№ 686/2778/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

24 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 686/2778/17

провадження № 61-10082св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з додатковою відповідальністю «Олешинське»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Олешинська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Керницька Оксана Вікторівна, на постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Костенка А. М., Спірідонової Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року Товариство з додатковою відповідальністю «Олешинське» (далі - ТзДВ «Олешинське») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

Позовну заяву мотивовано тим, що відповідно до державного акта на право колективної власності на землю, виданого на підставі рішення Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 29 лютого 2000 року № 13, ТзДВ «Олешинське» є власником земельної ділянки, площею 3045,2 га, в с. Олешин Хмельницького району Хмельницької області, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 968167 від 30 березня 2009 року, виданим на підставі рішення Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 15 жовтня 2008 року № 3, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,1197 га, кадастровий номер 6825085100:05:003:0023, в с. Олешин Хмельницького району Хмельницької області, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

ТзДВ «Олешинське» вважає, що земельна ділянка, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , накладається на належну товариству земельну ділянку. Таким чином, Олешинською сільською радою Хмельницького району Хмельницької області при вирішенні питання щодо надання ОСОБА_1 земельної ділянки не було враховано, що ця земельна ділянка належить товариству і не може бути передана у власність фізичній особі.

Ураховуючи викладене, ТзДВ «Олешинське» просило визнати недійним державний акт серії ЯЖ № 968167 від 30 березня 2009 року на право власності на земельну ділянку, площею 0,1197 га, кадастровий номер 6825085100:05:003:0023, в с. Олешин Хмельницького району Хмельницької області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міського суду Хмельницької області від 19 грудня 2018 року у складі судді Карплюка О. І. у задоволенні позову ТзДВ «Олешинське» відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що позивач, заявляючи позовні вимоги про скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, не просив визнати незаконним рішення відповідного органу, на підставі якого він виданий, тому його вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 09 квітня 2019 року апеляційну скаргу ТзДВ «Олешинське» задоволено, рішення Хмельницького міського суду Хмельницької області від 19 грудня 2018 року скасовано, позов ТзДВ «Олешинське» задоволено.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 968167, виданий 30 березня 2009 року на підставі рішення Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 15 жовтня 2008 року № 3, відповідно до якого ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,1197 га, кадастровий номер 6825085100:05:003:0023, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, в с. Олешин Хмельницького району Хмельницької області.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив із того, що Олешинська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області під час вирішення питання щодо передачі у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки не врахувала ту обставину, що з 2000 року ця земельна ділянка перебуває на праві колективної власності у позивача і без вирішення питання про припинення права власності позивача на спірну земельну ділянку в передбаченому чинним законодавством України порядку її передача у власність іншій особі неможлива, оскільки призведе до порушення права власності попереднього власника.

Крім того, доводи ОСОБА_1 щодо пропуску позивачем строку позовної давності є безпідставними, оскільки про порушення свого права позивач дізнався в березні 2016 року, коли було відновлено документацію із землеустрою, яка підтверджує право власності позивача на земельну ділянку та вказує на порушення його прав ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Керницька О. В., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просив скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 квітня 2019 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що висновок судового експерта від 09 листопада 2018 року № 571/018 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи є неналежним доказом, оскільки при співставленні земельних ділянок ОСОБА_1 та ТзДВ «Олешинське» експертом були взяті за основу відомості про земельну ділянку ОСОБА_1 , що містяться в Державному земельному кадастрі та відомості про земельну ділянку позивача, межі якої відновлені на підставі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року в справі № 822/5114/14. Однак, якщо дослідити відновлену технічну документацію із землеустрою позивача, то з неї вбачається, що кадастровий план земельної ділянки, який експерт взяв за основу вихідних даних для проведення експертизи, виготовлений з порушеннями, оскільки в ньому не дотримано масштаби, у яких він має бути складений (1:5000).

Крім того, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази, зокрема кадастровий план земельної ділянки позивача; каталог координат; план зовнішніх меж земельної ділянки під господарським двором відповідно до державного акта на право колективної власності позивача; збірний кадастровий план земельних ділянок, та не надав їм належної оцінки у взаємозв`язку із висновком судового експерта від 09 листопада 2018 року № 571/018.

Також ОСОБА_1 вважає, що позивач пропустив строк звернення з позовом до суду, оскільки про порушення свого права позивач знав ще в 2012 році, звертаючись до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_1 , Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, управління Держземагентства у Хмельницькій області, Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» про припинення права власності на землю, визнання недійсним державного акта, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, визнання права власності на землю та припинення державної реєстрації.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 . Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області зазначило, що вимоги, зазначені в касаційній скарзі, є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки у постанові Вищого господарського суду України від 26 жовтня 2017 року в справі № 924/31/17 за позовом ТзДВ «Олешинське» до Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, про скасування рішень Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 10 лютого 2006 року № 6 та від 16 березня 2006 року № 3 встановлено, що «державний акт на право колективної власності на землю, виданий 29 лютого 2000 року Відкритому акціонерному товариству «Олешинське» (далі - ВАТ «Олешинське»), не є належним та допустимим доказом права власності ТзДВ «Олешинське» на земельну ділянку, площею 7,1 га, оскільки державний акт було видано ВАТ «Олешинське» на земельну ділянку, площею 3045,2 га, яка після розпаювання змінилася в розмірах, межах та конфігурації, а відтак є іншим об`єктом». Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази щодо права власності ТзДВ «Олешинське» на спірну земельну ділянку.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Керницька О. В., на постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 квітня 2019 року і витребувано із Хмельницького міського суду Хмельницької області цивільну справу № 686/2778/17.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 лютого 2020 року справу призначено судді-доповідачу Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Керницька О. В., підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

Рішенням депутатів Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 29 лютого 2000 року № 13 ВАТ «Олешинський», правонаступником якого є ТзДВ «Олешинське», видано державний акт на право колективної власності на землю, відповідно до якого ВАТ «Олешинський» передано у колективну власність земельну ділянку, площею 3045,2 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року, в справі № 822/5114/14 позов ТзДВ «Олешинський» до управління Держземагентства у Хмельницькому районі Хмельницької області, Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Олешинська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області, про зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність управління Держземагентства у Хмельницькому районі Хмельницької області, яка виявилась у незабезпеченні збереження частини технічної документації із видачі державного акта на право колективної власності на землю ТзДВ «Олешинське», правонаступника ВАТ «Олешинський».

Зобов`язано управління Держземагентства у Хмельницькому районі Хмельницької області вчинити дії з метою відновлення архівних матеріалів технічної документації з виготовлення державного акта на право колективної власності на землю ВАТ «Олешинський», яке є попередником ТзДВ «Олешинське», зокрема акт про передачу довгострокових межових знаків; технічного завдання на складання акта; висновку державного органу земельних ресурсів про права третіх осіб на використання земельних ділянок; кадастрових планів земельних ділянок (господарських дворів), складених за результатами зйомки; відомостей обчислення площі; відомостей обробки теодолітного ходу та вираховування координат поворотних точок земельних ділянок (господарських дворів) з прив`язкою до пунктів геодезичної мережі; експлікації земельних ділянок (господарських дворів) згідно з формою 6-зем; проекту роздержавлення і приватизації земель ВАТ «Олешинський».

У іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення набрало законної сили.

На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року, залишеного без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року, здійснено відновлення архівних матеріалів технічної документації з виготовлення державного акта на право колективної власності на землю ВАТ «Олешинський».

30 березня 2016 року Державним фондом управління Держгеокадастру у Хмельницькому районі Хмельницької області прийнята на зберігання документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ТзДВ «Олешинське».

30 березня 2009 року на ім`я ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЖ № 968167 на право власності на земельну ділянку, площею 0,1197 га, кадастровий номер 6825085100:05:003:0023, в с. Олешин Хмельницького району Хмельницької області, для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до висновку судового експерта від 09 листопада 2018 року № 571/018 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи земельна ділянка, площею 0,1197 га, кадастровий номер 6825085100:05:003:0023, яка належить ОСОБА_1 , накладається на земельну ділянку ТзДВ «Олешинське», місце розташування якої визначено на основі лінійних координат, вказаних у постанові про закінчення виконавчого провадження за результатами відновлення технічної документації із землеустрою ТзДВ «Олешинське» відповідно до рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року в справі № 822/5114/14, площа накладення земельних ділянок становить 0,1186 га, тобто 99 %, та обмежена точками 1-2-3-4-5-1 (див. план накладення меж, додаток № 9).

27 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області із заявою про застосування строків позовної давності (а. с. 65).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права в межах доводів та вимог касаційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Оцінюючи обраний позивачем спосіб захисту, судам потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини п`ятої статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частиною третьою статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 911/2701/17 (провадження № 12-258гс18) вказано, що «частиною п`ятою статті 116 ЗК України унормовано, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Земельні ділянки формуються як об`єкти цивільних прав: власності, постійного користування, оренди відповідно до закону, і припинення прав щодо цих об`єктів також має відбуватись виключно у відповідності до закону».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року в справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) зазначила, що «у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право ОСОБА_3 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) вказано, що «підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року в справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18) зазначила, що «державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку».

У постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року в справі № 911/1480/18 вказано, що «офіційні дані Публічної кадастрової карти України дійсно можуть бути доказом у справі за умови їх відповідності наведеним вимогам статей 73 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а саме, що на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, які входять в предмет доказування. Можливість суду самостійно на основі даних Публічної кадастрової карти України встановити факт саме накладення земельних ділянок по суті потребує, щоб такі спірні земельні ділянки були внесені до Державного земельного кадастру та відображені на вказаній карті. При цьому, жодною із сторін не надано висновку з цих самих питань, однак, з`ясування відповідного питання має значення для визначення того, чи накладаються земельні ділянки, які належать позивачу, на земельну ділянку, передану СТ «Економіст» у постійне користування на підставі рішення Гнідинської сільської ради народних депутатів від 27 вересня 2001 № 77 відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 000331 від 10 грудня 2001 року та огороджену парканом з розсувними воротами. Дослідження відповідної обставини дійсно потребує спеціальних знань. Крім того, у зв`язку з тим, що саме позивачем, як ініціатором судового провадження у даній справі, не надано доказів знаходження вказаних ділянок на території відповідача, а для з`ясування вказаної обставини суд дійшов висновку щодо необхідності призначення у даній справі судової земельно-технічної експертизи, місцевий суд мотивовано попередньо поклав судові витрати за проведення такої експертизи саме на позивача. Однак, судова експертиза була не проведена, оскільки позивачем не здійснено її оплату, хоча такий обов`язок покладався саме на відповідну особу».

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

У статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що на підставі рішення Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 29 лютого 2000 року № 13 ВАТ «Олешинський», правонаступником якого є ТзДВ «Олешинське», видано державний акт на право колективної власності на землю, відповідно до якого товариству передано у колективну власність земельну ділянку, площею 3045,2 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

30 березня 2009 року на ім`я ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЖ № 968167 на право власності на земельну ділянку, площею 0,1197 га, кадастровий номер 6825085100:05:003:0023, в с. Олешин Хмельницького району Хмельницької області для ведення особистого селянського господарства.

Таким чином, Олешинська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області, вирішуючи питання щодо передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,1197 га, кадастровий номер 6825085100:05:003:0023, не врахувала, що ця земельна ділянка з 2000 року перебуває на праві колективної власності у ТзДВ «Олешинське», і, не вирішивши питання щодо припинення права власності товариства на спірну земельну ділянку в передбаченому чинним законодавством України порядку, передала її у власність іншій особі.

Однак колегія суддів не може погодитися з висновками, викладеними у постанові суду апеляційної інстанції, в частині вирішення питання щодо застосування строків позовної давності з таких підстав.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) обставини.

При цьому положення частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, тому обов`язок доведення відомостей про термін, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

У постанові від 27 червня 2018 року в справі № 61-/894/16-ц (провадження № 61-5386св18) Верховний Суд сформулював такі висновки щодо застосування статті 261 ЦК України: «аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо».

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 22 липня 2014 року заява № 36157/08, GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, суд зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло привести до відмови в позові. Проте суд не навів ніяких обґрунтованих причин для невзяття до уваги цього важливого аргументу (§ 22, 23).

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що строк позовної давності в цій справі необхідно рахувати з 30 березня 2016 року, тобто з дати, коли місцевий фонд управління Держгеокадастру у Хмельницькому районі прийняв на зберігання документацію із землеустрою ТзДВ «Олешинське», яка була відновлена на підставі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2015 року в справі № 822/5114/14, оскільки, саме з цієї дати позивач довідався про порушення його права власності на землю відповідачами. Відновленою документацією із землеустрою підтверджено право позивача на спірну земельну ділянку та вказано на порушення права власника ОСОБА_1 .

Однак з матеріалів справи вбачається, що 12 червня 2012 року ТзДВ «Олешинське» зверталося до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_1 , Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, Управління земельних ресурсів Хмельницької районної державної адміністрації про припинення права власності на землю, визнання недійсним державного акта на землю серії ЯЖ № 968167 від 30 березня 2009 року, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 28 січня 2014 року в справі № 686/12680/13-ц позовну заяву ТзДВ «Олешинське» до ОСОБА_1 , Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, Управління земельних ресурсів Хмельницької районної державної адміністрації про припинення права власності на землю, визнання недійсним державного акта на землю серії ЯЖ № 968167 від 30 березня 2009 року, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 207 ЦПК України 2004 року.

Отже, викладеним доведено, що про порушення свого права ТзДВ «Олешинське» було відомо ще в 2012 році, адже товариство вже зверталося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на землю.

Установивши, що позовні вимоги є обґрунтованими, однак заявлені з пропуском строку позовної давності, необхідно відмовити у позові з підстав пропуску строку позовної давності при зверненні до суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Перевіривши в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ТзДВ «Олешинське», у зв`язку з пропуском строку позовної давності при зверненні до суду.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з цим із ТзДВ «Олешинське» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 280,00 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Керницька Оксана Вікторівна, задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міського суду Хмельницької області від 19 грудня 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 квітня 2019 року скасувати, і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Товариства з додатковою відповідальністю «Олешинське» до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, відмовити.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Олешинське» на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору за подання касаційної скарги, у розмірі 1 280,00 (одна тисяча двісті вісімдесят) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк