ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 686/11234/19

провадження № 51-5657км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_4.,

суддів ОСОБА_5., ОСОБА_6.,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_7.,

прокурора ОСОБА_8.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 травня 2021 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 3 листопада 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019240010001197, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ст. 128 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 травня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ст. 128 КК, і призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 125 КК у виді двохсот годин громадських робіт; за ст. 128 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено виконання обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_1 на користь Хмельницької обласної лікарні 12 321,73 грн витрат на стаціонарне лікування потерпілого.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 300 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком 12 березня 2019 року приблизно о 00:30 ОСОБА_1 , перебуваючи в нічному закладі «Тарантіно» на вул. Проскурівській, 83/1 у м. Хмельницькому, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно завдав потерпілому ОСОБА_2 один удар ліктем лівої руки та один удар кулаком лівої руки в обличчя, чим спричинив останньому легких тілесних ушкоджень.

Крім того, цього ж дня у той самий час, ОСОБА_1 , перебуваючи у вказаному місці, після заподіяння умисних ударів потерпілому ОСОБА_2 , не передбачаючи можливості настання наслідків свого діяння у вигляді падіння потерпілого на тверде покриття підлоги і отримання ним тяжких тілесних ушкоджень, хоча повинен був і міг їх передбачити, унаслідок протиправної недбалості, допустив падіння ОСОБА_2 на підлогу, внаслідок чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, що небезпечні для життя в момент заподіяння.

Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 3 листопада 2021 року апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишив без задоволення.

У порядку ч. 2 ст. 404 КПК вирок місцевого суду змінив. Звільнив ОСОБА_1 від призначеного покарання за ч. 1 ст. 125 КК на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК у зв`язку з закінченням строків давності.

Призначив ОСОБА_1 за ст. 128 КК покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнив від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та поклав на нього відповідні обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Виключив з вироку посилання на застосування ч. 1 ст. 70 КК, про призначення покарання за сукупністю злочинів.

У решті вирок суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений просить змінити судові рішення, звільнити його від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а справу в цій частині закрити. За ст. 128 КК пом`якшити йому міру покарання. Судові рішення в частині стягнення з нього на відшкодування моральної шкоди в розмірі 300 000 грн просить скасувати і призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог вказує, що на момент винесення вироку місцевим судом 12 травня 2021 року минув передбачений п. 1 ч. 1 ст. 49 КК дворічний строк притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК, однак суд зазначені обставини йому не роз`яснив. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції місцевий суд звільнив його від призначеного покарання за ч. 1 ст. 125 КК на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК, при цьому не роз`яснив засудженому його право на звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності. Вважає, що суди неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність та не дотрималися норм процесуального закону.

Зазначає про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК, та особі винного через суворість. Стверджує, що суди, призначаючи покарання у виді обмеження волі та звільняючи його від відбування такого покарання, не взяли до уваги докази, які могли істотно вплинути на прийняття рішення в частині визначення міри покарання, а саме не врахували поведінку потерпілого, який перебував у стані алкогольного сп`яніння та був ініціатором конфлікту.

Крім того, не погоджується з судовими рішеннями в частині стягнення з нього моральної шкоди в сумі 300 000 грн та витрат на лікування потерпілого в сумі 12 321,73 грн. Вважає, що потерпілим не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що останній втратив слух на одне ухо та став інвалідом 3 групи самевід дій, які були спричинені засудженим. Вважає, що стягнення моральної шкоди в такому розмірі не відповідає засадам розумності, справедливості та законності.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримала касаційну скаргу засудженого частково, а саме в частині обґрунтованості доводів щодо звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК. В іншій частині судові рішення мають бути залишені без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ст. 128 КК, у касаційній скарзі не оспорюється.

Що стосується призначеного засудженому покарання, то колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до вимог ст. 50 КК метою покарання є виправлення засуджених,

а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Статтею 65 КК визначено, що суд призначає покарання у межах, установлених

у санкціях частин статей Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за вчинені кримінальні правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК, із врахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, даних про особу винного, та усіх обставин справи. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Так, при призначенні ОСОБА_1 покарання місцевий суд, з висновками якого обґрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції, зокрема, врахував: тяжкість вчинених протиправних дій; дані про особу винного, який є особою молодого віку, раніше не судимий, за місцем проживання характеризується посередньо; пом`якшуючі покарання обставини - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та часткове відшкодування шкоди на лікування потерпілого.

Посилання в касаційній скарзі засудженого на неврахування судом при призначенні покарання поведінки потерпілого, який перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, перший розпочав конфлікт, є неприйнятними. Дані обставини жодним чином не знижують ступінь тяжкості вчиненого. Адже внаслідок дій ОСОБА_1 , які хоча й були необережними, потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Отже, наведені обставини в їх сукупності, на думку колегії суддів, давали підстави судовим інстанціям дійти висновку про можливість призначення ОСОБА_1 за ст. 128 КК більш м`якого виду покарання, ніж позбавлення волі, тобто у виді обмеження волі із застосуванням положень ст. 75 КК та виправлення останнього без реального відбування покарання.

Таким чином, призначене ОСОБА_1 покарання не суперечить положенням ч. 2 ст. 65 КК та відповідає його меті, визначеній ст. 50 КК, а викладені в касаційній скарзі доводи засудженого із цього приводу висновків судових інстанцій не спростовують.

Таким чином, підстав для пом`якшення призначеного покарання колегія суддів не вбачає.

Посилання засудженого на безпідставність задоволення цивільного позову потерпілого ОСОБА_2 та стягнення з нього моральної шкоди в розмірі 300 000 грн, є необґрунтованими.

Згідно ст. 23 ЦК, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у її душевних стражданнях через протиправну поведінку щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених ч. 2 цієї статті.

При цьому розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має навести в рішенні відповідні мотиви.

Таким чином, законодавець визначив загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яку слід стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого, суд першої інстанції врахував характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, зокрема те, що він є особою молодого віку, до вищевказаних подій вів активний спосіб життя, проходив військову службу в зоні АТО, має неповнолітню дитину, а після вчинення щодо нього злочину втратив слух на одне вухо, став інвалідом 3 групи, продовжує лікуватися.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури, повністю погодився із висновками щодо обґрунтованості підстав для задоволення цивільного позову та розміру позовних вимог, і додатково врахував те, що внаслідок отриманих тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_2 кардинально змінилося його життя, а саме він не може вести активний спосіб життя, йому протипоказана важка праця, не може допомагати по господарству дружині, займатись спортом, активно відпочивати, працювати (закриті професії в майбутньому, які бажав обрати), займатись вихованням дитини. Також те, що потерпілий втратив роботу та по теперішній час не працює, існує за рахунок батьків, а йому показане тривале лікування. Вказані обставини, спричиняють потерпілому глибокі психологічні (моральні) страждання.

Згідно аудіограмми (т. 1, а. п. 160), яка міститься у матеріалах провадження, у потерпілого ОСОБА_2 лівобічна хронічна сенсоневральна глухота.

Доводи засудженого про те, що потерпілий не міг втратити слух на ліве ухо саме від його дій, оскільки він завдав йому удар в праву частину обличчя, є необґрунтованими. Оскільки згідно висновку судово-медичної експертизи № 174 від 14 березня 2019 року у потерпілого були виявлені тілесні ушкодження у вигляді: перелому потиличної кістки зліва з переходом на основу зліва, забою головного мозку, крововиливу під тверду мозкову оболонку правої лобно-тім`яної та лівої тім`яної ділянок головного мозку, субарахноїдального крововиливу лобної частки праворуч, крововиливу над твердою оболонкою лобно-потиличної ділянки головного мозку, назальної ліквореї, саден шкіри в потиличній ділянці голови зліва, які могли утворитись при падінні потерпілого з висоти власного зросту та ударі потиличною ділянкою голови при наданні тілу прискорення внаслідок ударів в ділянку носа та рота і за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя в момент заподіяння

Вказаний висновок сторона захисту в ході досудового і судового слідства в суді першої інстанції не оспорювала, не зверталася з клопотаннями про надання тимчасового доступу до медичної документації потерпілого і призначення експертиз з цього приводу.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що визначений розмір моральної шкоди в розмірі 300 000 грн відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості.

Також є неприйнятними твердження засудженого про безпідставність стягнення з нього витрат на стаціонарне лікування потерпілого в сумі 12 321,73 грн, оскільки в матеріалах провадження є розписка згідно якої дружина потерпілого отримала матеріальну допомогу в сумі 500 євро на лікування потерпілого.

Так, відповідно до ст. 1206 ЦК особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося.

Згідно з «Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1999 року № 545 сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається

закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день. Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого (форма 003/у) або інших документів, які підтверджують дату госпіталізації та виписки хворого із

стаціонара лікувального закладу. Визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за

законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями

обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно

небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони

здоров`я або прокурора.

З матеріалів провадження вбачається, що прокурор в інтересах Хмельницької обласної лікарні звернувся з цивільним позовом про стягнення з ОСОБА_1 12 321,73 грн на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що лікарня понесла витрати внаслідок перебування потерпілого саме на стаціонарному лікуванні.

А з наявної у справі розписки убачається, що кошти у сумі 500 євро були передані дружині потерпілого для особистого лікування останнього, який зазнав матеріальних витрат внаслідок спричинених йому тілесних ушкоджень.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судових рішень у цій частині та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи засудженого, викладені в апеляційній скарзі в частині призначеного за ст. 128 КК покарання та вирішення місцевим судом цивільного позову потерпілого та надав на них вичерпні, вмотивовані відповіді.

Доводи в касаційній скарзі щодо порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК є необґрунтованими.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Наведена норма надає апеляційному суду право, а не наділяє обов`язком повторного дослідження обставин справи. При цьому таке клопотання повинно бути належно мотивованим.

Як свідчить журнал і технічний запис судового засідання суду апеляційної інстанції, клопотання сторони захисту про дослідження відеозапису з камер відеоспостережень від 12 березня 2019 року й витребування з установ медичної документації стосовно потерпілого та її дослідженні судом розглянуто й у його задоволенні відмовлено в зв`язку з його необґрунтованістю. Отже, порушень вимог ч. 3 ст. 404 КПК з боку апеляційного суду не вбачається.

Що стосується доводів засудженого про те, що не було повернуто ОСОБА_3 (його бабуся) заставу в розмірі 38 420 грн, то вони не є слушними.

Відповідно до ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 грудня 2021 року застава в розмірі 38 420 грн повернута ОСОБА_3 (т. 2, а. п. 61).

Разом з тим, заслуговують на увагу доводи касаційної скарги засудженого про те, що апеляційний суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність в частині звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК від призначеного покарання.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги засудженого про необхідність його звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК у зв`язку із закінченням строків давності, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК, 12 березня 2019 року.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК, відповідно до ст. 12 КК у редакції Закону від 22 листопада 2018 року № 2617-VIІІ, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, віднесено до кримінального проступку.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

На час розгляду кримінального провадження місцевим судом та ухвалення вироку 19 травня 2021 року зазначені строки давності притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, а саме два роки, минули. Вказані обставини залишилися поза увагою місцевого суду.

Під час розгляду апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції встановивши, що строки давності притягнення особи до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, спливли, у порушення вимог ст. 285 КПК не роз`яснив ОСОБА_1 порядок про закінчення строків давності притягнення його до кримінальної відповідальності та передчасно у порядку ч. 2 ст. 404 КПК звільнив останнього від призначеного покарання.

Отже, приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, що потягло неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, не застосувавши закон, який підлягав застосуванню.

Вищенаведене узгоджується з правовим висновком Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, який міститься у постанові від 6 грудня 2021 року (справа № 521/8873/18) про те, що за змістом п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, частинами 1, 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК суди першої та апеляційної інстанцій мають обов`язок відповідно роз`яснити особі, яка притягується до кримінальної відповідальності те, що на момент судового розгляду чи апеляційного перегляду закінчились строки давності притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності, що є правовою підставою, передбаченою ст. 49 КК, для звільнення особи від кримінальної відповідальності у порядку, передбаченому КПК, і таке звільнення є підставою для закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави та наслідки такого заперечення.

Враховуючи специфіку касаційного перегляду, наявність передбачених ст. 440 КПК повноважень у касаційного суду на закриття кримінального провадження при встановленні обставин, передбачених ст. 284 КПК, висловлену ОСОБА_1 у касаційній скарзі згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження в цій частині, суд касаційної інстанції у даному конкретному кримінальному провадженні має процесуальну можливість ухвалити остаточне рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу засудженого задовольнити частково, вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати в частині засудження за ч. 1 ст. 125 ККй звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК, а кримінальне провадження щодо нього відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 284, ст. 440 КК у цій частині закрити в зв`язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 травня 2021 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 3 листопада 2021 року щодо ОСОБА_1 скасувати в частині засудження за ч. 1 ст. 125 КК, звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження в цій частині закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6