Постанова

Іменем України

25 березня 2021 року

м.Київ

справа № 683/1383/19

провадження № 61-10717св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_3 ,

треті особи: Квартирно-експелуатаційний відділ м. Хмельницький, орган опіки та піклування виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 28 листопада 2019 року у складі судді Бондарчук Л. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 червня 2020 року у складі колегії суддів Янчук Т. О., Купельського А. В., Ярмолюка О. І.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі ВЧ НОМЕР_1 ) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього

ОСОБА_3 , третя особи: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький, виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області, в якому просила виселити відповідачів із службової квартири за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення.

Позов мотивовано тим, що капітан ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині польова пошта НОМЕР_2 на посаді штурмана ланки авіаційної ланки 2 авіаційної ескадрильї.

Відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 26 квітня 2017 року «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних силах України в 2017 році», військова частина польова пошта НОМЕР_2 з 01 липня 2017 року перейшла на умовне найменування «військова частина НОМЕР_1 ».

Рішенням виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області від 26 вересня 2007 року затверджено спільне рішення командування та житлової комісії ВЧ НОМЕР_1 про надання військовослужбовцю ОСОБА_1 та його дружині ОСОБА_2 однокімнатної службової квартири АДРЕСА_2 .

Відповідачі вселилися у вказану квартиру на підставі ордера на жиле приміщення від 27 вересня 2007 року, виданого згідно рішення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області від 26 вересня 2007 року.

Наказом начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України від 23 листопада 2016 року капітана ОСОБА_1 призначено на посаду льотчика-штурмана вертольоту вертолітної ланки вертолітної ескадрильї військової частини польова пошта НОМЕР_3 (м. Новий Калинів, Самбірський район, Львівська область).

У спірній квартирі зареєстровано три особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Проте, внаслідок неодноразових перевірок стану житлових умов вказаної квартири встановлено, що у квартирі проживають лише дружина та син ОСОБА_1 , водночас, останній у службовій квартирі не проживає, оскільки працює в іншому населеному пункті.

Оскільки ОСОБА_1 переміщений до нового місця служби в інший населений пункт, то він підлягає виселенню із службової квартири з усіма особами, які з ним проживають, без надання іншого житлового приміщення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 28 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 11 червня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що квартира АДРЕСА_3 має статус службової. У зазначену квартиру на відповідній правовій підставі заселено ОСОБА_1 як військовослужбовця та членів його сім`ї. ОСОБА_1 перебуває на військовій службі, на момент звернення до суду з позовом має вислугу на службі більше 10 років.Сім`я ОСОБА_4 потребує поліпшення житлових умов і перебуває на квартирному обліку. Відомостей про те, що відповідач забезпечений постійним житлом за новим місцем служби позивач не надав, а матеріали справи таких відомостей не містять. За таких обставин, виселення відповідачів із займаного ними службового житлового приміщення призведе до непропорційного втручання у їх право на житло.

Короткий зміст вимог касаційної

У касаційній скарзі позивач - ВЧ НОМЕР_1 не погодився з рішеннями судів попередніх інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Узагальнені доводи касаційної скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що службова квартира АДРЕСА_3 надавалася відповідачу ОСОБА_1 на період виконання ним обов`язків військової служби у військовій частині НОМЕР_1 . Проте, наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16 грудня 2016 року капітана ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення та вважався таким, що вибув до місця проходження служби.

Військовослужбовець та члени їх сім`ї зобов`язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення в разі переміщення по службі, пов`язаного з переїздом до іншого населеного пункту, звільнення з військової служби, одержання або придбання житла для постійного проживання , якщо інше не передбачено законодавством. Аналогічна вимога містилась у пункті 2.18 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737 ( далі - Інструкція), яка була чинною на момент виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 .

Отже з 16 грудня 2016 року ОСОБА_1 немає жодного відношення до військової частини НОМЕР_1 та Старокостянтинівського гарнізону в цілому.

При виселенні із службової квартири конституційне право відповідачів на житло передбачене статтями 47 48 Конституції України не вважатиметься таким, що порушено, оскільки відповідно до пункту 1 розділу IV Інструкції організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380, військовослужбовців та члени їх сімей, крім осіб, які звільнені з військової служби в запас або відставку та члени їх сімей, за відсутності за місцем проходженням служби житла для постійного проживання, забезпечуються службовими жилими приміщеннями.

Тобто, ОСОБА_1 має право стати на квартирний облік та разом з членами своєї сім`ї проживати в службовому житлі за місцем проходження служби.

У разі переміщення військовослужбовців по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім служби, підлягають звільненню, якщо інше не передбачено законодавством.

Обов`язок забезпечення іншим житловим приміщенням зберігається виключно у випадку переміщення для проходження служби в іншу місцевість і виключно на час проходження служби. Така правова позиція підтверджується постановою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 463/251/16-ц.

Військовослужбовець та члени його сім`ї зобов`язані вивільнити займане місце ними службове житлове приміщення в разі переміщення по службі, пов`язаного з переїздом до іншого населеного пункту.

ОСОБА_1 є таким, що проходить військову службу у Збройних Силах України, тому його строк вислуги років немає правового значення при вирішенні питання вивільнення займаного службового приміщення.

Право членів сім`ї відповідача користуватися цим службовим житлом існує за наявності у самого відповідача права користування цим майном, тобто права членів сім`ї військовослужбовця на користування спірною квартирою є похідним від прав самого відповідача.

23 жовтня 2019 року представником військової частини НОМЕР_1 до суду першої інстанції подано повідомлення про здачу ОСОБА_1 спірної квартири з усіма доказами, що підтверджують цей факт. Крім того, 11 листопада 2019 року сам відповідач звернувся до суду із заявою про визнання позову з підтвердженням здачі спірної квартири.

Таким чином, на момент розгляду справи по суті відповідач виконав обов`язок, який покладається на нього нормами спеціального законодавства щодо здачі службового житла, тому предмет судового розгляду зник.

Відзиви на касаційні скарги іншими учасниками справи до суду не подано

Фактичні обставини, установлені судами

З 27 жовтня 2006 року по 16 грудня 2016 року ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 та перебував на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, за місцем служби.

Рішенням виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області від 26 вересня 2007 року затверджено спільне рішення командування та житлової комісії ВЧ НОМЕР_1 про надання ОСОБА_1 та його дружині ОСОБА_2 однокімнатної службової квартири АДРЕСА_3 .

На підставі зазначеного рішення міської ради ОСОБА_1 та членам його сім`ї: дружині ОСОБА_2 , видано ордер на однокімнатну службову квартиру АДРЕСА_3 .

На підставі ордера на жиле приміщення від 27 вересня 2007 року відповідачі вселилися у спірну квартиру.

За наказом начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України від 23 листопада 2016 року капітана ОСОБА_1 було призначено на посаду льотчика-штурмана вертольоту вертолітної ланки вертолітної ескадрильї військової частини польова пошта НОМЕР_3 (м. Новий Калинів, Самбірський район, Львівська область).

В зв`язку із цим, наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16 грудня 2016 року №301 капітана ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення та направлено для проходження військової служби до військової частини польова пошта НОМЕР_3 , м. Калинів Самбірського району Львівської області.

З 17 грудня 2016 року ОСОБА_1 проходить військову службу у військової частини польова пошта НОМЕР_3 , м. Калинів Самбірського району Львівської області на посаді льотчика-штурмана вертольоту вертолітної ланки вертолітної ескадрильї військової частини польова пошта НОМЕР_3 .

Під час проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 м. Старокостянтинів Хмельницької області та у військової частини польова пошта НОМЕР_3 , АДРЕСА_4 ОСОБА_1 житлову площу не отримував.

Органом опіки та піклування виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області надано висновок від 04 жовтня 2019 року, відповідно до якого, з урахуванням необхідності дотримання житлових прав дитини ОСОБА_3 , орган опіки та піклування заперечує щодо виселення із службового житла цієї дитини без надання іншого жилого приміщення.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 9 ЖК УРСРвстановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Частиною першою статті 118 ЖК УРСРвстановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Пунктом 1 статті 12 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України, зокрема, постановою від 03 серпня 2006 року № 1081 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Порядок), яка визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців осіб офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності у них за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими житловими приміщеннями (пункт 7 Порядку).

Відповідно до пункту 12 Порядку службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям за місцем проходження ними військової служби.

Службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в даному або іншому населеному пункті). Члени сім`ї військовослужбовця дають письмову згоду на проживання в службовому житловому приміщенні. Військовослужбовець та повнолітні члени його сім`ї беруть письмове зобов`язання щодо звільнення службового житлового приміщення в передбачених законодавством випадках (пункт 14 Порядку).

У разі переміщення військовослужбовців по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню, якщо інше не передбачено законодавством (пункт 19 Порядку).

Статтею 124 ЖК УРСР передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

За змістом статті 125 ЖК УРСР, без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, сім`ї військовослужбовців; осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;

Оскільки в силу статті 125 ЖК УРСР деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з`ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався.

Установивши, що стаж військової служби ОСОБА_1 у ВЧ НОМЕР_1 , та під час проходження якої йому надано службове житло, складав понад 10 років, житла на праві власності у нього немає та його сім`я потребує поліпшення житлових умов і перебуває на квартирному обліку, за новим місцем служби ОСОБА_4 постійним житлом не забезпечений, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до статті 125 ЖК УРСР відповідачі не підлягають виселенню із службового житла без надання іншого жилого приміщення.

Розглядаючи справи цієї категорії, суди повинні враховувати інтереси сторін і вирішувати такі спори залежно від установлених обставин та на підставі вимог закону, а також ураховувати, що внаслідок виселення відповідачів без надання їм іншого жилого приміщення у зв`язку з переміщенням по службі, пов`язаним з переїздом в іншу місцевість, без забезпечення житлом, порушується право цих осіб і членів їхніх сімей на житло.

Такий же висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 13 листопада 2013 року у справі № 6-115цс13.

Верховний Суд бере до уваги, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, у якому особа проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, тобто існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Верховний Суд звертає увагу на те, що лише припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції для виселення особи зі службового житла.

Проте, ОСОБА_1 продовжує нести військову службу, постійним житлом, а також іншим службовим житлом за новим місцем служби не забезпечений. У службовій квартирі, яку він отримав під час служби у ВЧ НОМЕР_1 , проживають і зареєстровані його дружина та малолітній син ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). При цьому позивачем не доведено та судом не встановлено фактів, які б свідчили про явну потребу суспільства у житлі, яке має звільнити військовослужбовець.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі №463/251/16 (провадження №61-29944св18), відповідно до якого обов`язок забезпечення іншим житловим приміщенням зберігається виключно у випадку переміщення для проходження служби в іншу місцевість і виключно на час проходження служби. Із припиненням військової служби в держави припиняється цей обов`язок, що виключає можливість застосування статті 125 ЖК України під час розгляду спору про виселення без надання іншого житла.

Так, у вказаній справі, задовольняючи позов про виселення суди виходили з того, що перед відповідачем, як військовослужбовцем, який звільнений з військової служби, держава виконала свій обов`язок, передбачений частиною першою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» та забезпечила останнього житловим приміщенням для постійного проживання, надавши таке у власність.

Проте, у справі, яка переглядається судами установлено обставини, за наявності яких відповідачі, в силу положень статті 125 ЖК УРСР не можуть бути виселені із службового житла без надання іншого житлового приміщення, зокрема, проходження відповідачем військової служби у ВЧ НОМЕР_1 понад 10 років, надання йому цією військовою частиною службового житла під час проходження служби, відсутність іншого житла на праві власності та незабезпечення його постійним житлом за новим місцем проходження служби, а також використання цього житла членами сім`ї ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та неповнолітнім ОСОБА_3 як єдиного та постійного місця проживання.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами визнання ОСОБА_1 позову про виселення та здачу ним спірної квартиру за актом приймання-передачі, не впливають на правильність висновків судів щодо підстав для відмови у виселенні відповідачів, та є аналогічними аргументам апеляційної скарги позивача, які належним чином перевірені та спростовані апеляційним судом з посиланням на те, що визнання ОСОБА_1 позову порушує права, свободи та інтереси інших осіб, зокрема членів його сім`ї - відповідачів ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_3 , які проживають і зареєстровані у спірній квартирі та заяв про визнання позову не подавали. Апеляційний суд дав належну оцінку доводам позивача щодо закриття провадження у справі з підстав передбачених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, у зв`язку з відсутністю предмету спору, та правильно виходив з того, що у випадку, коли предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні) (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №456/647/18, провадження №61-2018св19).

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку позивача свідчить про наявність підстав для виселення відповідачів із спірної службової квартири без надання іншого житла. Проте такі аргументи були предметом належної перевірки судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з посиланням на факти і обставини, установлені на підставі оцінки зібраних у справі доказів.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 28 листопада 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 11 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко