Постанова

Іменем України

01 червня 2022 року

м. Київ

справа № 686/23170/19

провадження № 61-13802св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ,

треті особи: орган опіки та піклування Хмельницької міської ради, ОСОБА_5 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , підписану адвокатом Дем`яновим Юрієм Миколайовичем, на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 16 грудня 2020 року в складі судді Чевилюк З. А. та на постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 липня 2021 року в складі колегії суддів П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивувало тим, що відповідно до кредитного договору № 014/8711/82/14242 від 15 червня 2007 року банк надав ОСОБА_5 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 85 000 дол. США на строк до 14 червня 2017 року зі сплатою 13,5 % річних, а позичальник зобов`язалася належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 15 червня 2017 року було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 . Крім того, 15 червня 2007 року між позивачем та ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 було укладено договір про передачу в іпотеку банку квартири АДРЕСА_2 , що належить іпотекодавцям на праві спільної власності в рівних частках кожному. Позивач указував, що рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 19 листопада 2018 року в справі № 678/194/18 стягнуто з ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 70 833 дол. США, яке залишається невиконаним. Позивач указував, що станом на 24 травня 2019 року заборгованість за кредитним договором складає 169 296,16 дол. США, зокрема, заборгованість за кредитом 70 833 дол. США та заборгованість за відсотками в розмірі 98 463,16 дол. США.

З огляду на викладене АТ «Райффайзен Банк Аваль» просило суд ухвалити рішення, яким звернути стягнення на квартиру загальною площею 66,8 м? за адресою: АДРЕСА_3 та квартиру загальною площею 26,9 м? за адресою: АДРЕСА_4 шляхом їх продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижче за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 16 грудня 2020 року позов задоволено: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/8711/82/14242 від 15 червня 2007 року в сумі 169 296,16 дол. США звернуто стягнення на квартиру загальною площею 66,8 м? за адресою: АДРЕСА_3 та квартиру загальною площею 26,9 м? за адресою: АДРЕСА_4 шляхом їх продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижче за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Судове рішення мотивовано тим, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого іпотекою, іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд зазначив, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання й припинення іпотеки, а тому вказана обставина не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Відхиляючи доводи відповідачів щодо пропуску банком позовної давності, суд зазначив, що вчинення у 2009 році виконавчого напису, який у подальшому було скасовано, не свідчить про зміну кредитором строку виконання основного зобов`язання. Суд також відхилив посилання відповідачів на неможливість звернення стягнення на майно, право користування яким мають діти, без отримання дозволу органу опіки та піклування, вказавши, що дії з реєстрації малолітніх дітей у спірних квартирах вчинено відповідачами після укладення договорів іпотеки без отримання згоди іпотекодержателя.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 21 липня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , задоволені частково, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 грудня 2020 року змінено з викладенням його резолютивної частини в такій редакції:

«Позов задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/8711/82/14242 від 15 червня 2007 року в розмірі 16 211,86 дол. США, з яких 7 631,70 дол. США - заборгованість за кредитом, 8 580,16 дол. США - заборгованість за відсотками:

звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за договором іпотеки від 15 червня 2007 року, де іпотекодавцем є ОСОБА_1 , шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження;

звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_5 , яка є предметом іпотеки за договором іпотеки від 15 червня 2007 року, де іпотекодавцями є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Судове рішення в частині звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_5 не підлягає виконанню протягом дії Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, пред`явивши вимоги до майнових поручителів (іпотекодавців) 23 серпня 2019 року, банк пропустив позовну давність за вимогами щодо щомісячних платежів, які повинні були здійснюватися до 23 серпня 2016 року, а тому розмір заборгованості, в рахунок якої належить звернути стягнення на предмет іпотеки, підлягає зменшенню. Колегія суддів установила, що після закінчення строку кредитування 14 червня 2017 року (термін дії договору) банк продовжував нараховувати відсотки до 24 травня 2019 року. Оскільки право банку на нарахування відсотків після спливу визначеного договором строку кредитування припинилося, суд зробив висновок, що позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення відсотків, нарахованих за межами строку кредитування, задоволенню не підлягають. Суд апеляційної інстанції також прийняв до уваги положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Апеляційний суд відхилив доводи представника ОСОБА_2 про те, що банк, пред`явивши 14 травня 2009 року боржнику досудову вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі, змінив строк виконання основного зобов`язання та пропустив строк на звернення до суду з цим позовом. При цьому колегія суддів виходила з того, що попередження про необхідність погашення простроченої заборгованості за кредитним договором, направлене на адресу позичальника ОСОБА_5 13 травня 2009 року та отримане нею 14 травня 2009 року, за своїм змістом є інформуванням про існування простроченої заборгованості за кредитом та попередженням про необхідність її сплати, тобто не є вимогою про дострокове повернення кредиту.

Аргументи учасників справи

У серпні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасувати як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що до матеріалів справи позивач додав вимоги про усунення порушень основного зобов`язання та іпотечного договору, датовані 27 травня 2019 року, з метою створення штучного уявлення про дотримання строків на звернення до суду за захистом порушеного права. При цьому банк приховав від суду ту обставину, що першу таку вимогу АТ «Райффайзен Банк Аваль» надіслало позичальнику та майновим поручителям ще в травні 2009 року, в якій протягом 30 днів з дати одержання вимоги просило достроково погасити боргові зобов`язання. Вказує, що в червні 2009 року за заявою позивача приватний нотаріус Хмельницького МНО Стець О. М. вчинила виконавчий напис № 1107 на договорі іпотеки, відповідно до якого запропонувала звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення вимог банку за кредитним договором у розмірі 74 332,78 дол. США. Оскільки банк в односторонньому порядку змінив строк виконання основного зобов`язання на 15 червня 2009 року (31ий день з моменту отримання вимоги про усунення порушень), а з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки звернувся до суду лише в серпні 2019 року, відповідач уважає, що наявні підстави для відмови в задоволенні позову з підстав пропуску банком позовної давності. Посилається також на порушення апеляційним судом норм процесуального права в частині відмови в проведенні судово-психіатричної експертизи ОСОБА_2 на предмет усвідомлення ним значення своїх дій при підписанні іпотечного договору.

У грудні 2021 року від АТ «Райффайзен Банк» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що апеляційний суд правильно встановив правову природу вимоги, направленої банком позичальнику в травні 2009 року, та вірно вважав відсутніми підстави для висновку про зміну кредитором у односторонньому порядку строку виконання основного зобов`язання. Зазначає, що термін дії кредитного договору визначено сторонами до 14 червня 2017 року, і саме з цієї дати розпочинає свій відлік трирічна позовна давність. Вказує також, що мало місце переривання позовної давності внаслідок визнання позичальником боргу в 2009 році, а також внаслідок пред`явлення банком в 2018 році до ОСОБА_5 позову про стягнення кредитної заборгованості. Зазначає також, що після визнання недійсним виконавчого напису про звернення стягнення на майно, вчиненого нотаріусом у 2009 році, набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що також зупинило перебіг строку на звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України. Зазначає також про відсутність порушень норм процесуального права апеляційним судом у частині відмови в проведенні судово-психіатричної експертизи ОСОБА_2 на предмет усвідомлення ним значення своїх дій при підписанні іпотечного договору, оскільки такого клопотання відповідач у суді першої інстанції не заявляв.

У грудні 2021 року та січні 2022 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшли:

відзив на касаційну скаргу, в якому відповідачка просить скасувати постанову апеляційного суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та відмовити в задоволенні вказаного позову в зв`язку зі спливом позовної давності, при цьому частково задовольнивши вимоги банку про стягнення відсотків у розмірі 7 574,63 дол. США;

відповідь на відзив позивача на касаційну скаргу, в якому відповідачка не погоджується з доводами АТ «Райффайзен Банк».

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 08 листопада 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суди не застосували висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року в справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року в справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року в справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року в справі № 6-1731цс16 та постановах Верховного Суду від 09 грудня 2019 року в справі № 357/5125/16-ц, від 25 березня 2019 року в справі № 161/19329/13-ц, від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, від 28 лютого 2020 року в справі № 320/10637/14-ц.

Аналіз змісту та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення оскаржуються в частині задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 16 211,86 дол. США. В частині відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 153 084,30 дол. США судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 15 червня 2007 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_5 уклали кредитний договір № 014/8711/82/14242, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 85 000 дол. США на строк до 14 червня 2017 року зі сплатою 13,5 % річних, а позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом і виконати всі інші зобов`язання в порядку та строки, визначені договором.

З метою забезпечення належного виконання ОСОБА_5 зобов`язань за кредитним договором 15 червня 2007 року ОСОБА_1 уклала з банком договір іпотеки, за умовами якого передала в іпотеку квартиру під АДРЕСА_6 .

Згідно з пунктом 1.2 договору іпотеки квартира належить ОСОБА_1 на праві власності. Вартість предмета іпотеки визначена сторонами в сумі 401 261 грн.

ОСОБА_1 на праві власності також належить 1/3 частки в праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_7 .

З метою забезпечення належного виконання ОСОБА_5 зобов`язань за кредитним договором 15 червня 2007 року ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 уклали з банком договір іпотеки, за умовами якого передали в іпотеку квартиру під АДРЕСА_8 .

Згідно з пунктом 1.2 договору іпотеки вказана квартира належить іпотекодавцям у рівних частках кожному на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 26 вересня 2006 року КЕВ м. Хмельницького. Заставна вартість предмета іпотеки визначена сторонами в розмірі 216 711 грн.

Вказана квартира використовується відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 як місце постійного проживання, іншого нерухомого майна відповідачі, в тому числі ОСОБА_4 , на праві власності не мають.

20 жовтня 2011 року ОСОБА_7 після розірвання шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_9 ».

Позичальник ОСОБА_5 належним чином не виконувала зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилася заборгованість. Останній платіж на виконання умов кредитного договору позичальником було здійснено в липні 2009 року.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 листопада 2017 року ОСОБА_2 визнано недієздатним та встановлено опіку над ним, опікуном призначено ОСОБА_3 .

Заочним рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 19 листопада 2018 року в справі № 678/194/18 стягнуто з ОСОБА_5 на користь банку заборгованість за кредитним договором №014/8711/82/14242 від 15 червня 2007 року в розмірі 70 833 дол. США. Рішення суду не виконане.

У травні 2019 року банком на адресу відповідачів направлено вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору, у яких зазначив про необхідність погашення заборгованості за кредитним договором, яка виникла станом на 24 травня 2019 року, в розмірі 169 296,16 дол. США. Вказав, що в разі невиконання зобов`язань щодо погашення заборгованості банком буде розпочато процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суди також установили, що в червні 2009 року за заявою позивача після направлення ним на адресу ОСОБА_5 13 травня 2009 року вимоги про усунення порушень (необхідності сплати простроченої заборгованості), яку позичальник отримала 14 травня 2009 року, приватний нотаріус Хмельницького МНО Стець О. М. вчинила виконавчий напис № 1107 на договорі іпотеки, відповідно до якого запропонувала звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення вимог банку за кредитним договором у розмірі 74 332,78 дол. США.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 08 грудня 2011 року в справі № 2-2218/6192/11 задоволено позов ОСОБА_7 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Стець О. М., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позиція Верховного Суду

У справі, що переглядається, банк пред`явив позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, який апеляційний суд задовольнив частково.

У касаційній скарзі відповідач не заперечує щодо порушення позичальником умов кредитного договору, а також щодо розміру заборгованості, в рахунок погашення якої звертається стягнення на предмет іпотеки, однак посилається на пропуск банком строку на звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулись у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту зі спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18), на яку міститься посилання в касаційній скарзі, зазначено: «Вчинення 14 лютого 2013 року приватним нотаріусом Ковальчуком С. П. виконавчого напису, у якому зазначено, що строк платежу за зобов`язаннями настав 27 липня 2012 року та звернуто стягнення на предмет іпотеки, свідчить про те, що кредитор скористався своїм правом на дострокове повне повернення кредиту, відсотків та інших платежів, що потягло зміну строку виконання основного зобов`язання. Наявність виконавчого напису нотаріуса про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, незалежно від виконання його боржником, не є підставою для нарахування процентів за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, і у такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору. […] Вчиненням виконавчого напису нотаріуса, яким стягнуто всю заборгованість за кредитом, позивач використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, тобто, такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов`язання. ПАТ «Укрсоцбанк» вимог про стягнення з поручителя сплати встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми на підставі положень статті 625 ЦК України не заявляв. Встановивши, що кредитор скористався засобом позасудового захисту свого порушеного права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, чим на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов`язання на 27 липня 2012 року, а даний позов до позичальника та поручителя пред`явлено лише у квітні 2016 року, тобто зі спливом загального строку позовної давності (3 роки), встановленого статтею 257 ЦК України, та шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання, визначених частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій), суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, прийшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог».

У справі, що переглядається:

у кредитному договорі № 014/8711/82/14242 від 15 червня 2007 року сторони передбачили остаточну дату повернення кредиту - 14 червня 2017 року;

13 травня 2009 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» надіслав на адресу ОСОБА_5 (позичальника за кредитним договором) вимогу про усунення порушень основного зобов`язання, яку вона отримала 14 травня 2009 року;

в червні 2009 року банк скористався своїм правом на дострокове погашення кредитної заборгованості та змінив строк виконання основного зобов`язання внаслідок вчинення приватним нотаріусом Хмельницького МНО Стець О. М. виконавчого напису № 1107 на договорі іпотеки, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення вимог банку за кредитним договором у розмірі 74 332,78 дол. США;

з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки АТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся в серпні 2019 року;

ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 , у суді першої інстанції заявив про застосування наслідків спливу позовної давності внаслідок зміни банком строку виконання основного зобов`язання.

За таких обставин, оскільки банк змінив строк виконання основного зобов`язання на червень 2009 року, строк на звернення АТ «Райффайзен Банк Аваль» до суду з цим позовом сплив у червні 2012 року. З урахуванням того, що банк пред`явив позов про звернення стягнення на предмет іпотеки в серпні 2019 року, тобто з пропуском установленої законом трирічної позовної давності, в задоволенні позову слід було відмовити з цих підстав.

Колегія суддів не приймає доводи позивача про переривання позовної давності з таких мотивів.

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18) зроблено висновок, що: «з урахуванням приписів статей 15 16 18 ЦК України, статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного, оскільки статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта особою, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Тлумачення вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником. З урахуванням наведеного, перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки починається від дня, коли у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на відповідний позов, незалежно від того, чи звертався він після цього до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав. […] Звернення стягнення на предмет іпотеки не вказане у статті 264 ЦК України в якості окремої підстави переривання перебігу позовної давності, а також не може вважатися діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу, чи прирівнюватись до пред`явлення позову. Звернення стягнення є реалізацією іпотекодержателем свого права, передбаченого договором іпотеки, та підставою припинення цього права. Повернення стягувачу виконавчого напису (виконавчого документу) також не може переривати перебіг позовної давності за позовними вимогами про звернення стягнення з аналогічних причин».

Отже, звернення АТ «Райффайзен Банк Аваль» у 2009 році до нотаріуса за зверненням стягненням на предмет іпотеки шляхом вчинення виконавчого напису не свідчить про переривання позовної давності.

Інші обставини, з якими позивач пов`язує переривання позовної давності, зокрема, пред`явлення банком позову до ОСОБА_5 про стягнення кредитної заборгованості в 2018 році, не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності, оскільки виникли вже після її спливу в червні 2012 року. При цьому тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах самої позовної давності.

Колегія суддів відхиляє посилання позивача на зупинення перебігу позовної давності внаслідок набрання чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» з таких мотивів.

Перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Під зупиненням перебігу позовної давності слід розуміти таку зміну порядку обчислення строку, за якою в період дії певної обставини перебіг строку зупиняється, а після припинення цієї обставини продовжується в частині, що залишилася. У період зупинення позовної давності час плине, але він не зараховується до позовної давності. До цього строку зараховується лише час, який сплинув до зупинення позовної давності, та строк, що минув після продовження її перебігу. Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) предмет іпотеки, а не встановлює відстрочення виконання зобов`язання. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії закону не підлягає примусовому виконанню. Дія мораторію не впливає на право банку звернутись до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, не перешкоджає ухваленню судом рішення за таким позовом та не свідчить про наявність підстав для зупинення перебігу позовної давності.

Разом із тим у пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_2 не навів переконливих доводів того, яким чином звернення стягнення на квартиру, належну ОСОБА_1 ,порушує його права та інтереси за умови, що ОСОБА_1 належним чином оформлену касаційну скаргу, провадження за якою підлягало б відкриттю, не подала, тобто погодилася із задоволенням позовних вимог, пред`явлених до неї.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 357/5125/16-ц (провадження № 61-15142сво18). За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення в частині часткового задоволення позову про звернення стягнення на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Судові рішення в частині часткового задоволення позову про звернення стягнення на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 підлягають залишенню без змін.

З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги з АТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь держави в порядку статті 141 ЦПК України підлягають стягненню судові витрати, пов`язані з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 14 628 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , підписану адвокатом Дем`яновим Юрієм Миколайовичем, задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 16 грудня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 липня 2021 року в частині часткового задоволення позову акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_8 , у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/8711/82/14242 від 15 червня 2007 року в розмірі 16 211,86 дол. США скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 16 грудня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 липня 2021 року в частині часткового задоволення позову акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_6 , у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/8711/82/14242 від 15 червня 2007 року в розмірі 16 211,86 дол. США залишити без змін.

Стягнути з акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на користь держави судові витрати, пов`язані з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, у розмірі 14 628 грн.

З прийняттям постанови суду касаційної інстанції рішення Хмельницького міськрайонного суду від 16 грудня 2020 року та постанова Хмельницького апеляційного суду від 21 липня 2021 року в скасованих частинах втрачають законну силу й подальшому виконанню не підлягають.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук