Постанова

Іменем України

30 березня 2022 року

м. Київ

справа № 676/3974/19

провадження № 61-12945св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перша Кам`янець-Подільська державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 лютого 2020 року у складі судді Бондаря О. О. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 липня 2020 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Ярмолюка О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перша Кам`янець-Подільська державна нотаріальна контора, про визнання правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перша Кам`янець-Подільська державна нотаріальна контора, про визнання правочину недійсним.

Уточнену позовну заяву мотивовано тим, що з 24 жовтня 1936 року ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер

Відповідно до свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, посвідченого 11 лютого 1965 року нотаріусом Першої Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори, ОСОБА_5 належить у спільному майні подружжя частка в розмірі п`ятдесят процентів, що становить одну другу частину шлакобетонного житлового будинку, сараю та погреба, які знаходяться на АДРЕСА_1 .

Спадкоємцями всього майна ОСОБА_4 в рівних частинах є: дружина ОСОБА_5 , його діти: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , та його мати ОСОБА_8 . До складу спадкового майна входить 1/2 частина шлакобетонного жилого будинку, сараю та погреба, що знаходяться на АДРЕСА_1 .

Згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим 17 серпня 1977 року державним нотаріусом Першої Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори Акіца С. М., ОСОБА_5 продала ОСОБА_9 двадцять сім процентів шлакобетонного жилого будинку, загальною житловою площею 39,60 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_2, розташованого на земельній ділянці, площею 1 491 кв. м.

ОСОБА_5 на момент укладення спірного договору належала1/2 частина домоволодіння - її частка в спільному майні подружжя, і 1/10 частина домоволодіння - її частка як спадкоємця після смерті чоловіка ОСОБА_4

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважають, що договір купівлі-продажу від 17 серпня 1977 року підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 114 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР) з тих підстав, що в ньому не було вказано про належність ОСОБА_5 1/10 частки домоволодіння і відсутня згода інших співвласників на відчуження нею 27/100 частин домоволодіння.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд визнати недійсним договір купівлі-продажу частини житлового будинку від 17 серпня 1977 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , посвідчений державним нотаріусом Першої Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори Акіца С. М., зареєстрований в реєстрі за № 2-2128; застосувати наслідки двосторонньої реституції, тобто повернути сторони в попереднє становище шляхом повернення ОСОБА_1 проданої кімнати, а покупцю - суми вартості покупки, визначеної правочином.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 27 липня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що позовні вимоги в частині визнання договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 17 серпня 1977 року недійсним, з тих підстав, що не було згоди інших співвласників домоволодіння, не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 , як співвласником домоволодіння, обрано неналежний спосіб захисту прав і законних інтересів. Відповідно до статті 114 ЦК Української РСР при продажу частки з порушенням права привілеєвої купівлі інший учасник спільної власності протягом трьох місяців може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав і обов`язків покупця. Проте ОСОБА_1 це право не реалізував.

Що стосується позивача ОСОБА_2 , то відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 15 березня 2010 року державним нотаріусом Першої Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори Барановським С. Ф., зареєстрованого в реєстрі за № 1-526, він набув право на 1/2 частину від 29/100 частин домоволодіння на АДРЕСА_4 лише 15 березня 2010 року, тому договором купівлі-продажу від 17 серпня 1977 року його законі права та інтереси, як власника частини домоволодіння, жодним чином не могли бути порушені.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просили скасувати рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 лютого 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 липня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 лютого 2020 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 27 липня 2020 року заявники зазначають неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), а також порушення судами норм процесуального права, у зв`язку із тим, що суд не дослідив зібрані у справі докази.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

ОСОБА_3 у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначила, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки не містить належного обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Першої Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори, не надходив.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 лютого 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 липня 2020 року і витребувано із Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області цивільну справу № 676/3974/19.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

24 жовтня 1936 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб, що підтверджується посвідкою про шлюб № 4.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 02 червня 1961 року Кам`янець-Подільським міським бюро ЗАГС.

Відповідно до свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, посвідченого 11 лютого 1965 року нотаріусом Першої Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 759, ОСОБА_5 , яка за свідоцтвом про шлюб, виданим виконавчим комітетом Кочетоцької сільської ради Чугуївського району Харківської області, актовий запис № 4, є дружиною ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить у спільному майні цього подружжя частка в розмірі п`ятдесят процентів, що становить одну другу частину шлакобетонного житлового будинку, сараю та погреба, які знаходяться на АДРЕСА_1 .

Згідно зі свідоцтвом про право спадкування за законом, посвідченим 11 лютого 1965 року нотаріусом Першої Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори Омельяненко І. Я., зареєстрованим в реєстрі за № 757, спадкоємцями всього майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рівних долях є: дружина ОСОБА_5 ; його діти: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ; мати померлого ОСОБА_8 . До складу спадкового майна входить 1/2 частина шлакобетонного жилого будинку, сараю та погреба, що знаходяться на АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 17 серпня 1977 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори Акіца С. М., зареєстрованого в реєстрі за № 2-2128, ОСОБА_5 продала ОСОБА_9 двадцять сім процентів шлакобетонного жилого будинку, який має загальну жилу площу тридцять дев`ять цілих та шість десятих квадратних метрів, що знаходяться на АДРЕСА_5 , нова назва АДРЕСА_4 , розташовані на земельній ділянці площею одна тисяча чотириста дев`яносто один квадратний метр.

Згідно зі договором дарування, посвідченим 30 листопада 1988 року державним нотаріусом Першої Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори Дембіцькою Н. М., зареєстрованим в реєстрі за № 2-5307, ОСОБА_5 від свого імені та від імені сина ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_1 6/25 частин жилого будинку з надвірними будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_5 , нова назва - АДРЕСА_4 , на земельній ділянці, площею 1 492 кв. м.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 18 квітня 1997 року завідуючою Першої Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори Шевчик Н. М., зареєстрованого в реєстрі за № І-1707, спадкоємцем майна ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його брат ОСОБА_1 , а саме: 1/10 частини житлового будинку з відповідними надвірними будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_4 , на земельній ділянці, площею 1 492 кв. м.

Зі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 18 квітня 1997 року завідуючою Першої Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори Шевчик Н. М., зареєстрованого в реєстрі за № І-1709, вбачається, що спадкоємцем майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , є її син ОСОБА_1 , а саме: 19/100 частини будинку з відповідними надвірними будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_4 , на земельній ділянці, площею 1 492 кв. м.

Відповідно до договору дарування, посвідченого 25 квітня 1997 року завідуючою Першої Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори Шевчик Н. М., зареєстрованого в реєстрі за № 1-1948, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_10 (соїй дружині) 29/100 частин житлового будинку з відповідними надвірними будівлями, що знаходиться на АДРЕСА_4 , на земельній ділянці, площею 1 492 кв. м.

24 жовтня 2007 року ОСОБА_10 (дружина ОСОБА_1 та мати ОСОБА_2 ) померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 25 жовтня 2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Кам`янець-Подільському Кам`янець-Подільського міськрайонного управління юстиції у Хмельницькій області.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, посвідченим 15 березня 2010 року державним нотаріусом Першої Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори Барановським С. Ф., зареєстрованим в реєстрі за № 1-526, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 успадкували після смерті ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , по 1/2 частці спадщини, яка складається з 29/100 частин домоволодіння, що знаходиться на АДРЕСА_4 ,

а саме: кімната, площею 9,8 кв. м, будинку А-І; кімната, площею 25 кв. м; східцева клітка, площею 9,3 кв. м; кладові, площею 4,3 кв. м., площею 6,0 кв. м; підвали, площею 16,8 кв. м, площею 13,5 кв. м, будинку Г-ІІ; сарай літ. «К»; вбиральні літ. «Д».

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 07 лютого 2019 року у справі № 676/4235/18 позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, та припинення права спільної часткової власності задоволено.

Виділено ОСОБА_3 в натурі 27/100 частини домоволодіння на АДРЕСА_4 , яка складається з частини житлового будинку, загальною площею 88,9 кв. м, житловою площею 62,5 кв. м, зокрема: коридору, площею 11,2 кв. м; коридору, площею 4,4 кв. м; санвузлу, площею 3,6 кв. м; житлової кімнати, площею 16,4 кв. м; кухні, площею 7,2 кв. м; житлової кімнати, площею 18,9 кв. м; житлової кімнати, площею 12,7 кв. м; житлової кімнати, площею 14,5 кв. м; літньої кухні з тамбуром літ. «Б»; погріба літ. «В»; сараю літ «К»; вбиральні літ. «Д»; огорожі «№».

Припинено право спільної часткової власності на 27/100 частини домоволодіння, яке належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21 листопада 2006 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету міської ради від 26 жовтня 2006 року № 2130, на частину житлового будинку, загальною площею 88,9 кв. м, житловою площею 62,5 кв. м, зокрема: коридору, площею 11,2 кв. м; коридору, площею 4,4 кв. м; санвузлу, площею 3,6 кв. м; житлової кімнати, площею 16,4 кв. м; кухні, площею 7,2 кв. м; житлової кімнати, площею 18,9 кв. м; житлової кімнати, площею 12,7 кв. м; житлової кімнати, площею 14,5 кв. м; літньої кухні з тамбуром літ. «Б»; погріба літ. «В»; сараю літ «К»; вбиральні літ. «Д»; огорожі «№», що розташоване на АДРЕСА_4 . Рішення набрало законної сили.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які саме права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

У справі, що є предметом касаційного перегляду, позивачами заявлено позов про визнання договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 17 серпня 1977 року недійсним.

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Оскільки оскаржуваний договір купівлі-продажу було укладено 17 серпня 1977 року, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ЦК Української РСР у редакції 1963 року (далі - ЦК Української РСР).

Відповідно до статті 48 ЦК Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 113 ЦК Української РСР володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом. Кожний учасник спільної часткової власності має право на оплатне або безоплатне відчуження іншій особі своєї частки в спільному майні.

Відповідно до статті 114 ЦК Української РСР при продажу частки в спільній власності сторонній особі решта учасників спільної часткової власності має право привілеєвої купівлі частки, що продається по ціні, за якою вона продається, і на інших рівних умовах, крім випадку продажу з прилюдних торгів. Продавець частки в спільній власності зобов`язаний повідомити в письмовій формі решту учасників спільної часткової власності про намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких продає її. Якщо решта учасників спільної часткової власності відмовиться від здійснення права привілеєвої купівлі або не здійснить цього права щодо будинків протягом одного місяця, а щодо іншого майна протягом десяти днів з дня одержання повідомлення, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі.

У підпункті «г» пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, судам роз`яснено, що при вирішенні питання про визнання угоди недійсною судові необхідно враховувати, що саме по собі недодержання вимог статті 114 ЦК Української РСР (у редакції від 1963 року) при продажу учасником спільної часткової власності частки сторонній особі не є підставою для визнання угоди недійсною. У даному випадку співвласник вправі у межах установленого законом строку вимагати переведення на нього прав і обов`язків покупця по укладеній угоді.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17 серпня 1977 року, з тих підстав, що не було згоди інших співвласників домоволодіння, обрав неналежний спосіб захисту.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 15 березня 2010 року державним нотаріусом Першої Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори Барановським С. Ф., зареєстрованого в реєстрі за № 1-526, ОСОБА_2 набув право на 1/2 частину від 29/100 частин домоволодіння на АДРЕСА_4 лише 15 березня 2010 року, тому договором купівлі-продажу від 17 серпня 1977 року його законі права та інтереси, як власника частини домоволодіння, не могли бути порушені.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними посилання заявників в касаційній скарзі на те, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), оскільки правовідносини у цій справі стосуються укладання договору іпотеки без згоди одного із подружжя, а також норм матеріального права ЦК України, а не ЦК Української РСР у редакції 1963 року.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували наведені вище норми матеріального права, надали належну оцінку правовим підставам та зібраним у справі доказам, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141 400 404 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 лютого 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець