ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2025 року

м. Київ

справа № 681/1419/23

провадження № 51-477 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 06 листопада 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023240000000442, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 2861 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Полонського районного суду Хмельницької області від 21 лютого 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 2861 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 7 років.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 06 листопада 2024 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишено без зміни.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він 13 серпня 2023 року, приблизно о 05:24 год,», перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем марки «Mazda E2200» д.р.з. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Д. Галицького в м. Полонне Шепетівського району Хмельницької області та наближаючись до перехрестя з головною дорогою по вул. Л. Українки, в порушення вимог пунктів 1.3, 1.5, 2.3 (б), 2.9 (а), 10. 5, 12.4, 12.9 (б), 16.11 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року та введених в дію з 01 січня 2002 року, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, не врахував дорожню обстановку, швидкість керованого ним транспортного засобу, не зупинив керований ним транспортний засіб перед краєм перехрещення проїзної частини головної дороги - вул. Лесі Українки, щоб надати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрестя, як наслідок виконуючи маневр повороту праворуч виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив блокуюче зіткнення передньою частиною керованого ним автомобіля із передньою частиною автомобіля «Daewoo Lanos» д.р.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_8 , який рухався в зустрічному напрямку, в межах своєї смуги руху.В результаті дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_8 отримав численні тяжкі тілесні ушкодження, від яких він помер на місці події.

Після вчинення зазначеної дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_7 покинув місце пригоди.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить ухвалу апеляційного суду щодо засудженого ОСОБА_7 скасувати у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості та змінити вирок суду першої інстанції. Перекваліфікувати дії ОСОБА_7 на ч. 2 ст. 286 КК України та звільнити останнього від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України. Зазначає про неправильну та помилкову оцінку судами доказів у даному кримінальному провадженні, при цьому надаючи свою. Вважає, що ОСОБА_7 не перебував у стані алкогольного сп`яніння, оскільки освідування проводилось працівниками поліції з порушенням. Крім того, стверджує, що апеляційним судом не було проаналізовано докази у даному кримінальному провадженні з точки зору їх достатності та допустимості, що є порушенням статей 370 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 під час касаційного розгляду вважала за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Мотиви Суду

Положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У поданій касаційній скарзі захисник порушує питання щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Таким чином, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

За нормами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 2861 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 2861 КК України кваліфіковано правильно.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції дотримався вимог ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК України щодо змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду в межах висунутого обвинувачення.

Порушень процесуального порядку збирання, наведених у вироку, доказів за матеріалами кримінального провадження не встановлено та судом в цілому правильно вирішено питання про їхню належність та допустимість, з урахуванням положень статей 85 86 94 КПК України.

Досліджені в судовому засіданні докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх достовірності та об`єктивно підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено.

Вирок місцевого суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Переглянувши вирок місцевого суду за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , надавши всім зазначеним доводам належну оцінку, зокрема, безпосередньо заслухавши засудженого, захисника з приводу доводів скарги, апеляційний суд обґрунтовано погодився саме з висновками місцевого суду в допустимості покладених в основу обвинувального вироку доказів та доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні саме кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 2861 КК України.

Колегія суддів вважає, що ухвалена за результатом розгляду апеляційної скарги ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України та погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції щодо доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_7 , достатності та допустимості доказів у кримінальному провадженні.

Зокрема, апеляційним судом правильно проаналізовано показання: засудженого ОСОБА_7 щодо керування ним транспортного засобу у зазначений день та час, під час якого сталась дорожньо-транспортна пригода, проте заперечив щодо керування ним транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, оскільки стверджує, що вживав алкогольні напої напередодні; безпосереднього свідка події ОСОБА_9 , який підтвердив факт спільного вживання з засудженим алкогольних напоїв. Крім того, було проаналізовано й інші докази, зміст яких відображено в ухвалі апеляційного суду.

Що стосується доводів захисника про незаконність, на його думку, ухвали апеляційного суду у зв`язку з невстановленням поза розумним сумнівом відсутності у ОСОБА_7 стану алкогольного сп`яніння, а відтак і кваліфікації за ч. 3 ст. 2861 КК України, то вони є необґрунтованими.

Так, як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із ухваленим обвинувальним вироком місцевого суду захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, стверджуючи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Проте, переглядаючи вирок щодо ОСОБА_7 , апеляційний суд належним чином перевірив ці доводи та визнав їх необґрунтованими.

Так, апеляційний суд під час апеляційного перегляду цього провадження погодився з рішенням суду першої інстанції, що наявність стану сп`яніння підтверджується показаннями самого засудженого, який суду пояснив, що напередодні події він вживав спиртні напої, проте, з огляду на час, вважав, що не перебуває у стані алкогольного сп`яніння та міг керувати транспортним засобом.

При цьому, на переконання апеляційного суду думка засудженого, що він, зважаючи на кількість вжитого алкоголю, був тверезим, є його суб`єктивним ставленням до обставин справи, тоді як згідно з висновком щодо результатів з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння встановлено перебування останнього у стані алкогольного сп`яніння та за результатами тестування алкотестером «Drager Alkotest 6820» рівень алкоголю становить 0,65‰.

Крім того, факт вживання засудженим алкогольних напоїв до моменту настання дорожньо-транспортної пригоди також підтвердив допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_9 , який зазначив, що 12 серпня 2023 року він разом з ОСОБА_7 святкували день народження останнього у м. Києві, де до обіду вживали багато алкогольних напоїв, а після обіду небагато. Після цього, на автомобілі поїхали до засудженого додому в м. Полонне Хмельницької області та приїхали вже вночі, а зранку поїхали на рибалку і потрапили в дорожньо-транспортну пригоду. Після події, ОСОБА_7 вибіг з машини та побіг у поле, а він залишився на місці дорожньо-транспортної події.

У касаційній скарзі не наведено переконливих аргументів, які б ставили під сумнів згаданий висновок суду.

Крім того, суд апеляційної інстанції, дотримуючись кримінального процесуального закону, виклав аналіз доказів і навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши доводи захисника щодо безпідставності засудження ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 2861 КК України, і наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

Водночас касаційна скарга не містить посилань на такі докази, які б не були предметом дослідження, оцінки суду першої інстанції і перевірки апеляційної інстанції, та які б ставили під сумнів зроблений висновок. До того ж, посилаючись на недопустимість доказів, захисник у касаційній скарзі не вказує, як це вплинуло на законність та обґрунтованість рішення суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 2861 КК України.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у кримінальному провадженні, які були би підставою для скасування судових рішень, колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги захисника немає.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 06 листопада 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3