Постанова

Іменем України

06 квітня 2020 року

місто Київ

справа № 686/16280/16-ц

провадження № 61-3841св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 лютого 2017 року у складі судді Колієва С. А. та рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 07 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Спірідонової Т. В., Купельського А. В., Янчук Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У серпні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом, просили встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 між співвласниками, виділивши їм у користування житлову кімнату, площею 12, 2 кв. м.

Позивачі обґрунтовували заявлені вимоги тим, що співвласниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 (4/21 частин), ОСОБА_3 (4/21 частин), ОСОБА_4 (2/7 частин), ОСОБА_1 (4/21 частин), ОСОБА_5 (1/7 частина). На час звернення до суду із позовом відсутня згода співвласників щодо порядку спільного користування ними зазначеною квартирою. Житлова площа спірної квартири становить 36, 0 кв. м, а тому позивачі мають право на користування житловою площею квартири у розмірі 12, 00 кв. м. Житлова кімната площею 12, 2 кв. м має максимально наближений до розміру ідеальної частки позивачів.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідачі поданий позов не визнали, вважали його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 лютого 2017 року позов задоволено. Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділено у користування ОСОБА_1 , ОСОБА_5 житлову кімнату, площею 12, 2 кв. м; ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - житлову кімнату, площею 13, 8 кв. м, а ОСОБА_6 - житлову кімнату, площею 10, 0 кв. м. Кухню, площею 5, 4 кв. м, ванну кімнату, площею 1, 9 кв. м, туалет, площею 1, 0 кв. м, коридори, площами 6, 9 та 2, 9 кв. м, вбудовану шафу, площею 0, 4 кв. м, комору, площею 1, 4 кв. м, та балкон, площею 0, 7 кв. м, залишено у спільному користуванні.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що саме такий порядок користування квартирою найбільше враховує баланс інтересів кожного зі співвласників, максимально наближено відповідає розмірам належних їм часток у праві спільної часткової власності у спірній квартирі.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 21 листопада 2017 року залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_6 ОСОБА_3 .

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 07 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції у частині встановлення порядку користування квартирою змінено. Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділено у користування ОСОБА_1 , ОСОБА_5 житлову кімнату, площею 12, 2 кв. м; ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишено у користуванні житлову кімнату, площею 13, 8 кв. м, з балконом, площею 0, 7 кв. м, та житлову кімнату, площею 10, 0 кв. м. Кухню, площею 5, 4 кв. м, ванну кімнату, площею 1, 9 кв. м, туалет, площею 1, 0 кв. м, коридори, площами 6, 9 кв. м та 2, 9 кв. м, вбудовану шафу, площею 0, 4 кв. м, комору, площею 1, 4 кв. м, залишено у спільному користуванні. В іншій частині рішення залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що рішення суду першої інстанції в частині встановлення порядку користування квартирою підлягає зміні, оскільки суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та, залишивши балкон, площею 0, 7 кв. м, у спільному користуванні сторін, не врахував інтересів співвласників квартири, які будуть користуватися кімнатою, у якій знаходиться вихід на балкон. Пропорційно до належних часток у праві спільної часткової власності ОСОБА_7 має право на 6, 85 кв. м; ОСОБА_5 - на 5, 15 кв. м; ОСОБА_3 - на 13, 71 кв. м і ОСОБА_4 - на 10, 3 кв. м. Отже, позивачі ОСОБА_7 та ОСОБА_5 спільно мають право на користування 12, 00 кв. м житлової площі квартири.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у січні 2018 року, ОСОБА_3 просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник зазначає, що суд першої інстанції всупереч вимогам процесуального закону не роз`яснив сторонам право подавати клопотання про призначення експертизи, а суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивача про проведення судової будівельно-технічної експертизи. Встановлення порядку користування, визначене оскаржуваними рішеннями, порушує права заявника.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у січні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_4 у рівних частках кожному, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим Відкритим акціонерним товариством «Катіон» 23 червня 1999 року.

18 грудня 2002 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_3 , яка діяла від імені неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , укладено договір дарування, згідно з яким ОСОБА_10 належну йому на праві власності 1/7 частину квартири АДРЕСА_1 подарував ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8 , спадкоємцями після смерті якої є ОСОБА_6 та її діти: ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , які набули право власності на належну померлій частину квартири у рівних частках, по 1/21 частині, що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину, які видані державним нотаріусом Першої Хмельницької державної нотаріальної контори.

Таким чином, власниками квартири АДРЕСА_1 на час розгляду справи у суді першої інстанції є: ОСОБА_6 , якому належало 4/21 частини квартири, ОСОБА_1 - 4/21 частини, ОСОБА_5 - 1/7 частина, ОСОБА_3 - 4/21 частини і ОСОБА_4 - 2/7 частин.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем за заповітом після смерті якого є ОСОБА_3 , а тому відповідач ОСОБА_3 має право власності на 8/21 частини спірної квартири.

Згідно з технічним паспортом квартира АДРЕСА_1 має загальну площу 56, 6 кв. м та житлову 36, 00 кв. м, складається з трьох житлових кімнат: 1а, площею 12, 2 кв. м, 2а, площею 10, 0 кв. м, і 3а, площею 13, 8 кв. м; кухні, площею 5, 4 кв. м, ванної кімнати, площею 1, 9 кв. м, туалету, площею 1, 0 кв. м, коридорів площами 6, 9 та 2, 9 кв. м, вбудованої шафи, площею 0, 4 кв. м, комори, площею 1, 4 кв. м та балкона, площею 0, 7 кв. м.

Пропорційно до розмірів належних часток у праві спільної часткової власності ОСОБА_7 має право на 6, 85 кв. м; ОСОБА_5 - на 5, 15 кв. м;

ОСОБА_3 - на 13, 71 кв. м і ОСОБА_4 на 10, 3 кв. м.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

За правилом частини другої статті 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

За змістом статей 316 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» якщо виділ частини в будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом, встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності.

Змінюючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову, апеляційний суд керувався тим, що встановлення порядку користування відособленими приміщеннями квартири необхідно проводити відповідно до розмірів належних частин у праві спільної часткової власності з метою усунення можливості відступлення від належних сторонам частин у праві власності спірної квартири.

Таким чином, з огляду на норми законодавства та на викладені обставини справи, суд касаційної інстанції вважає правильним висновки суду першої інстанції у нескасованій частині та висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог

Доводи касаційної скарги про порушення судами процесуального законодавства Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилене клопотання про проведення судової експертизи. У клопотанні про проведення судової експертизи відповідач просив визначити усі можливі варіанти поділу квартири в натурі, однак зазначене питання не було предметом розгляду, відповідний позов сторонами не заявлявся.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Суд касаційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, судом не встановлено достатніх підстав вийти за межі доводів скарги, визначені правилом статті 400 ЦПК України. Верховний Суд в оцінці обґрунтованості та правомірності оскаржуваних рішень, ухвалених у справі, виходить з оцінки тих доводів, що наведені сторонами під час розгляду справи, а також доводів касаційної скарги, не визнаючи за можливе давати оцінки іншим міркуванням, що не були предметом вивчення судами.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 лютого 2017 року у нескасованій частині та рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 07 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко