ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 686/15951/13-ц

провадження № 61-14654 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Першого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

заінтересована особа - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ксьондзик Юрій Юрійович, на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2024 року у складі судді Заворотної О. Л. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Костенка А. М., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст скарги та її обґрунтування

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернуласядо суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Перший відділ ДВС у м. Хмельницькому), стягувач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»).

Скарга обґрунтована тим, що у Першому відділі ДВС у м. Хмельницькому перебувало виконавче провадження № 44655957 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 686/15951/13-ц, виданого Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області 10 жовтня 2013 року, про стягнення з неї на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») кредитної заборгованості в сумі 19 568, 10 дол. США, пені та штрафів в сумі 19 319, 90 грн, судового збору в сумі 931, 81 грн.

07 серпня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про накладення арешту на усе належне їй рухоме та нерухоме майно.

Вказувала, що 14 вересня 2016 року виконавче провадження № 44655957 завершено, а виконавчий лист повернуто стягувачу, однак арешт, накладений на майно боржника, не знято.

Окрім того зазначала, що ухвалою суду від 30 листопада 2022 року у справі № 686/15951/13 у задоволенні заяви АТ КБ «ПриватБанк» про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення його до виконання відмовлено.

16 лютого 2024 року вона отримала відповідь Першого відділу ДВС у м. Хмельницькому, якою відмовлено у знятті арешту з належного їй нерухомого майна через відсутність у державного виконавця підстав для зняття арешту.

Вважає бездіяльність державного виконавця щодо не зняття арешту незаконною, оскільки виконавче провадження припинено майже 8 років тому; строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання сплив та судом відмовлено у його поновленні, а отже стягувач позбавлений права повторно пред`явити виконавчий документ до примусового виконання, що свідчить про відсутність правових підстав для продовження дії арешту майна боржника.

Наявність арешту майна є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати бездіяльність державного виконавця щодо не зняття арешту з належного їй майна незаконною, зобов`язати посадових осіб Першого відділу ДВС у м. Хмельницькому зняти арешт з усього рухомого та нерухомого майна, який накладено постановою державного виконавця від 07 серпня 2014 року у виконавчому провадженні № 41600613.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2024 року, залишеною без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року, в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що оскільки виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV (який діяв на момент повернення стягувачу виконавчого листа), виконавче провадження не є закінченим, а тому немає підстав для застосування правових наслідків, передбачених частиною другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, у вигляді зняття арешту.

Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що судове рішення у даній справі не виконане, заборгованість не погашена, доказів пропущення стягувачем строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання матеріали справи не містять. Заявниця не позбавлена можливості добровільно виконати рішення суду про стягнення з неї заборгованості, що є її обов`язком згідно з пунктом 9 статті 129 Конституції України та статті 18 ЦПК України, після чого арешт буде знято.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2024 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - адвокат Ксьондзик Ю. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення скарги.

Заявник вважає, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, саме застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, у постановах Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15, від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 липня 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц, від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09, від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц, від 14 серпня 2023 року у справі № 927/322/14, від 28 серпня 2024 року у справі № 947/36027/21.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 686/15951/13-ц, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У грудні 2024 року матеріали цивільної справи № 686/15951/13-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Ксьондзика Ю. Ю. мотивована тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили всіх обставин справи, не врахували, що збереження арешту на майно, за відсутності відкритого виконавчого провадження, в якому ОСОБА_1 є боржником, та можливості продовження виконання судового рішення через сплив строків для повторного пред`явлення виконавчого листа до примусового виконання, за наявності ухвали суду про відмову АТ КБ «ПриватБанк» у видачі дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення його до виконання, є невиправданим втручанням у право скаржника на мирне володіння майном.

Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначало, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні.

Вказує, що зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу, тому у державного виконавця були відсутні підстави для зняття арешту з належного ОСОБА_1 майна. Просило залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2013 року у справі № 686/15951/13-ц стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитну заборгованість в розмірі 19 568,10 дол. США; пеню та штрафи в розмірі 19 319, 90 грн; судовий збір в розмірі 931, 81 грн з кожного.

На виконання вказаного рішення суду Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області видано виконавчий лист від 26 листопада 2013 року, який пред`явлено до виконання у Перший відділ ДВС у м. Хмельницькому.

Постановою державного виконавця від 07 серпня 2014 року № 41600613 накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 .

Постановою державного виконавця від 20 червня 2016 року, ВП № 41600613, виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

09 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про зняття арешту з належного їй рухомого та нерухомого майна.

Листом Першого відділу ДВС у м. Хмельницькому від 16 лютого 2024 року № 24490/25.21-47 повідомлено, що у державного виконавця відсутні підстави для зняття арешту з належного ОСОБА_1 майна.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до положень абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Ксьондзика Ю. Ю. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі 26 листопада 2013 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області виконавчого листа та пред`явлення його до виконання були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

Відповідно до статті 1 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Аналогічне визначення закріплене у статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), чинного на час розгляду скарги судами.

Згідно з частинами першою, другою статті 11 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

У частинах першій-третій статті 57 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) зазначено, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній як на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, так і на час винесення постанови про повернення виконавчого документа), державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про повернення виконавчого документа) виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 Закону № 606-XIV).

Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред`явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом (частина друга статті 24 Закону № 606-XIV).

Статтею 49 Закону № 606-XIV (у редакції, чинній на час винесення постанови про повернення виконавчого документа) передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії (або ліквідатору) у разі ліквідації боржника - юридичної особи; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Згідно з частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Отже, з огляду на наведені норми Закону № 606-XIV, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21, від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20, від 04 листопада 2022 року у справі № 686/6010/14-ц.

Чинний Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII також передбачає право стягувача, у разі повернення йому виконавчого документу, повторно пред`явити виконавчий документ до виконання (частина п`ята статті 37 Закону № 1404-VIII).

Враховуючи положення пункту 9 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, повернення виконавчого документа стягувачу у разі відсутності у боржника майна чи коштів, на які можливо звернути стягнення, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що виконавчий лист щодо стягнення з ОСОБА_1 повернуто стягувачу 20 червня 2016 року на пункту 9 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, тобто, виконавче провадження не є закінченим, в той час як зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження.

Так, відповідно до частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно врахував, що у державного виконавця не було передбачених законом підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про зняття арешту, оскільки частина четверта статті 59 Закону № 1404-VIII передбачає вичерпний перелік підстав для зняття арешту у виконавчому провадженні і повернення виконавчого документа стягувачу без виконання, яке було вчинено згідно з положеннями Закону № 606-XIV, також не є такою підставою.

Суди правильно вказали про те, що судове рішення про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 кредитної заборгованості не виконано, заборгованість не погашена, доказів пропущення стягувачем строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання матеріали справи не містять.

Відтак, встановивши обставини справи, які мають значення для її вирішення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 .

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15; від 06 березня 2019 року у справі № 263/1468/17; від 01 серпня 2019 року у справі № 754/15469/16-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 127/2-1421/09, від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, від 15 лютого 2023 року у справі № 202/1183/22; від04 листопада 2024 року у справі № 521/1527/23.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18, у постановах Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15, від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 липня 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц, від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09, від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц, від 14 серпня 2023 року у справі № 927/322/14, від 28 серпня 2024 року у справі № 947/36027/21, є помилковими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи касаційної скарги про те, що накладеним арештом порушується право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, оскільки ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 листопада 2022 року відмовлено стягувачу у поновленні строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання, - не можуть бути підставою для скасування оскаржених судових рішень, адже вказаною ухвалою АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено у поновленні строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання та видачі його дубліката щодо стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_2 , а не заявника ОСОБА_1 , на що також звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Водночас ОСОБА_1 не позбавлена можливості добровільно виконати рішення суду про стягнення з неї заборгованості, що є її обов`язком згідно з пунктом 9 статті 129 Конституції України та статті 18 ЦПК України, після чого можливе зняття відповідного арешту.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Статтею 410 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ксьондзик Юрій Юрійович, залишити без задоволення.

Ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович