Постанова

Іменем України

19 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 686/25385/19

провадження № 61-12789св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , виконавчий комітет Хмельницької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 травня 2020 року в складі судді Стефанишина С. Л. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 липня 2020 року в складі колегії суддів: Грох Л. М., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , виконавчого комітету Хмельницької міської ради про визнання незаконним та скасування рішення.

В обґрунтування позову вказав, що він та ОСОБА_2 є батьками дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає із матір'ю.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 17 листопада 2017 року у справі №686/14512/17, яке набрало законної сили, зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною ОСОБА_3 ; визначено ОСОБА_1 порядок участі у вихованні неповнолітнього сина ОСОБА_3 шляхом встановлення графіку спілкування.

Не зважаючи на це, ОСОБА_2 продовжує чинити йому перешкоди у спілкуванні з дитиною та умисно не виконує судове рішення, яке знаходиться на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби та за невиконання якого державний виконавець неодноразово виносив постанови про накладення на боржника стягнень.

04 червня 2019 року за заявою ОСОБА_2 служба у справах дітей Хмельницької міської ради надала висновок, затверджений рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 11 липня 2019 року № 601, про підтвердження місця проживання дитини ОСОБА_3 разом з ОСОБА_2 для його тимчасового виїзду за межі України.

Він вважає вказане рішення органу місцевого самоврядування незаконним, прийнятим без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та таким, що підлягає скасуванню, оскільки виконавчий комітет Хмельницької міської ради порушив встановлений законом порядок прийняття рішення, не отримавши та не врахувавши пояснень батька з цього приводу.

Крім того, ОСОБА_2 , з огляду на вказані вище обставини невиконання нею судового рішення від 17 листопада 2017 року, не є особою, на яку поширюється дія частини п`ятої статті 157 СК України та не може самостійно вирішувати питання тимчасового виїзду нашої дитини за межі України.

Всупереч наведеному, оскаржуване рішення виконавчого комітету надає відповідачу можливість покинути територію України із спільною дитиною без згоди батька.

Наведене, на його переконання, свідчить про порушення ОСОБА_2 прав батька на участь у вихованні дитини, зумовлює незаконність рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 11 липня 2019 року № 601 та необхідність його скасування.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 травня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з врахуванням факту визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з матір`ю оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування відповідає інтересам дитини та не порушує законних прав батька ОСОБА_1 щодо виховання дитини, тому позов є необґрунтованим, а наведені позивачем аргументи є припущенням та не знайшли підтвердження під час розгляду справи.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 16 липня 2020 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 травня 2020 року та ухвалено рішення про часткове задоволення позову.

Визнано незаконним рішення Виконавчого комітету Хмельницької міської ради № 601 від 11 липня 2019 року про затвердження висновку служби у справах дітей про підтвердження місця проживання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю, ОСОБА_2 , для її тимчасового виїзду за межі України.

В решті позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що до ОСОБА_2 застосовувалися заходи примусового виконання судового рішення щодо участі ОСОБА_1 у вихованні дитини ОСОБА_3 , відтак відповідно до частини п`ятої статті 157 СК України ОСОБА_2 не має права самостійно вирішувати питання про тимчасовий виїзд дитини за межі України на підставі висновку органу опіки та піклування про підтвердження місця проживання дитини. За таких обставин суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення суперечить частині п`ятій статті 157 СК України та є незаконним, проте на час розгляду цієї справи апеляційним судом вказане рішення виконкому Хмельницької міської ради втратило чинність внаслідок закінчення строку його дії, а отже, не породжує жодних правових наслідків, а тому відсутні підстави для його скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та закрити провадження у справі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова апеляційного суду не враховує інтереси дитини, зокрема її права на фізичний розвиток. Крім того, з урахуванням суб`єктного складу та характеру правовідносин між сторонами позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради мають розглядатися судом у порядку адміністративного, а не цивільного судочинства, а тому провадження у справі підлягає закриттю.

Колегією суддів не переглядається законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оскільки воно було скасовано апеляційним судом.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 27 серпня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 17 листопада 2017 року зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з ОСОБА_3 та визначено порядок участі ОСОБА_1 у вихованні дитини з встановленням графіку спілкування.

Першим відділом державної виконавчої служби міста Хмельницький ГТУЮ у Хмельницькій області відкрито виконавче провадження № 57969640 з виконання виконавчого листа № 686/14512/17-ц від 20 грудня 2018 року, виданого Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області на виконання вказаного судового рішення.

Постановами державного виконавця від 11 травня 2019 року, 08 квітня 2019 року накладено штраф на ОСОБА_2 за невиконання виконавчого листа Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області №686/14512/17-ц щодо зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною та порядку участі у вихованні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

04 червня 2019 року за заявою ОСОБА_2 служба у справах дітей Хмельницької міської ради надала висновок, затверджений рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 11 липня 2019 року № 601 про підтвердження місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_2 для його тимчасового виїзду за межі України.

Не погодившись з цим рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради, ОСОБА_1 у липні 2019 року оскаржив його в порядку адміністративного судочинства до Хмельницького окружного адміністративного суду, однак ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2019 року у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 було відмовлено з тих підстав, що така заява підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У зв`язку з цим, у вересні 2019 року ОСОБА_1 оскаржив рішення виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 11 липня 2019 року № 601 в порядку цивільного судочинства до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо юрисдикції

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до положень статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, трудових, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відтак, вирішуючи питання про наявність або відсутність юрисдикції суду, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

У цій справі спірні правовідносини виникли з приводу реалізації та захисту позивачем його особистих немайнових прав та інтересів, гарантованих Сімейним кодексом України, а тому оскаржуване рішення хоч і прийняте суб`єктом владних повноважень, спрямоване на реалізацію приписів сімейного законодавства та впливає, насамперед, на особисті немайнові права позивача як батька дитини щодо його участі у вихованні дитини.

За таких обставин вказаний спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства, а тому протилежні аргументи касаційної скарги є безпідставними. Крім того, в межах розгляду цієї справи аналогічним доводам відповідача ОСОБА_2 судом апеляційної інстанції була надана належна правова оцінка, висловлена у постанові Хмельницького апеляційного суду від 21 листопада 2019 року, яка набрала законної сили та якою скасовано ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 вересня 2019 року про відмову у відкритті провадження у справі та констатовано, що розгляд цього спору має відбуватись за правилами цивільного судочинства.

Разом із тим, колегія суддів враховує, що Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо юрисдикційності вказаних спорів, зокрема у постановах: від 01 липня 2020 року (справа № 522/23095/16-а, провадження № К/9901/23410/18), від 13 червня 2018 року (справа № 500/6325/17, провадження № 11-548апп18) та від 04 липня 2018 року (справа № 496/4271/16-а, провадження № 11-606апп18).

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо відсутності висновків Верховного Суду з приводу юрисдикційності аналогічних спорів та необхідності, на переконання заявника, передачі касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Щодо оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування

Відповідно до положень статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини і розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Стаття 157 СК України передбачає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила).

Вказані Правила передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред`явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Відповідно до підпункту 1 пункту 4 Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий із батьків відсутній у пункті пропуску.

Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим із батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17-ц (провадження № 14-244цс18) сформулювала висновок, що тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків має відповідати найкращим інтересам дитини і такий дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.

Статтю 157 СК України доповнено частиною п`ятою згідно із Законом № 2234-VIII від 07 грудня 2017 року.

Відповідно до частини п`ятої статті 157 СК України той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов`язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.

Установивши, що до ОСОБА_2 застосовувалися заходи примусового виконання судового рішення щодо участі ОСОБА_1 у вихованні дитини ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що відповідно до частини п`ятої статті 157 СК України ОСОБА_2 не має права самостійно вирішувати питання про тимчасовий виїзд дитини за межі України на підставі висновку органу опіки та піклування про підтвердження місця проживання дитини, та на підставі доказів, що належним чином оцінені, дійшов правильних та обґрунтованих висновків про незаконність оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, зокрема його невідповідність частині п`ятій статті 157 СК України, та порушення прав позивача як батька.

Доводи касаційної скарги про неналежність цих доказів є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З цих же правових підстав колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції прав та інтересів дитини, зокрема у зв`язку із неврахуванням судом негативного відношення дитини до батька. Вказані обставини не були установлені судами попередніх інстанцій, а тому їм не може бути надана оцінка судом касаційної інстанції

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 липня 2020 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара