірного домоволодіння у порядку спадкування за законом. Тому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що її позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із визначенням про те, що це домоволодіння складається з житлового будинку «А», прибудови «а» та ганку «а1».

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача, що будівництво будинку було закінчене нею в 2004 році, оскільки ці твердження спростовуються даними технічного паспорту та не підтверджуються жодним належним і допустимим доказом. Зібрані судом першої інстанції докази свідчать про те, що з 1995 року у спірному будинку проживає позивач та між сторонами виникали неодноразові спори з приводу домоволодіння, які вирішувалися у судовому порядку. При цьому доказів про те, що за період з 1992 року (після розлучення) та до смерті ОСОБА_4 відповідач здійснювала добудову домоволодіння матеріали справи не містять.

Крім того, апеляційний суд вказав, що висновки суду першої інстанції про преюдиційний характер для вирішення цього спору судових рішень від 19 квітня 2006 року та від 27 лютого 2017 року, є помилковими, оскільки суди під час розгляду вказаних справ не вирішували питання належності спірного домоволодіння померлому ОСОБА_4 як спільного сумісного майна, набутого за час шлюбу.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірний житловий будинок не був повністю збудований у період з вересня 1982 року по грудень 1992 рік, у вказаний період не вважався будинком закінченим будівництвом та не був прийнятий до експлуатації, тобто на момент розірвання шлюбу подружжям ОСОБА_4 у 1992 році спірний житловий будинок не був об`єктом нерухомого майна, на яке виникло право власності. Право власності ОСОБА_2 на житловий будинок посвідчено свідоцтвом про право власності, виданим виконавчим комітетом Чаплинської селищної ради Херсонської області 02 грудня 2004 року, а право власності на будинок як об`єкт нерухомого майна виникло вже після розірвання шлюбу. Тому, на її думку, будинок не може бути об`єктом спадкування, після смерті ОСОБА_4 .

Апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин законодавство 2013 року, а саме пункт 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, господарських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та ІІ категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 19 березня 2013 року № 95.

Будівництво спірного житлового будинку здійснювалось не самочинно, оскільки відповідно до рішення виконавчого комітету Чаплинської районної ради народних депутатів від 07 вересня 1982 року № 448/10 ОСОБА_8 надано дозвіл на будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

У разі якщо будівництво житлового будинку було завершене до грудня 1992 року, чинні нормативні акти передбачали його обов`язкову реєстрацію, яка здійснювалася на підставі Інструкції про порядок реєстрації будинків і домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства 31 січня 1966 року (вказана інструкція втратила чинність на підставі Наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56).

Особа, яка подала касаційну скаргу наголошує, що після розірвання шлюбу ОСОБА_8 та ОСОБА_4 останній до дня своєї смерті не звертався до суду з позовом про визнання за ним будь-якої частки на спірний житловий будинок.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував обставини встановленні у судових рішеннях під час розгляду інших справ, які мають преюдиційне значення для цієї справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2020 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 . У відзиві позивач вказує, що заперечує проти задоволення касаційної скарги, оскільки доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

На переконання ОСОБА_1 до 05 серпня 1992 року законодавство України не передбачало процедури прийняття приватних житлових будинків до експлуатації при оформленні права власності на них.

Посилання відповідача на акт прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку і господарських будівель, затвердженого рішенням виконавчого комітету Чаплинської селищної ради народних депутатів від 29 вересня 2004 року № 177, який складено лише за участі ОСОБА_2 ( ОСОБА_8 згідно з вказаним актом), в якому зазначено, що забудова земельної ділянки розпочата у 1982 році та закінчена у вересні 2004 року, у той час як у технічному паспорті на спірний будинок вказано, що будинок побудовано у 1984 році, є безпідставним. Свідок ОСОБА_9 , який за вказаним актом був головою приймальної комісії, свій підпис у цьому документі під час судового засідання, не підтвердив. Крім того, у акті перевірки факту проживання у спірному будинку, який міститься в матеріалах справи, зазначено, що ОСОБА_1 проживає у ньому з 1995 року.

Відповідач безпідставно стверджує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин законодавство 2013 року - пункт 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 95 від 19 березня 2013 року. Хоча вказаний Порядок і затверджений у 2013 році, проте встановлює документ, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, оскільки як було зазначено, до вказаної дати не передбачалася процедура прийняття приватних житлових будинків в експлуатацію, а тому і документів, які б могли підтвердити відповідність закінчених будівництвом індивідуальних (садибних) житлових будинків не могло бути. Тобто, зазначена норма роз`яснює, як на той час урегульовувати правовідносини, які мали місце до 05 серпня 1992 року і продовжують існувати.

Відповідач також безпідставно вважає, що у разі закінчення будівництва спірного будинку до грудня 1992 року, він підлягав обов`язковій реєстрації, яка здійснювалася на підставі Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою Міністерством комунального господарства Української РСР від 31 січня 1966 року. Натомість вона здійснила державну реєстрацію права власності на спірний будинок у порядку, передбаченому Правилами державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженими наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56. Посилаючись на зазначені Інструкцію та Правила, відповідач підміняє поняття «державна реєстрація права власності на будинок» на поняття «державна реєстрація будинку».

Спірний будинок був нажитий ОСОБА_4 та відповідачем за час шлюбу, з часу його спорудження він був спільною сумісною власністю подружжя, та продовжував перебувати у їх спільній сумісній власності і після розірвання шлюбу.

Оформлення 02 грудня 2004 року за ОСОБА_2 права власності на спірний будинок з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно, та державною реєстрацією цього права, стало лише актом офіційного визнання і підтвердження державою факту виникнення та існування у неї з 1984 року речового права, після врегулювання можливості такого визнання і підтвердження у 2004 році Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень». Сама ж ОСОБА_2 у відносинах створення спірного будинку у шлюбі з померлим ОСОБА_4 у 1984 році, була лише титульним власником цього будинку, а оформлення права власності на спірний будинок не позбавило права власності на нього іншого співвласника - ОСОБА_4 . Тому, як дружина спадкодавця, позивач має право на спадкування за законом 1/4 частини спірного будинку після смерті ОСОБА_4 , враховуючи право на спадкування за законом його дочки.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_2 та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що 24 жовтня 1981 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_10 , було зареєстровано шлюб.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Чаплинської районної ради народних депутатів від 07 вересня 1982 року № 448 /10 ОСОБА_8 надано дозвіл на будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

24 грудня 1992 року ОСОБА_4 та ОСОБА_8 розірвали шлюб.

Відповідно до акта прийняття в експлуатацію закінченого будівництва житлового будинку і господарських будівель, який затверджений рішенням виконкому Чаплинської селищної ради народних депутатів від 29 вересня 2004 року № 177 та виданий ОСОБА_8 , встановлено, що 25 вересня 2004 року комісія, за участю забудовника ОСОБА_8 , оглянула житловий будинок і господарські будівлі, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Обґрунтуванням для будівництва слугував будівельний паспорт 1982 року, виданий ОСОБА_8 відповідно до рішення Чаплинської ради народних депутатів від 07 вересня 1982 року № 448/10. Комісією встановлено, що забудова земельної ділянки розпочата у 1982 році, а закінчена у вересні 2004 року.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Чаплинської селищної ради від 29 вересня 2004 року № 177 «Про затвердження актів прийняття в експлуатацію індивідуальних житлових будинків та надання права власності» вирішено затвердити акти прийняття в експлуатацію індивідуальних житлових будинків та надати на них право власності із видачею свідоцтва та наступною реєстрацією права власності в бюро технічної інвентаризації, крім інших, ОСОБА_8 на АДРЕСА_1 , від 25 вересня 2004 року.

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02 грудня 2004 року, виданого виконавчим комітетом Чаплинської селищної ради Херсонської області, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, 02 грудня 2004 року проведено реєстрацію права власності на нерухоме майно - житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_2 .

24 лютого 2004 року ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_12 , після реєстрації шлюбу подружжям обрано спільне прізвище ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до технічного паспорту на садибний житловий будинок АДРЕСА_1 від 12 січня 2018 року, наданий позивачем ОСОБА_1 , вказаний житловий будинок, площею 91,0 кв. м, а також прибудова до нього та ґанок було збудовано 1984 року.

Згідно з копією акта від 26 листопада 2015 року № 80 позивач ОСОБА_1 з 1995 року фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

З акту обстеження технічного стану житлового будинку від 06 лютого 2017 року комісією проведено обстеження стану житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в якому не зареєстрована, але з 1995 року проживає ОСОБА_1 . На момент перевірки будинок знаходиться у задовільному стані.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 19 квітня 2006 року, апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Чаплинського районного суду Херсонської області від 03 жовтня 2005 року скасовано та відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_4 про заборону вчинення дій, що порушують право власності. Апеляційний суд ухвалюючи вказане рішення виходив з того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 1981 року по 1992 рік, право власності на будинок було зареєстровано 02 грудня 2004 року лише за ОСОБА_2 ОСОБА_4 проживав у будинку з 1983 року та був колишнім членом сім`ї власника будинку ОСОБА_2 .

Рішенням Чаплинського районного суду Херсонської області від 27 лютого 2017 року, яке набрало законної сили, зобов`язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 права користування житловим будинком, шляхом виселення ОСОБА_1 із житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності за набувальною давністю відмовлено.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 86 ЦК Української РСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.

Відповідно до статті 22Кодексу про шлюб та сім'ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визначення частки померлого ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на будинок АДРЕСА_1 у розмірі 1/2 частини на житловий будинок «А», прибудову «а» та ґанок «а1», оскільки позивач не довела належними та допустимими доказами, що будинок закінчений будівництвом до розірвання шлюбу між ОСОБА_8 і ОСОБА_4 .

Суд апеляційної інстанції безпідставно посилався на пункт 3.1 Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, господарських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та ІІ категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 19 березня 2013 року № 95, оскільки спірний будинок не був самочинним будівництвом. Відповідно до рішення виконавчого комітету Чаплинської районної ради народних депутатів від 07 вересня 1982 року № 448/10 ОСОБА_8 надано дозвіл на будівництво спірного житлового будинку на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . При цьому, аналіз матеріалів справи свідчить, що спірний будинок введено у експлуатацію лише у 2004 році.

Посилання суду апеляційної інстанції на технічний паспорт від 12 січня 2018 року (а. с. 8 - 10) та інформацію, яка відображена у ньому, зокрема про те, що будинок збудований у 1984 році, є помилковими, оскільки цей паспорт виданий у 2018 році на ім`я ОСОБА_1 (позивач у справі), яка не має відношення до будівництва вказаного будинку. При цьому, у частині доведення року забудови спірного будинку зазначений технічний паспорт є недопустимим доказом.

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позивач ОСОБА_1 не довела належними і допустимими доказами право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та відкриття спадщини на 1/4 частину вказаного будинку після смерті ОСОБА_4 . Тому, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Натомість суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Інші доводи та аргументи ОСОБА_1 правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому така постанова підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яке є законним та обґрунтованим.

ОСОБА_2 сплачено 5 690,90 грн судового збору за подання касаційної скарги. З огляду на результат касаційного перегляду, з ОСОБА_13 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у зазначеному розмірі.

Керуючись статтями 400, 413 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 25 вересня 2019 рокускасувати.

Рішення Чаплинського районного суду Херсонської області від 23 травня 2019 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 690,90 грн судового збору за подання касаційної скарги.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Херсонського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. М. Русинчук Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. Ю. Тітов