Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 681/1629/18

провадження № 61-14424св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Канола-Поділля»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 18 квітня 2019 року у складі судді Горщара А. Г. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 червня 2019 року у складі колегії суддів: Костенка А. М., Грох Л. М., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до суду з позовами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Канола-Поділля» (далі - ТОВ «НВП «Канола-Поділля», товариство) про зміну формулювання причин звільнення з роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Полонського районного суду Хмельницької області від 28 листопада 2018 року зазначені позови об`єднані в одне провадження.

На обґрунтування позовних вимог позивачі посилались на те, що вони працювали у товаристві трактористами. Під час виконання трудових обов`язків їм доводилось працювати по 12 годин на добу, у вихідні та святкові дні, брати участь у внесенні отрутохімікатів без забезпечення їх роботодавцем відповідними засобами захисту, заробітна плата кожному із них виплачувалась один раз на місяць, а її розмір не відповідав обсягу фактично виконаної роботи та відпрацьованому часу. У зв`язку з тим, що керівництво товариства порушувало законодавство про працю, вони вирішили звільнитися з роботи на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), про що написали заяви, які відповідач не прийняв, після чого вони відправили зазначені заяви поштою. Через деякий час вони отримали від відповідача повідомлення, що кожного із них звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. У повідомленні також зазначено про направлення копій наказу про їхнє звільнення, що не відповідало дійсності. Роботодавець не видав їм належним чином оформлені трудові книжки, які 05 жовтня 2018 року отримав їх представник - адвокат Кушнірук В. М. Із записів у трудових книжках їм стало відомо про формулювання причин звільнення, а саме за прогули, що є незаконним, так як дійсною підставою звільнення має бути порушення роботодавцем законодавства про працю.

Із урахуванням наведеного, просили поновити строк звернення до суду, змінити формулювання причин звільнення із пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул без поважних причин) на частину третю статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням ТзОВ «НВП «Канола-Поділля» законодавства про працю, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення - 19 вересня 2018 року до дня постановлення судом рішення.

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 18 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що трудові відносини між працівником і роботодавцем вважаються припиненими з моменту видачі останнім наказу про звільнення, після цього у працівника виникає право залишити роботу. Позивачі відправили поштою заяви про намір звільнитись з роботи та наступного дня, не дочекавшись рішення з цього приводу керівника товариства, припинили виходити на роботу, на листи відповідача щодо надання пояснень не відреагували, тому дії позивачів необхідно розцінювати як прогул без поважних причин. Підстави для визнання формулювання причин звільнення неправильними відсутні. Вимоги про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про зміну формулювання причин звільнення, а тому вони також не підлягають задоволенню. Крім того, суд зазначив, що позивачі пропустили строк на звернення до суду, однак відмовив у задоволенні позову у зв`язку з безпідставністю.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 27 червня 2019 року рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 18 квітня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Короткий зміст і узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У липні 2019 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 18 квітня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 червня 2019 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково зазначили про те, що після подання заяви про звільнення з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, вони мали продовжувати працювати, оскільки зазначеною нормою встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір у визначений працівником строк. У заявах про звільнення та у позовній заяві вони зазначили про порушення трудового законодавства роботодавцем та надали суду відповідні докази, однак суди зазначені обставини не перевірили.

У жовтні 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ТОВ «НВП «Канола-Поділля» просило касаційну скаргу позивачів залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Також зазначило, що справа є малозначною, а тому необхідно було відмовити у відкритті касаційного провадження.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2020 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX)підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення не відповідають.

Суди встановили, що позивачі були прийнятіна роботу у ТОВ «НВП «Канола-Поділля» на посаду трактористів-машиністів: ОСОБА_1 - 20 жовтня 2016 року; ОСОБА_2 - 24 березня 2014 року, ОСОБА_3 - 26 березня 2016 року. 18 серпня 2018 року позивачі (кожний окремо) направили поштою директору ТОВ «НВП «Канола-Поділля» Лисій Ю . В. заяви про звільнення з роботи, у яких просили звільнити їх з роботи на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, із мотивів порушення роботодавцем законодавства про працю, а саме, що заробітна плата їм виплачувалась один раз на місяць, керівництво підприємства не враховувало при оплаті праці години роботи у святкові дні та вночі, роботу на полях під час внесення отрутохімікатів, не видавався спецодяг, інші засоби захисту, за весь час роботи не надавалася відпустка.

Зазначені заяви ТОВ «НВП «Канола-Поділля» отримало 26 вересня 2018 року.

Із 20 серпня 2018 року позивачі перестали виходити на роботу та виконувати обов`язки, покладені на них трудовим договором.

Кожному із позивачів були направлені листи, які вони отримали, про необхідність прибути до роботодавця 31 серпня та 19 вересня 2018 року та дати пояснення щодо причин відсутності на роботі, однак позивачі, отримавши зазначені листи, на роботу не з`явились та пояснень щодо причин відсутності на роботі з 20 серпня 2018 року роботодавцю не надали.

Наказами від 19 вересня 2018 року № 17, 18, 19 ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відповідно звільнено з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з прогулом без поважних причин.

Цього ж дня відповідач поштою за місцем проживання направив листи, в яких повідомив позивачів про звільнення з роботи, необхідність прибути за трудовою книжкою.

Зазначені документи ОСОБА_1 отримав 28 вересня 2018 року, ОСОБА_2 - 28 вересня 2018 року, ОСОБА_3 - 27 вересня 2018 року.

Згідно з частиною другою статті 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38 39 КЗпП України).

Відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.

Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору.

Роботодавець може не погоджуватись з тим, що мають місце порушення, які відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України є підставами для розірвання трудового договору за ініціативою працівника у строки, визначені останнім, що, у свою чергу, свідчить про виникнення трудового спору.

Отже, при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства з боку роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

При цьому судам необхідно також враховувати, що працівник має підпорядковане становище перед працедавцем, а тому потребує підвищеного захисту від неправомірних дій працедавця.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас за змістом положень статей 147-1, 149 КЗпП України, статті 81 ЦПК України у справах щодо притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності обов`язок доказування правомірності застосування дисциплінарного стягнення покладається на роботодавця (наприклад, постанова Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц (провадження № 61-787св17).

Проте зазначене залишилося поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій.

Так суди не надали належної оцінки доводам позивачів про порушення відповідачем вимог трудового законодавства та наявності підстав для написання ними заяв про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України, не встановили, з якого часу позивачі просили розірвати трудовий договір, та не оцінили причин поважності відсутності позивачів на роботі.

Суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не перевірили твердження позивачів про те, що вони безпосередньо звертались до товариства із заявами про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України та лише після відмови роботодавця від прийняття цих заяв вони направили їх поштою.

З`ясування указаних обставин справи має значення для правильного вирішення спору, оскільки за змістом статті 38 КЗпП України у разі якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору за ініціативою працівника власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Пославшись на те, що позивачі не надали належних доказів на підтвердження того, що вони безпосередньо звертались до роботодавця із зазначеними заявами, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги, що обов`язок доведення правомірності звільнення працівника покладається на роботодавця.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували значного проміжку часу з моменту направлення позивачами засобами поштового зв`язку заяв про звільнення (18 серпня 2018 року) до моменту отримання їх роботодавцем (26 вересня 2018 року) та не з`ясували, чи не було зловживань з боку товариства у питанні отримання та реєстрації зазначених заяв.

Формальний підхід до вирішення справи та ухвалення судового рішення за відсутності встановлених судом фактичних обставин справи суперечить фундаментальним принципам цивільного судочинства та не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на ухвалення законних та справедливих рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду.

Доводи ТОВ «НВП «Канола-Поділля» про те, що справа є малозначною, суд не бере до уваги, оскільки зазначена справа не є малозначною відповідно до закону (пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України), а суди не визнавали справу малозначною.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій за наслідками розгляду справи неправильно застосували норми матеріального права, ухвалили рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи у на новий розгляд до суду першої інстанції

При новому розгляді суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушені права позивачів, за захистом яких вони звернулися до суду, з урахуванням обставин, на які посилаються заявники у своїх позовних заявах, а також перевірити доводи позовної заяви щодо поважності причин пропуску строку на звернення до суду.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані рішення суду підлягають скасуванню, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 18 квітня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 червня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко