ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 року

м. Київ

Справа № 686/18943/24

Провадження № 61-1991св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2024 року в складі судді Павловської А. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 січня 2025 року в складі колегії суддів П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.

в справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Офісу Генерального прокурора України про відшкодування моральної шкоди та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Офісу Генерального прокурора про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його права на ефективний засіб юридичного захисту внаслідок надмірної тривалості кримінального провадження № 42017241010000043 з посиланням на вимоги статей 23 та 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Зазначив, що в провадженні слідчих Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області (далі - ГУ НП України в Хмельницькій області) перебуває кримінальне провадження № 42017241010000043, яке порушене за його заявою, а відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) на підставі ухвали слідчого судді Хмельницького міськрайонного судуХмельницької області.

Вважав, що внаслідок неефективного розслідування (яке триває з 2017 року) кримінальної справи особами, які здійснюють свої офіційні повноваження, порушено його права та завдано моральної шкоди. Надмірна тривалість досудового розслідування призвела до моральних страждань, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування, неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність, підривом репутації.

Порушення його прав зафіксовано в незаконних постановах про закриття кримінального провадження, постановах наглядових прокурорів, які свавільно відмовляють в задоволенні його клопотань, рішеннях суду, оригінали яких знаходяться в матеріалах як наглядового, так і кримінального провадження № 42017241010000043.

Просив суд стягнути з держави Україна 10 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

17 жовтня 2024 року рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

27 січня 2025 року постановою Хмельницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2024 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач, посилаючись на надмірну тривалість досудового розслідування кримінального провадження № 42017241010000043, не довів належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральної шкоди та її розмір, а також причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та бездіяльністю відповідача, що є його процесуальним обов`язком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10 лютого 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 січня 2025 року, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить провести розгляд справи за його участі.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Розгляд цієї справи в касаційному порядку проводиться Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19, від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 09 лютого 2021 року в справі № 381/622/17, від 01 березня 2023 року в справі № 925/556/21, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц, від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17, у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2020 року в справі № 201/7621/17, від 03 серпня 2022 року в справі № 461/5201/19, від 17 лютого 2022 року в справі № 550/336/21, про необхідність застосування ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи.

Вказує, що суди не дослідили зібрані в справі докази, не витребували їх за його клопотанням, чим порушили вимоги статті 189 ЦПК України щодо завдань підготовчого засідання.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник Офісу Генерального прокурора - Дикий О. зазначив, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб правоохоронних органів сама собою не може свідчити про незаконну бездіяльність і, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 638/14260/16, від 28 листопада 2018 року в справі № 638/9055/15 та ін.).

Позивач не навів доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями відповідача, що в силу вимог статті 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком позивача, тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили в задоволенні позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 листопада 2017 року до Хмельницької місцевої прокуратури надійшла ухвала слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 листопада 2017 про внесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 щодо невиконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду Хмельницької області в справі № 2270/14181/11 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління у Хмельницькій області, посадовими особами Хмельницького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області (далі - Хмельницький МВ УМВС України в Хмельницькій області), посадовими особами Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області (далі - УДМС у Хмельницькій області).

14 листопада 2017 року відомості за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 382 Кримінального кодексу України (далі - КК України), внесено до ЄРДР за № 42017241010000043.

04 липня 2024 року постановою слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Хмельницькогорайонного управління поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області (далі - СВ Хмельницького РУП ГУ НП в Хмельницькій області) старшого лейтенанта поліції Зеленюка Д. В. зазначене кримінальне провадження № 42017241010000043 закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Встановлено відсутність об`єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 382 КК України, що виражається в тому, що в діях службових осіб Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області та УДМС у Хмельницькій області відсутнє безпосереднє перешкоджання виконанню постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року або бездіяльності щодо цієї постанови, оскільки на момент ухвалення судового рішення була відсутня об`єктивна можливість безпосереднього виконання цього рішення - у подальшому рішення було виконане шляхом видачі нового паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 24-28).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Здійснення правосуддя на засадах верховенства права забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас, одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

За змістом частини першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 612/3521/16-ц).

За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (див. постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року в справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року в справі № 686/13784/21, на які, зокрема, посилається заявник в касаційній скарзі).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Вказані підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює державу, орган влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У постанові від 03 липня 2019 року в справі № 750/1591/18-ц Велика Палата Верховного Суду (на яку посилається заявник) наголосила, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (див. постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 686/21800/21).

Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду в постановах від 20 березня 2019 року в справі № 918/203/18, від 28 жовтня 2020 року в справі № 904/3667/19 виснував про те, що в справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

Саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Сам собою факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал, якими за результатами розгляду скарг позивача зобов`язано відповідача вчинити певні процесуальні дії, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідачів і притягнення їх до відповідальності (див. постанови Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі № 686/27967/19 (провадження № 61-14451св20), від 31 травня 2024 року в справі № 463/9819/21 (провадження № 61-13921св23)ухвалу Верховного Суду від 06 листопада 2024 року в справі № 686/10960/24 (провадження № 61-14765ск24)).

Із постанови від 04 липня 2024 року слідчого відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СВ Хмельницького РУП ГУ НП в Хмельницькій області вбачається, що зазначене кримінальне провадження № 42017241010000043 закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення та встановленовідсутність в діях службових осіб Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій області та УДМС у Хмельницькій області безпосереднього перешкоджання виконанню постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2011 року у справі № 2270/14181/11 (про зобов`язання УДМС України в Хмельницькій області невідкладно вклеїти фотографію у паспорт громадянина України ОСОБА_1 , який видати йому на руки) або бездіяльності щодо цієї постанови, оскільки рішення було виконане шляхом видачі нового паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 24-28).

У березні 2020 року в зв`язку з тривалим невиконанням цього судового рішення ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна про стягнення 11 млрд грн на відшкодування моральної шкоди.

05 жовтня 2020 року рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в справі № 686/8422/20, залишеним без змін постановами Хмельницького апеляційного суду від 19 січня 2021 року та Верховного Суду від 20 вересня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 10 510,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю управління.

Відповідно до практики Верховного Суду в подібних правовідносинах сформульовано висновок про те, що ОСОБА_1 реалізував у провадженні № 686/8422/20 право на відшкодування моральної шкоди за невиконання судового рішення. Чинним законодавством не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за затримку виконання рішення суду про стягнення з державного бюджету відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (постанови Верховного Суду від 13 листопада 2023 року в справі № 686/13017/22, від 18 серпня 2023 року в справі № 686/10621/22, від 13 липня 2023 року в справі № 686/13391/22, від 22 листопада 2022 року в справі № 686/28957/21-ц, від 07 вересня 2022 року в справі № 686/19070/21, від 05 березня 2024 року в справі № 686/23937/23).

Отже, право ОСОБА_1 мати належним чином оформлений документ, що посвідчує його особу, поновлено шляхом видачі нового паспорта. ОСОБА_1 , отримуючи новий паспорт, своїми конклюдентними діями погодився на такий спосіб виконання судового рішення, бо його паспорт, у який за рішенням суду необхідно було вклеїти фотографію, був втрачений.

Встановлені у справі обставини свідчать про те, що органи державної влади вжили всіх можливих заходів для поновлення прав ОСОБА_1 , тому підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.

Верховний Суд вважає, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, застосовано правильно, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справі «Пономарьов проти України»).

Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Доводи заявника про те, що рішення в справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права в різних справах, хоч і в подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Отже, для касаційного перегляду справи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.

Обставини справ, на які посилається заявник в касаційній скарзі, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (про стягнення безпідставно одержаних коштів і за зустрічним позовом про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду), від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (про визнання договору поруки припиненим та про визнання договору поруки частково недійсним), від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 (про поділ спільної сумісної власності подружжя на неподільну річ), від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18 (про визнання дій протиправними, скасування постанови та зобов`язання вчинити дії), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (про зобов`язання вчинити дії), від 09 лютого 2021 року в справі № 381/622/17 (про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу), від 01 березня 2023 року в справі № 925/556/21 (про стягнення збитків), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (про зобов`язання вчинити дії та стягнення компенсації), від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц (про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними), від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (щодо застосування ефективного способу захисту прав), від 04 листопада 2020 року в справі № 201/7621/17 (щодо відшкодування шкоди, завданої викраденням майна під час обшуку), від 03 серпня 2022 року в справі № 461/5201/19, від 17 лютого 2022 року в справі № 550/336/21 та від 17 лютого 2022 року в справі № 550/336/21, (щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок невиконання слідчими вказівок процесуальних керівників, керівника органу досудового розслідування та ігнорування ухвал слідчих суддів, якими їх зобов`язано вчинити певні дії), не є подібними обставинам справи, що переглядається.

Доводи касаційної скарги заявника про те, що суд першої інстанції у порушення вимог статті 189 ЦПК України не витребував докази (документи, які знаходяться в кримінальному провадженні № 42017241010000043), про які зазначав позивач в позовній заяві, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи міститься постанова ГУ НП в Хмельницькій області від 04 липня 2024 року про закриття кримінального провадження № 42017241010000043 від 14 листопада 2017 року, в якій описано встановлені досудовим розслідуванням обставини (а. с. 24-28).

Наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за його участі відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська