Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 685/1536/17

провадження № 61-38468св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сектор культури Теофіпольської районної державної адміністрації Хмельницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 21 травня 2018 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Сектору культури Теофіпольської районної державної адміністрації Хмельницької області (далі - Сектор культури Теофіпольської РДА) про стягнення недоплаченої заробітної плати, посилаючись на те, що з 01 квітня 1998 року він працює на посаді директора Теофіпольського міського будинку культури, який з 01 січня 2016 року перебуває у віданні Сектору культури Теофіпольської РДА. До 2016 року очолюваний ним заклад відносився до 2-ої групи оплати праці, а його посада - до 15-го тарифного розряду. Однак без будь-якого попередження відповідач з 06 січня 2016 року відніс посаду директора до 14-го тарифного розряду, а з 03 січня 2017 року - встановив будинку культури 3-ю групу оплати праці та перевів його на 13-ий тарифний розряд. Листом від 07 червня 2017 року № 376 Сектор культури Теофіпольської РДА повідомив, що вказані зміни відбулися через нестабільну роботу будинку культури та недостатню організацію ним культурно-дозвільної діяльності закладу. Вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки згідно з Додатком № 1 до наказу Управління культури, туризму та курортів Хмельницької обласної державної адміністрації від 23 березня 2006 року № 73 до 2-ої групи за оплатою праці відносяться клубні заклади з наступними показниками: 1) кількість постійно діючих протягом року клубних угруповань - 10-13; 2) кількість об`єктів дозвілля - 3-4. За вказаними показниками Теофіпольський міський будинок культури відносився до 2-ої групи за оплатою праці, так як у 2016 році мав у підпорядкуванні 11 клубних формувань та 13 об`єктів дозвілля. Крім того, Схемою тарифних розрядів посад керівних працівників клубних закладів, центрів культури і дозвілля, центрів дозвілля, парків культури і відпочинку, зоопарків, науково-методичних центрів, організаційно-методичних центрів, будинків народної творчості (таблиця 5 додатку 2 до наказу Міністерства культури та туризму України від 18 жовтня 2005 року № 745) передбачено, що посада директора клубного закладу 2-ої групи оплати праці відноситься до 14-15-го тарифних розрядів. Тому переведення у 2016 році посади директора з 15-го на 14-ий тарифний розряд, а у 2017 році - з 14-го та 13-ий тарифний розряд суперечить вимогам зазначеного нормативного документа. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь 6 716 грн недоплаченої заробітної плати за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2017 року.

Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 30 січня 2018 року у складі судді Бурлак Г. І. позов задоволено. Стягнуто з Сектору культури Теофіпольської РДА на користь ОСОБА_1 6 716 грн недоплаченої заробітної плати за період з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2017 року. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що сукупність наявних в матеріалах справи доказів підтверджує факт порушення відповідачем вимог трудового законодавства, зокрема щодо неповідомлення працівника про зміну умов оплати праці, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 21 травня 2018 року апеляційну скаргу Сектору культури Теофіпольської РДА задоволено. Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 30 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не заявляв позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів Сектору культури Теофіпольської РДА про зміну тарифних розрядів та групи оплати праці. Крім того, такі зміни були проведені відповідачем за результатами діяльності Теофіпольського міського будинку культури за минулі роки відповідно до статистичної та фінансової звітності, тобто в межах наданих повноважень. Таким чином, місцевий суд дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позову, оскільки одне лише зменшення розміру заробітної плати не породжує змін істотних умов праці.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У липні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 21 травня 2018 року, а рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 30 січня 2018 року залишити в силі.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідач не мав права переводити Теофіпольський міський будинок культури до 3-ої групи за оплатою праці, оскільки у 2016 році заклад мав у підпорядкуванні 11 клубних формувань та 13 об`єктів дозвілля, тобто відносився до 2-ої групи. Він не заявляв вимог про визнання незаконними та скасування наказів Сектору культури Теофіпольської РДА про зміну тарифних розрядів та групи оплати праці, оскільки такі накази є нікчемними, адже їх винесення не породжує передбачених законом правових наслідків у зв`язку з протиправністю. Відповідач не надав доказів того, що він був ознайомлений з рішенням про зміну умов оплати праці.

У серпні 2018 року Сектор культури Теофіпольської РДА подав письмове пояснення на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.У спірних правовідносинах фактично мало місце встановлення тарифного розряду для посади працівника, яке відбувається щорічно відповідно до наказу Міністерства культури України від 18 жовтня 2005 року № 745 «Про впорядкування умов оплати праці працівників культури на основі Єдиної тарифної сітки» та наказу Управління культури, туризму та курортів Хмельницької обласної державної адміністрації від 23 березня 2006 року № 73 «Про затвердження показників для віднесення до груп за оплатою праці керівних працівників клубних закладів, центрів культури і дозвілля, парків культури та відпочинку». Крім того, рішення тарифікаційної комісії та накази Сектору культури Теофіпольської РДА про зміну тарифних розрядів та груп оплати праці є чинними, вимог про їх скасування позивач не заявляв.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Теофіпольського районного суду Хмельницької області.

12 вересня 2019 року справа № 685/1536/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 93 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами (частина четверта статті 97 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 21 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Статтею 22 Закону № 108/95-ВР визначено, що суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно з частиною третьою статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни (стаття 103 КЗпП України).

Судами встановлено, що з 01 квітня 1998 року ОСОБА_1 працює на посаді директора Теофіпольського міського будинку культури, який з 01 січня 2016 року перебуває у віданні Сектору культури Теофіпольської РДА.

До 2016 року очолюваний позивачем заклад відносився до 2-ої групи оплати праці, а його посада - до 15-го тарифного розряду.

Згідно з наказом Сектору культури Теофіпольської РДА від 06 січня 2016 року № 4 «Про затвердження груп з оплатою праці керівних працівників в клубних закладах відповідно показників» за результатами роботи за 2015 рік Теофіпольському міському будинку культури встановлено 2-гу групу з оплати праці, а посаду, яку обіймав позивач, переведено з 15-го на 14-ий тарифний розряд.

Наказом відповідача від 03 січня 2017 року № 4 «Про затвердження груп з оплатою праці керівних працівників в клубних закладах відповідно показників» за результатами роботи за 2016 рік Теофіпольському міському будинку культури встановлено 3-ю групу з оплати праці, а посаду, яку обіймав позивач, переведено з 14-го на 13-ий тарифний розряд.

Пунктом 3 наказу Міністерства культури і туризму України від 18 жовтня 2005 року № 745 «Про впорядкування умов оплати праці працівників культури на основі Єдиної тарифної сітки» (далі - Наказ № 745) передбачено, що керівникам місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, при яких створені централізовані бухгалтерії, керівникам бюджетних установ, закладів та організацій культури в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах, надано право встановлювати працівникам цих установ, закладів та організацій конкретні розміри посадових окладів та доплат і надбавок до них.

Згідно з пунктом 3 Додатку № 9 до Наказу № 745 віднесення клубних закладів, центрів культури та дозвілля, парків культури і відпочинку, центрів дозвілля, зоопарків до груп за оплатою праці керівних працівників (підтвердження, підвищення або пониження групи) провадиться щорічно за результатами роботи за минулий рік відповідно до статистичної та фінансової звітності, зокрема органами виконавчої влади - підприємств, установ та закладів, у підпорядкуванні або на балансі яких вони перебувають.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що видання наказів від 06 січня 2016 року та від 03 січня 2017 року «Про затвердження груп з оплатою праці керівних працівників в клубних закладах відповідно показників» входить до компетенції керівника Сектору культури Теофіпольської РДА, якому законодавством надано право самостійно приймати рішення про віднесення закладу до певної групи оплати праці та про встановлення працівникам тарифних розрядів за результатами роботи за минулий рік відповідно до статистичної та фінансової звітності. Вказані розпорядчі документи не стосуються змін в організації виробництва і праці Теофіпольського міського будинку культури, що, у свою чергу, виключає необхідність попередження позивача у відповідності з вимогами статті 32 КЗпП України про такі зміни і не є порушенням його трудових прав.

При цьому суд обґрунтовано виходив з того, що оскільки рішення тарифікаційної комісії та накази Сектору культури Теофіпольської РДА про зміну тарифних розрядів і груп оплати праці є чинними, вимог про визнання їх незаконними та скасування позивач не заявляв, то відсутні підстави для виплати йому заробітної плати у більшому розмірі, аніж встановлено тарифним розрядом за його посадою.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи заявника про те, що у 2016 році він мав у підпорядкуванні 11 клубних формувань та 13 об`єктів дозвілля, у зв`язку з чим відповідач не мав права переводити Теофіпольський міський будинок культури до 3-ої групи за оплатою праці, є неспроможними, оскільки Сектором культури Теофіпольської РДА був виданийнаказ про таке переведення на підставі статистичного звіту та рішення тарифікаційної комісії, тобто з урахуванням результатів роботи закладу за 2016 рік.

Аргументи касаційної скарги про те, що накази Сектору культури Теофіпольської РДА про зміну тарифних розрядів та групи оплати праці є нікчемними, так як їх винесення не породжує передбачених законом правових наслідків у зв`язку з протиправністю, не заслуговують на увагу, оскільки праця (трудова функція) особи є об`єктом трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством. Положення Цивільного кодексу України щодо умов нікчемності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв`язку з укладенням трудового договору та видачею роботодавцем розпорядчих документів.

Враховуючи положення вищенаведеного Наказу № 745 та Додатку № 9 до нього, за змістом яких віднесення закладів культури до груп за оплатою праці керівних працівників (підтвердження, підвищення або пониження групи) і, відповідно, встановлення конкретних розмірів заробітної плати таких працівників провадиться щорічно за результатами роботи за минулий рік, заробітна плата позивача не є сталою величиною та може змінюватися залежно від передбачених вказаними нормативно-правовими актами обставин, що не пов`язано із змінами в організації виробництва і праці закладу культури.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 21 травня 2018 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов