Постанова

Іменем України

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 683/2201/18

провадження № 61-20098св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - військова частина НОМЕР_1 ,

третя особа - квартирно-експлуатаційний відділ м. Хмельницького,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 червня 2021 року в складі судді Цішковського В. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 листопада 2021 року в складі колегії суддів Янчук Т. О., Купельського А. В., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ), третя особа - квартирно-експлуатаційний відділ м. Хмельницького, про скасування рішення та поновлення на квартирному обліку.

Позовна заява мотивована тим, що він проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема, у ВЧ НОМЕР_1 та ВЧ НОМЕР_2 . Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 від 25 листопада 2017 року за № 266 позивача було звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку дії контракту. Станом на момент звільнення його вислуга в Збройних Силах України складала 23 роки 9 місяців 11 днів.

У зв`язку із відсутністю у його сім`ї житла за місцем проходження служби, 24 березня 2005 року рішенням житлової комісії ВЧ НОМЕР_1 його було прийнято на квартирний облік зі складом сім`ї дві особи за АДРЕСА_1 . 05 січня 2006 року рішенням житлової комісії ВЧ НОМЕР_1 його було включено в списки осіб, які користуються правом на першочергове отримання житла. 14 грудня 2007 року на підставі ордера № 630, позивач отримав службове житлове приміщення, а саме, однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 за № 267 від 15 вересня 2015 року, ОСОБА_1 було переведено для подальшого проходження служби до ВЧ НОМЕР_2 (адреса - АДРЕСА_4). Під час проходження служби у ВЧ НОМЕР_2 він житлом не забезпечувався та на квартирний облік не зараховувався, оскільки був забезпечений службовим житлом за попереднім місцем проходження служби.

Рішенням житлової комісії ВЧ НОМЕР_1 від 12 січня 2016 року, яке оформлено протоколом № 30, позивача було знято з квартирного обліку осіб, які мають право на першочергове отримання житлового приміщення.

На думку позивача таке рішення житлової комісії військової частини є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки порушує його конституційні права на отримання житла. Вважає, що оскільки він звільнений з військової служби в запас і житлом не забезпечений, потребує поліпшення житлових умов, має право залишатися на квартирному обліку у ВЧ НОМЕР_1 до одержання житлового приміщення з державного житлового фонду.

ОСОБА_1 просив суд: скасувати рішення житлової комісії ВЧ НОМЕР_1 від 12 січня 2016 року, яке оформлене протоколом № 30, в частині зняття його разом з членами сім`ї з обліку військовослужбовців, які користуються правом на першочергове отримання житлового приміщення та перебувають на обліку у ВЧ НОМЕР_1 ; зобов`язати житлову комісію ВЧ НОМЕР_1 поновити його разом з сім`єю на обліку військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби та членів їх сімей, які користуються правом на першочергове отримання житлового приміщення та перебувають на обліку у ВЧ НОМЕР_1 з часу прийняття житловою комісією рішення про виключення його з квартирного обліку, тобто з 12 січня 2016 року із залишенням його на квартирному обліку з 05 січня 2006 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення житлової комісії ВЧ НОМЕР_1 , яке оформлене протоколом № 30 від 12 січня 2016 року в частині зняття ОСОБА_1 із членом його сім`ї з квартирного обліку військовослужбовців, які користуються правом на першочергове отримання житлового приміщення та перебувають на обліку у ВЧ НОМЕР_1 Міністерства оборони України.

Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 в особі її житлової комісії поновити ОСОБА_1 із членом його сім`ї на квартирному обліку військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби та членів їх сімей, які користуються правом на першочергове отримання житлового приміщення та перебувають на обліку у ВЧ НОМЕР_1 Міністерства оборони України, для першочергового отримання житла за рахунок житлового фонду при ВЧ НОМЕР_1 - з моменту його постановлення на квартирний облік, тобто з 05 січня 2006 року.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 має вислугу років на військовій службі понад 20 років, яка дає йому право на отримання житла з державного житлового фонду. Після звільнення з військової служби у запас за закінченням строку дії контракту ОСОБА_1 вправі був залишатися на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов. Тому оскаржуване рішення житлової комісії про зняття його з квартирного обліку має бути скасовано та поновлено позивача на квартирному обліку.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 04 листопада 2021 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 червня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився із висновок суду першої інстанції, вважаючи його обґрунтованим. Також зазначив, що з огляду на характер спірних правовідносин сторін у цій справі, які виникли через зняття позивача з квартирного обліку при ВЧ НОМЕР_1 у зв`язку з переміщенням його по службі до ВЧ НОМЕР_2 , мало місцем недотримання відповідачем порядку зняття позивача з сім`єю з квартирного обліку за попереднім місцем служби, що мало наслідком не постановлення його на відповідний облік за новим (останнім) місцем служби.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2021 року ВЧ НОМЕР_1 надіслала до Верховного Суду з касаційну скаргу на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 червня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 листопада 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 червня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 листопада 2021 року і ухвалити нове рішення про залишення позову без розгляду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 16 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ВЧ НОМЕР_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 червня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 листопада 2021 року, і витребував із суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 19 жовтня 2022 року призначив справу до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 червня 2021 року та постанови Хмельницького апеляційного суду від 04 листопада 2021 року відповідач вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 04 червня 2018 року у справі № 359/9161/16-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 752/5881/15-ц. Крім того, зазначає, що судами порушено норми процесуального права, а саме, не досліджені належним чином зібрані у справі докази. Суд залишили поза увагою, що позивач звільнений з військової служби не за віком або станом здоров`я, а за закінченням строку дії контракту, тому він правомірно знятий з обліку відповідних осіб (колишніх військовослужбовців), які потребують поліпшення житлових умов.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

У квітні 2022 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень. Вважає безпідставними посилання на наведені у скарзі судові рішення Верховного Суду, оскільки у тих справах судами встановлені інші фактичні обставини спірних правовідносин. У зв`язку із цим просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів - без змін.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України, має статус учасника бойових дій та відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_2 № 266 від 25 листопада 2017 року був звільнений у запас на підставі пункту «а» частини першої статті 26, підпункту «ї» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу.

З 25 листопада 2017 року його виключено з списків особового складу частини всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Старокостянтинівського РВК Хмельницької області.

Календарна вислуга років позивача у Збройних Силах України становить 23 роки 9 місяців 11 днів.

Позивачу призначено пенсію за вислугу років, що підтверджується довідкою, виданою 22 серпня 2018 року Старокостянтинівським відділом обслуговування громадян Головного управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області.

За довідками ВЧ позивач за період проходження служби житлом чи грошовою компенсацією за житло не забезпечувався.

Рішенням житлової комісії ВЧ НОМЕР_1 , оформленого протоколом № 10 від 01 квітня 2005 року ОСОБА_1 було зараховано на квартирний облік при ВЧ НОМЕР_1 з 01 квітня 2005 року зі складом сім`ї дві особи, за АДРЕСА_1 .

На підставі поданого ОСОБА_1 рапорту рішенням житлової комісії ВЧ НОМЕР_1 , оформленого протоколом № 1 від 05 січня 2006 року, його включено у списки осіб, які користуються правом на першочергове отримання житлового приміщення з 05 січня 2006 року, зі складом сім`ї - дві особи.

Рішенням виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради № 588 від 13 грудня 2007 року ОСОБА_1 з сім`єю з двох чоловік надано ордер на жиле приміщення № 630 на право зайняття однокімнатної службової квартири АДРЕСА_2 .

Рішенням житлової комісії ВЧ НОМЕР_1 , оформленого протоколом № 29 від 30 січня 2015 року, ОСОБА_1 було знято з квартирного обліку осіб, які мають право на першочергове отримання житлового приміщення; затверджено список військовослужбовців, житло яких пропонується виключити з числа службового житла Міністерства оборони України, до даного списку включено і ОСОБА_1 .

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 за № 267 від 15 вересня 2015 року позивача ОСОБА_1 було переведено для подальшого проходження служби до ВЧ НОМЕР_2 (польова пошта під час мобілізації - НОМЕР_3 ).

Рішенням житлової комісії ВЧ НОМЕР_1 , оформленого протоколом № 30 від 12 січня 2016 року ОСОБА_1 та членів його сім`ї на підставі пункту 2.18 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (затвердженої наказом Міністра оборони України від 30 листопада 2011 року № 737) знято з квартирного обліку у ВЧ НОМЕР_1 у зв`язку із переміщенням до нового місця служби в інший населений пункт.

Згідно довідки № 10 від 17 січня 2018 року ВЧ НОМЕР_2 , ОСОБА_1 під час проходження служби у цій військовій частині (польова пошта під час мобілізації - НОМЕР_3 ) з 15 вересня 2015 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , житлом не забезпечувався та на квартирний облік не зараховувався. Ці обставини також підтверджується довідками ВЧ від 19 жовтня 2016 року № 1107 та від 02 лютого 2017 року № 1. Зокрема, згідно довідки ВЧ НОМЕР_2 від 02 лютого 2017 року № 1 ОСОБА_1 не перебував на квартирному обліку при військовій частині, оскільки був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , яка є службовим житлом Міністерства оброни України та розподіл якої погоджений протоколом комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних сил України № 29 від 30 січня 2015 року для постійного проживання прапорщика ОСОБА_1 та членів його сім`ї.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року в справі № 822/3366/15 відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 до начальника Старокостянтинівського гарнізону Коваленка М. М., третя особа - ВЧ НОМЕР_1 , про зобов`язання вчинити дії щодо службового житла (квартири АДРЕСА_2 ), а саме, підписати та подати клопотання до міської ради м. Старокостянтинів щодо виключення відповідної квартири з числа службового житла. Рішення мотивоване тим, що згідно окремого доручення Міністра оборони України від 05 травня 2015 року № 12134/с тимчасово заборонено виключення житла з числа службових жилих приміщень для військовослужбовців, які проходять службу у Збройних силах України. Дозвіл на виключення житла з числа службових жилих приміщень залишився лише для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, які мають право на отримання постійного житла за рахунок житлового фонду Міністерства Оборони України. Відповідно до пункту 19 Постанови Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями», у разі переміщення військовослужбовців по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, службові житлові приміщення, які вони займали за попереднім місцем служби, підлягають звільненню, якщо інше не передбачено законодавством. Згідно наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 15 вересня 2015 року № 267 прапорщик ОСОБА_1 (позивач) вважається таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби в смт. Червоний Жовтень, Луганської області із виключенням зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до положень статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, трудових, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 звернувся з позовом для захисту своїх житлових прав.

Однак при цьому суди залишили поза увагою, що в обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на порушення його прав та гарантій військовослужбовця, а саме невиконання відповідачем обов`язку забезпечення належним жилим приміщенням (зняття з черги на покращення житлових умов та квартирного обліку ВЧ НОМЕР_1 ), який є складовою системи соціального захисту військовослужбовців відповідно до приписів Конституції України та Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (абзац другий частини другої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (абзац перший пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства (абзац третій пункту 1 цієї статті).

Забезпечення жилими приміщеннями здійснюється шляхом: надання службових жилих приміщень військовослужбовцям; надання для постійного проживання один раз протягом усього часу проходження військової служби жилого приміщення новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, які перебувають на квартирному обліку за останнім місцем проходження військової служби; надання за згодою військовослужбовця кредиту або грошової компенсації за належне йому для отримання жиле приміщення; участі військовослужбовців та членів їх сімей у державних цільових програмах забезпечення громадян доступним житлом відповідно до законодавства (за їх бажанням); надання жилої площі у гуртожитках курсантам і військовослужбовцям та працівникам ЗС України; надання місць у спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі; оренди жилого приміщення військовослужбовцям офіцерського складу (пункт 1.3 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України № 737 від 30 листопада 2011 року, яка діяла на час прийняття оспорюваного рішення (далі - Інструкція)).

З метою дотримання вимог чинного законодавства під час ведення обліку військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов, розподілу жилої площі, призначеної для постійного проживання, участі в розподілі службового жилого приміщення та контролю за використанням жилого приміщення в органах військового управління, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях, гарнізонах створюються житлові комісії (пункт 1.6 Інструкції).

Отже, у спірних правовідносинах відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій в силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним публічної служби, різновидом якої є служба військова.

У постанові від 08 червня 2022 року в справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Саме у зв`язку з останньою держава передбачила відповідні соціальні гарантії, а також порядок їх реалізації. Отже, такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів.

З огляду на викладене, оскільки право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв`язку з проходженням військової служби, тобто спір у цій справі виник з приводу можливості реалізації позивачем права на соціальну гарантію, надану йому в силу особливого статусу військовослужбовця, такий спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Таких же висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 10 серпня 2022 року у справі № 279/5240/18 (провадження 61-11930св20), від 27 липня 2022 року в справі № 569/5974/20 (провадження № 61-17489св21), від 21 вересня 2022 року в справі № 456/694/20 (провадження № 61-12952св21).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина друга статті 414 ЦПК України).

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення попередніх інстанцій - скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд вважає за необхідне роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду, та він має право протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 255 256 400 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 10 червня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 листопада 2021 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа - квартирно-експлуатаційний відділ м. Хмельницького, про скасування рішення та поновлення на квартирному обліку закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Протягом десяти днів з дня отримання постанови позивач має право звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Ігнатенко

Судді: С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук