ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 червня 2022 року
м. Київ
справа № 679/1344/16-а
адміністративне провадження № К/9901/7916/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О. Р.,
суддів - Кашпур О. В., Уханенка С.А.
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №679/1344/16-а
за позовом ОСОБА_1 до Нетішинського відділення поліції Славутського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про визнання дій протиправними, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року, ухвалену у складі: головуючого судді Загороднюка А.Г., суддів Полотнянка Ю.П., Драчук Т.О.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Нетішинського відділення поліції Славутського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області (далі - відповідач) з вимогами: визнати протиправними дії відповідача щодо затримання, застосування спецзасобів - кайданок, застосування фізичного насилля до позивача; визнати протиправними дії відповідача щодо перешкоджання позивачеві у здійсненні журналістської діяльності та реалізації повноважень представника правозахисної громадської організації «З`єднання борців за справедливість».
Позов обґрунтований тим, що працівники поліції, не маючи законних підстав та зловживаючи наданою їм владою і повноваженнями, застосували до нього як до пенсіонера у віці 67 років грубу силу (фізичне насилля), спецзасоби (кайданки), перешкоджали йому в здійсненні журналістської діяльності та діяльності громадського правозахисника не дивлячись на те, що він неодноразово пред`являв свої посвідчення та наголошував, що він є журналістом, громадським діячем і правозахисником.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
06 травня 2016 року державними виконавцями Нетішинського МВ ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області здійснювалось виконання рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області відповідно до виконавчого листа № 2/679/11/2014 про виселення з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та її малолітньої доньки ОСОБА_3
О 12 год 09 хв 06 травня 2016 року працівниками поліції проведено адміністративне затримання ОСОБА_1 у зв`язку із вчиненням правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, і доставлено його до приміщення Нетішинського ВП Славутського ВП ГУНП в Хмельницькій області для складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Під час затримання до позивача застосовано фізичну силу та кайданки.
Цього ж дня щодо ОСОБА_1 складено протокол про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
19 травня 2016 року прийнято постанову про закриття справи про адміністративне правопорушення за статтею 185 КУпАП щодо позивача, оскільки 06 травня 2016 року внесено відомості до ЄРДР за №12016240080000187 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 342 Кримінального кодексу України стосовно останнього.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо його адміністративного затримання, позивач звернувся до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 14 серпня 2018 року позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Нетішинського ВП Славутського ВП ГУ Національної поліції в Хмельницькій області щодо застосування до ОСОБА_1 спеціальних засобів - кайданок, що мало місце під час його затримання 06 травня 2016 року.
У задоволенні інших вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав, що відповідач мав визначені законом підстави для проведення адміністративного затримання позивача. Як зазначив суд першої інстанції, дослідженими в судовому засіданні доказами підтверджується, що позивач не реагував на законні вимоги працівників поліції та чинив перешкоди у проведені виконавчих дій.
Водночас суд першої інстанції вважав, що відповідач не міг застосовувати до позивача кайданки, адже частиною п`ятою статті 43 Закону України «Про національну поліцію» передбачено заборону на застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї до осіб з явними ознаками старості.
Як встановив суд першої інстанції, позивачеві на момент затримання виповнилося 67 років, що виключало можливість застосування до нього будь-яких спецзасобів, якщо це не пов`язано з учиненням збройного чи групового нападу/опору, що загрожує життю і здоров`ю людини.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 14 серпня 2018 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії працівників Нетішинського ВП Славутського ВП ГУ НП в Хмельницькій області щодо застосування спецзасобів - кайданок, фізичної сили до ОСОБА_1 , що мало місце під час його затримання 06 травня 2016 року;
- провадження у справі про визнання протиправними та незаконними дій Нетішинського ВП Славутського ВП ГУ НП в Хмельницькій області щодо затримання ОСОБА_1 закрито.
- у задоволенні інших вимог відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що воно було прийнято з порушенням правил предметної юрисдикції та з недотриманням правил розмежування предметної юрисдикції між місцевими загальними судами як адміністративними та окружними адміністративними судами.
Посилаючись на вимоги статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції до 15 грудня 2017 року), суд апеляційної інстанції зазначив, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи про накладення адміністративних стягнень та тих, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства. З у рахуванням того, що після затримання стосовно позивача було складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185 КУпАП, а згодом було відкрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 342 Кримінального кодексу України, то суд апеляційної інстанції вважав, що оцінка правомірності адміністративного затримання позивача не може відбуватися за правилами адміністративного судочинства.
Суд апеляційної інстанції також зазначив, що перелік адміністративних справ, які підсудні місцевому загальному суду як адміністративному, визначено у статті 20 КАС України, і справи фізичних осіб щодо оскарження рішень, дій Національної поліції під час здійснення нею своїх повноважень у цьому переліку відсутні. При цьому, врахувавши тривалість розгляду справи, суд апеляційної інстанції вирішив не направляти справу за встановленою підсудністю, а постановити рішення по суті позовних вимог.
Задовольняючи позов у відповідній частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що поліцейські при адміністративному затриманні позивача мали об`єктивну можливість розпізнати в ньому особу похилого віку, що виключало можливість застосування до нього спецзасобів - кайданок.
Водночас суд апеляційної інстанції вважав безпідставними посилання позивача на вчинення відповідачем перешкоджання в його журналістській і громадській діяльності, адже на численні вимоги пред`явити посвідчення журналіста/члена громадської організації з метою забезпечення реалізації його прав позивач відмовився.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції в частині закриття провадження у справі та відмови в позові, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року у вказаній частині та направити її на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що оцінка правомірності його затримання має бути надана в межах кримінального провадження є протиправними, адже підозра ОСОБА_1 у вказаному кримінальному провадженні не оголошувалося. Водночас провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185 КУпАП, взагалі було закрито.
За викладених обставин позивач уважає, що, закривши провадження у справі, суд апеляційної інстанції позбавив його можливості оскаржити незаконні дії працівників поліції щодо адміністративного затримання.
Позивач також зазначає про незаконність рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позову. Як зазначає позивач, факт пред`явлення ним посвідчення журналіста/громадського діяча підтверджується показаннями свідків, які було допитані в суді першої інстанції.
Відповідач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.
Касаційна скарга надійшла до Суду 21 березня 2019 року. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу було передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Білоуса О.В., суддів Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.
Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В. розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року призначений повторний автоматизований розподіл касаційної скарги.
За наслідками повторного автоматизованого розподілу касаційну скаргу було передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Радишевської О.Р., суддів Кашпур О.В., Уханенка С.А.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України КАС України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, у тому числі щодо меж касаційного перегляду, унесені зміни.
Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 15 січня 2020 року №460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Пунктом 1 частини першої статті 3 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року) передбачено, що справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з частиною першою статті 17 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку з здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Відповідно до частини третьої статті 17 КАС України (у редакції до 15 грудня 2017 року) юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; про накладення адміністративних стягнень.
Частиною першою статті 260 КУпАП передбачено, що у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Згідно з частиною третьою статті 260 КУпАП відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконним застосуванням заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, проводиться в порядку, встановленому законом.
VI. Позиція Верховного Суду
Спір виник у зв`язку із адміністративним затриманням позивача із застосування фізичної сили та спецзасобів - кайданок.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції вважав, що оцінка законності адміністративного затримання має надаватися в межах кримінального провадження №12016240080000187 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 342 КК України.
Суд не може погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції.
Суд зазначає, що Верховний Суд вже викладав правову позицію щодо юрисдикції спорів про оскарження адміністративного затримання в подібних правовідносинах.
Так, Верховний Суд розглянув справу №308/12685/14-а, у якій Д. було затримано працівниками поліції, які супроводжували вчинення виконавчих дій, у зв`язку з вчинення Д. перешкод і непокорою законним вимогам працівників поліції. Закриваючи провадження у справі №308/12685/14-а, суд апеляційної інстанції так само виходив з того, що оцінка затриманню має надаватися в межах того провадження, в якому вирішується питання про відповідальність особи за непокору працівникам поліції.
У пунктах 42-49 постанови Верховного Суду у справі №308/12685/14-а зазначено, що: «Главою 20 КУпАП встановлені заходи забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення та порядок і підстави їхнього застосування.
Відповідно до частини першої статті 260 КУпАП у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Статтею 267 КУпАП передбачено право оскарження, в тому числі до суду, заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, до яких відноситься і затримання особи.
При цьому Суд звертає увагу, що за приписами статей 18 і 171-2 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), як і приписами статей 20 і 286 КАС України (в редакції від 15 грудня 2017 року) адміністративним судам підсудні справи не лише з приводу оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, а також щодо оскарження дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Таким чином, з огляду на заявлені позивачем вимоги і підстави, викладені на їх обґрунтування, предметом позову у цій справі є дії суб`єктів владних повноважень щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, які є відмінними від дій, що входять до переліку, які враховуються адміністративним органом під час розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності.
За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції щодо непідсудності цієї справи адміністративному суду не ґрунтується на вимогах закону.
Також Суд вважає за необхідне зазначити, що факт наявності/відсутності рішення (постанови) про притягнення до адміністративної відповідальності не впливає на право позивача щодо оскарження дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності».
Отже, висновок суду апеляційної інстанції про те, що вимоги про оскарження адміністративного затримання не можуть бути розглянуті за правилами адміністративного судочинства ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
З урахуванням викладеного постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року в частині закриття провадження у справі підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Щодо аргументів касаційної скарги в частині вимог про визнання незаконними дій відповідача щодо перешкоджання позивачеві у здійсненні журналістської діяльності та реалізації повноважень представника правозахисної громадської організації, то Суд зазначає таке.
Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не пред`являв працівникам поліції посвідчення журналіста/громадського діяча, у зв`язку з чим у посадових осіб відповідача не було підстав сприяти в реалізації позивачем відповідних прав, пов`язаних зі статусом журналіста/громадського діяча.
Ці обставини були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі протоколів допиту свідків в межах кримінального провадження №12016240080000187 та на підставі відеозапису подій 06 травня 2016 року, що був наданий самим позивачем.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, відповідно до якої протоколи допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування до винесення вироку в межах кримінального провадження не можуть вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві (постанови від 16 січня 2018 року у справі 2а-7075/12/2670, від 24 січня 2019 року у справі №804/15563/15, від 21 лютого 2022 року у справі № 360/4284/18).
Таким чином, Суд погоджується з аргументами позивача про те, що протоколи допиту свідків в межах кримінального провадження не могли бути джерелом доказів для підтвердження обставин вчинення працівниками відповідача перешкод у громадській чи журналістській діяльності позивача.
Водночас позивач у касаційній скарзі не заперечує щодо належності, допустимості, достовірності іншого доказу - відеозапису, оцінивши який суд апеляційної інстанції вважав підтвердженими обставини ненадання позивачем посвідчення журналіста/громадського діяча.
Посилання позивача на те, що показаннями свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які безпосередньо були допитані судом, спростовуються обставини ненадання ним посвідчення Суд відхиляє.
Виходячи з меж перегляду судових рішень судом касаційної інстанції, Суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У цій частині аргументи позивача зводяться до переоцінки доказів (надання переваги одних доказів над іншими), що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З урахуванням викладеного оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в частині вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо перешкоджання у здійсненні журналістської діяльності та реалізації повноважень представника правозахисної Громадської організації «З`єднання борців за справедливість» ухвалена з дотриманням вимог процесуального права, підстави для її скасування чи зміни у вказаній частині відсутні.
VII. Судові витрати
Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3 341 345 349 350 353 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Залишити без змін постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року у справі №679/1344/16-а у частині відмови в задоволенні позову в частині вимог про визнання протиправними дій щодо перешкоджання у здійсненні журналістської діяльності та реалізації повноважень представника правозахисної Громадської організації «З`єднання борців за справедливість».
У частині закриття провадження у справі за вимогами про визнання протиправними та незаконними дій Нетішинського відділення поліції Славутського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області щодо затримання ОСОБА_1 постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року скасувати.
Справу №679/1344/16-а у скасованій частині направити для продовження розгляду до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко