Постанова

Іменем України

30 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 676/3280/19

провадження № 61-5916св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є.В. (суддя-доповідач), Дундар І.О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Кам`янець-Подільський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою Хмельницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Кам`янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою Хмельницької області на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня

2019 року, додаткове рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 грудня 2019 року в складі судді Бондаря О. О. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Грох Л. М., Гринчука Р. С., Костенка А. М.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст заяви

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кам`янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою Хмельницької області про поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що він з 2004 року працює на посаді вчителя фізкультури Кам`янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою Хмельницької області.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 28 листопада

2018 року № 244 його, як офіцера запасу, прийнято на військову службу за контрактом та призначено на посаду командира інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти 308 окремого інженерного батальйону 48 інженерної бригади головного управління оперативного забезпечення ЗСУ, ВОС- 1010003.

Між ним та Міністерством оборони України укладений контракт на проходження військової служби на 2 роки, а в разі настання особливого періоду і понад встановлений строк контракту, відповідно до вимог пункту 2 частини дев`ятої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом Кам`янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою Хмельницької області від 28 листопада 2018 року № 110-к його звільнено з роботи з посади вчителя фізкультури у зв`язку з вступом на військову службу за контрактом згідно із пунктом 3 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Вважає, що звільнення є незаконним, оскільки суперечить вимогам частині третій статті 119 КЗпП України.

Лише 21 квітня 2019 року він дізнався про своє звільнення з відповіді управління Держпраці в Хмельницькій області щодо причин невиплати йому середнього заробітку за місцем роботи і період проходження військової служби.

Посилаючись на вказані обставини просив суд поновити його на посаді вчителя фізкультури Кам`янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою Хмельницької області, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 листопада 2018 року по день прийняття рішення судом.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2019 року та додатковим рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 грудня 2019 року, залишеними без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 лютого 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді вчителя фізкультури Кам`янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою Хмельницької області.

Стягнуто з Кам`янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою Хмельницької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 92556,00 грн.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення середньомісячного заробітку в сумі 7713,00 грн та в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді вчителя фізкультури Кам`янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою Хмельницької області.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач, який був прийнятий на військову службу за контрактом під час дій особливого періоду, звільнений незаконно, при цьому йому не було направлено копію наказу про його звільнення, повідомлення про необхідність забрати трудову книжку,

і перебуваючи на військовій службі в особливий період, він не мав можливості своєчасно звернутися до суду, тому строк звернення до суду з позовом слід поновити.

Апеляційний суд виходив з того, що за відсутності доказів вручення копії наказу про звільнення позивачу та видачі трудової книжки перебіг місячного строку звернення до суду не розпочався відповідно до статті 233 КЗпП України, а відтак не сплинув на час звернення позивача в суд з цим позовом. Суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, помилково вважав, що строк звернення до суду пропущений позивачем і його слід поновити, проте це не вплинуло на правильність висновків суду про наявність підстав для задоволення позову.

Аргументи учасників справи

У березні 2020 року представник Кам`янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою Хмельницької області адвокат Поклітар Г. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції ухилився від оцінки доказів та установлення фактичних обставин справи щодо відмови в отриманні трудової книжки та наказу про звільнення, не навів мотивів відхилення доказів та аргументів відповідача щодо безпідставного поновлення строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Апеляційний суд частково усунув недоліки судового розгляду щодо відмови позивача в отриманні трудової книжки, однак залишаючи без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції не врахував висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

у справі № 6-1033цс17 від 05 липня 2017 року та дійшов висновку про те, що строк на звернення до суду виникає тільки з моменту отримання трудової книжки або копії наказу про звільнення, а відмова відповідача отримати трудову книжку у день звільнення немає ніякого правового значення.

Суд апеляційної інстанції ухилився від надання правової оцінки доводам відповідача щодо пропуску місячного строку на звернення позивача до суду без поважних причин протягом півроку після звільнення, а також не навів мотивів відхилення доводів відповідача про те, що роботодавець вчинив усі необхідні дії на виконання обов`язку вручити трудову книжку та провести розрахунок при звільненні, однак отримати трудову книжку відмовився сам працівник без поважних причин.

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , в якому він зазначив, що оскаржені судові рішення в цій справі ґрунтуються на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, підстав для їх скасування немає, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд першої та апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-1033цс17).

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі

№ 6-1033цс17 зроблено правовий висновок, що «відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу. Повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення обчислюється

з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, стаття 233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно звільнення працівника. В цьому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки із записом про звільнення. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку

з пропуском зазначеного строку.

До такого ж правового висновку дійшов і апеляційний суд, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_1, установивши, що вимоги позивача є обґрунтованими, однак строк для пред`явлення позову, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, оскільки трудову книжку із записом наказу про звільнення позивач отримав

8 вересня 2014 року, про що в книзі обліку трудових книжок міститься особистий підпис позивача, а з позовом про поновлення на роботі він звернувся до суду

31 серпня 2015 року й клопотання про поновлення пропущеного строку позивач не заявляв».

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 2004 року працював на посаді вчителя фізкультури Кам`янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою Хмельницької області.

Наказом Міністра оборони України від 08 жовтня 2018 року № 638 ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та призначено командиром інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти 308 окремого інженерного батальйону 48-ї інженерної бригади ГУОЗ ЗСУ та укладено з ним відповідний контракт на строк два роки.

Згідно з наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 28 листопада 2018 року № 244 позивача прийнято на посаду командира інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти.

Наказом Кам`янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою Хмельницької області від 28 листопада 2018 року № 110-к

ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади вчителя фізкультури з 28 листопада 2018 року у зв`язку з вступом на військову службу за контрактом згідно пункту 3 статті 36 КЗПП України.

Копія наказу від 28 листопада 2018 року № 110-к про звільнення ОСОБА_1

з займаної посади не містить запису про його ознайомлення цим наказом.

Згідно з копією акта від 28 листопада 2018 року, складеного заступником начальника ліцею ОСОБА_2 , завідувачем відділу кадрів ОСОБА_3 та головою профкому Кам`янецьою Б. В., ОСОБА_1 відмовився отримати трудову книжку в зв`язку зі звільненням.

Апеляційний суд зі змісту аудіозаписів, зроблених позивачем за допомогою мобільного телефону 28 листопада 2018 року та 29 листопада 2018 року (CD-диск № 2, а. с. 76), достовірність змісту яких підтверджує сторона відповідача, встановив, що позивач у ці дати лише обговорює з завідувачем відділу кадрів, керівником ліцею наслідки прийняття його на військову службу, на висловлений намір його звільнити вказує на відсутність підстав для цього, посилаючись на частину третю статті 119 КЗпП України, обов`язок ліцею виплачувати йому середній заробіток за рахунок коштів державного бюджету. У розмові

з керівником ліцею 29 листопада 2018 року останній стверджує, - якщо будуть кошти виділятися, то будуть виплачуватися ОСОБА_1 . Жодної мови про прийняття наказу про звільнення позивача 28 листопада 2018 року, як і вимоги до ОСОБА_1 отримати трудову книжку немає.

Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права,

а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У статті 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Тобто на відміну від інших трудових спорів, коли строк звернення до суду обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про поновлення на роботі обчислюється не інакше як з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Початком перебігу місячного строку для звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі слід вважати день вручення наказу про звільнення або день видачі належно оформленої трудової книжки.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції апеляційний суд надав оцінку доказам по справі, в тому числі аудіозаписам від 28 листопада 2018 року та 29 листопада 2018 року, акту про відмову позивача отримати трудову книжку, а також показанням свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , і навів вичерпні мотиви з цього приводу в мотивувальній частині постанови.

Встановивши, що в матеріалах справи немає належних доказів на підтвердження вручення ОСОБА_1 копії наказу про його звільнення та відсутні докази видачі позивачу у зв`язку зі звільненням належно оформленої трудової книжки, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що перебіг місячного строку звернення до суду не розпочався, а отже не сплинув час звернення позивача до суду з цим позовом.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи та дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , помилково вважав, що строк звернення до суду пропущений позивачем і його слід поновити, проте це не вплинуло на правильність висновків суду про наявність підстав для задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Порушень судом норм процесуального права, які призвели б до ухвалення незаконного рішення, суд касаційної інстанції не встановив.

Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення прийняті без додержання норм матеріального та процесуального права, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-1033цс17,

і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кам`янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою Хмельницької області залишити без задоволення.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2019 року, додаткове рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 грудня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

М. Ю. Тітов