Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 666/663/16-ц

провадження № 61-19771св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 13 лютого 2017 року у складі судді Майдан С. І. та постанову Херсонського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Приходько Л. А., Базіль Л. В., Радченка С. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що між ним та відповідачем укладено договір позики, на підтвердження якого 23 липня 2013 року ОСОБА_2 склав розписку, за якою відповідач взяв у позивача в борг грошові кошти в розмірі 80 000,00 дол. США, які мав повернути до 23 липня 2015 року.

Посилаючись на невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення боргу за укладеними договорами позики позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму боргу в розмірі 2 091 794,40 грн, що станом на день звернення до суду еквівалентно 80 000,00 дол. США та стягнути з відповідача на його користь понесені ним судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 13 лютого 2017 року, яке залишено без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року, позовні вимоги задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в сумі 2 091 794,40 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що між сторонами укладено договір позики, за яким відповідач отримав у борг грошові кошті, зобов`язання за укладеним договором відповідач не виконав, а тому порушене право позивача підлягає захисту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2021 року, ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Херсонського міського суду Херсонської області.

26 січня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суди попередніх інстанцій не повно з`ясували обставини справи. Заявник зазначає, що надана розписка є підробленою, оскільки відповідач її не підписував. Суд апеляційної інстанції відмовив у проведенні повторної почеркознавчої експертизи.

Відзив на касаційну скаргу

У січні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому мають бути залишені без змін, а касаційна скарга без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 23 липня 2013 року ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_2 80 000,00 дол. США зі строком повернення до 23 липня 2015 року, що підтверджується розпискою, згідно якої ОСОБА_2 підтвердив, що 23 липня 2015 року ним отримана грошова сума від ОСОБА_1 в розмірі 80 000,00 дол. США, які він зобов`язався повернути до 23 липня 2015 року ОСОБА_1 або ОСОБА_3 .

Оригінал розписки знаходиться в матеріалах цієї цивільної справи (т. 2 а. с. 86).

ОСОБА_2 у визначений договором строк грошові кошти не повернув позивачу.

Відповідно до висновку судової технічної експертизи документів від 09 липня 2021 року № 21-1239 рукописні записи у рядках 9, 12 та 13: «от ОСОБА_1 » та « ОСОБА_1 или ОСОБА_3 » дописані до основного тексту розписки. Первинний рукописний текст розписки був наступного змісту: « ОСОБА_5 , ОСОБА_6 проживающий по адресу АДРЕСА_1 паспорт НОМЕР_1 Днепровським в г. Херсоне 19 апреля 2006 р инн. НОМЕР_2 данной распиской подтверждаю что 22.07.200 (закреслено) 23.07.2013 г. мною получена денежная сумма в размере 80 000 долларов США (восемьдесят тисячь) обязуюсь возвратить данную денежную суму до 23.07.2015г. данная расписка написана лично мною ОСОБА_6 23.07.2013 (підпис)» (т. 2 а. с. 2-5).

Згідно із висновком судової почеркознавчої експертизи від 23 липня 2021 року № 21-1240 рукописний текст у розписці від 23 липня 2013 року, у тому числі і рукописні записи: «от ОСОБА_1 » та « ОСОБА_1 или ОСОБА_3 », виконані однією особою, а саме - ОСОБА_2 .

Підпис від імені ОСОБА_2 у розписці від 23 липня 2013 року, розташований праворуч від цифр «23.07.2013», виконаний самим ОСОБА_2 .

У дослідженому рукописному тексті розписки та підпису від імені ОСОБА_2 ознак, які б свідчили про вплив на виконавця якихось збиваючих факторів (природних, штучних), не виявлено (т. 2 а. с. 14-19).

Суттєвих розбіжностей при порівнянні рукописних записів та підпису експертом не виявлено при цьому збіжні ознаки у своїй сукупності достатні для висновку про те, що підпис та рукописні записи у розписці виконані ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Враховуючи викладене, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 1 ЦПК України).

За пунктом 1 частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо та сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумнів щодо їх правильності.

При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд (частина третя статті 103 ЦПК України).

Згідно зі статтею 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.

Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Врахувавши, що висновок судової почеркознавчої експертизи від 23 липня 2021 року № 21-1240 є обґрунтованим та не суперечить іншим матеріалам справи, суд апеляційної інстанції не встановив підстав для призначення повторної судової почеркознавчої експертизи. Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, договір позики від 23 липня 2013 року підтверджує факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 80 000,00 дол. США із зобов`язанням повернути їх в обумовлені договорами строки, а саме до 23 липня 2015 року.

Ураховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що між сторонами в належній формі укладений договір позики, проте ОСОБА_2 порушив свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів. Вчинена сторонами письмова форма договору позики є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 13 лютого 2017 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров