Постанова

Іменем України

20 липня 2022 року

м. Київ

справа № 666/5924/14-ц

провадження № 61-19337св21

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг Групп», Суворовський районний відділ державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

треті особи: Публічне акціонерне товариство «Омега Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Херсонського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Чорної Т. Г., Майданіка В. В., Пузанової Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг Групп» (далі - ТОВ «Укрспецторг Групп»), Суворовського районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Суворовський ВДВС у місті Херсоні), треті особи: Публічне акціонерне товариство «Омега Банк» (далі - ПАТ «Омега Банк»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»), про визнання недійсними результатів прилюдних торгів, визнання незаконними та скасування акта державного виконавця і свідоцтва про право власності, скасування рішення державного реєстратора, посилаючись на те, що 08 серпня 2012 року між ним та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), яке змінило назву на Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), було укладено кредитний договір № 2102/0808/98-051 (далі - Кредитний договір), за умовами якого він отримав кредит у розмірі 75 000 доларів США під 13,5 % річних на строк до 08 серпня 2018 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 08 серпня 2012 року між ним та банком було укладено договір іпотеки, предметом якого є нежитлова будівля, магазин-бар з прибудовою загальною площею 95,2 кв. м по АДРЕСА_1 . Заочним рішенням Суворовського районного суду міста Херсона від 23 листопада 2011 року у справі № 2-3151/11 з нього на користь ПАТ «Сведбанк» було стягнуто заборгованість за Кредитним договором в розмірі 562 099,47 грн, пеню в сумі 39 301,52 грн, а також - 1 700 грн судового збору і 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. За заявою стягувача державним виконавцем Суворовського ВДВС у місті Херсоні 06 листопада 2012 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі вищевказаного судового рішення. 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») було укладено договір факторингу № 15, за яким ТОВ «ФК «Вектор Плюс» набуло статусу нового кредитора за Кредитним договором. Цього ж дня, 28 листопада 2012 року, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відступило свої права вимоги за Кредитним та іпотечним договорами ТОВ «Кредитні ініціативи». 01 лютого 2013 року він уклав з ТОВ «Кредитні ініціативи» додатковий договір до Кредитного договору про припинення зобов`язання переданням відступного, за умовами якого після сплати ним як відступного грошових коштів у розмірі 559 510 грн припиняються всі та кожне із зобов`язань, визначених Кредитним договором, а сам договір вважається таким, що припинив свою дію. Листом від 01 лютого 2013 року уповноважений представник TOB «Кредитні ініціативи» Стовбчатий O. A. підтвердив, що у зв`язку зі сплатою відступного кредитний та іпотечний договори припинили свою дію з 01 лютого 2013 року, кредитна заборгованість відсутня і в товариства немає будь-яких претензій до позичальника. Разом з тим у процесі здійснення вищезгаданого виконавчого провадження державний виконавець передав нежитлову будівлю, магазин-бар з прибудовою, яка була предметом іпотеки, на реалізацію за ціною 282 570 грн. 19 липня 2013 року ТОВ «Укрспецторг Групп» провело прилюдні торги з реалізації належного йому майна. Згідно з протоколом № 22-0294/13 переможцем торгів було визначено ОСОБА_2 , яка була єдиним учасником торгів і запропонувала за майно його стартову ціну. 24 липня 2013 року державний виконавець склав акт про проведення прилюдних торгів, на підставі якого ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю, магазин-бар з прибудовою. Вважає, що оспорювані прилюдні торги були проведені з грубим порушенням норм чинного законодавства, оскільки реалізація майна відбувалася в порядку, передбаченому Законом України «Про іпотеку», хоча мала проводитися на підставі Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV)та пункту 4.2 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі - Тимчасове положення № 68/5), якими визначено, що лот може бути виставлений на торги за наявності не менше двох покупців. Крім того, у зв`язку зі сплатою ним 01 лютого 2013 року відступного іпотечний договір припинив свою дію, що унеможливлювало реалізацію нерухомого майна з прилюдних торгів. На час реалізації майна державному виконавцю мало бути відомо про наявність нового іпотекодержателя, однак виконавець не зупинив ні виконавче провадження до заміни його сторони, ні проведення прилюдних торгів. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати недійсними результати прилюдних торгів щодо реалізації предмета іпотеки - нежитлової будівлі, магазину-бару з прибудовою загальною площею 95,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , проведених ТОВ «Укрспецторг Групп» на замовлення Суворовського ВДВС у місті Херсоні 19 липня 2013 року (протокол № 22-0294/13 проведення прилюдних торгів з реалізації майна); визнати незаконним та скасувати акт державного виконавця Суворовського ВДВС у місті Херсоні Мезенок Ю. Л. від 24 липня 2013 року про проведення прилюдних торгів з реалізації належної йому нежитлової будівлі, магазину-бару з прибудовою; визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право власності на вказану нежитлову будівлю, видане на ім`я ОСОБА_2 ; скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (скасувати державну реєстрацію) згідно із записом в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 24 липня 2013 року № 1802596 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на згадану нежитлову будівлю, припинити речові права ОСОБА_2 на спірне майно; визнати за ним право власності на це майно.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 22 лютого 2021 року у складі судді Майдан С. І. позов задоволено. Визнано недійсними результати прилюдних торгів щодо реалізації предмета іпотеки - нежитлової будівлі, магазину-бару з прибудовою загальною площею 95,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , проведених ТОВ «Укрспецторг Групп» на замовлення Суворовського ВДВС у місті Херсоні 19 липня 2013 року (протокол № 22-0294/13 проведення прилюдних торгів з реалізації майна). Визнано незаконним та скасовано акт державного виконавця Суворовського ВДВС у місті Херсоні Мезенок Ю. Л. від 24 липня 2013 року про проведення прилюдних торгів з реалізації нежитлової будівлі, магазину-бару з прибудовою загальною площею 95,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_4 . Визнано недійсним і скасовано свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю, магазин-бар з прибудовою загальною площею 95,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , видане на ім`я ОСОБА_2 . Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (скасовано державну реєстрацію) згідно із записом в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 24 липня 2013 року № 1802596 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нежитлову будівлю, магазин-бар з прибудовою загальною площею 95,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Припинено речові права ОСОБА_2 на нежитлову будівлю, магазин-бар з прибудовою і визнано право власності за ОСОБА_5 на вказане майно. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що на час проведення прилюдних торгів ПАТ «Сведбанк» втратило права кредитора та іпотекодержателя, і у зв`язку зі сплатою відступного відбулося припинення зобов`язання ОСОБА_3 за кредитним та забезпечувальним договорами, заборгованість перед іпотекодержателем була відсутня, іпотечний договір припинив свою дію з 01 лютого 2013 року, що повністю унеможливлювало реалізацію 19 липня 2013 року іпотечного майна з прилюдних торгів у порядку, передбаченому Законом України «Про іпотеку». Крім того, в порушення вимог статті 54 Закону України «Про іпотеку» спірне майно було реалізоване без отримання відповіді іпотекодержателя про надання або ненадання на це згоди, що свідчить про порушення прав позивача оспорюваним правочином та наявність підстав для визнання недійсними прилюдних торгів.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та Суворовського ВДВС у місті Херсоні задоволено. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 лютого 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, які могли вплинути на результат торгів, а тому, крім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, мають бути встановлені й порушення прав та законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними. Норми Закону № 606-ХІV дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань. При цьому примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку», статтею 45 якого передбачено можливість проведення торгів за участі лише одного учасника. Позивач як боржник у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виданого судом виконавчого листа про стягнення з нього на користь банку грошових коштів, не направляв державному виконавцю письмової заяви-повідомлення про виконання ним судового рішення шляхом сплати відступного новому кредитору. Стягувач також не звертався до державного виконавця з цього приводу, до виконавчої служби не надходило відповідних судових рішень, на підставі яких виконавче провадження підлягало обов`язковому зупиненню. Сторонами (боржником та стягувачем) не укладалася мирова угода у процесі виконання судового рішення, а досягнута позивачем з новим кредитором домовленість щодо припинення зобов`язань за Кредитним договором шляхом сплати відступного перебуває поза межами виконавчого провадження і сама по собі, без вчинення боржником та новим кредитором відповідних процесуальних дій, не є підставою для визнання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості виконаним. З огляду на викладене на час проведення прилюдних торгів, дійсність яких оспорена позивачем, були відсутні правові підстави для відкладення чи зупинення державним виконавцем виконавчих дій, в тому числі щодо реалізації майна боржника з прилюдних торгів. Тому посилання позивача на те, що у зв`язку зі сплатою ним 01 лютого 2013 року відступного іпотечний договір припинив свою дію, що повністю виключає наявність правових підстав для реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів, не свідчить про порушення правил проведення торгів та не може бути підставою для визнання цих торгів недійсними. Доводи позивача про те, що державний виконавець не отримав згоди іпотекодержателя на передачу майна на реалізацію, не свідчать про порушення процедури проведення прилюдних торгів, а вказують на незгоду позивача саме з діями державного виконавця щодо призначення цих торгів, які ним в установленому законом порядку та у визначені строки не оскаржувалися.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22 лютого 2021 року залишити в силі.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року у справі № 6-174цс14, від 15 листопада 2017 року у справі № 6-2991цс16, від 29 листопада 2017 року у справах № 668/5633/14-ц, № 6-231цс17, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12, від 25 травня 2021 року у справі № 923/971/19. Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав та законних інтересів особи, яка їх оспорює. У зв`язку зі сплатою ним 01 лютого 2013 року відступного новому кредитору іпотечний та кредитний договори припинили свою дію, і в нього була відсутнякредитна заборгованість перед іпотекодержателем,що унеможливлювало реалізацію 19 липня 2013 року предмета іпотеки з прилюдних торгів.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Херсонського міського суду Херсонської області.

25 січня 2022 року справа № 666/5924/14-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Судами встановлено, що 08 серпня 2012 року між ВАТ «Сведбанк», яке змінило назву на ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_5 було укладено Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 75 000 доларів США під 13,5 % річних на строк до 08 серпня 2018 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 08 серпня 2012 року ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, предметом якого є нежитлова будівля, магазин-бар з прибудовою загальною площею 95,2 кв. м по АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Суворовського районного суду міста Херсона від 23 листопада 2011 року у справі № 2-3151/11 було стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість за Кредитним договором в розмірі 562 099,47 грн, пеню в сумі 39 301,52 грн, а також - 1 700 грн судового збору і 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

За заявою стягувача державним виконавцем Суворовського ВДВС у місті Херсоні 06 листопада 2012 року було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі вищевказаного судового рішення.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу № 15, за яким ТОВ «ФК «Вектор Плюс» набуло статусу нового кредитора за Кредитним договором.

Цього ж дня, 28 листопада 2012 року, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відступило свої права вимоги за Кредитним та забезпечувальним договорами ТОВ «Кредитні ініціативи», про що свідчать відповідний договір факторингу та договір про передачу прав за іпотечним договором.

Таким чином, ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло статусу нового кредитора/іпотекодержателя за кредитним та іпотечним договорами, укладеними з ОСОБА_5 .

01 лютого 2013 року між ОСОБА_5 та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено додатковий договір до Кредитного договору про припинення зобов`язання переданням відступного, за умовами якого: після сплати позичальником як відступного грошових коштів у розмірі 559 510 грн припиняються всі та кожне із зобов`язань, визначених Кредитним договором, а сам договір вважається таким, що припинив свою дію (пункт 2.1); з дати отримання кредитором грошових коштів, які передані боржником як відступне на підставі цього додаткового договору, припиняються всі та кожен із договорів, які були укладені в забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором (пункт 2.2).

Листом від 01 лютого 2013 року уповноважений представник TOB «Кредитні ініціативи» Стовбчатий O. A. повідомив ОСОБА_3 про те, що у зв`язку зі сплатою відступного кредитний та іпотечний договори припинили свою дію з 01 лютого 2013 року, кредитна заборгованість відсутня і товариство не має до позичальника будь-яких претензій, пов`язаних з укладанням, змінами, виконанням та/чи припиненням дії договору.

Разом з тим у процесі здійснення вищезгаданого виконавчого провадження державний виконавець передав нежитлову будівлю, магазин-бар з прибудовою, яка була предметом іпотеки, на реалізацію за ціною 282 570 грн.

19 липня 2013 року на замовлення державного виконавця ТОВ «Укрспецторг Групп» в порядку, передбаченому Законом України «Про іпотеку», провело прилюдні торги, на яких реалізувало передану позивачем в іпотеку нежитлову будівлю, магазин-бар з прибудовою загальною площею 95,2 кв. м по АДРЕСА_1 .

Згідно з протоколом від 19 липня 2013 року № 22-0294/13 переможцем прилюдних торгів було визначено ОСОБА_2 , яка була єдиним учасником торгів і запропонувала за майно його стартову ціну - 282 570 грн.

24 липня 2013 року державний виконавець Суворовського ВДВС у місті Херсоні Мезенок Ю. Л. склав акт про проведення прилюдних торгів, на підставі якого ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на вищезгадану нежитлову будівлю, магазин-бар з прибудовою.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку регламентуються Законом № 606-XIV.

Згідно зі статтею 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (частина перша статті 6 Закону № 606-XIV).

Відповідно до частини першої статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною першою статті 30 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону № 606-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження підлягає обов`язковому зупиненню, в тому числі, у разі: зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа; зупинення виконання відповідного рішення або виконавчого провадження посадовою особою, якій законом надано таке право; зупинення судом реалізації арештованого майна; звернення до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 8 цього Закону; надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення.

Якщо арештоване майно боржника передано для реалізації, копії постанов про зупинення та поновлення виконавчого провадження надсилаються підприємству, установі, організації, які здійснюють таку реалізацію (частина шоста статті 39 Закону № 606-XIV).

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону № 606-XIV сторони зобов`язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов`язкове зупинення виконавчого провадження, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи.

Апеляційним судом також встановлено, що позивач як боржник у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виданого судом виконавчого листа про стягнення з нього на користь банку кредитної заборгованості, не повідомляв державного виконавця про самостійне виконання рішення суду шляхом сплати відступного новому кредитору. Стягувач також не звертався до державного виконавця з цього приводу, відповідних судових рішень, на підставі яких виконавче провадження, як і реалізація спірного майна на прилюдних торгах, могли бути зупинені, не надходило. Боржник і новий кредитор не скористалися своїм правом на укладення мирової угоди про закінчення виконавчого провадження.

Тимчасовим положенням № 68/5 визначено, що прилюдні торги - це продаж майна, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну. Учасник прилюдних торгів - це фізична або юридична особа, яка сплатила гарантійний внесок і може бути покупцем відповідно до законодавства України.

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів, є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак є правочином.

Зазначений висновок узгоджується з положеннями статей 650, 655, частиною четвертою статті 656 ЦК України, які відносять публічні торги до договорів купівлі-продажу.

Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, тому така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України).

Разом з тим, оскільки за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його вчинення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення.

Відповідно до частини першої статті 62 Закону № 606-XIV реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Аналіз положень Закону № 606-XIV свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна як його продаж на торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.

За змістом вищенаведених правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Відповідно до частини третьої статті 45 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) прилюдні торги проводяться принаймні за умови присутності одного учасника. У разі участі у прилюдних торгах одного покупця майно може бути придбане ним за початковою ціною.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Главою 4 Закону № 606-XIV визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стаття 44 Закону № 606-XIV передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Положеннями статті 54 Закону № 606-XIV визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно з частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону № 606-XIV.

Таким чином, норми Закону № 606-XIV допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом № 606-XIV, першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на об`єкти нерухомості.

Згідно з частиною першою статті 54 Закону № 606-XIV звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Оскільки статтею 575 ЦК України іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону № 606-XIV дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, норми Закону № 606-XIV дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи про те, що норми Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин не підлягають застосуванню, не заслуговують на увагу.

Таким чином, статтею 45 Закону України «Про іпотеку», який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, передбачено можливість проведення торгів за участі лише одного учасника.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14-ц (провадження № 14-428цс18).

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 вказано, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15 зазначено, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути встановлені й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що ОСОБА_1 не довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, оскільки не надав доказів на підтвердження наявності порушень процедури реалізації іпотечного майна, які могли вплинути на результати прилюдних торгів.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання заявника на те, що у зв`язку з переданням ним 01 лютого 2013 року новому кредитору відступного його зобов`язання за кредитним та іпотечним договорами припинилися, кредитна заборгованість перед іпотекодержателем була відсутня,що унеможливлювало здійснення 19 липня 2013 року реалізації предмета іпотеки з прилюдних торгів, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно зі статтею 600 ЦК України зобов`язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

За змістом наведеної правової норми передача відступного передбачає заміну первісного предмета виконання іншим.

Для припинення зобов`язання переданням відступного необхідна сукупність кількох умов, зокрема: згода сторін на таке припинення; узгодження сторонами розміру, строків і порядку передання відступного; факт передання боржником кредиторові відступного.

Обов`язковість досягнення згоди щодо припинення зобов`язань відступним тягне за собою необхідність відповідної фіксації такої згоди. Відступне має бути оформлене договором, в якому вказуються розмір відступного, порядок та строк його надання.

Таким чином, передання відступного є одним із способів припинення зобов`язання за згодою сторін, коли сторонами врегульовується питання виконання зобов`язання іншим шляхом (переданням грошей, іншого майна).

Разом з тим поняття «обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням» за своїми правовою природою та змістом не слід ототожнювати з передбаченим ЦК України поняттям «припинення зобов`язання», оскільки йдеться про принципово різні сфери правового регулювання: в першому випадку - про публічно-правові відносини, пов`язані із здійсненням виконавчого провадження, а в другому - про відносини цивільні.

Після ухвалення 23 листопада 2011 року Суворовським районним судом міста Херсона заочного рішення у справі № 2-3151/11, яким було достроково стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість за Кредитним договором в розмірі 562 099,47 грн, пеню в сумі 39 301,52 грн, а також - 1 700 грн судового збору і 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, та відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа у боржника на підставі судового рішення виникло грошове зобов`язання у зв`язку зі стягненням грошових коштів.

Застосування такого способу припинення зобов`язання, яке виникло за рішенням суду, що перебуває на стадії примусового виконання, має відбуватися не інакше, як на підставах і в порядку, визначених ЦПК України та Законом № 606-XIV.

За змістом частини третьої статті 12 Закону № 606-XIV сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом.

Стаття 49 Закону № 606-XIV містить вичерпний перелік підстав, які надають державному виконавцю право закінчити виконавче провадження. До таких випадків належать, зокрема: визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ.

Питання затвердження мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання судового рішення, задоволення заяви про відмову стягувача від примусового виконання рішення, визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, як і питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, встановлення або зміни способу або порядку виконання, вирішується судом виключно в порядку, передбаченому статями 432 434 435 ЦПК України.

Наведене свідчить про те, що чинне законодавство не забороняє сторонам (боржнику та стягувачу) досягти домовленості щодо припинення зобов`язання після прийняття судового рішення та відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання. Разом з тим Закон № 606-XIV містить вимоги, дотримання яких є обов`язковим для закінчення виконавчого провадження в тих випадках, коли судове рішення виконано у спосіб інший, ніж зазначено у виконавчому документі.

З огляду на викладене, зміна порядку виконання вже прийнятого судового рішення може відбуватися виключно під контролем суду шляхом постановлення останнім відповідної ухвали, а не укладенням цивільно-правової угоди.

Таким чином, сам лише факт укладення між позивачем та новим кредитором вищезгаданої додаткової угоди до Кредитного договору про припинення зобов`язання переданням відступного не може бути підставою для визнання оспорюваних торгів недійсними, оскільки позивачем не надано доказів, які свідчили б про наявність порушеньпроцедури реалізації іпотечного майна, що могли вплинути на результати прилюдних торгів.

Крім того, в цій справі виконавчий лист, на підставі якого проведено прилюдні торги, ні на час їх проведення, ні на час звернення заявника до суду з цим позовом не був визнаний таким, що не підлягає виконанню, зокрема з підстав відсутності обов`язку в боржника у зв`язку з його припиненням або добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду України від 15 листопада 2017 року у справі № 6-2991цс16, від 29 листопада 2017 року у справах № 668/5633/14-ц, № 6-231цс17, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12 (провадження № 14-624цс18), від 25 травня 2021 року у справі № 923/971/19 (провадження № 12-21гс21), не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У вищезгаданих постановах, на які послався заявник на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

- у справі № 6-2991цс16: дотримання нормативно встановлених правил призначення та проведення прилюдних торгів є обов`язковою умовою правомірності правочину, тоді як їх недотримання зумовлює визнання правочину недійсним лише за умови наявності порушень, що могли вплинути на результат торгів, зокрема порушень прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює;

- у справах № 668/5633/14-ц, № 6-231цс17: головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути встановлені й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними;

- у справі № 678/301/12: проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, - а саме частини п`ятої статті 58 Закону № 606-XIV, пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення. Разом з тим, для визнання торгів недійсними з підстави закінчення строку дії оцінки майна необхідно, щоб такі порушення порядку одночасно порушували права чи законні інтереси особи, яка оскаржує торги. З огляду на норми частини першої статті 16 ЦК України проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є підставою для визнання цих торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює і доведення такого порушення прав покладається на особу, яка оспорює прилюдні торги. Суд апеляційної інстанції, встановивши втрату чинності звітом про оцінку нерухомого майна на момент проведення повторних прилюдних торгів, правильно виходив із того, що підставою для пред`явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є не лише недотримання норм закону під час проведення прилюдних торгів, а й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Разом з тим, в цій справі закінчення строку дії оцінки майна не вплинули на результати торгів, оскільки після уцінки вартості майна в торгах прийняла участь лише одна особа, та внаслідок цього права і законні інтереси осіб, які оспорюють результати торгів, не були порушені. Доказів, які б спростували звіт про незалежну оцінку майна, матеріали справи не містять;

- у справі № 923/971/19: вирішуючи питання щодо конкуренції правових норм Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку» у правовідносинах, що склалися у виконавчому провадженні під час реалізації іпотечного майна боржника за судовим рішенням про стягнення грошової суми, Велика Палата Верховного Суду виснує, що у правовому регулюванні процедури продажу майна, на яке звернено стягнення державним (приватним) виконавцем, норми Закону України «Про виконавче провадження» є загальними відносно до норми статті 49 Закону України «Про іпотеку», якими визначено особливості реалізації іпотечного майна з публічних торгів, зважаючи на правовий режим майна, що відчужується, як обтяженого іпотекою стягувача-іпотекодержателя та з огляду на переважне право іпотекодержателя на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки. Норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя із застосуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Викладені в оскаржуваній в цій справі постанові висновки апеляційного суду не суперечать правовим висновкам, сформульованим у згаданих постановах суду касаційної інстанції.

Разом з тим наведені в касаційній скарзі доводи щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року у справі № 6-174цс14, за змістом яких: у разі, коли прилюдні торги з продажу майна проводилися на виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості, а судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутнє, то при вирішенні судом питання про наявність чи відсутність порушення встановлених законодавством правил проведення торгів норми Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин не застосовуються, а застосовуються загальні норми, що регулюють правовідносини з реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів, - норми Закону № 606-XIV та Тимчасового положення № 68/5. У справі, яка переглядається, суд не врахував, що в даному випадку судовим рішенням ухвалено стягнути заборгованість за кредитним договором, тому спірне майно реалізовувалося не як предмет іпотеки, а як арештоване майно в порядку виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості, судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутнє, а отже, відсутня будь-яка ознака спеціальної норми, і помилково застосував до спірних правовідносин норму частини другої статті 49 Закону України «Про іпотеку», є безпідставними з огляду на наявність постанови від 18 листопада 2015 року у справі № 6-28цс15, в якій Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що норми Закону № 606-XІV допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без наявності відповідного рішення в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику. Тобто Верховний Суд України фактично відступив від своєї правової позиції, викладеної в постанові від 26 листопада 2014 року у справі № 6-174цс14, що випливає з висновків цього ж суду, наведених в мотивувальній частині постанови від 18 листопада 2015 року у справі № 6-28цс15. Про нерелевантність висновків, викладених Верховним Судом України в постанові від 26 листопада 2014 року у справі № 6-174цс14, також вказала Велика Палата Верховного Суду у вищезгаданій постанові від 25 травня 2021 року у справі № 923/971/19 (провадження № 12-21гс21), на яку послався заявник в касаційній скарзі.

Таким чином, проаналізувавши зміст оскаржуваної постанови з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції було ухвалене судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

З урахування викладеного Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук