ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2024 року

м. Київ

справа № 678/716/22

провадження № 61-9287св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Новченков Ігор Вікторович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 26 лютого 2024 року у складі судді Ходоровського І. Б. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 червня 2024 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Янчук Т. О.,

Ярмолюка О. І., і виходив з наступного.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У липні 2022 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Новченков І. В., про визнання правочину недійсним.

2. На обґрунтування позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» зазначало, що

19 травня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є

ПАТ АБ «Укргазбанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір

№ 2582008/1В, за умовами якого позичальнику видано кредит в сумі

79 200,00 дол. США. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки №2582008/1В від 19 травня 2008 року, за умовами якого поручитель на добровільних засадах взяла на себе зобов`язання перед банком відповідати за борговими зобов`язаннями позичальника, які виникають з умов кредитного договору.

3. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 18 березня 2010 року у справі № 2- 2505/10 за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_3 та

ОСОБА_1 стягнуто солідарно на користь банку 83 540,83 дол. США та

18 001,07 грн заборгованості за кредитним договором, звернуто стягнення на предмет іпотеки.

4. Позивач зазначав на те, що з 2013 року виконавчий лист пред`являвся банком до примусового виконання, однакі неодноразово був повернутий без виконання. Станом на час звернення до суду з позовом перебуває на примусовому виконанні.

5. У червні 2020 року банк повідомив орган ДВС про наявність відомостей, що ОСОБА_1 володіє нерухомим майном по

АДРЕСА_1 та просив описати і накласти арешт на це майно. Проте ОСОБА_1 відчужила це майно на користь ОСОБА_2 за договором дарування від 10 листопада 2014 року.

6. Посилався на те, що ОСОБА_1 з метою ухилення від виконання у майбутньому рішення суду від 18 березня 2010 року про стягнення з неї заборгованості уклала зі своєю донькою ОСОБА_2 фіктивний договір дарування житлового будинку.

7. Ураховуючи наведене, ПАТ АБ «Укргазбанк» просило визнати недійсним договір дарування житлового будинку житловою площею 80,1 кв. м, загальною площею 37,6 кв. м, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Новченковим І. В. та зареєстрований 10 листопада 2014 року в реєстрі за

№ 4367.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

8. ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення позовних вимог

ПАТ АБ «Укргазбанк», посилаючись на їх безпідставність. Зазначала про те, що оспорюваним договором визначено усі його істотні умови та згідно з актом приймання-передачі майна від 11 листопада 2014 року відбулося його фактичне виконання. Посилання позивача на наявність зловмисної домовленості при укладення такого договору ґрунтуються виключно на припущеннях. Крім того, зазначала, що факт укладення договору дарування спірного нерухомого об`єкту, при наявності договору іпотеки, яким забезпечено виконання кредитного договору в повному обсязі, свідчить про необґрунтованість заявлених позивачем вимог.

9. Заявляла клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності. Акцентувала увагу на тому, що оспорюваний договір дарування укладено у листопаді 2014 року, а позивач знав і міг знати про права щодо її житлового будинку ще при виконанні рішення Хмельницького міськрайонного суду від 18 березня 2010 року у справі № 2- 2505/10 та закритті виконавчого провадження 14 травня 2015 року з підстав відсутності майна у боржника.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

10. Рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області

від 26 лютого 2024 року позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено.

11. Визнано недійсним з моменту його вчинення договір дарування житлового будинку житловою площею 80,1 кв. м, загальною площею 37,6 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Новченковим І. В. та зареєстрований 10 листопада 2014 року в реєстрі за № 4367.

12. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

13. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний правочин містить ознаки фіктивного, оскільки ОСОБА_1 з метою приховання від примусового виконання в майбутньому за рахунок належного їй рухомого та нерухомого майна судового рішення про стягнення з неї заборгованості уклала з дочкою ОСОБА_2 договір дарування житлового будинку, який не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. В аспекті доводів відповідачки про пропуск позовної давності при звернені до суду із позовом зазначено, що оскільки ПАТ «Укргазбанк» не є стороною правочину, а обставини справи не містять беззаперечних доказів того, що банківська установа довідалася або могла довідатися про оскаржуваний договір до 17 червня 2020 року, позивачем не було пропущено позовної давності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

14. Постановою Хмельницького апеляційного суду від 18 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 26 лютого 2024 року залишено без змін.

15. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстави, передбачених положеннями статті 234 Цивільного кодексу України, для визнання недійсним оспорюваного договору дарування. Посилання відповідачки на те, що позивач міг довідатися про порушення свого права раніше, апеляційний суд вважав такими, що не ґрунтується на достатніх та допустимих доказах. Судом апеляційної інстанції враховано, що виконавчий документ про стягнення заборгованості з

ОСОБА_1 неодноразово пред`являвся до примусового виконання органами державної виконавчої служби, які мали обов`язок перевірити майновий стан боржника. Крім того, оскільки право власності ОСОБА_1 на спірну нерухомість було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно лише 10 листопада 2014 року і того ж дня вона відчужила його за оспорюваним договором дарування, зазначене з очевидністю ускладнювало виявлення такого майна боржниці як державним виконавцем, так і стягувачем (позивачем). Позов у цій справі подано в межах позовної давності з моменту виявлення позивачем відомостей про майновий стан боржника.

Узагальнені доводи касаційної скарги

16. 25 червня 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 26 лютого 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 червня 2024 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк».

17. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц, від 04 квітня 2019 року у справі № 296/10601/16-ц,

від 21 січня 2020 року у справі № 910/14138/18, від 15 грудня 2020 року у справі № 723/2973/16-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 201/2832/19,

від 10 вересня 2021 року у справі № 524/7429/19, від 30 вересня 2021 року у справі № 381/2296/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки, не врахували, що позов заявлено з пропуском позовної давності (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

18. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували, що оспорюваний правочин не відповідає ознакам фіктивного правочину, оскільки зобов`язання сторін за ним виконані, зміст договору відповідає намірам його учасників, водночас жодною зі сторін такого договору не вчинялися дії, спрямовані на введення в оману третьої особи щодо фактичних обставин правочину.

19. Вважає, що позивачем здійснено захист власного майнового інтересу шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, що, на її думку, виключає правові підстави для формування майнових вимог до ОСОБА_1 . Доводи позивача ґрунтуються виключно на припущеннях.

20. Стверджує про добросовісність своїх дій при набутті права власності на спірне нерухоме майно, з огляду на відсутність в державному реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень, а також проведену нотаріусом перевірку документів перед посвідченням оспорюваного договору дарування.

21. Посилається на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про подання позову у цій справі у межах позовної давності, оскільки стягувач у виконавчому провадженні, яке відкрито ще 07 листопада 2013 року, мав право просити державного виконавця накласти арешт на майно та кошти боржника або оголосити заборону на його відчуження. Зазначене, на її думку, свідчить про наявність можливості у ПАТ АБ «Укргазбанк» отримати інформацію з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

22. Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 678/716/22, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Летичівського районного суду Хмельницької області

від 26 лютого 2024 року та постанови Хмельницького апеляційного суду

від 18 червня 2024 рокудо закінчення касаційного провадження.

23. 16 липня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

24. 15 липня 2024 року ПАТ АБ «Укргазбанк» через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

25. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про доведеність свідомого наміру сторін оспорюваного договору дарування ухилитися від виконання зобов`язань за договором поруки та виконання в майбутньому за рахунок належного боржниці нерухомого майна вищевказаного рішення суду про стягнення з неї заборгованості. Про зазначене свідчить факт відчуження спірного майна після ухвалення судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на користь своєї доньки за безвідплатним договором. Більш того, сторони не використовують спірний будинок за його призначенням, у ньому проживає батько ОСОБА_2 - ОСОБА_4 .

26. Акцентує увагу на тому, що сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач ОСОБА_1 діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного їй майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на майно боржника. Водночас ОСОБА_2 , знаючи про наявність боргів у своєї матері, не може бути добросовісним набувачем.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27. 19 травня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №2582008/1В, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 79 200,00 дол. США на строк з 19 травня 2008 року по 18 травня 2038 року, зі сплатою 13 % процентів річних за користування кредитом.

28. Кредит надавався на придбання нерухомості: трикімнатної квартири під номером АДРЕСА_2 (пункт 1.5 кредитного договору).

29. Згідно з договором іпотеки від 19 травня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов`язань за указаним договором банком прийнято в іпотеку нерухомість, яку зазначено у пункті 1.5 цього договору (пункт 2.1 договору іпотеки).

30. 19 травня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_3 (позичальник) і ОСОБА_1 (поручитель) укладено договір поруки № 2582008/1В, за умовами якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору № 2582008/1В від 19 травня 2008 року.

31. Поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором за виконання зобов`язань по договору (пункт 1.2 договору поруки). Поручитель відповідає за повернення заборгованості за договором в тому ж обсязі, що і позичальник - за сплату кредиту, процентів за користування кредитом, неустойки (штрафи, пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язань - в повному обсязі (пункт 1.3 договору поруки).

32. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 березня 2010 року у справі № 2-2505/10 стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ АБ «Укргазбанк»: заборгованість по кредиту прострочену - 3 080,00 дол. США; заборгованість по кредиту строкову -

74 580,00 дол. США; заборгованість по процентах прострочену -

5 880,83 дол. США; пеню за несвоєчасну сплату процентів - 12 987,02 грн. Всього за рішенням стягнуто 83 540,83 дол. США та 18 001,07 грн.

33. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2582008/1В від 19 травня 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру

АДРЕСА_3 .

34. Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 04 червня 2013 року у справі № 2-2505/10 виправлено помилку, допущену при оформленні виконавчого листа, шляхом видачі двох виконавчих листів (щодо кожного з боржників) про солідарне стягнення з ОСОБА_3 і

ОСОБА_1 на користь ПАБ АБ «Укргазбанк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 83 540,83 дол. США та 18 001,07 грн.

35. 09 жовтня 2013 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області (справа №2218/2505/10) видано виконавчий лист на підставі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 березня

2010 року, яке набрало законної сили 30 березня 2010 року, де боржником є ОСОБА_1 , а стягувачем - ПАТ АБ «Укргазбанк».

36. 07 листопада 2013 року постановою державного виконавця Першого міського відділу ДВС Хмельницького МУЮ Журбіцького М. О. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 2218/2505, який виданий 09 жовтня 2013 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області, боржник - ОСОБА_1 , стягувач -

ПАТ АБ «Укргазбанк».

37. 14 травня 2015 року сформовано витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, згідно з яким постановою заступника начальника Першого міського відділу ДВС Хмельницького МРУЮ Топольніцький В. В. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08 травня 2015 року накладено арешт на все рухоме майно боржника ОСОБА_1 .

38. 14 травня 2015 року постановою заступника начальника Першого міського відділу ДВС Хмельницького МУЮ Топольніцького В.В. виконавчий лист № 2218/2505, який виданий 09 жовтня 2013 року, повернуто стягувачу

(ПАТ АБ «Укргазбанк»), оскільки у боржника ( ОСОБА_1 ) відсутнє майно, на яке можна звернути стягнення (виконавче провадження № НОМЕР_2).

39. 10 листопада 2014 року ОСОБА_1 (дарувальник) і ОСОБА_2 (обдаровувана) уклали договір дарування житлового будинку, який посвідчено приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Новченковим І. В. (зареєстровано в реєстрі за № 4367), згідно з умовами якого ОСОБА_1 , перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, передала безоплатно у власність ОСОБА_2 , а ОСОБА_2 прийняла у дар належний дарувальнику на праві приватної власності житловий будинок, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 (пункт 1 договору дарування).

40. Постановою державного виконавця Першого міського відділу ДВС Хмельницького МУЮ Коваль В. В. від 19 травня 2015 року відкрито виконавче провадження № 47574373 з примусового виконання виконавчого листа

№ 2218/2505/10, який виданий 09 жовтня 2013 року, заява про примусове виконання подана 18 травня 2015 року.

41. 17 червня 2016 року постановою державного виконавця Першого відділу ДВС міста Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області Шматлай О. В. виконавчий лист № 2218/2505/10, який виданий 09 жовтня 2013 року, повернуто стягувачу (ПАТ АБ «Укргазбанк»), оскільки у боржника ( ОСОБА_1 ) відсутнє майно, на яке за законом може бути звернуто стягнення і здійснені заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (виконавче провадження № 47574373).

42. Постановою державного виконавця Першого відділу ДВС м. Хмельницький Головного територіального управління юстиції Чайковським О. В. від 05 вересня 2016 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа №2218/2505/10, який виданий 09 жовтня 2013 року.

43. 14 листопада 2017 року ПАТ АБ «Укргазбанк» повідомило державного виконавця Шматлай О. В., що під час виконання виконавчого листа №2-2505/10, який виданий 09 жовтня 2013 року, про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_3 та належала ОСОБА_3 , 10 вересня 2012 року, Першим міським відділом ДВС Хмельницького МУЮ було перераховано на рахунок

АБ «Укргазбанк» 170 221,44 грн від примусової реалізації.

44. 12 і 30 вересня 2019 року, 24 жовтня 2019 року, 26 листопада 2019 року,

11 лютого 2020 року, 11 березня 2020 року державним виконавцем

Шматлай О. В. винесені розпорядження №52104030 про перерахування коштів на користь ПАТ АБ «Укргазбанк».

45. 16 червня 2020 року сформовано інформаційну довідку №212612804 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта. згідно з якою на підставі постанови від 08 травня 2015 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, що видана Першим міським відділом ДВС Хмельницького МУЮ ( ОСОБА_5 ), 15 травня 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції Хмельницької області Євграфовим О. С. зареєстровано вид обтяження - арешт нерухомого майна, предмет обтяження - все нерухоме майно, особа, майно/права якої обтяжуються - ОСОБА_1 . На підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 26 липня 2005 року, Требуховецька сільська рада (рішення № 5 від 22 червня 2005 року), ОСОБА_1 з 26 липня 2005 року є власником будинку по АДРЕСА_1 , загальна площа 80,1 кв. м, житлова площа - 37,6 кв. м.

10 листопада 2014 року право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на цей об`єкт нерухомого майна.

46. 18 червня 2020 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулось із заявою до державного виконавця Шматлай О .В. і повідомило, що в ході перевірки даних Державного реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що за ОСОБА_1 у власності рахується будинок АДРЕСА_1 , тому для виконання рішення суду просило накласти арешт на це майно, провести його опис, оцінку та подальшу реалізацію.

47. 27 жовтня 2020 року постановою головного державного виконавця Першого відділу ДВС у місті Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Шматлай О. В. виконавчий лист №2218/2505/10, який виданий 09 жовтня 2013 року, повернуто стягувачу (ПАТ АБ «Укргазбанк»), оскільки у боржника ( ОСОБА_1 ) відсутнє майно та кошти, на які за законом може бути звернуто стягнення і здійснені заходи щодо розшуку такого майна та коштів виявилися безрезультатними (виконавче провадження № НОМЕР_3).

48. Постановою приватного виконавця Лабчука Р. М. від 18 лютого 2021 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 2218/2505/10, який виданий 09 жовтня 2013 року.

49. 18 березня 2021 року сформовано інформаційну довідку №248872590 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, згідно з якою на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 26 липня

2005 року, Требуховецька сільська рада (рішення № 5 від 22 червня 2005 року), ОСОБА_1 з 26 липня 2005 року була власником (частка - 1/1) будинку по АДРЕСА_1 , загальна площа 80,1 кв. м, житлова площа - 37,6 кв. м. 10 листопада 2014 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Хмельницької області Новченковим І. В. посвідчено договір дарування №4367, на підставі якого власником вказаного будинку стала ОСОБА_2 (частка 1/1).

50. 06 квітня 2021 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Хмельницької області Новченковим І. В. повідомлено

АБ «Укргазбанк», що станом на день посвідчення договору дарування, погашення інформації про право власності в Реєстрі прав власності на нерухоме майно нотаріусом при перенесенні інформації про об`єкт нерухомого майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно законодавством не передбачалось. Але з 01 січня 2013 року будь-які реєстраційні дії щодо прав на нерухоме майно здійснюються виключно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому актуальною є саме інформація, що міститься у цьому реєстрі. У відповідності до інформації, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, станом на день посвідчення вказаного договору дарування, будь-яких обмежень та обтяжень, що перешкоджали б його посвідченню, зареєстровано не було.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

51. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

52. Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

53. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

54. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

55. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

56. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

57. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

58. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

59. Згідно з частиною першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

60. У статті 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

61. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

62. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

63. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

64. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

65. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання такого договору недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

66. Відповідні ознаки фіктивного правочину окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16. Крім того, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

67. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

68. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20).

69. Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

70. Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови

від 01 червня 2016 року у справі № 920/1771/14, від 30 листопада 2016 року у справі № 910/31110/15) під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину потрібно застосовувати загальні положення статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

71. Зазначений правовий висновок підтверджено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 жовтня

2020 року у справі № 910/12787/17.

72. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

73. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

74. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

75. Боржник, який відчужує майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов`язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісно та зводяться до зловживання правом.

76. Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 , відчужуючи спірне нерухоме майно, була обізнана про наявність значної кредитної заборгованості, яка стягнута з неї, як солідарного боржника, на підставі судового рішення, на виконання якого судом було видано виконавчий лист

від 09 жовтня 2013 року та відкрито виконавче провадження (07 листопада

2013 року), а отже, вона могла передбачити негативні наслідки майнового характеру для себе у випадку примусового виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду від 18 березня 2010 року у справі № 2- 2505/10.

77. Зареєструвавши 10 листопада 2014 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно своє право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , того ж дня ОСОБА_1 відчужила належне їй майно на користь своєї доньки за договором дарування від 10 листопада 2014 року. Водночас у спірному будинку зареєстрованим значиться лише чоловік ОСОБА_1 та батько ОСОБА_6 - ОСОБА_4 (з 05 січня 2017 року).

78. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про фіктивність оспорюваного договору дарування та відсутність наміру у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 створити правові наслідки, обумовлені цим договором.

79. Таким чином, у справі, що переглядається, доведеним є те, що учасники цивільних відносин (сторони оспорюваного договору дарування) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорюваний договір дарування) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника. На підтвердження зазначеного свідчить: момент вчинення правочину (10 листопада 2014 року), тобто після ухвалення судом рішення про стягнення знаної суми заборгованості з ОСОБА_1 , відкриття виконавчого провадження та початку здійснення виконавчих дій; контрагент з яким боржниця уклала оспорюваний договір дарування (донька боржниці); безоплатність оспорюваного договору дарування.

80. Враховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшли обґрунтованого висновку про те, що боржниця, яка відчужила належне їй нерухоме майно на підставі договору дарування на користь своєї доньки, фактично без зміни володіння й користування ним (продовжує користуватись чоловік ОСОБА_1 ), за наявності у неї грошового зобов`язання на значну суму, діяла очевидно недобросовісно та зловживала правами, оскільки вчинила оспорюваний договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на її майно.

81. При укладенні оспорюваного правочину від 10 листопада 2014 року воля його сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання у майбутньому рішення суду про стягнення з боржника грошових коштів.

82. Отже, суди дійшли правильного висновку про наявність правових підстав, передбачених статтею 234 ЦК України, для визнання оспорюваного договору дарування нерухомого майна недійсним, що є належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача.

83. Крім того, погоджується колегія суддів також з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності.

84. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

85. Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

86. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

87. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

88. При таких обставинах, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право).

89. Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

90. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

91. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15 16 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

92. Установивши, що АТ АБ «Укргазбанк» не було учасником оскаржуваного договору дарування, а тому не могло володіти інформацією про існування договору з часу його укладення, а органами державної виконавчої служби здійснювалося примусове виконання судового рішення щодо стягнення на користь банку з відповідачки заборгованості за кредитним договором, разом з тим запис про належність боржниці на праві власності спірного нерухомого майна був здійснений лише 10 листопада 2014 року та у той же день таке майно було перереєстровано на іншу особу, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування у цій справі наслідків спливу позовної давності.

93. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

94. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

95. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

96. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

97. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають до застосуванню, надав належну правову оцінку обставинам укладення оспорюваного правочину та з урахуванням загальних принципів цивільного судочинства дійшов загалом правильного висновку про наявність правових підстав для визнання його недійсним.

98. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів.

99. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

100. Доводи ОСОБА_2 щодо добросовісності набуття нею спірного майна були належним чином оцінені судами попередніх інстанцій, з урахуванням наявних у матеріалах справи доказів.

101. Посилання заявниці на відсутність у ПАТ АБ «Укргазбанк» майнових вимог до ОСОБА_1 спростовуються матеріалами справи та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами невиконання рішення Хмельницького міськрайонного суду від 18 березня 2010 року у справі № 2- 2505/10.

102. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться в загальному до переоцінки доказів.

103. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.

104. Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, ураховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі

№ 910/8115/19(910/13492/21)).

105. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

106. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_2 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Рішення Летичівського районного суду Хмельницької області

від 26 лютого 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду

від 18 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович