Постанова

Іменем України

11 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 681/914/20

провадження № 61-18638св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Полонська міська рада Хмельницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Полонської міської ради Хмельницької області про визнання незаконними та скасування рішень про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою і передачу земельної ділянки у власність, скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, визнання нечинною та незаконною технічної документації із землеустрою

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 10 лютого 2021 року у складі судді Горщар А. Г. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 червня 2021 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Гринчука Р. С., Янчук Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому, уточнивши свої позовні вимоги, просив визнати нечинним і скасувати підпункт 36 додатка до 2 пункту 1.2 рішення 38-ї сесії 1-го скликання Полонської міської ради Хмельницької області (далі - Полонська міська рада) від 25 жовтня 2017 року № 3 про надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проєкту землеустрою з метою передання у приватну власність земельної ділянки;

визнати нечинним і скасувати підпункт 17 додатка 2 до пункту 1.2 рішення 71-ї сесії 1-го скликання Полонської міської ради від 10 травня 2019 року № 2 про надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

визнати нечинним і скасувати підпункт 20 додатка 2 до пункту 1.2 рішення 81-ї сесії 1-го скликання Полонської міської ради від 12 грудня 2019 року № 6 про затвердження технічної документації із землеустрою та передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки;

скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 16 грудня 2019 року про державну реєстрацію прав № 1999178186826, індексний номер 50317396, на земельну ділянку;

визнати нечинною та незаконною технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 19 грудня 2016 року він звернувся до Полонської міської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,07 га та 0,18 га на АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства. Міська рада неодноразово відмовляла йому в наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення вказаних земельних ділянок, які раніше перебували у користуванні ОСОБА_3 , однак ці відмови в судовому порядку визнані незаконними.

За життя ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_2 житловий будинок на АДРЕСА_2 та прилеглу до нього земельну ділянку площею 0,53 га. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, після її смерті відкрилася спадщина, яку ОСОБА_2 прийняв у встановленому порядку. Оскільки на час відкриття спадщини ОСОБА_3 не набула права власності на спірні земельні ділянки, то вони не увійшли до складу її спадщини та не можуть бути успадковані ОСОБА_2 .

Рішенням Полонської міської ради від 25 жовтня 2017 року № 3 ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,07 га, розташованої на АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства, а рішенням від 10 травня 2019 року № 2 ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж цієї ділянки в натурі (на місцевості). На підставі останнього рішення ОСОБА_2 розробив технічну документацію із землеустрою, яка складена з порушенням законодавства та містить недостовірну інформацію про розміщення земельної ділянки на місцевості. До того ж ОСОБА_2 не погодив межі земельної ділянками із сусіднім землекористувачем - ОСОБА_4 .

Рішенням Полонської міської ради від 12 грудня 2019 року № 6 затверджено технічну документацію із землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,07 га, кадастровий номер 6823685500:01:004:0244, розташовану на АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства. 16 грудня 2019 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на цю земельну ділянку.

На думку позивача, міська рада неправомірно відмовила йому у відведенні земельної ділянки та незаконно передала цю ділянку у власність ОСОБА_2 , який не мав переважного права на неї, в тому числі як спадкоємець ОСОБА_3 . Крім того, право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку зареєстровано на підставі недостовірних даних. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Полонський районний суд Хмельницької області рішенням від 10 лютого 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки спірна земельна ділянка перебувала у користуванні ОСОБА_3 та передана у її власність у порядку приватизації. Після смерті ОСОБА_3 до ОСОБА_2 як спадкоємця за заповітом перейшло право власності на цю ділянку. У зв`язку з цим міська рада прийняла законні рішення про надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та про передання земельної ділянки у його власність, а державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на цю ділянку здійснена державним реєстратором із дотриманням установленого порядку.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Хмельницький апеляційний суд постановою від 16 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 10 лютого 2021 року залишив без змін.

Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому суд виходив з того, що спірна земельна ділянка є складовою земельної ділянки загальною площею 0,53 га, яка була закріплена за домоволодінням ОСОБА_3 і передана їй у приватну власність. Після смерті ОСОБА_3 це право перейшло до її спадкоємця за заповітом ОСОБА_2 , а тому безпідставними є аргументи ОСОБА_1 про те, що за життя ОСОБА_3 не набула права власності на спірну земельну ділянку, внаслідок чого ця ділянка не увійшла до складу її спадщини та не може бути успадкована ОСОБА_2 . Оскільки спірна земельна ділянка не була вільною, тому вона не може бути безоплатно передана у власність ОСОБА_1 у порядку приватизації землі. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , а тому позивач не довів порушення свого цивільного права у спірних правовідносинах.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 10 лютого 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 червня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15; суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що право власності виникло на підставі прийнятого радою рішення про передачу земельної ділянки у власність і внесення відповідного запису до книги реєстрації громадян та перейшло в порядку спадкування, водночас суди не з`ясували умов, необхідних для виникнення права власності. Крім того, висновки судів про те, що спірна земельна ділянка площею 0,07 га для ведення особистого селянського господарства, дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення якої позивач просив надати, є складовою частиною земельної ділянки загальною площею 0,53 га, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_3 і передана у приватну власність, зроблені на підставі недопустимого доказу. Зокрема, суди не встановили, чи була земельна ділянка відведена ОСОБА_3 в натурі (на місцевості) та чи були встановлені її зовнішні межі, а в матеріалах справи немає акта про встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою (топографо-геодезичні і картографічні матеріали). Крім того, відповідачі не заявляли клопотання про призначення експертизи на предмет встановлення того, чи знаходиться спірна земельна ділянка площею 0,07 га в межах земельної ділянки загальною площею 0,53 га. Водночас схема земельних ділянок, якою суд обґрунтував свої висновки, не є допустимим доказом, що підтверджує обставини знаходження спірної земельної ділянки в межах земельної ділянки загальною площею 0,53 га.

У січні 2022 року Полонська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам. При цьому зазначила, що позивач не довів порушення його прав оспорюваними рішеннями міської ради.

У лютому 2022 року ОСОБА_1 подав клопотання про розгляд справи за наявними матеріалами та письмові пояснення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

31 січня 2022 року справа № 681/914/20 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з погосподарським обліком ОСОБА_3 на праві власності належало домоволодіння на АДРЕСА_2 , за яким була закріплена земельна ділянка площею 0,53 га.

Сторони у справі проживають у цьому ж населеному пункті, зокрема ОСОБА_2 - на АДРЕСА_3 , а ОСОБА_1 - на АДРЕСА_4 .

Рішенням Новоселицької сільської ради від 01 квітня 1994 року № 5 у приватну власність ОСОБА_3 передано земельну ділянку загальною площею 0,53 га в с. Новоселиця, з яких 0,25 га - для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); 0,28 га - для ведення особистого підсобного господарства, про що зроблено запис № 46 у Книзі реєстрації громадян, яким безплатно передано земельні ділянки у приватну власність.

22 квітня 2013 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким житловий будинок на АДРЕСА_2 та прилеглу до нього земельну ділянку площею 0,53 га заповіла ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, після її смерті відкрилася спадщина, яку ОСОБА_2 як спадкоємець за заповітом прийняв у встановленому законом порядку, звернувшись 30 червня 2017 року до нотаріуса з відповідною заявою.

Рішенням 38-ї сесії 1-го скликання Полонської міської ради від 25 жовтня 2017 року № 3 (підпункт 36, додаток 2, пункт 1.2) ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передання її у приватну власність із земель комунальної власності.

ОСОБА_2 не реалізував це рішення та звернувся до Полонської міської ради із заявою від 04 грудня 2018 року про його скасування.

Полонська міська рада рішенням 71-ї сесії 1-го скликання від 10 травня 2019 року № 2 (підпункт 17, додаток 2, пункт 1.2) надала ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

У 2019 році фізична особа - підприємець ОСОБА_5 на замовлення ОСОБА_2 виготовила технічну документацію із землеустрою.

Рішенням 81-ї сесії 1-го скликання Полонської міської ради від 12 грудня 2019 року № 6 (підпункт 20, додаток 2, пункт 1.2) затверджено технічну документацію із землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку.

На підставі цього рішення виконавчий комітет Полонської міської ради зареєстрував право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний запис від 16 грудня 2019 року № 34732695).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтями 15 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначив про порушення його прав унаслідок передання Полонською міською радою у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,07 га. Також вказував, що міська рада неправомірно відмовила йому у відведенні земельної ділянки та незаконно передала цю ділянку у власність ОСОБА_2 , який не мав переважного права на неї, в тому числі як спадкоємець ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У спірних правовідносинах предметом доказування є наявність або відсутність встановлення факту порушення оспорюваними рішеннями органу місцевого самоврядування прав ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що спірна земельна ділянка є складовою земельної ділянки загальною площею 0,53 га, яка була закріплена за домоволодінням ОСОБА_3 і передана їй у приватну власність. Після смерті ОСОБА_3 це право перейшло до її спадкоємця за заповітом ОСОБА_2 , а тому безпідставними є аргументи ОСОБА_1 про те, що за життя ОСОБА_3 не набула права власності на спірну земельну ділянку, внаслідок чого ця ділянка не увійшла до складу її спадщини та не може бути успадкована ОСОБА_2 . Оскільки спірна земельна ділянка не була вільною, тому вона не може бути безоплатно передана у власність ОСОБА_1 у порядку приватизації. У зв`язку з цим суди дійшли висновку, що ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , а тому позивач не довів порушення свого цивільного права у спірних правовідносинах.

Враховуючи зазначене, суди дійшли висновку про те, що оскаржувані рішення Полонської міської ради, яким затверджено технічну документацію та передано спірну земельну ділянку у власність ОСОБА_2 , прийняті згідно з нормами чинного на той час законодавства.

Оскільки вимоги позову про скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, визнання нечинною та незаконною технічної документації із землеустрою є похідними від вимоги про визнання недійсними рішень міської ради, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог, оскільки позивач не довів факту того, що при переданні у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки були порушені його права.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не встановили, чи була відведена ОСОБА_3 земельна ділянка в натурі (на місцевості) та чи були встановлені її зовнішні межі, а відповідачі на заявляли клопотання про призначення експертизи на предмет встановлення того, чи знаходиться спірна земельна ділянка площею 0,07 га в межах земельної ділянки загальною площею 0,53 га, є безпідставними, оскільки у спірному випадку позивач повинен був довести, зокрема висновком земельно-технічної експертизи, той факт, що саме спірна земельна ділянка не увійшла до складу спадкової маси та у зв`язку з цим з порушенням закону була передана у власність відповідачу.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 368 ЦПК України, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, є безпідставними, оскільки заявник не надав доказів на спростування цих обставин або на підтвердження інших.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 10 лютого 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов