Постанова

Іменем України

10 червня 2022 року

м. Київ

справа № 679/1439/18

провадження № 61-6057св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 09 листопада 2020 року у складі судді Гавриленко О. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 березня 2021 рокуу складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Костенка А. М., Талалай О. І.,

Історія справи:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Первісний позов мотивований тим, що 12 вересня 2018 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 кошти у сумі 330 000 грн, які остання зобов`язалась йому повернути до 17 вересня 2018 року, про що надала відповідну письмову розписку. В строк, зазначений у розписці, ОСОБА_2 кошти йому не повернула, ухиляється від повернення суми боргу, чим порушує взяті на себе зобов`язання.

ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 :

основну суму боргу в розмірі 330 000 грн;

3% річних за період прострочення основного боргу з 18 вересня 2018 року по 08 жовтня 2018 року у розмір 542 грн.

У січні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 з зустрічним позовом про визнання боргової розписки недійсною.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що ОСОБА_2 не позичала кошти у ОСОБА_1 , а розписка нею була написана під диктовку, під впливом погроз на її адресу та адресу її родини, із застосуванням психологічного тиску зі сторони сина позивача. Причиною, які спонукали ОСОБА_1 та його сина вимагати від неї написання спірної розписки, слугував начебто виявлений факт нестачі товарно-матеріальних цінностей по місцю її роботи в ТОВ «Ласунка плюс» на посаді начальника торгового відділу, що є неправдою.

ОСОБА_1 використав тяжку для неї обставину та змусив написати розписку про отримання грошових коштів у борг, які вона від нього фактично не одержувала. Оскільки розписка написана нею всупереч її волі та внаслідок застосування психологічного тиску з боку сина ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , тому вона має бути визнана судом недійсною на підставі частини першої статті 231 ЦК України.

ОСОБА_2 просила:

визнати боргову розписку від 12 вересня 2018 року надану нею для ОСОБА_1 про отримання в борг грошових коштів в сумі 330 000 грн недійсною.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 09 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 11 березня 2021 року, первісний позов задоволено. Стягнуто

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за борговою розпискою від 12 вересня 2018 року в розмірі 330 000 грн та 542 грн нарахованих трьох процентів річних від простроченої суми боргу. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що фактично вона не отримувала коштів від ОСОБА_1 , а тому позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в сумі 330 000 грн є обґрунтованими. Перевіривши наданий

ОСОБА_1 розрахунок 3 % річних за період з 18 вересня 2018 року по

08 жовтня 2018 року (двадцять днів), що складає 542 гривні, суд вважав його належним чином проведеним та обґрунтованим.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання боргової розписки недійсною суд першої інстанції вказав, що доводи та заперечення ОСОБА_2 щодо тієї обставини, що вона не отримувала від ОСОБА_1 грошових коштів, а під час написання розписки перебувала у тяжкій для неї обставині, яка пов`язана із здійсненням психологічного тиску, погрозами застосування сили щодо неї та її родини, не оплати виконаної роботи та звернення до поліції щодо розтрати коштів, так і не було доведено, адже належних та допустимих доказів, які суд повинен врахувати, нею протягом всього часу розгляду справи не було надано.

При цьому висновок експерта №1.1-0151:19 від 11 листопада 2019 року та покази свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які лише вказали на факт трудових відносин ОСОБА_2 з ОСОБА_1 , слід визнати неналежними доказами, оскільки такі не містять інформації щодо предмета доказування. Зокрема, у висновку експерта №1.1-0151:19 від 11 листопада

2019 року зазначено, що дати відповідь на питання: «Чи здійснювався на ОСОБА_2 психологічний тиск зі сторони сина відповідача ОСОБА_3 під час написання боргової розписки 12 вересня 2018 року» не представляється можливим. Інші призначені у справі за клопотанням представника

ОСОБА_7 судові-почеркознавчі експертизи залишились без виконання, оскільки поставлене питання для експертів виходило за межі їх компетенції, як судових експертів.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що дослідивши боргову розписку, оцінивши її зміст, установивши, що оригінал розписки знаходиться в позивача, доказів неправомірного володіння ним розпискою відповідач за первісним позовом суду не надала й не спростувала, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що між сторонами існують правовідносини, що виникли з договору позики.

Суд обґрунтовано вказав на відсутність у справі доказів щодо безгрошовості укладеного договору та вчинення психологічного тиску на ОСОБА_2 з метою написання нею розписки.

Надані відповідачем за первісним позовом заява про вчинення злочину (а. с. 112-114), ухвали слідчих суддів щодо зобов`язання внести відповідні відомості до ЄРДР (а. с. 115, 167, 169, 176) та відповідні витяги з ЄРДР (а. с. 182-183), довідка про те, що ОСОБА_2 була на прийомі у сімейного лікаря (а. с. 117), фотокопії медичної картки ОСОБА_2 (а. с. 151-155) не підтверджують застосування до ОСОБА_2 психологічного тиску та не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Допитані в якості свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 обставини вчинення щодо ОСОБА_2 психологічного тиску не підтвердили, натомість свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_3 вказали на те, що розписку ОСОБА_2 написала добровільно.

Висновком судової почеркознавчої експертизи беззаперечних відповідей щодо написання розписки під впливом збиваючих факторів у вигляді насильства не надано, що, за відсутності інших доказів в обґрунтування підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , вказує на недоведеність обставини існування будь-якого примусу зі сторони позивача за первісним позовом, спрямованого на спонукання її скласти спірну розписку.

Тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 через недоведеність обставин, на які посилалася позивач за зустрічним позовом як на підставу для задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції не задоволено її усне клопотання 09 листопада 2020 року під час судового засідання про витребування у Київському науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України відповіді «чому станом на дату призначення експертизи судом такого роду експертизи цією установою проводилося, а на дату отримання матеріалів справи та ухвали суду при призначення експертизи - такого роду експертизи не проводили». Однак суд безпідставно відмовив у задоволенні цього клопотання, що позбавило її можливості після усунення усіх розбіжностей отримати висновок про написання розписки під психологічним тиском.

10 березня 2021 року вона заявляла в суді апеляційної інстанції клопотання про призначення судової психологічно-почеркознавчої експертизи (додаткової), щоб усунути неповноту висновку № 1.1-0151:19 від 11 листопада 2019 року і дати повну комплексну відповідь про стан її перебування під час підписання боргової розписки 12 вересня 2018 року.

11 березня 2019 року апеляційний суд виніс ухвалу про відмову указаного клопотання, оскільки експертом було надано обґрунтовану відповідь щодо неможливості надати висновок, об`єктивних даних, що вказані висновки цієї експертизи є неповними чи неясними не вбачається, а тому відсутні підстави для проведення повторної експертизи. Однак ставилося тотожне питання, на яке експерт у першому висновку відповіді не надав.

Таким чином суди позбавили її можливості надати суду докази у справі.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 09 листопада 2020 року, яке залишено без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 11 березня 2021 року, відмовлено.

В ухвалі Верховного Суду від 19 травня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 12 вересня 2018 року ОСОБА_2 склала розписку, за якою зобов`язалася повернути ОСОБА_1 отримані в позику 330 000 грн у строк до 17 вересня 2018 року, уклавши таким чином договір позики.

Свої зобов`язання по поверненню позики ОСОБА_2 не виконала, про що свідчить наявність у ОСОБА_1 боргового документа від 12 вересня

2018 року.

ОСОБА_2 визнаючи, що боргова розписка про отримання від

ОСОБА_1 у позику грошових коштів у розмірі 330 000 грн написана нею, заперечує сам факт отримання коштів від ОСОБА_1 , вказуючи на те, що така розписка написана нею під психологічним тиском сина первісного позивача - ОСОБА_3 .

Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_3 вказали на те, що були присутніми при написанні добровільно ОСОБА_2 12 вересня 2018 року боргової розписки та отримання коштів від ОСОБА_1 .

Свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 обставини вчинення щодо ОСОБА_2 психологічного тиску не підтвердили

Позиція Верховного Суду

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним (стаття 231 ЦК України).

Конструкція правочину, вчиненого під впливом насильства, побудована за моделлю оспорюваного правочину, тобто в кожному конкретному випадку існує спір щодо формування волевиявлення учасника правочину внаслідок насильства і необхідно довести, що воно мало місце.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року в справі № 466/6829/17 (провадження № 61-14358св21) зазначено, що «згідно зі статтею 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов`язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину. Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін,кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина сьома статті 81 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

У частинах першій, другій статті 103 ЦПК України визначено, що суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.

У справі, що переглядається, ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 20 серпня 2019 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 та призначено у справі судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Хмельницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. На вирішення експертів поставлене питання: Чи здійснювався на ОСОБА_2 психологічний тиск зі під час написання боргової розписки 12 вересня

2018 року? Провадження у справі зупинено.

На виконання вказаної ухвали 19 листопада 2019 року до суду надійшов висновок експерта №1.1-0151:19 від 11 листопада 2019 року, згідно з яким надати відповідь на поставлене питання в ухвалі Нетішинського міського суду Хмельницької області від 20 серпня 2019 року не представилось можливим у зв`язку з відсутністю достатнього комплексу діагностичних ознак для категорично позитивного та негативного висновку.

Разом з тим, експертом зазначено, що наявність діагностичних ознак у досліджуваному рукописному тексті і в зразках почерку ОСОБА_2 вказує на відносно постійний характер незвичності письма ОСОБА_2 , встановлені ознаки не є діагностичними, які б свідчили про дію на процес письма зовнішніх (незвична поза) і внутрішніх (стан збудження, у тому числі алкогольного сп`яніння, гальмування) збиваючих факторів, а є нормою письмово-рухової звички письма ОСОБА_2 .

Представник ОСОБА_2 20 січня 2020 року заявив клопотання про виклик і допит як свідка експерта ОСОБА_9 , який в судовому засіданні з приводу роз`яснення означеного висновку підтвердив те, що ним було зазначено у висновку.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 24 лютого

2020 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 -

ОСОБА_7 , призначено у справі додаткову судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити експертам Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, провадження у справі зупинено.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 04 червня

2020 року задоволено частково клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 та призначено у справі додаткову судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, провадження у справі зупинено.

Вказані ухвали були повернуті без виконання у зв`язку з тим, що питання, яке було поставлено для експерта в ухвалі виходить за межі компетенції судового експерта з правом проведення судової почеркознавчої та лінгвістичної експертизи.

У судовому засідання 09 листопада 2020 року представником

ОСОБА_2 заявлено клопотання про звернення із запитом до експертної установи, оскільки є «2 розбіжні документи» (а. с. 91 (зворот) т. 2).

Як свідчить запис судового засідання, 09 листопада 2020 року Нетішинський міський суд Хмельницької області протокольною ухвалою відмовив у задоволенні вказаного клопотання, оскільки воно нічим не обґрунтоване, представник ОСОБА_2 не надав суду доказів, що він не міг звернутися до експертної установи із адвокатським запитом для з`ясування відповідних питань або йому чинилися перешкоди у цьому, а суд не вправі збирати докази на користь однієї зі сторін.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні вказаного клопотання про «звернення із запитом до експертної установи».

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 такожпросила призначити додаткову судово-почеркознавчу експертизу.

В апеляційному суді представник ОСОБА_2 просив залишити без розгляду вказане клопотання та підтримав клопотання про призначення комплексної судової психологічно-почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 11 березня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про призначення комплексної судової психологічно-почеркознавчої експертизи відмовлено.

Суд виходив із того, що заявник не надав до апеляційного суду доказів неможливості проведення комплексної судової психологічно-почеркознавчої експертизи (заявити відповідне клопотання) в суді першої інстанції. При цьому представник апелянта в судовому засіданні пояснив, що з відповідним клопотанням до суду першої інстанції не зверталися.

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апеляційний суд встановив, а також аналіз матеріалів справи свідчить, що клопотання про призначення судової технічної експертизи позивач у суді першої інстанції не заявляла. Сторона позивача указаного у судовому засідання в апеляційному суді указаного також не заперечувала.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/7772/15-ц (провадження № 61-12848св21) зазначено, що «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № №346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі

№ 404/251/17 (провадження № 61-13405св18)».

Оскільки представник ОСОБА_2 не надав до апеляційного суду доказів неможливості звернення до суду першої інстанції з клопотанням про проведення комплексної судової психологічно-почеркознавчої експертизи, з відповідним клопотанням до суду першої інстанції не звертався, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вказаного клопотання.

За таких обставин, дослідивши боргову розписку, оцінивши її зміст, установивши, що оригінал розписки знаходиться в позивача, доказів на підтвердження підстав недійсності відповідного договору позики або що грошові кошти насправді не були одержані від позикодавця відповідач за первісним позовом суду не надала й доводів позивача за первісним позовом не спростувала, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення первісного позову про стягнення заборгованості та про відмову у задоволенні зустрічного позову про визнання правочину недійсним.

При цьому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 09 листопада 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 березня

2021 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

В. І. Крат