Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 668/13127/15

провадження № 61-44538св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 05 лютого 2018 року в складі судді Майдан С. І. та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 19 червня 2018 року у складі колегії суддів: Кутурланової О. В.,

Майданіка В. В., Орловської Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення.

В обґрунтування вимог зазначав, що він є власником 1/2 частини однокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Іншим співвласником є його колишня дружина ОСОБА_3 , яка у квартирі не проживає.

У вказаній квартирі проживає відповідачка, яка є матір`ю ОСОБА_3 , має у приватній власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , де вона зареєстрована. Однак ОСОБА_2 фактично надала свою квартиру для проживання ОСОБА_3 .

Оскільки між співвласниками відсутня згода щодо порядку користування спірним житлом, відповідачка має власне житло, після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 домовленості щодо користування відповідачкою квартирою не досягнуто, вона відмовляється добровільно виселитися із квартири, що перешкоджає йому користуватися належним йому на праві власності майном, позивач просив усунути перешкоди у користуванні жилим приміщенням шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 05 лютого

2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Херсонської області від 19 червня 2018 року,позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Усунуто перешкоди в користуванні жилим приміщенням шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачка не є співвласником житла, не є членом сім`ї позивача, в спірній однокімнатній квартирі проживає без реєстрації, порядок користування квартирою між співвласниками не визначався, а між ними відсутня домовленість та згода щодо порядку та способу використання спільного майна. Відповідачка користується квартирою за відсутності згоди позивача як співвласника майна, чим чинить йому перешкоди в користуванні житлом, тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що порушене право підлягає захисту у спосіб, який визначено позивачем.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У вересні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить скасуватирішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачка є матір`ю колишньої дружини позивача, членом сім`ї власника в розумінні норм СК України ЖК Української РСР, а тому має право на проживання у спірній квартирі. Оскільки правовий режим спільної часткової власності визначається з урахуванням інтересів співвласників, то і з позовом до суду мають право звернутись усі співвласники разом. Однак, у конкретному випадку до суду звернулась лише одна особа - учасник спільної часткової власності, яка не наділена правомочностями інших співвласників квартири. Схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 127/17323/15-ц. Посилається на те, що особи, які були вселені до спірної квартири, як члени сім`ї особи, яка є співвласником квартири, згідно зі статтею 157 ЖК Української РСР можуть бути виселені лише з підстав, передбачених частиною першою статті 116 цього кодексу, коли позивачем не надано доказів того, що відповідачка робить неможливим його проживання у спірному будинку. Виселення на підставі статей 386 391 ЦПК України неможливе, оскільки позивач не є власником всієї квартири, а лише частини, а з позовом про виділ в натурі належної йому частки він не звертався. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 635/6246/14-ц.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від

15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є співвласниками у рівних частинах квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується рішенням Суворовського районного суду міста Херсона від

22 травня 2013 року.

Право власності ОСОБА_1 на 1/2 частину вказаної квартири зареєстроване у передбаченому чинним законодавством порядку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Позивач зареєстрований та проживає у зазначеній квартирі, що сторонами не оспорюється.

Крім позивача, у квартирі проживає матір ОСОБА_3 , відповідачка

ОСОБА_2 а час перебування у шлюбі між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , з однієї сторони, та ОСОБА_2 , з іншої сторони, була досягнута домовленість про те, що вони тимчасово будуть користуватися належною останній на праві власності двокімнатною квартирою АДРЕСА_2 , а вона - їх однокімнатною квартирою АДРЕСА_1 , внаслідок якої відповідач вселилась у зазначену квартиру.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої та другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зазначено, що: «статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах права позивачки, як власниці житлового будинку, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Тому усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власника відбувається за допомогою негаторного, а не віндикаційного позову. При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору».

Суди встановили, що у відповідачки наявне інше житло, а саме квартираАДРЕСА_2 . Виселенням відповідачки дійсно допущено втручання у її житлові права, проте вказане втручання переслідувало законну мету, відбулося на підставі закону і з урахуванням всіх встановлених у справі обставин. При вжитті судами заходів у вигляді виселення було дотримано баланс інтересів сторін і не створило надмірний тягар для ОСОБА_2 оскільки вона має у власності житло в тому ж населеному пункті.

Висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 127/17323/15-ц та від 21 лютого 2018 року у справі № 635/6246/14-ц, на які є посилання у касаційній скарзі, не можуть бути застосовані через відсутність подібності між правовідносинами у наведених справах і правовідносинами у справі, що розглядається, оскільки у першій справі заявлено вимоги про визнання відповідача, який є членом сім`ї колишнього власника, таким, що втратив право користування Ѕ частиною спірного будинку, а у другій справі відповідачі були вселені в спірний будинок як члени сім`ї позивача (співвласника спірного житлового будинку), в той час як у справі, що розглядається факту вселення ОСОБА_2 в спірну квартиру як члена сім`ї власника цього житла не встановлено.

Аргументи касаційної скарги про те, що цей спір вже був предметом розгляду у іншій справі є безпідставними, оскільки позивач обґрунтовує позов порушенням його прав на період звернення до суду, а саме жовтень 2015 року, а з рішення Суворовського районного суду міста Херсона від 08 липня 2015 року апеляційним судом встановлено, що позивач звернувся до суду в 2015 році та обґрунтовував порушення свого права власності у період до липня 2015 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги ці висновки не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 05 лютого

2018 року та постанову Апеляційного суду Херсонської області від 19 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук