ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 676/713/22

провадження № 61-12997св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 березня 2024 року у складі судді Вдовичинського А. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О., П`єнти І. В., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що у квітні 2018 року він познайомився з відповідачкою, з якою вони з травня 2018 року стали проживати разом як одна сім`я.

Спочатку вони проживали за адресою: АДРЕСА_1 до жовтня 2018 року, разом вели спільне господарство, мали спільний бюджет, займались хатньою роботою, дбали один про одного.

Оскільки відповідачка доходів не мала, а доходів позивача не вистачало для придбання житла, у жовтні 2018 року він поїхав до Італії на заробітки.

У листопаді 2018 року відповідачка разом із своєю дочкою від попереднього шлюбу приїхали до нього в Італію та стали разом проживати. Після їх приїзду позивач оформив дочку відповідачки до італійської школи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них з відповідачкою в Італії народилась спільна дочка ОСОБА_3 . Не дивлячись на те, що він був батьком дитини, ОСОБА_2 не стала записувати його батьком в актовому записі про народження дитини, пояснюючи це тим, що вона буде отримувати допомогу як одинока мати.

В листопаді 2019 року відповідачка з дітьми повернулася до України.

Він постійно надсилав їм кошти, зароблені ним в Італії.

У липні 2020 року відповідачка з дочкою знову приїхали до нього в Італію та проживали разом з ним однією сім`єю до 28 серпня 2020 року.

Після цього відповідачка знов повернулась в Україну та проживала у м.Кам`янці-Подільському.

20 грудня 2020 року він повернувся з Італії до України та став проживати разом з відповідачкою та дітьми однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_2 .

28 грудня 2020 року він отримав кошти від своєї колишньої дружини ОСОБА_4 в сумі 13 500,00 доларів США за відчужений житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , який їм належав на праві спільної сумісної власності.

Крім того, в нього було 8 000,00 євро, які він привіз з Італії.

Вказані гроші вони з відповідачкою вирішили витратити на придбання житла.

29 грудня 2020 року між ОСОБА_2 та БВ ТЗОВ «Рокор» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт житлового призначення, розташований в будинку по АДРЕСА_4 , вартість якого складала 590 100,00 грн.

На підставі цього договору право власності на квартиру АДРЕСА_4 було зареєстровано в Державному реєстрі на нерухоме майно на ім`я відповідачки, хоча фактично квартира була набута у власність за кошти, які належали йому.

Після придбання квартири позивач почав проводити ремонтні роботи у квартирі.

28 лютого 2021 року сторони охрестили їх спільну дочку ОСОБА_3 та в книзі хрещень парафії зроблено запис, відповідно до якого ОСОБА_5 охрещена 28 лютого 2021 року, а батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2

16 квітня 2021 року він знову поїхав до Італії, де заробляв кошти на ремонт квартири, пересилаючи їх відповідачці.

12 липня 2021 року він повернувся в Україну і продовжував проводити ремонті роботи в квартирі.

В кінці грудня 2021 року ремонтні роботи були виконані на 70 %.

31 грудня 2021 року вони з відповідачкою та донькою зустріли Новий рік, а 03 січня 2022 року відповідачка забрала дітей та перейшла проживати у квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_6 .

06 січня 2022 року він поїхав до своєї матері в Молдову.

10 січня 2022 року він повернувся до м. Кам`янець-Подільського, проте зайти до спірної квартири не зміг. Виявилося, що відповідачка змінила там замки та припинила з ним спілкування.

Провести поділ майна в добровільному порядку з відповідачкою не вбачається можливим.

З урахуванням викладених обставин ОСОБА_1 просив суд:

- встановити факт, що він з ОСОБА_2 проживали як одна сім`я без реєстрації шлюбу з травня 2018 року до 03 січня 2022 року;

- визнати квартиру АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю позивача та відповідачки;

- визнати за позивачем право власності на частку вказаної квартири.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 березня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали як одна сім`я без реєстрації шлюбу з травня 2018 року до 03 січня 2022 року.

Визнано квартиру АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_4 , залишивши у власності ОСОБА_2 частку квартири АДРЕСА_4 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із їх доведеності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 15 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 березня 2024 року в частині задоволення позову про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю скасовано та в цій частині вимог ухвалено нове рішення.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з травня 2018 року до 03 січня 2022 року, визнання спільною сумісною власністю квартири АДРЕСА_4 відмовлено.

В решті рішення суду залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у матеріалах справи наявні належні та допустимі докази того, що з травня 2018 року до 03 січня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, у них були спільні інтереси, права і обов`язки, а їх відносини були притаманні подружжю.

Також апеляційний суд вважав правомірним висновок суду першої інстанції про те, що спірна квартира належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, оскільки набута ними під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про визнання за ОСОБА_1 права власності на частку квартири АДРЕСА_4 , залишивши у власності ОСОБА_2 частку квартири АДРЕСА_4 .

Разом з тим, апеляційний суд послався на те, що заявлені ОСОБА_1 вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю не є ефективним способом захисту порушеного права, а тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

17 вересня 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 березня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 серпня 2024 року.

В касаційній скарзі заявниця просить суд скасувати вказані судові рішення і повернути справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

При цьому заявниця посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

28 жовтня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що 29 грудня 2020 року між ОСОБА_2 та БВ ТЗОВ «Рокор» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт житлового призначення - двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , вартість якого складала 590 100,00 грн.

Згідно довідки БВ ТЗОВ «Рокор» від 29 грудня 2020 року № 243 вартість двокімнатної квартири АДРЕСА_4 за договором купівлі-продажу майнових прав на об`єкт житлового призначення, розташованої в будинку по АДРЕСА_4 , виплачена повністю.

Згідно акту прийому-передачі квартири АДРЕСА_4 від 29 грудня 2020 року відповідно до договору купівлі-продажу від 29 грудня 2020 року БВ ТЗОВ «Рокор» передало, а ОСОБА_2 прийняла двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06 січня 2021 року власником квартири за адресою: АДРЕСА_4 , є ОСОБА_2 .

Суди встановили, що факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з травня 2018 року до 03 січня 2022 року підтверджується: показами допитаних в суді свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ; копією договору оренди житла, розташованого за адресою: АДРЕСА_6, укладеного 03 квітня 2019 року між орендодавцем ОСОБА_9 та орендатором ОСОБА_1 , згідно до якого в орендованому приміщенні крі орендаря також проживають ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; платіжними документами щодо грошових переказів ОСОБА_1 через систему «WESTERN UNION» на користь ОСОБА_2 ; наданими позивачем товарними чеками та видатковими накладними на придбання будівельних матеріалів та меблів для спірної квартири; спільними фото сторін, позивача та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , їх спільні фото в колі родичів та друзів; актом списання від 30 грудня 2021 року № СпТ000001, згідно якого використано на ремонт та утримання будинку по АДРЕСА_9 518,02 грн, підписаного позивачем ОСОБА_1 як членом ОСББ за вказаною адресою.

Відповідно до розписки від 28 грудня 2020 року ОСОБА_1 отримав від своєї колишньої дружини ОСОБА_4 грошові кошти на суму 13 500,00 долларів США.

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду від 11 грудня 2017 року по справі № 676/4278/17 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, шлюб між сторонами, зареєстрований 21 липня 2011 року було розірвано.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Разом із тим, нормою статті 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

За змістом статей 12 13 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин.

Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі № 524/10054/16.

Наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.

Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

У статті 60 СК України (яка міститься у главі 8 цього Кодексу)закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Також у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення.

Забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, у тому числі, показання свідків, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач довів належними та допустимими доказами факт його спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з відповідачкою, ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю у зазначений у позові період часу.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

При таких обставинах, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що квартира АДРЕСА_4 є спільною сумісною власністю позивача та відповідачки, а їх частки у цьому майні є рівними, оскільки презумпція спільності права власності подружжя на набуте майно належними та допустимими доказами відповідачкою не спростована.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Посилання заявника, як на підставу касаційного оскарження, на відсутність висновку Верховного Судущодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки Верховний Суд неодноразово висловлював подібні за змістом висновки.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції у незмінній частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 05 березня 2024 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов