Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 666/1704/13

провадження № 61-18440св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючої - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Дніпровської районної у м. Херсоні ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду

від 03 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Кутурланової О. В.,

Майданіка В. В., Орловської Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Дніпровської районної у м. Херсоні ради, про визнання права спільної сумісної власності, визнання права власності на нерухоме майно.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 , з яким вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з листопада 1996 року.

На підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 31 січня 1995 року та договору дарування від 13 жовтня 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Першої херсонської державної нотаріальної контори

Васильковою О. В., зареєстрованого у реєстрі за № 1-2422, ОСОБА_3 на праві власності належала квартира

АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_3 спадкоємцями першої черги за законом, які у передбаченому законом порядку та строки прийняли спадщину є: вона (дружина), їх спільні зі спадкодавцем неповнолітні діти - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також мати спадкодавця - ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що з часу укладення шлюбу подружжя проживало у квартирі АДРЕСА_1 та за рахунок спільних коштів і трудових зусиль здійснювало у ній поточні та капітальні ремонти, а також переобладнання (заміна вікон, дверей, мережі водопостачання та каналізації, встановлення опалювальних приладів, ремонту підлоги), унаслідок чого спірне нерухоме майно істотно збільшилося у своїй вартості, позивач просила суд визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 її частину, з підстав, визначених статтею 62 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 квітня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що за рахунок спільних коштів подружжя та зусиль другого подружжя підвищилася вартість об`єкту нерухомого майна, що належить на праві власності одному із подружжя, а тому наявні, визначені частиною першою статті 62 СК України, підстави для визнання такого майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірного майна.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Брушко І. І. задоволено. Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 квітня 2013 року скасовано, та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що спірна квартира входить до складу спадщини померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , право на яку, за відсутності складеного спадкодавцем заповіту, належить спадкоємцям першої черги за законом - дружині ОСОБА_1 , неповнолітнім синам ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , матері ОСОБА_2 , які прийняли спадщину у встановленому законодавством порядку та строки. Натомість, позивач звернулася до суду з позовом лише до ОСОБА_2 , як однієї із спадкоємців за законом, тоді як рішення за наслідками вирішення справи очевидно вплине на права та обов`язки всіх спадкоємців ОСОБА_3 , у тому числі неповнолітніх спадкоємців ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , оскільки призведе до зменшення їх частки у спадковому майні. Залучивши до участі у справі як третю особу без самостійних вимог орган опіки та піклування з метою захисту прав та інтересів неповнолітніх спадкоємців - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , суд першої інстанції розглянув справу за висновку органу опіки та піклування, та без належного повідомлення представника органу опіки та піклування щодо розгляду справи. Крім того, суд залишив поза увагою, що позов подано, та рішення у справі ухвалено до спливу шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини або відмови від прийняття спадщини.

Суд також зазначив, що суд першої інстанції не дав належної оцінки відсутності у матеріалах справи доказів на підтвердження доводів позивача про істотність збільшення майна у своїй вартості внаслідок її грошових затрат, відсутності доказів щодо вартості спірної трикімнатної квартири до її поліпшення, обсягу виконаних у квартирі поліпшень та проведеного капітального ремонту, істотності збільшення вартості нерухомого майна після виконання таких робіт. Наявні у справі квитанції про купівлю будівельних матеріалів та меблів самі по собі не свідчать про істотність збільшення вартості спірного майна.

Урахувавши допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, зважаючи на відсутність належних та достовірних доказів на підтвердження істотності збільшення вартості спірного нерухомого майна у період шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , та аналізуючи положення статті 62 СК України у взаємозв`язку з встановленими у справі обставинами, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухваленого судом першої інстанції рішення.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишено без руху, надано заявнику строк до 18 січня 2021 року для подання касаційної скарги у новій редакції із зазначенням підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України. Роз`яснено заявнику положення пункту 1 частини першої та частину другу статті 389 ЦПК України щодо випадків касаційного оскарження судових рішень, а також положення частин першої та третьої статті 411 ЦПК України.

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 у новій редакції, у якій вона просила скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц, від 17 січня 2020 року у справі № 462/1408/16-ц,

від 24 квітня 2020 року у справі № 545/4017/13-ц, від 02 вересня 2020 року у справі № 757/15679/16-ц та від 23 листопада 2020 року у справі № 399/322/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Касаційна скарга ОСОБА_1 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права, а саме положення статей 57 62 СК України без урахування правового висновку щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постановах: від 17 січня 2020 року у справі № 462/1408/16-ц, від 23 листопада 2020 року у справі № 399/322/16-ц.

Зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного судувід 17 січня 2020 року у справі

№ 462/1408/16-ц (провадження № 61-47744св18) вказано, що установивши, що вартість спірного будинку істотно збільшилась саме в результаті здійснених за час шлюбу поліпшень, переобладнання та ремонтних робіт, а саме, внаслідок спільних трудових чи грошових затрат позивача та відповідачки відбулось істотне збільшення вартості будинку АДРЕСА_1, його якісних характеристик, а не внаслідок тенденцій загального подорожчання об`єктів нерухомості, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання майна спільною сумісною власністю подружжя у розумінні статей 60 61 СК України»/

У висновку Верховного Суду, викладеного у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 399/322/16-ц (провадження № 61-15049св18) зазначено, що відповідно до статей 57 60 63 66-68 70 СК України що майно, набуте подружжям за час шлюбу є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя і частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.

Відкриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 за спливом семи років після ухвалення судом першої рішення у справі, суд апеляційної інстанції ухвалою від 07 липня 2020 року безпідставно поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 квітня 2013 року, яке набрало законної сили, застосувавши норму статті 358 ЦПК України без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного Верховним Судом у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 545/4017/13-ц (провадження

№ 61-48320св18) про те, що сам по собі факт отримання копії рішення суду представником, а не стороною особисто, не впливає на правильність вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду, висновок апеляційним судом про неповажність такої причини для поновлення строку на апеляційне оскарження є обґрунтованим, а також висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18), у якому зазначено, що відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Поза належною оцінкою апеляційного суду при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 залишилися фактичні обставини справи, згідно з якими ОСОБА_2 була повідомлена про розгляд справи у суді першої інстанції, що підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою від 24 квітня 2013 року, брала участь у розгляді справи 16 квітня 2013 року та 24 квітня 2013 року, визнала позов та була присутня при проголошенні рішення суду 24 квітня 2013 року. Аналіз протоколу судового засідання, складеного судом першої інстанції, не давав підстав апеляційному суду стверджувати про його невідповідність положенням статей 197 198 ЦПК України. Крім того, 09 вересня 2019 року адвокат Петрова О. О., діючи за дорученням ОСОБА_2 , ознайомилася з матеріалами справи,

а 02 березня 2020 року з матеріалами справи ознайомилася інший представник відповідачки - адвокат Брушко І. І. Про розмір своєї частки у спадковому майні, ОСОБА_2 достовірно обізнана ще у 2018 року, оскільки 21 грудня

2018 року одержала дублікат свідоцтва про право на спадщину на 1/8 частку спірної квартири. За наведених обставин, апеляційний суд не мав достатніх правових підстав вважати, що відповідачка не була повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції, та дізналася про існування оскаржуваного судового рішення лише у березні 2020 року, а тому дійшов необґрунтованого висновку про існування виключних випадків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України, для відкриття апеляційного провадження за спливом одного року після складення повного тексту рішення суду.

У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від представника ОСОБА_2 - Брушко І. І. , у якому вона просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Херсонського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року залишити без змін, посилаючись на те, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження доводів позивачки про істотність збільшення вартості спірного нерухомого майна внаслідок її грошових затрат, ураховуючи відсутність доказів щодо вартості спірної квартири до її поліпшення, та її вартості після проведеного капітального ремонту. Зазначений висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком Великої палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц про те, що за змістом статті 62 СК України, втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником. При цьому, Велика Палата Верховного Суду вважає, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Суд апеляційної інстанції в ухвалі від 07 липня 2020 року обґрунтовано поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки відповідачка не була належним чином повідомлена про розгляд справи у суді першої інстанції, обставини викладені у протоколі судового засідання від 16 квітня 2013 року та 24 квітня 2013 року є неправдивими, а підпис у розписці про дату та час наступного судового засідання, призначеного на 24 квітня 2013 року, їй не належить, з приводу чого її представник звернулася до правоохоронних органів. З адвокатом Петровою О. О. відповідачка уклала договір про надання правової допомоги та оплатила вартість її послуг лише за ознайомлення з матеріалами справи № 666/1704/13-ц, а у зв`язку з перебуванням у провадженні суду іншої справи - № 654/2617/19 за її позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Комаренко А. М., про визнання недійсними укладених нею на користь відповідачів договорів дарування, була позбавлена фінансової можливості оплатити подальші послуги адвоката. Крім того, після судових засідань у справі № 654/2617/19, ОСОБА_2 почувалася недобре. Зауважила, що копію оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції у цій справі було вручено представникові відповідача лише 26 березня 2020 року, а тому лише з цього часу вона отримала можливість скласти апеляційну скаргу та подати її до суду з апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 09 листопада 1996 року, який припинився зі смертю ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На момент смерті ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності належала трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , 1/2 частина якої була набута ним у порядку приватизації державного житлового фонду, та належала на підставі свідоцтва про право власності

№ НОМЕР_1 від 31 січня 1995 року, інша 1/2 частина була подарована йому матір'ю

ОСОБА_7 на підставі договору дарування від 13 жовтня 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Першої херсонської державної нотаріальної контори Васильковою О. В., зареєстрованого у реєстрі за № 1-2422.

Спадщину, що відкрилася після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_3 , у встановленому законом порядку та строки прийняли: дружина спадкодавця - ОСОБА_1 , неповнолітні діти спадкодавця - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також мати спадкодавця - ОСОБА_2

06 березня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх спадкоємців - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , кожна окремо звернулися до Першої Херсонської державної нотаріальної контори щодо оформлення права на спадщину.

27 березня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності, визнання права власності на нерухоме майно.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Херсона від 16 квітня 2013 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено орган опіки та піклування - Службу у справах дітей виконавчого комітету Дніпровської районної у м. Херсоні ради.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 квітня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

13 вересня 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Петрова О. О., діючи на підставі договору про надання правової дороги від 09 вересня 2019 року, ознайомилася з матеріалами справи.

02 березня 2020 року з матеріалами справи ознайомилася інший представник відповідача - адвокат Брушко І. І.

25 березня 2020 року адвокат Брушко І. І. звернулася до суду із заявою про видачу їй копії рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 квітня 2013 року, яку отримала 26 березня 2020 року.

29 травня 2020 року ОСОБА_2 , в особі представника Брушко І. І. , звернулася до Херсонського апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечено судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Стаття 354 ЦПК України регулює питання строків на апеляційне оскарження, зокрема апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Частиною першою статті 127 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 260 ЦПК України ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження

№ 61-14230сво18) дійшов висновку, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарження не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

У заяві про поновлення строку на апеляційне оскарженнярішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 квітня 2013 року, представник ОСОБА_2 вказувала на те, що копію рішення суду вона отримала лише у березні 2020 року, про існування зазначеного судового рішення її довірительці (ОСОБА_2 ) стало відомо у лютому 2020 року, під час судового розгляду вона не отримувала судових повісток, а тому не знала про розгляд справи у суді та не була присутня у судових засіданнях. Крім того, просила урахувати, що ОСОБА_2 є особою похилого віку, має проблеми зі здоров`ям, зокрема, протягом 2012-2013 років двічі перенесла інсульт, має постійну потребу в лікуванні, обстеженні, відпочинку. Після ознайомлення з матеріалами справи їй знадобився час для заспокоєння, прийняття ліків, збирання сил та грошових коштів з метою апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції. Вказаний проміжок часу співпав зі світовою пандемією короновірусної хвороби, у зв`язку з чим ОСОБА_2 перебувала на самоізоляції за межами міста Херсон і не мала можливості відвідати адвоката.

Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 15 червня 2020 року апеляційну скаргу адвоката Брухно І. І., яка діяла в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 квітня 2013 року залишено без руху. Заявнику роз'яснено право на звернення у десятиденний термін із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення із наведенням інших підстав для такого поновлення із зазначенням випадків, визначених статтею 358 ЦПК України.

Залишаючи без руху апеляційну скаргу суд зазначив, що обізнаність

ОСОБА_2 про розгляд справи підтверджується наявною у матеріалах справи розпискою від 24 квітня 2013 року, що містить її власноручний підпис; протоколами судових засідань від 16 квітня 2013 року та від 24 квітня 2013 року про її присутність у судових засіданнях; 09 вересня 2019 року адвокат Петрова О. О., діючи за дорученням відповідача ознайомилася з матеріалами справи, після чого ОСОБА_2 не вчинила процесуальних дій щодо оскарження в апеляційному порядку відомого їй рішення суду першої інстанції.

На виконання ухвали Херсонського апеляційного суду від 15 червня 2020 року, представник ОСОБА_2 - Брушко І. І. , 02 липня 2020 року звернулася до апеляційного суду із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження. Заяву мотивувала тим, що: матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем копії рішення суду першої інстанції раніше 26 березня 2020 року, а також доказів безпосередньої участі ОСОБА_2 в судових засіданнях 16 та 24 квітня 2013 року оскільки фіксування судового процесу здійснювалося з порушенням норм процесуального законодавства, підпис у розписці про призначення справи до розгляду на 24 квітня 2013 року не належить

ОСОБА_2 , що стало підставою для звернення її із заявою про кримінальне правопорушення; з адвокатом Петровою О. О. ОСОБА_2 уклала договір та оплатила послуги лише на ознайомлення з матеріалами справи, а у зв`язку з відкриттям 27 серпня 2019 року провадження у справі № 654/2617/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Комаренко А. М., про визнання правочинів недійсними, ОСОБА_2 не мала фінансової можливості укласти з адвокатом договір на подальше представництво її інтересів, зокрема оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 квітня 2013 року, крім того, після судових засідань у справі № 654/2617/19 погіршився стан здоров`я ОСОБА_2 , у неї було погане самопочуття.

Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 07 липня 2020 року поновлено адвокату Брушко І. І., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , строк на апеляційне оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 24 квітня 2013 року, відкрито апеляційне провадження у справі.

Вирішуючи питання про наявність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, апеляційний суд урахував, що фіксування судового засідання в суді першої інстанції здійснювалося з порушенням вимог статей 197 198 ЦПК України, а отже неможливість спростування тверджень заявника про відсутність ОСОБА_2 в судових засіданнях, а також взяв до уваги похилий вік ОСОБА_2 , у якої у зв`язку з різким погіршенням стану здоров`я виникли складнощі у реалізації процесуальних прав.

Разом з тим, суд не мотивував, чому визнав поважними причини пропуску заявником строку на апеляційне оскарження з 13 вересня 2019 року після того, як представник ОСОБА_2 - адвокат Брушко І. І. ознайомилася з матеріалами справи.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

До касаційної скарги на постанову Херсонського апеляційного суду

від 03 листопада 2020 року, позивач включила вимогу про оскарження ухвали Херсонського апеляційного суду від 07 липня 2020 року, посилаючись на порушення апеляційним судом вимог статті 358 ЦПК України в частині поновлення адвокату Брушко І. І., яка діє в інтересах ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження у справі.

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що наявні у матеріалах документи не надають підстав однозначно стверджувати про те, що ОСОБА_2 була особисто присутня у судових засіданнях 16 квітня та 24 квітня 2013 року, оскільки порушення вимог статей 197 198 ЦПК України 2004 року, фіксація зазначених судових засідань технічними засобами не здійснювалася, крім того заявник оспорює належність їй підпису у розписці про розгляд справи на 24 квітня 2013 року.

Натомість суд апеляційної інстанції залишився поза увагою та оцінкою факт того, що починаючи з 13 вересня 2019 року ОСОБА_2 була достовірно обізнана про існування рішення Дніпровського районного суду м. Херсона

від 24 квітня 2013 року та його зміст, оскільки за її доручення адвокат

Петрова О. О. 13 вересня 2019 року ознайомилася з матеріалами справи на підставі договору про надання правової допомоги від 09 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та Петровою О. О .

Заслуговують на увагу і аргументи заявника про те, що ОСОБА_2 могла дізнатися про існування рішення Дніпровського районного суду м. Херсона

від 24 квітня 2013 року в грудні 2018 року, отримавши 21 грудня 2018 року дублікат свідоцтва про право на спадщину за законом, із визначеною їй часткою у праві спільної часткової власності на спірну квартиру, що становить 1/8 замість 1/4, як було зазначено у свідоцтві про право на спадщину за законом, виданому 28 травня 2013 року.

Узагальнюючи наведене Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що ухвала Херсонського апеляційного суду від 07 липня 2020 року постановлена в порушення норм процесуального права, без належного дослідження доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, та урахування висновків, викладених Верховним Судом у постановах: від 06 лютого 2019 року у справі 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18), від 24 квітня 2020 року у справі № 545/4017/13-ц (провадження № 61-48320св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 757/15679/16-ц (провадження № 61-23310св19).

Зважаючи на те, що апеляційний суд без належного обґрунтування дійшов висновків про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, поновлення строку та відкриття провадження за апеляційною скаргою адвоката Брушко І. І., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , за результатами розгляду якої ухвалено оскаржуване в касаційному порядку судове рішення, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо неправильного застосування апеляційним судом статті 62 СК України, зокрема її застосування без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17 січня 2020 року у справі № 462/1408/16-ц та від 23 листопада 2020 року у справі

№ 399/322/16-ц, не підлягають перевірці судом касаційної інстанції.

Разом з тим, суд касаційної інстанції вважає необхідним зауважити, що суд апеляційної інстанції дійшовши висновку про неналежний склад учасників справи, зокрема відповідачів, що за таких обставин є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та ухвалення у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, одночасно вдався в перевірку доведеності позовних вимог ОСОБА_1 , що є взаємовиключним.

Крім того, Верховний Суд вважає за доцільне зауважити, що апеляційний суд прийняв до розгляду апеляційну скаргу та заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, подані адвокатом Брушко І. І., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , не звернувши увагу на те, що вони не підписані особою, яка їх подала.

Оскільки допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права унеможливили ухвалення законного та обґрунтованого рішення по суті розгляду спору, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та ухвали апеляційного суду від 07 липня 2020 року і передачі справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про те, що ухвала Херсонського апеляційного суду від 07 липня 2020 року про відкриття апеляційного провадження у справі та постанова Херсонського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року ухвалені з порушенням норм процесуального права є обґрунтованими, що є підставою для їх скасування та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

З огляду на висновок касаційного суду щодо результатів вирішення касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами судом, який ухвалює остаточне рішення по суті вирішення спору.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Херсонського апеляційного суду від 07 липня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко