Постанова

Іменем України

29 липня 2021 року

м. Київ

справа №686/10381/16-ц

провадження №61-6782св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Лісовогринівецька сільська рада Хмельницького району Хмельницької області, Хмельницька районна державна адміністрація, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - державне підприємство «Хмельницьке»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 березня 2021 року у складі колегії суддів Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду до Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (далі - Лісовогринівецька сільська рада), приватного нотаріуса Хмельницького районного нотаріального округу Гайдамаки О. В., Хмельницької районної державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з позовом, у якому просив:

визнати незаконним та скасувати рішення Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району від 30 листопада 2015 року № 126;

визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції від 30 січня 2016 року про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку площею 0,9 га, кадастровий номер 6825083600:03:005:1680, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території с. Лісові Гринівці Хмельницького району Хмельницької області;

визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, укладений 10 лютого 2016 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 ;

визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Хмельницького районного нотаріального округу Гайдамаки О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 лютого 2016 року, відповідно до якого внесено запис про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на вказану земельну ділянку.

Позов мотивовано тим, що з 11 квітня 2006 року по квітень 2011 року він обіймав посаду голови Лісовогринівецької сільської ради.

На зборах працівників ДП «Хмельницьке» від 27 грудня 2011року прийнято рішення про проведення розподілення земельних ділянок згідно з планом приватизації відповідно до затверджених списків осіб, яким відповідно до статті 25 ЗК України передаються земельні ділянки.

Розпорядженням Хмельницької районної державної адміністрації від 07 вересня 2012 року «Про затвердження проекту приватизації земель ДП «Хмельницьке» на території Лісовогринівецької сільської ради» затверджено розроблений проект приватизації земель ДП «Хмельницьке» та надано дозвіл ДП «Хмельницьке» на розробку технічної документації щодо передання у власність земельних ділянок (паїв) із земель ДП «Хмельницьке» на території Лісовогринівецької сільської ради громадянам згідно із списками.

21 вересня 2012 року за результатами жеребкування по розподіленню земельних ділянок за позивачем закріплено земельну ділянку № 23 площею 0,9 га, що знаходилась на території Лісовогринівецької сільської ради.

Згідно з пунктом 2 розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації від 07 вересня 2012 року ПП «Діоріт Плюс 1» 23 березня 2013 року розробило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) із земель ДП «Хмельницьке» для ведення особистого селянського господарства на території Лісовогринівецької сільської ради.

29 березня 2013 року Управління Держземагентства у Хмельницькому районі на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включило до Державного земельного кадастру відомості про земельну ділянку площею 0,9000 га для ведення особистого селянського господарства.

У квітні 2013 року позивач вперше звернувся до Лісовогринівецької сільської ради із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та надання

у власність земельної ділянки із земель ДП «Хмельницьке» площею 0,9 га,

на території Лісовогринівецької сільської ради.

12 березня 2014 року Лісовогринівецька сільська рада прийняла рішення про винесення заяви позивача від 24 січня 2014 року про затвердження технічної документації на повторний розгляд пленарного засідання чергової сесії Лісовогринівецької сільської ради.

У березні 2016 року позивач дізнався, що 30 листопада 2015 року рішенням Лісовогринівецької сільської ради незаконно передано у приватну власність ОСОБА_3 належну йому як пай земельну ділянку площею 0,9 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території с. Лісові Гринівці Хмельницького району.

30 січня 2016 державним реєстратором реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції за заявою ОСОБА_3 прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку

(з відкриттям розділу).

10 лютого 2016 року приватним нотаріусом Гайдамакою О. В. посвідчено договір дарування спірної земельної ділянки, укладений між ОСОБА_3

і її сином ОСОБА_2 .

Оскільки рішення про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки

є незаконним, то й укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 договір дарування цієї земельної ділянки не відповідає вимогам закону, що

є підставою для визнання його недійсним.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 березня 2017 року у складі судді Логінової С. М.позов задоволено.

Визнано незаконним і скасовано рішення Лісовогринівецької сільської ради від 30 листопада 2015 року.

Визнано незаконним і скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 30 січня 2016 року, згідно з яким внесено запис про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку площею 0,9 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території с. Лісові Гринівці Хмельницького району.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,90, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, укладений 10 лютого 2016 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького районного нотаріального округу Гайдамакою О. В.

Визнано незаконним і скасовано рішення приватного нотаріуса Хмельницького районного нотаріального округу Гайдамаки О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 10 лютого 2016 року, згідно з яким внесено запис про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,9 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території с. Лісові Гринівці Хмельницького району.

Вирішено питання щодо судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що передача у власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки, яка не була вільною, відбулася з порушенням установленого частинами шостою-дев`ятою статті 118 ЗК України порядку безоплатної передачі земельних ділянок у власність, а оскаржувані рішення Лісовогринівецької сільської ради та рішення про державну реєстрацію права власності є незаконними та порушують права ОСОБА_1 .

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 06 липня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_3 відхилена. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 березня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 03 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_3 , задоволено частково.

Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Хмельницького районного нотаріального округу Гайдамаки О. В. скасована та ухвалено у цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Хмельницького районного нотаріального округу Гайдамаки О. В. відмовлено.

В іншій частині ухвала апеляційного суду Хмельницької області від 06 липня 2017 року скасована з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатами нового апеляційного розгляду, постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, щооспорюючи набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 вказував, що порушено його право на одержання у власність земельної ділянки. Проте рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Отже, відсутні правові підстави для визнання незаконним і скасування рішення Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 30 листопада 2015 року. Інші позовні вимоги ОСОБА_1 є похідними від зазначеної вище позовної вимоги, а тому задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погодився з висновками апеляційного суду, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову із залишенням в силі рішення суду першої інстанції у нескасованій Верховним Судом частині.

Узагальнені доводи касаційної скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи апеляційним судом не враховано та не надано належної оцінки тим обставинам, що спірна земельна ділянка сформована на підставі технічної документації

із землеустрою, розробленої 23 березня 201З року ПП «Діоріт Плюс 1» виключно за рахунок частини земельної ділянки із державного акту

ДП «Хмельницьке» в процесі приватизації його земель.

Позивач має затверджене право на набуття у власність вказаної земельної ділянки з 2012 року, як власник паю, на підставі частини першої статті 25 та пункту «б» частини третьої статті 116 ЗК України, внаслідок приватизації ДП «Хмельницьке».

ОСОБА_3 отримала у 2016 році у власність належну позивачу на праві паю земельну ділянку не в порядку затвердженого проекту (плану) приватизації земель ДП «Хмельницьке», оскільки оформленого права на пай вона не мала, у Списках працівників, що мають право на земельну частку (пай) у ході приватизації земель ДП «Хмельницьке», вона відсутня. Одержала земельну ділянку в межах норм безоплатної приватизації.

Дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 0,9 га на ім`я ОСОБА_3 не видавався, рішення Лісовогринівецької сільської ради з цього приводу не існує.

Під час розгляду справи ОСОБА_3 не надала суду технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку із кадастровим номером 6825083600:03:005:1680. Жоден із суміжних землекористувачів по відношенню до вказаної земельної ділянки не погоджував будь-якої іншої технічної документації із землеустрою, окрім документації позивача, розробленої 23 березня 2013 року ПП «Діоріт Плюс 1».

Застосування апеляційним судом правового висновку, викладеного

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №380/624/16 (провадження №14-301цс18) та від 29 вересня 2020 року у справі №688/2908/16-ц (провадження №14-28цс20) щодо правових наслідків рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, є неправильним в контексті правовідносин, які склались між сторонами у справі.

У подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 25 ЗК України у взаємозв`язку із пунктом 16

розділу X «Перехідні положення» ЗК України та статтею 116 ЗК України під час розгляду судами справ про набуття особою у приватну власність земельної ділянки при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств.

У правовідносинах, в яких двом особам надано дозволи на розробку технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки

в натурі /на місцевості/ (проекту землеустрою) на одну й ту ж земельну ділянку, яка сформована (підлягає формуванню) за рахунок частини земельної ділянки із земель державного чи комунального сільськогосподарського підприємства в процесі приватизації його земель, переважне право,

яке гарантує набуття в подальшому цієї землі у приватну власність, має особа, за якою затверджено право на земельну частку (пай), а безоплатна передача такої земельної ділянки у власність громадянину повинна здійснюватися

на підставі пункту «б» частини третьої статті 116 ЗК України.

Передача земельної ділянки, сформованої на праві земельної частки (паю),

у приватну власність громадянину на підставі інших норм, зокрема пункту «в» частини третьої статті 116 ЗК України, є незаконною, оскільки нівелюється зміст, втрачаються гарантії та цілеспрямованість під час процесу розпаювання земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств.

Апеляційним судом неправильно витлумачено закон та не застосовано закон, який підлягав застосуванню, адже спірна земельна ділянка належала ДП «Хмельницьке» та під час його приватизації могла бути наданою виключно особі, що має юридично оформлене право на земельну частку (пай), враховуючи результати жеребкування по розподіленню земельних ділянок згідно вимог статті 9 Закону України «Про порядок виділення в натурі

(на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»,

статті 25, пункту 16 розділу X «Перехідні положення» ЗК України.

Лісовогринівецькою сільською радою з квітня 201З року допущено триваючу протиправну бездіяльність щодо неприйняття рішення про задоволення чи про відмову у задоволенні заяви позивача про затвердження технічної документації.

30 листопада 2015 року відповідачем прийнято оскаржуване рішення,

але в матеріалах справи відсутні заяви ОСОБА_3 про надання їй дозволів

на розробку чи на затвердження документації, відсутня сама документація

із землеустрою та рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на її розробку.

Апеляційним судом не надано правову оцінку: правовому режиму спірної земельної ділянки, яка сформована за рахунок частини земель, що підлягали виключно розпаюванню, а не безоплатній приватизації в межах норм; різним підставам для набуття права власності на спірну земельну ділянку

за позивачем та за ОСОБА_3 ; відсутності (факту неіснування) дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), орієнтовною площею 0,9 га на ім`я ОСОБА_3 та самої технічної документації.

Крім того, заявником подано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Клопотання мотивовано необхідністю відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №380/624/16 (провадження №14-301цс18) та від 29 вересня 2020 року у справі №688/2908/16 (провадження № 14-28цс20), які застосовано судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Заявник посилається на те, що для забезпечення розвитку права, формування єдиної правозастосовчої практики та об`єктивного і законного вирішення цієї справи необхідне визначення, зокрема: чи є законним надання дозволу

на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) із земель державного (комунального) підприємства, яка підлягає приватизації та юридично вважається сформованою (присвоєно кадастровий номер), особі, що не має права на земельну частку (пай), не включена у списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); чи має право особа, яка не має юридично оформленого права на земельну частку (пай), одержувати у власність в межах норм безоплатної приватизації згідно пункту «в» частини третьої статті 116 ЗК України земельну ділянку, яка підлягає приватизації та розпаюванню згідно частини першої статті 25, пункту «б» частини третьої статті 116 ЗК України; які способи та алгоритм правового захисту затвердженого рішенням компетентного органу за особою права на земельну частку (пай), яка юридично вважається сформованою (присвоєно кадастровий номер)

та підлягає передачі такій особі у власність.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника заперечує проти доводів позивача та просить залишити прийняту апеляційним судом постанову без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

У червні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ДП «Хмельницьке», за підписом голови комісії з припинення юридичної особи ДП «Хмельницьке» Хабаля М. Й., на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Вказаний відзив колегія суддів не приймає до уваги, оскільки він не відповідає вимогам частини четвертої статті 395 ЦПК України, а саме не містить доказів надсилання його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Фактичні обставини, встановлені судами

З11 квітня 2006 року по квітень 2011 року ОСОБА_1 обіймав посаду голови Лісовогринівецької сільської ради та включений до списку осіб, яким передаються земельні ділянки як працівникам державних та комунальних закладів, розташованих на території Лісовогринівецької сільської ради.

Розпорядженням Хмельницької РДА від 03 грудня 2009 року надано дозвіл на розробку проекту приватизації земель ДП «Хмельницьке».

Рішенням зборів працівників ДП «Хмельницьке» від 27 грудня 2011 року вирішено врахувати заяви 65 осіб щодо виділення земельних ділянок під особисте селянське господарство площею 11 га, визначивши для виділення земельну ділянку згідно з державним актом від 30 квітня 2009 року.

Затверджено списки осіб - працівників державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території Лісовогринівецької сільської ради, а також пенсіонерів з їх числа в кількості 65 осіб, яким відповідно до статті 25 ЗК Українипередаються земельні ділянки ДП «Хмельницьке». Вирішено розподілення земельних ділянок згідно

з планом приватизації провести відповідно до Списків, у які включений ОСОБА_1

12 липня 2012 року ДП «Хмельницьке» звернулося з клопотанням до голови Хмельницької РДА щодо затвердження проекту приватизації земель указаним особам.

Розпорядженням Хмельницької РДА від 07 вересня 2012 року «Про затвердження проекту приватизації земель ДП «Хмельницьке» на території Лісовогринівецької сільської ради»: затверджено розроблений проект приватизації земель ДП «Хмельницьке», яким визначена кількість працівників державних і комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території Лісовогринівецької сільської ради, а також пенсіонерів, що мають право на земельну частку (пай) 65 осіб, у списку яких під № 14 значиться ОСОБА_1 ; надано дозвіл ДП «Хмельницьке» на розробку технічної документації щодо передання у власність земельних ділянок (паїв) із земель ДП «Хмельницьке» на території Лісовогринівецької сільської ради» громадянам згідно з затвердженими протоколом зборів ДП «Хмельницьке» від 27 грудня 2011 року Списками та з урахуванням рішення зборів від 27 грудня 2011 року щодо виділення працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території Лісовогринівецької сільської ради, а також пенсіонерів з їх числа окремої земельної ділянки площею 11 га (з державного акту від 30 квітня 2009 pоку).

На підставі рішення Хмельницької районної державної адміністрації від 07 вересня 2012 року ПП «Діоріт Плюс» розробило технічну документацію з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) з земель ДП «Хмельницьке» громадянам згідно зі списками для ведення особистого селянського господарства на території Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, в тому числі й на земельну ділянку, яка за результатами жеребкування закріплена за позивачем.

21 вересня 2012 року за результатами жеребкування по розподіленню земельних ділянок ДП «Хмельницьке» за ОСОБА_1 закріплено земельну ділянку під № 23 площею 0,9 га.

Рішенням Хмельницької районної ради від 06 березня 201З року установлені нові межі населених пунктів Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області. Землі ДП «Хмельницьке», що підлягали розпаюванню, віднесені до меж Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району.

29 березня 2013 року управління Держземагентства в Хмельницькому районі на підставі розробленої ПП «Діоріт Плюс» технічної документації та заяви ОСОБА_1 включило до Державного земельного кадастру відомості про земельну ділянку.

У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Лісовогринівецької сільської ради з заявою про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі йому у власність земельної ділянки.

Рішенням від 12 березня 2014 року Лісовогринівецької сільської ради вирішено передати заяву ОСОБА_1 про затвердження технічної документації на повторний розгляд пленарного засідання чергової сесії Лісовогринівецької сільської ради.

Станом на момент подання даного позову вказана заява Лісовогриновецькою сільською радою не розглянута.

Рішенням Лісовогринівецької сільської ради від 30 листопада 2015 року затверджено технічну документацію з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано земельну ділянку у власність ОСОБА_3

30 січня 2016 державний реєстратор реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції за заявою ОСОБА_3 прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 68255083600:03:005:1680, загальною площею 0,9 га.

04 лютого 2016 року управління Держгеокадастру в Хмельницькому районі Хмельницької області на підставі технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 23 березня 2013 року та заяви ОСОБА_3 включило до Державного земельного кадастру відомості про земельну ділянку.

10 лютого 2016 ОСОБА_3 і ОСОБА_2 уклали нотаріально посвідчений договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_3 подарувала сину ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,9000 га, яка розташована за адресою Хмельницька область, Хмельницький район, с. Лісові Гринівці.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Щодо вирішення клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

В обґрунтування клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду заявник посилається на необхідність відступу від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №380/624/16 (провадження №14-301цс18) та від 29 вересня 2020 року у справі №688/2908/16 (провадження № 14-28цс20) щодо правових наслідків рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а також посилається на наявність у справі виключної правової проблеми і необхідність такої передачі для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до частин четвертої-п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховний Суд дійшов висновку, що заявлене клопотання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Невід`ємною складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, можливість відступу судом від своєї попередньої позиції лише за наявності вагомих підстав; елементом правової визначеності є принцип єдності судової практики, який полягає у забезпеченні однакового правозастосування у судочинстві, що сприяє передбачуваності щодо вирішення спорів між учасниками судового процесу.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій мають існувати ґрунтовні підстави: попередні судові рішення суду касаційної інстанції мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці Європейського суду з прав людини.

Отже, якщо існує необхідність відступу, така необхідність виникає з певних визначених об`єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені

та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни

у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.

Вказані вище постанови Великої Палати Верховного Суду, від яких вважає

за необхідне відступити заявник, містять аналіз норм права, та висновок про те, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою

не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

При цьому суд касаційної інстанції у подальшому неодноразово погоджувався з таким висновком, зокрема у постановах від 14 квітня 2021 року у справі № 570/6351/18 (провадження № 61-9898св20), від 15 червня 2021 року у справі № 635/2555/16 (провадження № 61-2036св21), від 09 червня 2021 року у справі № 128/1329/18 (провадження № 61-18426св19).

Судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від доказування.

Отже, підстав для висновку про необхідність відступу від такої позиції Верховного Суду з мотивів, наведених заявником, не вбачається.

Колегія суддів вважає, що посилання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах не заслуговують на увагу, оскільки правових й обґрунтованих підстав для такої передачі заявником не наведено, а Верховним Судом їх не встановлено, виключна правова проблема заявником не мотивована.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16 (провадження № 14-475цс18) зазначила, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі,

а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути

з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики

в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися

як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону

чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявником аргументи у розумінні частини п`ятої статті 403 ЦПК України

не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Щодо вирішення касаційної скарги

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Пунктами «б», «ґ» статті 5 ЗК України визначено, що земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною першою статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

За статтею 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

В силу статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частинами першою і третьої статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

За змістом частин шостої і сьомої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Статтею 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

У дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись).

Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»).

З наведених норм можна зробити висновок, що набуття особами права власності або користування на земельну ділянку відбувається поетапно - починаючи з отримання дозволу на розробку проекту землеустрою, який оформлюється відповідним рішенням органу місцевого самоврядування або органу державної влади, погодження та затвердження такого проекту землеустрою та завершується рішенням про передачу земельної ділянки у власність або користування.

Отже, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл власника земельної ділянки здійснити певні дії на його землі аби мати змогу в подальшому точно визначити земельну ділянку, яку заінтересована особа має намір набути у власність. Такий дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність у майбутньому.

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі №688/2908/16 (провадження №14-28цс20) не знайшла підстав для відступу від цього висновку.

Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі від 29 вересня 2020 року у справі №688/2908/16 (провадження №14-28цс20) зазначено, що може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проекту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проекту землеустрою та затверджує цей проект щодо іншої особи.

З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проект та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи.

У справі, яка переглядається основним мотивом, за яким Верховний Суд постановою від 03 лютого 2021 року скасував ухвалу апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд, стало те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин та не перевірив доводів сторін у справі, не надав оцінки поведінці органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, з урахуванням обставин цієї справи, а тому дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення даного позову.

За результатами нового апеляційного розгляду, наведені у цій постанові суду касаційної інстанції вказівки враховано апеляційним судом, який на підставі належної оцінки усіх обставин цієї справи не встановив недобросовісної (неправомірної) поведінки у діях Лісовогринівецької сільської ради.

Так, у справі, яка переглядається установлено, що розпорядженням Хмельницької РДА від 07 вересня 2012 року затверджено розроблений проект приватизації земель ДП «Хмельницьке», яким передбачена кількість працівників, що мають право на земельну частку, серед яких був ОСОБА_1 . Цим розпорядженням надано дозвіл, у тому числі, на розробку технічної документації щодо передання у власність земельних ділянок (паїв) із земель комунальної власності.

06 березня 2013 року землі ДП «Хмельницьке», що підлягали розпаюванню, рішенням Хмельницької РДА № 39-15/2013 віднесено до меж Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району.

Розпорядженням Хмельницької РДА від 22 березня 2012 року з урахуванням розпорядження про внесення змін від 04 вересня 2012 року припинено ДП «Хмельницьке» право постійного користування частиною земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні згідно з державним актом від 30 квітня 2009 року у зв`язку із добровільною відмовою.

Земельну ділянку віднесено до земель резерву (землі сільськогосподарського призначення) Лісовогринівецької сільської ради.

12 березня 2014 року на засіданні позачергової сесії Лісовогринівецької сільської ради розглядалася заява ОСОБА_1 від 24 січня 2014 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки площею 0,9000 га із земель ДП «Хмельницьке» для ведення особистого селянського господарства, розташованої у селі Лісові Гринівці. Більшістю голосів рішення не прийнято і вирішено віднести заяву на повторний розгляд пленарного засідання чергової сесії Лісовогринівецької сільської ради.

Вказане рішення органу місцевого самоврядування або бездіяльність щодо не розгляду його заяви ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не оскаржувалось, доказів повторного звернення щодо затвердження проекту землеустрою матеріали справи не містять.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції послався на те, що у квітні 2013 року позивач звертався до Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та передачі у власність земельної ділянки із земель ДП «Хмельницьке».

Проте апеляційний суд звернув увагу, що докази такого звернення у матеріалах справи відсутні.

Рішенням Лісовогринівецької сільської ради від 30 листопада 2015 року затверджено технічну документацію і передано у власність ОСОБА_3 , яка є пенсіонером закладу освіти, земельну ділянку кадастровий номер 6825083600:03:005:1680 площею 0,9000 га із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану у с. Лісові Гринівці.

Оспорюючи набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 посилався на порушення його права на одержання у власність земельної ділянки, проте рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі набуття права власності чи користування на земельну ділянку, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання незаконним і скасування рішення Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 30 листопада 2015 року, оскільки при його прийнятті порушень вимог закону, а також недобросовісної (неправомірної) поведінки у діях Лісовогринівецької сільської ради не встановлено.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду зокрема щодо питання застосування статті 25 ЗК України у взаємозв`язку із пунктом 16 розділу X «Перехідні положення» ЗК України та статтею 116 ЗК України під час розгляду судами справ про набуття особою у приватну власність земельної ділянки при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств.

Так, за встановлених у цій справі обставин та досліджених судами доказів, з урахуванням змісту заявлених в суді першої інстанції позовних вимог, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що суд допустив неправильне тлумачення наведених норм або застосував закон, який не підлягав застосуванню чи не застосував закон, який підлягав застосуванню.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 910/18531/19).

У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що апеляційним судом ухвалено рішення відповідно до встановлених у справі обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Тобто у даній справі досліджено докази та встановлені обставини, відповідно до яких суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем позовних вимог, оскільки встановив їх безпідставність і недоведеність.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування апеляційним судом висновків, наведених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №380/624/16 (провадження №14-301цс18) та від 29 вересня 2020 року у справі №688/2908/16 (провадження № 14-28цс20), оскільки під час вирішення даного спору суд послався на висновок у цих постановах, який має загальний характер та зводиться до того, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №380/624/16 (провадження №14-301цс18), підстав для відступу від якого Велика Палата Верховного Суду не встановила (постанова від 29 вересня 2020 року у справі №688/2908/16 (провадження № 14-28цс20)).

Доводи касаційної скарги про необхідність відступу від вказаного висновку, зокрема щодо правових наслідків рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, є необґрунтованими, з урахуванням обставин, установлених у справі, яка переглядається та висновків апеляційного суду щодо застосування норм права до спірних правовідносин.

Інші доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди заявника з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який на думку заявника свідчить про наявність підстав для визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_3 , а також похідних вимог, зокрема про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним.

Проте ці аргументи були перевірені апеляційним судом і з урахуванням встановлених обставин спростовані під час розгляду справи.

В силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко