Постанова

Іменем України

18 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 686/11884/18

провадження № 61-15573св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Виконавчий комітет Хмельницької міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 лютого 2019 року у складі судді Салоїд Н. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 липня 2019 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Купельського А. В., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Виконавчого комітету Хмельницької міської ради (далі - ВК ХМР), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення ВК ХМР, визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на землю та договору купівлі-продажу земельної ділянки, посилаючись на те, що на підставі договору дарування від 23 серпня 1995 року, укладеного між ним та його батьком ОСОБА_4 , він є власником домоволодіння АДРЕСА_1 . Станом на день укладання вказаного договору в користуванні його батька перебувала земельна ділянка площею 0,12 га, що складалася із земельної ділянки площею 0,05 га, наданої для будівництва житлового будинку, а також земельної ділянки площею 0,07 га, яка на підставі рішення засідання уповноважених колгоспників колгоспу «Комунар» від 21 листопада 1984 року № 4 була надана під город із земельної ділянки по АДРЕСА_2 та перебувала у користуванні його матері ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті він є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину. У 2001 році він звернувся до Проектно-розвідувального бюро міста Хмельницького з метою підготовки документів для приватизації земельних ділянок, що перебували в його користуванні, однак у зв`язку з тривалим перебуванням за межами України вказані документи не були ним передані до Хмельницької міської ради для прийняття рішення про приватизацію земельних ділянок. Тому лише рішенням Хмельницької міської ради від 16 березня 2016 року № 52 йому було передано у власність земельну ділянку площею 0,644 га по АДРЕСА_1 . Він мав намір набути у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,07 га по АДРЕСА_1 . Рішенням Хмельницької міської ради від 31 січня 2018 року № 36 йому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки, на підставі якого було здійснено розробку такого проекту. З метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру про земельну ділянку вказаний проект було подано до кадастрового реєстратора відділу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькому районі. Однак рішенням кадастрового реєстратора від 10 квітня 2018 року № РВ-6800353392018 йому було відмовлено у внесенні інформації про земельну ділянку у зв`язку з перетином меж цієї з ділянки із земельною ділянкою з кадастровим номером 6810100000:28:002:0820, яка передана у власність ОСОБА_2 на підставі рішення ВК ХМР від 08 січня 1998 року № 2086. На підставі цього ж рішення ОСОБА_2 було видано державний акт на право приватної власності на землю. Вважає, що земельна ділянка площею 0,0534 га була неправомірно передана у власність ОСОБА_2 , оскільки вона перебувала в користуванні його батька, а в подальшому - в його користуванні. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 липня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , право власності на вказану земельну ділянку перейшло до ОСОБА_3 . Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: визнати незаконним та скасувати рішення ВК ХМР від 08 січня 1998 року № 2086 в частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,22 га по АДРЕСА_2 ; визнати недійсним та скасувати виданий на ім`я ОСОБА_2 державний акт на право приватної власності на землю; визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1182 га, кадастровий номер 6810100000:28:002:0820, укладений 25 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Першої Хмельницької державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 3-1800.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив того, що оспорюваним рішенням ВК ХМР від 08 січня 1998 року № 2086 в частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,22 га по АДРЕСА_2 та державним актом на право приватної власності на землю, виданим на її ім`я, не порушені законні права та інтереси позивача, оскільки ні він, ні його батько не користувалися спірною земельною ділянкою та не обробляли її.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 23 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 лютого 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Позивачем не доведено, а судами не встановлено підстав для визнання недійсними рішення ВК ХМР від 08 січня 1998 року № 2086 в частині надання ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,22 га по АДРЕСА_2 , державного акта на право приватної власності, виданого на її ім`я, та договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1182 га, укладеного 25 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 лютого 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 липня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами неправомірно та необґрунтовано відхилені докази, які підтверджують законність підстав виникнення у його батька ОСОБА_4 права на земельну ділянку площею 0,07 га, виділену з присадибної ділянки його матері ОСОБА_5 , що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки протоколу засідання зборів уповноважених колгоспників колгоспу «Комунар» від 21 листопада 1984 року № 4, не взяв до уваги свідчення ОСОБА_6 , дочки померлої ОСОБА_5 , яка була допитана місцевим судом як свідок, щодо наявності згоди матері на передачу земельної ділянки ОСОБА_4 , яка була викладена письмово та подана до зборів уповноважених колгоспників колгоспу «Комунар», безпідставно відхилив сторінки земельно-шнурової книги, визнавши їх неналежними та недопустимими доказами. При прийнятті рішення апеляційний суд проігнорував аргументи та доводи, вказані в апеляційній скарзі, пославшись лише на Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, зокрема чинний Земельний кодекс України (далі - ЗК України), який встановлює підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність або надання їх у користування. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. При цьому чинний ЗК України не передбачає набуття права на землю шляхом оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. Законодавством передбачено вичерпний перелік підстав для припинення права користування земельною ділянкою, проте жодних рішень щодо припинення права користування його батька спірною земельною ділянкою площею 0,07 га не було прийнято. За таких умов спірна земельна ділянка, яка належала на праві користуванні його батькові, не могла бути передана у власність іншій особі.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

12 вересня 2019 року справа № 686/11884/18 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судами встановлено, що на підставі договору дарування від 23 серпня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Першої хмельницької державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_1 прийняв у дар житловий будинок АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Рішенням п`ятої сесії Хмельницької міської ради від 16 березня 2016 року № 52 ОСОБА_1 затверджено проектну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі та надано у власність земельну ділянку площею 644 кв. м по АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням дванадцятої сесії Хмельницької міської ради від 31 січня 2018 року № 36 позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства, площею 0,534 га по АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення було здійснено розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, однак рішенням кадастрового реєстратора відділу земельних ресурсів у Хмельницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 10 квітня 2018 року № РВ 6800353392018 ОСОБА_1 було відмовлено у внесенні інформації про земельну ділянку площею 0,534 га у зв`язку з перетином меж цієї ділянки із земельною ділянкою з кадастровим номером 6810100000:28:002:0820, яка належала на праві власності ОСОБА_2 .

Судами також встановлено, що рішенням виконкому Хмельницької міської ради народних депутатів від 08 січня 1998 року № 2086 у приватну власність ОСОБА_2 передано земельну ділянку площею 0,22 га, з яких: 0,10 га - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; 0,12 га - для ведення особистого підсобного господарства на АДРЕСА_2 .

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право приватної власності на землю, який було зареєстровано в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю 06 червня 1998 року за № 16924.

25 липня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1182 га (кадастровий номер 6810100000:28:002:0820), призначену для ведення особистого селянського господарства, що розташована на АДРЕСА_2 .

Правові підстави набуття права власності на земельну ділянку до 01 січня 2002 року визначалися Земельним кодексом України від 18 грудня 1990 року № 561-ХІІ (далі - ЗК України 1990 року), які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, що виникли в січні-червні 1998 року.

Правові підстави набуття права власності на земельну ділянку після 01 січня 2002 року визначені положеннями ЗК України.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 6 ЗК України 1990 року в редакції, чинній на час набуття відповідачем ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема для ведення особистого підсобного господарства та для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка). Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян, зокрема, для ведення особистого підсобного господарства та для будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного статтею 67 цього Кодексу.

Статтями 17 18 ЗК України 1990 року визначався певний порядок та підстави надання громадянам у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності за рішенням органів державної влади в межах їх повноважень.

Так згідно з частинами першою, другою статті 17 ЗК України 1990 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї.

Статтею 22 ЗК України 1990 року передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК України 1990 року).

Таким чином, у ЗК України 1990 року законодавець визначив, що право власності на земельну ділянку виникає лише після обов`язкового настання двох умов: 1) встановлення землевпорядною організацією меж земельної ділянки в натурі; 2) одержання документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку.

У статті 152 ЗК України передбачені способи захисту прав на земельні ділянки. Зокрема, за змістом частин другої, третьої цієї статті власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини першої статті 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий, зокрема органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною першою статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, в судовому порядку недійсним може бути визнано акт (рішення) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб, якщо він не відповідає вимогам законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав акт (рішення), але при цьому обов`язковою умовою для визнання акта недійсним є порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено понятті «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 Цивільно-процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», а саме зазначено, що цей термін треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду з позовом за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Однією з умов розгляду спору, що виник на підставі звернення до суду особи, яка вважає порушеними, невизнаними або оспореними свої права, є доведеність порушення її прав та охоронюваних законом інтересів.

Завдання цивільного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи, що звернулася до суду з позовом. Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Згідно зі статтями 76 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Виходячи з наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог з тих підстав, що ОСОБА_1 не доведена наявність права, щодо захисту якого заявлено позов, оскільки, як правильно встановлено судами, спірна земельна ділянка на час її передачі у власність відповідача ОСОБА_2 не перебувала на праві користування або у власності у позивача, тобто прийняттям оспорюваного рішення виконкому Хмельницької міської ради народних депутатів від 08 січня 1998 року № 2086 та видачею на його підставі державного акта на ім`я зазначеного відповідача права та охоронювані законом інтереси позивача не були порушені.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи заявника про те, що судами неправомірно та необґрунтовано відхилені докази, які підтверджують законність підстав виникнення в його батька ОСОБА_4 права на спірну земельну ділянку, не заслуговують на увагу, оскільки, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди дали належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам, зокрема й тим, на які посилався позивач як на підставу заявлених вимог, при цьому повноваження щодо їх переоцінки у суду касаційної інстанції, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, відсутні, так як встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції проігнорував аргументи та доводи, вказані в апеляційній скарзі, пославшись лише на Конвенцію, не заслуговують на увагу, оскільки вказані доводи не впливають на правильність та законність оскаржуваного судового рішення з огляду на те, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, проте вказана вимога не може сприйматися як надання детальної відповіді на кожен аргумент, а тому залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд дав належну оцінку доводам заявника та цілком правильно, враховуючи встановлені обставини справи, послався на положення Конвенції.

Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки у своїй сукупності зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Посилання заявника на те, що спірна земельна ділянка належала на праві користування його батькові, а тому не могла бути передана у власність іншій особі, не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, тобто порушення прав позивача на спірну земельну ділянку судами не встановлено, що виключає необхідність детальної перевірки правових підстав набуття відповідачем права власності на вказану земельну ділянку.

Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 лютого 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 23 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко