Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 686/4808/19-ц

провадження № 61-7934св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2019 року у складі судді Чевилюк З. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 10 березня 2020 рокуу складі колегії суддів: Грох Л. М., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 04 серпня 1995 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 . За час шлюбу ними побудовано житловий будинок АДРЕСА_1 та придбано земельну ділянку за цією самою адресою, які оформлені на відповідача.

Вважала, що 3/4 частки зазначеного житлового будинку належить їй на праві особистої приватної власності та не може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки половина коштів, які були витрачені на його будівництво, належали їй особисто, а інша половина коштів були спільними коштами подружжя. Відповідач матеріально не був спроможний будувати будинок, оскільки на час будівництва перебував на тимчасових заробітках і мав низький дохід. Земельна ділянка придбана ними за їхні спільні грошові кошти, тому належить їм на праві спільної сумісної власності.

Ураховуючи викладене, позивач просила суд визнати за нею право власності на 3/4 частки житлового будинку АДРЕСА_1 та право власності на 1/2 частку земельної ділянки, що знаходиться за цією самою адресою.

У серпні 2019 року ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги, мотивувавши їх тими самими обставинами, просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 та право власності на 1/2 частку земельної ділянки.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 серпня 2019 року до справи залучено третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2019 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що постановою Хмельницького апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 686/6330/18-ц з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 стягнуто борг за договором позики в розмірі 30 830 доларів США та 16 880 євро. Також на належний сторонам житловий будинок АДРЕСА_1 накладено арешт.

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, що відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17).

Суд також зазначив, що відповідач позов визнав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 10 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши, що на час звернення позивача з цим позовом до суду в межах виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 30 830 доларів США та 16 880 євро боргу за договором позики накладено арешт на спірне майно, неповідомлення суду про наявність цих обставин, фактичну відсутність спору між сторонами, суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.

При цьому суд послався на усталену судову практику Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України: від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 686/4808/19-ц з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про поділ майна подружжя призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не визначив спірне майно як таке, що набуто за час шлюбу і належить до спільної сумісної власності подружжя, а суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком. Також суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв визнання позову відповідачем і у порушення частини четвертої статті 206 ЦПК України не постановив ухвалу про відмову у прийнятті такого визнання.

Висновки судів щодо уникнення сторонами грошових зобов`язань відповідача не відповідають обставинам справи.

Таким чином, судами неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права та право на справедливий суд, внаслідок чого порушено право позивача мирно володіти своїм майном.

При цьому ОСОБА_1 посилається на постанови Верховного Суду України: від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 04 серпня 1995 року ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 . За час шлюбу ними побудовано житловий будинок АДРЕСА_1 та придбано земельну ділянку за цією самою адресою, які оформлені на відповідача.

20 грудня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір позики, за умовами якого останній отримав у позику 32 080 доларів США та 16 880 євро.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 липня 2018 року у справі № 686/6330/18 стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в розмірі 1 338 462,80 грн.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року вищезазначене рішення суду першої інстанції змінено та стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в розмірі 30 830 доларів США та 16 880 євро (а. с. 64-66).

Судові рішення ухвалено до пред`явлення цього позову.

Постановою приватного виконавця Лабчука Р. М. від 03 липня 2019 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом від 19 червня 2019 року № 686/6330/18-ц, виданим Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області на підставі вказаного судового рішення (а. с. 68).

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 березня 2019 року замінено сторону виконавчого провадження - стягувача ОСОБА_3 , на його правонаступника - ОСОБА_4 , у виконавчому провадженні за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики (а. с. 67).

Постановою приватного виконавця Лабчука Р.М. від 25 липня 2019 року накладено арешт на рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_5 , зокрема, на житловий будинок загальною площею 245,5 кв. м, житловою площею 77,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 71-72), який є предметом цього спору.

Крім того, постановою приватного виконавця Лабчука Р. М. від 18 вересня 2019 року здійснено опис майна боржника, у тому числі спірного житлового будинку (а. с. 73-75).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржені судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17) зроблено висновок, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Аналогічний по суті висновок зроблений у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року в справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), яка також стосувалася поділу майна подружжя при подібних фактичних обставинах.

Таким чином, установивши, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі й ОСОБА_5 визнав позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, на яке у виконавчому провадженні про стягнення з останнього на користь ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_4 , заборгованості за договором позики накладений арешт, суди зробили правильний висновок, що поділ майна подружжя в обраний подружжям спосіб порушує майнові права та інтереси ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_4 ,як кредитора й направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника, тому сторони діють очевидно недобросовісно та зловживають своїхми правами стосовно кредитора, при відсутності спору між собою, знаходячись у шлюбі.

Вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 89 263-264 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків Верховного Суду України у постановах: від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, щодо застосування норм статей 57 60 СК України у справах про поділ майна подружжя не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини наведених справ і цієї справи є різними, тому що предметом розгляду цієї справи є майно, на яке накладено арешт у порядку виконання судового рішення.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не постановив ухвалу про відмову у прийнятті визнання позову відповідачем не заслуговують на увагу, оскільки це не вплинуло на правильне вирішення справи, а з формальних міркувань не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення (частина друга статті 410 ЦПК України).

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Імексбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «Імексбанк» Матвієнка Андрія Анатолійовича залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк