Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 673/921/16

провадження № 61-10056св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_5 , про визнання права власності на майно,

за касаційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 15 лютого 2018 року у складі судді: Дворнін О. С. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Костенка А. М., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визнати право власності на 1/2 частину в майні, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В обґрунтування заявленого позову посилалася на те, що кафе-магазин, який знаходиться по АДРЕСА_1 ; майновий комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_5», який складається з прохідної, контори, складу, свинарника, насосної, конюшні, шлакового складу, які розташовані по АДРЕСА_2 ; 85/100 частини нежитлової будівлі, тарного складу, яка складається з прохідної, тарного цеху, пилорами, двох цегляних артезіанських свердловин, які знаходяться по АДРЕСА_3 .

Після смерті колишнього чоловіка, ОСОБА_6 , вона позбавлена можливості оформити право власності на Ѕ частину цього майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки на спірне майно відсутні правовстановлюючі документи, про що зазначив нотаріус, відмовляючи у видачі їй свідоцтва про право власності на це майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Деражнянський районний суд Хмельницької області рішенням від 15 лютого 2018 року позов задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку майна, а саме: кафе-магазину площею 111,4 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; майнового комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_5», який складається із прохідної, позначеної літ. «Б», розміром 7,2 кв. м, контори «В» площею 63,1 кв. м, складу «Г» площею 299,1 кв. м, свинарника «Д» площею 602,9 кв. м, насосної «Ж» площею 10,8 кв. м, конюшні «З» площею 21,0 кв. м, шлакового складу «К» площею 262,9 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; 85/100 частини нежитлової будівлі, тарного складу, а саме: прохідної «Б» площею 33,8 кв. м, тарного цеху «В» площею 223,9 кв. м, пилорами «Г» площею 90,2 кв. м, цегляної артезіанської свердловини «№ 1» площею 27,8 кв. м, цегляної артезіанської свердловини «№ 2» площею 32,4 кв. м, які знаходяться під номером АДРЕСА_3 , як на частку у спільному майні подружжя.

Суд першої інстанції мотивував рішення доведеністю факту придбання спірного майна під час перебування ОСОБА_6 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти. Оскільки оригінали правовстановлюючих документів на майна втрачено, нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на Ѕ частину нерухомого майна. Посилання ОСОБА_4 на сплив позовної давності з урахуванням обставин справи та вимог закону є безпідставними.

Додатковим рішенням Деражнянського районного суду від 17.09.2018 року стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2116,67 грн. з кожного.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Хмельницький апеляційний суд постановою від 11 квітня 2019 року рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області рішенням від 15 лютого 2018 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що нерухоме майно, яке є предметом спору придбано ОСОБА_6 за відплатними договорами, які є чинними, тому підстав стверджувати про те, що майно придбано за кошти інших осіб, зокрема, ОСОБА_4 , відсутні. Квитанції до прибуткового касового ордеру від 28 липня 1998 року та 22 вересня 2003 року, на які ОСОБА_4 посилався як на обставину, яка свідчить про придбанням ним спірного майна вищевказаних доказів не спростовують. Позивач дізналася про порушення свого права власності на спірне майно 07 червня 2016 року, коли нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право власності на кафе-магазин, майновий комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_5» та 85/100 частини нежитлової будівлі, тарного складу з підстав відсутності правовстановлюючих документів, тому з урахуванням трьохрічної позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України та враховуючи дату звернення ОСОБА_1 до суду з позовом, липень 2016 року, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позовна давність не сплила.

Короткий зміст вимог касаційних скарг, відзиву на них та їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій 16 травня 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 15 лютого 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 квітня 2019 року, і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що він не погоджується та вважає оскаржувані судові рішення незаконними та необґрунтованими, з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Суди безпідставно не застосували позовну давність, оскільки позивач пропустила її без поважних причин, адже звернулась до суду лише у 2016 році, а клопотання про поновлення пропущеного строку до суду не подавала .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , після його смерті в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 позивач прийняла спадщину, матеріали спадкової справи № 273/2005 від 22 вересня 2005 року містять її заяву про видачу свідоцтва про право власності на спірне майно. Позивач заявляє вимогу про визнання права власності на частину майна у спільній власності подружжя, а тому саме з дати розірвання шлюбу, почав спливати трирічний термін позовної давності щодо визнання права власності на частку у спільному майні подружжя.

Наслідками пропущення строку позовної давності є відмова у задоволенні позову.

Позивач під час слухання справи судом першої інстанції навмисно не повідомила суд про те, що вона вже зверталась в 2006 році за правовою допомогою з приводу відсутності в неї правовстановлюючих документів.

Про даний факт йому та суду стало відомо під час ознайомлення в судовому засіданні з інвентаризаційною справою в якій містився адвокатський запит саме з приводу правовстановлюючих документів на дане майно. Позивач в судовому засіданні так і не змогла повідомити про обставини звернення з адвокатським запитом.

Він безперешкодно користується спірним майном з часу його купівлі померлим братом, у 2016 році зробив капітальний ремонт кафе-магазину та здійснює підприємницьку діяльність. Лише після вкладення великих коштів у ремонт даних приміщень, позивач загадала, що вона має якесь відношення до цього майна.

Рішенням суду першої інстанції визнано право власності на майно, що не входило до складу майна за договором купівлі- продажу від 25 грудня 2003 року. Так, судами визнано за позивачем право власності на цегляну артезіанську свердловину № 1 площею 27,8 кв. м та цегляну артезіанську свердловину № 2 площею 32,4 кв. м, що призводить до порушення права власності іншої особи, яка є власником вказаних свердловин.

Судами першої так і апеляційної інстанції під час слухання справ відбулося порушення прав третьої особи, оскільки, суд першої інстанції третю особу взагалі не викликав, а тому ОСОБА_5 був позбавлений можливості висловити свою думку щодо предмета спору. Апеляційний суд проігнорував вказані порушення.

У касаційній скарзі, поданій 16 травня 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_5 просить скасувати рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 15 лютого 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 квітня 2019 року, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що з рішеннями ухваленими у справі він не погоджується та вважає їх незаконними та необґрунтованими, з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до прийняття незаконного рішення.

Ухвалою суду його було залучено до справи в якості третьої особи, про що він не був повідомлений, до суду його не викликали, судових повісток про день та час розгляду справи він не отримував, оскільки не проживає за місцем реєстрації, а фактично проживає в м. Хмельницькому.

Отже, суд першої інстанції грубо порушив його права, розглянувши справу без належного повідомлення та без виклику його в судове засідання. Не знаючи, яке рішення прийняв суд першої інстанції він отримав апеляційну скаргу та повістку про виклик до суду, він не з`явився до апеляційного суду у зв`язку з хворобою та відповідно направив до суду заяву про відкладення справи з поважних причин, однак 25 травня 2019 року апеляційний суд розглянув справу без нього.

02 серпня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Бейлика А. Б. як представника ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_4 , мотивований тим, що спірне майно є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Ні під час шлюбу, ні після його розірвання не виникало питань щодо поділу цього майна та визнання особистою власністю. За життя ОСОБА_6 не оспорював право спільної сумісної власності на це майно.

З моменту набуття позивачем права спільної сумісної власності на все спільне з ОСОБА_6 майно, будь-які треті особи, в тому числі відповідачі, не оспорювали та не оспорюють таке право.

Позовна давність у ОСОБА_1 не розпочалася, оскільки з дня набуття права спільної сумісної власності на це майно і по сьогоднішній день будь-яких порушень її частки в праві спільної сумісної власності, її реалізація або інше незаконне відчуження не відбулося, що підтверджується матеріалами справи.

Посилання на адвокатський запит (який також відсутній в матеріалах справи та не досліджувався судом першої інстанції) про витребування копій правовстановлюючих документів, жодним чином не підтверджує порушення права спільної сумісної власності позивача, тому посилання на нього є безпідставним.

02 серпня 2019 року до Верховного Суду надійшла заява адвоката Бейлика А. Б. як представника ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження відкритого у справі за касаційною скаргою ОСОБА_5 мотивована тим, що ОСОБА_5 дійсно було залучено в якості третьої особи ще в суді першої інстанції.

ОСОБА_5 не скористався своїм правом та не оскаржував рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, а тому згідно зі статтею 389 ЦПК України він позбавлений права на касаційне оскарження рішення суду першої та апеляційної інстанцій.

Дані обставини ОСОБА_5 приховав від Верховного Суду чим ввів в оману суд, що стало підставою для відкриття касаційного провадження, а тому касаційна скарга ОСОБА_5 не підлягає розгляду, а помилково відкрите касаційне провадження підлягає закриттю.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 15 лютого 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 квітня 2019 року, витребувано її матеріали з Деражнянського районного суду Хмельницької області.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 21 вересня 1991 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням суду від 07 червня 2004 року розірвано. В шлюбі народилися їх спільні діти: сини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

На підставі рішення виконкому Деражнянської міської ради народних депутатів від 14 грудня 1999 року № 90/12 ОСОБА_6 передано у власність кафе-магазин площею 111,4 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 . 23 вересня 1999 року виконавчим комітетом Деражнянської міської ради на ім`я ОСОБА_6 видано свідоцтво про право особистої власності на вказане приміщення кафе-магазина.

На підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2003 року ОСОБА_6 придбав у Хмельницької обласної спілки споживчих товариств в особі директора Деражнянського плодоконсервного заводу ОСОБА_4. майновий комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_5», розташований по АДРЕСА_2 , до складу якого входять прохідна, контора, склад, свинарник, насосна, конюшня, шлаковий склад, договір вчинено за 28 000 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору. 24 березня 2004 року за ОСОБА_6 зареєстровано право приватної власності на це майно

На підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2003 року ОСОБА_6 придбав у Хмельницької обласної спілки споживчих товариств в особі директора Деражнянського плодоконсервного заводу ОСОБА_4 85/100 частин нежитлової будівлі, тарного складу, яка складається з прохідної, тарного цеху, пилорами, двох цегляних артезіанських свердловин, які знаходяться по АДРЕСА_3 , за 14 700 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору. 24 березня 2004 року право приватної власності на це майно зареєстровано за ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, після його смерті відкрилася спадщина за законом, яку прийняли його діти: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в інтересах яких діяла ОСОБА_1 , а також батько спадкодавця, ОСОБА_9

09 грудня 2005 року ОСОБА_1 звернулася до Деражнянської нотаріальної контори із заявою про видачу їй свідоцтва про право власності на частку в спірному майні, яке є об`єктом права спільного сумісного майна подружжя.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_9 , після смерті якого відкрилася спадщина, яку прийняли ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та його син померлого ОСОБА_4 .

Згідно з листами державного нотаріуса по нотаріальному обслуговуванню населення Деражнянського району Хмельницької області від 07 червня 2016 року, № № 90/02-14, 91/02-14, 92/02-14, адресованими ОСОБА_1 , видати свідоцтво про право на спадщину на спірне нерухоме майно неможливо у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на це майно.

14 липня 2016 року в газеті «Вісник Деражнянщини» опубліковано оголошення про втрату правовстановлюючих документів на вказану нерухомість.

19 січня 2017 року державний нотаріус видав ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на Ѕ частку у праві спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу з ОСОБА_6 , яке складається із земельної ділянки площею 0,1000 га.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 15 лютого 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 квітня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши аргументи касаційних скарг та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для задоволення касаційних скарг, з огляду на наступне.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України.

Статтями 22, 28, 29 КпШС України передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядав за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Аналогічні норми містить СК України.

Встановивши, що спірне майно було набуте ОСОБА_6 під час шлюбу з ОСОБА_1 і презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу не спростована, суди дійшли правильного висновку про те, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя, в якому їх частки є рівними.

Статтями 256, 257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Таким чином, визначальним у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності є день, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Аналогічні висновки зазначені Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15, а також Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 759/12058/15-ц, провадження № 61-495св18, від 21 березня 2018 року у справ № 576/2447/15-ц, провадження № 61-8081св18, від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц, провадження № 61-19445св18.

Ураховуючи наведене, висновки судів щодо дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду з цими вимогами є обґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 09 грудня 2005 року звернулася до нотаріальної контори із заявою про видачу їй свідоцтва про право власності на частку в спірному майні, яке є об`єктом права спільного сумісного майна подружжя, при тому, що норми законодавства України не встановлюють обмеження в часі на отримання свідоцтва про право власності на частку в спірному майні. Доказів відмови у видачі свідоцтва про право власності або заперечення прав позивача на спірне майно поза межами строку позовної давності матеріали справи не містять.

Ухвалюючи рішення у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, дійшовши правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_4 щодо не застосування судами позовної давності, Верховний Суд не приймає, оскільки зазначені заявником обставини справи обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що рішенням суду першої інстанції визнано право власності на майно, що не входило до складу майна за договором купівлі-продажу від 25 грудня 2003 року, а саме на цегляну артезіанську свердловину № 1 площею 27,8 кв. м та цегляну артезіанську свердловину № 2 площею 32,4 кв. м, що призводить до порушення права власності іншої особи, яка є власником вказаних свердловин спростовуються змістом договору купівлі-продажу від 25 грудня 2003 року, який міститься в матеріалах справи першого тому на аркуші справи 11.

Інші аргументи касаційної скарги ОСОБА_4 висновки судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з їх оцінкою, наданою судами щодо неналежності спірного майна до спільної сумісної власності подружжя та дотримання позивачем позовної давності, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Не є і доводи касаційних скарг ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо неналежного повідомлення ОСОБА_5 судом першої інстанції про розгляд справи підставою для скасування оскаржуваних рішень, оскільки відповідно до пункту 5 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, якщо справу розглянуто за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, якщо такий учасник обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою, однак ОСОБА_5 не скористався наданим йому процесуальним законом правом та не звертався з апеляційною скаргою до апеляційного суду на рішення суду першої інстанції, у томі числі, з указаних підстав. Про перегляд справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою ОСОБА_5 ОСОБА_5 був належним чином повідомлений апеляційним судом, його заява про відкладення слухання справи зв`язку з хворобою судом не задоволена, що підтверджується протоком судового засідання від 29 січня 2019 року.

Заява адвоката Бейліка А. Б. як представника ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження відкритого за касаційною скаргою ОСОБА_5 задоволенню не підлягає з підстав передбачених статтею 389 ЦПК України, адже норми процесуального законодавства не зобов`язують всіх учасників справи, для можливості звернення з касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції, звертатися з апеляційними скаргами на це рішення, якщо воно вже було предметом апеляційного перегляду.

Частиною першої статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 389 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні заяви адвоката Бейліка Артура Беніаміновича як представника

ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження відкритого за касаційною скаргою ОСОБА_5 відмовити.

Касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 15 лютого 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун

В. П. Курило