Постанова

Іменем України

12 травня 2023 року

м. Київ

справа № 686/12480/22

провадження № 61-12518св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 листопада 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Костенка А. М., Корніюк А. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину та припинення стягнення аліментів.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 29 липня 2005 року між ним та відповідачем зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 18 січня 2016 року у справі № 425/4548/15-ц. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 .

Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 29 червня 2016 року у справі № 425/1771/16-ц з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання спільного сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказував на те, що з 23 лютого 2022 року син ОСОБА_3 проживає разом із ним, перебуває на його повному матеріальному утриманні, у той час як відповідач допомоги в утриманні сина не надає, а тому вважав, що наявні підстави для припинення стягнення з нього аліментів.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просивстягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини доходів відповідача, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, а також припинити стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , які стягуються на підставі рішення Рубіжанського міського суду Луганської області у провадженні № 2/425/467/16.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 серпня 2022 року, ухваленим у складі судді Карплюка О. І., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав судового рішення, на підставі якого з нього стягнуто аліменти на користь відповідача, а також доказів щодо ухилення ОСОБА_2 від утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 .

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 08 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Припинено з 21 червня 2022 року стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від всіх видів доходу, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, які стягуються на підставі рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 29 червня 2016 року у справі № 425/1771/16-ц (провадження № 2/425/467/16).

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від всіх видів доходу, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 21 червня 2022 року і до повноліття дитини.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 992,40 грн судових витрат зі сплати судового збору в суді першої інстанції.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 488,60 грн судових витрат зі сплати судового збору в суді апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що настали певні обставини, які зумовлюють припинення обов`язку батька сплачувати аліменти на утримання сина та породжують такий обов`язок у матері дитини, оскільки дитина фактично проживає з батьком, який зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання цієї ж дитини на користь матері, з якою дитина на час ухвалення рішення про стягнення аліментів проживала. Настання цих обставин впливає на припинення позивачем сплати періодичних платежів (аліментів) на утримання сина та, відповідно, надають йому право вимагати звільнення від цього обов`язку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У грудні 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково застосував положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» до сторін спору, які мають спеціальний статус - внутрішньо переміщених осіб, в частині визначення правого режиму їх місця проживання.

Вказувала на те, що в силу умов та обставин воєнного стану, введеного на території України, ситуативне проживання сина разом із позивачем не можна вважати вільним вибором місця проживання у розумінні Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», згідно з яким вільний вибір місця проживання обмежується на територіях, щодо яких введено воєнний стан.

Зазначала, що адреса проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не є за своєю правовою природою його постійним місцем проживання, оскільки носить тимчасовий характер. Тимчасове проживання внутрішньо переміщеної особи на іншій, відмінній від місця її постійного проживання території у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру не можна вважати вільним вибором місця проживання неповнолітнім сином у розумінні положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів перебування сина на повному утриманні позивача, водночас, вона надала суду докази перерахунку грошових коштів сину.

Підставами касаційного оскарження постанови Хмельницького апеляційного суду від 08 листопада 2022 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, а саме: абзацу 5 частини першої статті 3, статті 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» до правового режиму «місця проживання» осіб, які мають статус внутрішньо переміщеної особи відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2023 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 08 листопада 2022 року залишено без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 29 червня 2016 року у справі № 425/1771/16-ц, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частки від всіх видів доходу, але не менш ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31 травня 2016 року і до повноліття сина.

Згідно з листом Другого відділу державної виконавчої служби у м. Хмельницькому від 20 квітня 2022 року № 20.20-27/16233, за результатами проведеної перевірки у АСВП виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2/45/467/16, виданого Рубіжанським міським судом Луганської області щодо стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 перебуває на виконанні у Рубіжанському міському відділі державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

ОСОБА_1 та його син ОСОБА_3 є особами, взятими з 28 березня 2022 року та з 30 березня 2022 року на облік внутрішньо-переміщених осіб по м. Хмельницькому, як такі, що мали постійне місце проживання у м. Рубіжне, які фактично проживають в одному житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 .

З 06 квітня 2022 року ОСОБА_3 навчається у 8-А класі спеціалізованої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 7 міста Хмельницького.

Відповідно до акта, затвердженого т.в.о. директора ТОВ «КК «ДомКом Хмельницький» Стаднік В. О. від 19 травня 2022 року, батько ОСОБА_1 та дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 07 березня 2022 року постійно проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.

У справі, яка переглядається, установлено, що 29 червня 2016 року Рубіжанським міським судом Луганської області ухвалено рішення у справі № 425/1771/16-ц, яке набрало законної сили, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частки від всіх видів доходу, але не менш ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 31 травня 2016 року і до повноліття сина.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно із частиною четвертою статті 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

У справі, яка переглядається, установлено, що неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав разом із матір`ю, а з березня 2022 року проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з батьком та перебуває на його утриманні.

За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Отже, стягнення з позивача аліментів на утримання дитини, за умови, що ця дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні, суперечить положенням статті 181 СК України, за якою аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції вирішив цей спір на підставі належним чином досліджених доказів і встановлених обставин справи та, урахувавши інтереси дитини, для благополуччя та повноцінного розвитку якої необхідним є забезпечення її коштами одним із батьків у незалежності від наявності між ними спору щодо особи-платника аліментів, дійшов правильного висновку про стягнення з матері на користь батька аліментів на утримання сина.

Апеляційним судом також враховано, що син самостійно обрав місце проживання з батьком і на час розгляду справи в суді не виявив бажання змінити своє місце проживання.

Верховний Суд наголошує на тому, що відповідно до положень статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй «Про права дитини», яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник