Постанова

Іменем України

27 липня 2021 року

м. Київ

справа № 686/19201/15

провадження № 61-3808св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 травня 2020 року у складі судді Салоїд Н. М., додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 листопада 2020 року у складі судді Салоїд Н. М. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Янчук Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні нею.

Позов обґрунтований тим, що вона є власником земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 6810100000:28:001:0559, розташованої на

АДРЕСА_1 . У 2013 році ОСОБА_2 частину цієї земельної ділянки площею 0,0113 га самовільно засадив деревами та огородив парканом з металевої сітки.

За таких обставин ОСОБА_1 просила зобов`язати ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0113 га, розташовану на

АДРЕСА_1 , та демонтувати паркан з металевої сітки, встановлений на земельній ділянці площею 0,15 га з кадастровим номером 6810100000:28:001:0559.

У травні 2019 року ОСОБА_1 збільшила та уточнила свої вимоги, вказавши на те, що під час розгляду справи у суді вона здійснила поділ земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 6810100000:28:001:0559 на дві земельні ділянки площею 0,1384 га (кадастровий номер 6810100000:28:001:0933) та 0,0116 га (кадастровий номер 6810100000:28:001:0932).

Зазначила, що наразі, ОСОБА_2 продовжує самовільно користуватися земельною ділянко площею 0,0116 га з кадастровим номером 6810100000:28:001:0932, за що його притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,0116 га з кадастровим номером 6810100000:28:001:0932 на АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу (знесення) спорудженої огорожі та викорчування (зрізання) багаторічних зелених насаджень.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,0116 га з кадастровим номером 6810100000:28:001:0932 на АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , шляхом знесення (демонтажу) спорудженої огорожі та викорчування (зрізання) багаторічних зелених насаджень. Стягнуто з

ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 487,20 грн та витрати, понесені на проведення експертизи у розмірі 8 000,00 грн.

Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 05 листопада 2020 року зобов`язано ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку з кадастровим номером 6810100000:28:001:0932 на АДРЕСА_1 .

Рішення мотивоване тим, що відповідач самовільно зайняв належну ОСОБА_1 земельну ділянку, засадив її багаторічними земельними насадженнями та встановив на ній паркан із металевої сітки, у зв`язку з чим позивачці чиняться перешкоди у користуванні вказаною земельною ділянкою, тому її порушені права підлягають відновленню.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 04 лютого 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 травня 2020 року та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 05 листопада 2020 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційні скарги апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що саме неправомірні дії ОСОБА_2 , як суміжного землекористувача, призвели до порушення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку. Доводи апеляційних скарг про те, що саме ОСОБА_3 повинен відповідати за пред`явленим позовом, є необґрунтованими, оскільки у справі відсутні достатні та об`єктивні докази про належність розміщених на спірній земельній ділянці багаторічних насаджень та паркану з металевої сітки на праві власності

ОСОБА_3 .

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У березні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 травня 2020 року, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 листопада 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 лютого 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не розмежували обсяги цивільно-правової відповідальності, які несуть особи, що самовільно зайняли земельну ділянку, та поклали на ОСОБА_2 обов`язки знести огорожу та викорчувати багаторічні насадження, тобто усунути наслідки правопорушення, які ним не вчинялися. Крім того, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 753/21153/15-ц,

від 06 лютого 2019 року у справі № 727/5351/17-ц, від 09 липня 2020 року у справі

№ 751/10440/16-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц. Також суд першої інстанції прийняв рішення про права та обов`язки ОСОБА_3 , який не був залучений до участі у справі.

У березні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 травня 2020 року, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 листопада 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 лютого 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 753/21153/15-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 727/5351/17-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі

№ 523/9076/16-ц.

У травні 2021 року ОСОБА_1 подала до суду відзив на касаційні скарги

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , у якому просить відмовити у задоволенні касаційних скарг, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що факт самовільного зайняття саме ОСОБА_2 земельної ділянки, яка належить на праві власності ОСОБА_1 підтверджується відповідними документами, які дослідженні у цій справі судами попередніх інстанцій. Крім того, факт використання ОСОБА_2 спірної земельної ділянки підтверджено ним самим у судовому засіданні під час перегляду цієї справи в апеляційному порядку. Також, враховуючи відмінність предмета спору, підстави позову, змісту позовних вимог та встановлених фактичних обставин, що формують зміст та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, виключається подібність спірних правовідносин у справі

№ 523/9076/16 зі справою, яка розглядається (№ 686/19201/15).

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Встановлені судами обставини

Згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 11 травня

1998 року серії ХМ № 16455, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право власності на землю, ОСОБА_4 був власником земельної ділянки загальною площею 0,15 га з кадастровим номером 6810100000:28:001:0559, яка розташована на території Хмельницької міської ради на АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 жовтня 2012 року щодо майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 успадкувала земельну ділянку розміром 0,1500 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на АДРЕСА_1 , яка належала померлому на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серія ХМ № 16455, виданого виконавчим комітетом Хмельницької міської ради 11 травня 1998 року на підставі рішення виконкому Хмельницької міської ради від 27 лютого 1997 року № 1434, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за ХМ № 16455.

У 2013 році ОСОБА_2 самовільно зайняв частину належної ОСОБА_1 земельної ділянки, засадив її багаторічними насадженнями та встановив на ній паркан із металевої сітки.

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 15 липня

2015 року № 24/17, складеним головним спеціалістом відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства Управління контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства в Хмельницькій області - Гаєвською Т. М., та із акту обстеження земельної ділянки

від 04 серпня 2015 року № 4/100, складеними старшим державним інспектором сільського господарства в Хмельницькій області, заступником начальника Управління - начальником відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства Управління контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства в Хмельницькій області -

Цимбалюком О. П., підтверджується, що частина земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 6810100000:28:001:0559, яка розташована на території АДРЕСА_1 зайнята ОСОБА_2 .

Приписом від 04 серпня 2015 року № 4/5 про усунення порушень вимог земельного законодавства, складеного старшим державним інспектором сільського господарства в Хмельницькій області, заступником начальника Управління - начальником відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства Управління контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства в Хмельницькій області -

Цимбалюком О. П., Семенюка П. І. попереджено про усунення порушення.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02 лютого

2015 року, індексний номер 33012915, виданого Реєстраційною службою Хмельницького міськрайонного управління юстиції Хмельницької області,

ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 6810100000:28:001:0694, розташованої на АДРЕСА_2 , та призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

ОСОБА_2 , вважаючи спірну земельну ділянку (а саме щодо якої позивач звернулася з позовом про усунення перешкод у користуванні) своєю, у 2016 році звернувся з позовом до суду про визнання недійсним державного акту на право власності на землю від 11 травня 1998 року серії ХМ за №16455 - виданого на ім`я ОСОБА_4 , який належить ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 жовтня 2012 року (реєстраційний номер 4417). Зазначавши, що частина земельної ділянки яка перейшла у власність ОСОБА_4 , згідно з протоколом № 5 загальних зборів колгоспу «Комунар» від 19 листопада

1988 року та даних у земельно-кадастровій книзі Хмельницької міської ради, закріплена за будинковолодінням АДРЕСА_2 та перебувала у його користуванні.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 07 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 17 травня

2018 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_2 до

ОСОБА_1 , Хмельницької міської ради, виконавчого комітету Хмельницької міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про скасування рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради, визнання недійсним державного акту, скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов`язання відповідача вчинити дії, відмовлено у зв`язку з недоведеністю зміщення меж земельної ділянки належної ОСОБА_1 .

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 здійснила поділ указаної земельної ділянки на дві земельні ділянки площею 0,0116 га, кадастровий номер 6810100000:28:001:0932, та 0,1384 га, кадастровий номер 6810100000:28:001:0933. 20 жовтня 2017 року Хмельницька міська рада зареєструвала право власності ОСОБА_1 на новостворені земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер записів про право власності 22983636 і 22997029.

Відомості про земельну ділянку, яка огороджена та зайнята багаторічними насадженнями, виявлені в Акті перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки № 9-ДК/18/АП/09/01/ - від 23 січня 2019 року, що складений державним інспектором у сфері державного контролю за використанням земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у Хмельницькій області Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області Кухарчук О. М., в якому зазначено, що земельна ділянка площею 0,0116 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , та належить за праві приватної власності ОСОБА_1 на час проведення перевірки використовується самовільно без правовстановлюючих документів громадянином ОСОБА_2 , який огородив земельну ділянку металевою сіткою і вирощує на ній багаторічні насадження - плодові дерева.

Також те, що ОСОБА_2 чинить ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою, підтверджується листами Управління з питань екології та контролю за благоустроєм міста від 13 листопада 2015 року № 01-05-1047, від 29 жовтня

2015 року № 01-05/984, листами виконавчого комітету ХМР АК від 12 листопада

2015 року № 11-06-90, від 17 вересня 2018 року № 11-06-103, листами Держгеокадастру від 28 лютого 2019 року № 10-22-0.45-1315/2-19, від 29 січня

2019 року № К-520/2-41/6-19.

Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 18 лютого 2020 року

№ 722-723/019:

- фактична площа земельної ділянки, огородженої та зайнятої деревними насадженнями, яка ймовірно перебуває у користуванні ОСОБА_2 та знаходиться за місцем розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:28:001:0932, що розташована на АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ОСОБА_1 , складає 0,0242 га (242 кв. м);

- земельна ділянка, огороджена та зайнята деревними насадженнями, яка ймовірно перебуває у користуванні ОСОБА_2 та знаходиться за місцем розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:28:001:0932, та земельна ділянка кадастровий номер 6810100000:28:001:0933 (дані обмінного файлу), що розташована на АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ОСОБА_1 , накладаються одна на одну. Площа накладення земельних ділянок становить 0,0001 га (1 кв. м) та обмежена точками 1-2-3-4-1;

- частина земельної ділянки, яка огороджена та зайнята багаторічними насадженнями, і ймовірно перебуває у користуванні ОСОБА_2 , входить до складу (розташована у межах) земельної ділянки площею 0,0116 га з кадастровим номером 6810100000:28:001:0932, що розташована на

АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ОСОБА_1 . Площа цієї частини ділянки становить 0,0112 га (112 кв. м) та обмежена точками 1-2-3-4-5-6-7-8-1.

Нормативно-правове обґрунтування

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно з частиною першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Згідно з статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що відповідач порушує права позивача на користування земельною ділянкою, площею 0,0116 га, кадастровий номер 6810100000:28:001:0932, яка розташована на АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_1 на праві власності, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні зазначеною земельною ділянкою, шляхом зобов`язання знести (демонтувати) огорожу та викорчувати (зрізати) багаторічні зелені насадження, які розташовані на вказаній земельній ділянці, оскільки наданими позивачем доказами підтверджується порушення її прав, які у розумінні статті 319 ЦК України, підлягають судовому захисту.

Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про усунення перешкод у здійсненні ОСОБА_1 права користування своїм майном, оскільки встановлені обставини свідчать про порушення її прав, як власника земельної ділянки на користування нею.

Наведені у касаційній скарзі ОСОБА_3 доводи про те, що суди не розмежували обсяги цивільно-правової відповідальності, які несуть особи, що самовільно зайняли земельну ділянку, та поклали на ОСОБА_2 обов`язки знести огорожу та викорчувати багаторічні насадження, тобто усунути наслідки правопорушення, які ним не вчинялися, є безпідставними, оскільки із матеріалів справи вбачається, що актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 15 липня

2015 року № 24/17, актом обстеження земельної ділянки від 04 серпня 2015 року

№ 4/100, приписом від 04 серпня 2015 року № 4/5 про усунення порушення, листами Управління з питань екології та контролю за благоустроєм міста від 13 листопада 2015 року № 01-05-1047, від 29 жовтня 2015 року № 01-05/984, листами виконавчого комітету ХМР АК від 12 листопада 2015 року № 11-06-90, від 17 вересня 2018 року

№ 11-06-103, листами Держгеокадастру від 28 лютого 2019 року № 10-22-0.45-1315/2-19, від 29 січня 2019 року № К-520/2-41/6-19, актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельною ділянкою № 9-ДК/18/АП/09/01/ - від 23 січня 2019 року, підтверджується самовільне використання без правовстановлюючих документів ОСОБА_2 земельної ділянки площею

0,0116 га, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Крім того, ОСОБА_2 у суді не заперечував щодо зазначеного факту, а саме користування земельною ділянкою позивача.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд першої інстанції прийняв рішення про його права та обов`язки, якого не було залучено до участі у справі, є необґрунтованими, оскільки скаржником не доведено належними та допустимими доказами про належність ОСОБА_3 на праві власності паркану та багаторічних зелених насаджень.

У своїх касаційних скаргах заявники зазначають, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду

від 20 червня 2018 року у справі № 753/21153/15-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 727/5351/17-ц, від 09 липня 2020 року у справі № 751/10440/16-ц та постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

Так, у справі № 753/21153/15-ц Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову у зв`язку з доведеністю факту самовільного зайняття відповідачами частини земельної ділянки, належної позивачу, і самочинного будівництва на ній металевої конструкції (навісу), що свідчить про порушення прав позивача щодо вільного володіння і користування своїм майном.

Переглядаючи справу № 727/5351/17 у касаційному порядку, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову, оскільки встановлення відповідачами на спірній земельній ділянці огорожі зі сторони не тільки своєї земельної ділянки, але і з АДРЕСА_3 , власником якої є позивач, порушені права позивача, якому чиняться перешкоди у користуванні та розпорядженні нею.

Залишаючи касаційну скаргу без задоволення Верховний Суд у справі

№ 751/10440/16 погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову у зв`язку з тим, що відповідач своїми діями, які полягали у будівництві паркану на спірній земельній ділянці, здійснив самовільне захоплення належної позивачу земельної ділянки.

Висновки, наведені судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі не суперечать наведеним заявниками позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду у справах № 753/21153/15-ц, № 727/5351/17, № 751/10440/16, та не свідчать про неоднакове застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.

Разом з тим, наведена заявниками постанова Верховного Суду від 17 квітня

2018 року у справі № 523/9076/16-ц,у якій предмет позову є визнання дій засновників ТзОВ «Норма Плюс» незаконними, відміна статуту товариства та відшкодування моральної шкоди, а предметом перегляду Великою Палатою Верховного Суду була ухвала суду першої інстанції, залишена без змін ухвалою апеляційного суду, про відмову у відкритті провадження у зв`язку з тим, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, що свідчить про відсутність тотожності спору зі справою, яка переглядається.

Доводи заявників про те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України), не знайшли свого підтвердження.

У касаційних скаргах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не вказали, які саме докази не досліджено судами, які клопотання було необґрунтовано відхилено судами. Тобто посилання у касаційних скаргах на оскарження заявниками судових рішень, з підстав, визначених пунктом 4 частини другої статті 389 цього Кодексу, є лише формальним.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, зроблених Європейським судом з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц), враховуючи, що порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що заявникам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційних скарг не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судами порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційні скарги є необґрунтованими та підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 26 травня 2020 року, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 листопада 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик