ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

справа № 686/4890/24

провадження № 61-17628св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2024 року, ухвалене у складі судді Заворотної О. Л., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 листопада 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом до держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що в провадженні слідчих Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області (далі - ГУНП в Хмельницькій області) перебуває кримінальне провадження № 12012240010000370, яке порушено за його заявою 31 липня 2007 року, а відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) на підставі ухвали слідчого судді Хмельницького міськрайонного судуХмельницької області.

Вказував на те, що розслідування триває з 2007 року, досі не завершене і на час його звернення до суду становить біля 16 років, що свідчить про його неефективність, адже за такий строк орган досудового розслідування мав би або закрити провадження, або звернутися до суду з обвинувальним актом.

Внаслідок неефективного розслідування кримінальної справи особами, які здійснюють свої офіційні повноваження, порушено його права і завдано йому моральної шкоди. Надмірна тривалість кримінального провадження призвела до моральних страждань, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом ділової репутації тощо. Моральна шкода, завдана йому незаконними рішеннями, полягає у марнуванні часу, який він змушений був витрачати на оскарження незаконних постанов, докладанні додаткових зусиль для організації свого життя. Систематичність та регулярність цих незаконних рішень свідчить про моральне та психологічне насилля над ним.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив судстягнути з держави Україна 5 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконних рішень та бездіяльності посадових осіб держави Україна, що призвело до порушення його конвенційного права на ефективний засіб юридичного захисту внаслідок надмірної тривалості кримінального провадження № 12012240010000370 згідно з частиною першою статті 23 ЦК України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2024 року у позові ОСОБА_1 до держави Україна в особі ГУ НП в Хмельницькій області про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 21 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2024 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку про те, що позивач не довів порушення його права у зв`язку з наявною тривалістю вказаного кримінального провадження, а отже, й заподіяння йому внаслідок цього моральної шкоди.

Водночас апеляційний суд зазначив, що потерпілим у кримінальному провадженні № 12012240010000370 визнано Приватне підприємство «Банкір» (далі - ПП «Банкір»), а ОСОБА_1 визнано представником юридичної особи - потерпілого ПП «Банкір». Позивач як представник юридичної особи ПП «Банкір» в силу закону (частина четверта статті 55 КПК України) не може бути і не є потерпілим у цьому кримінальному провадженні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У грудні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що він одноосібним власником Приватного підприємства «Банкір» та вся власність цього підприємства і саме підприємство є його приватною власністю, а тому помилково посилався на те, що представнику потерпілого (ПП «Банкір») не може бути завдано моральної шкоди, як в звичайних ТОВ, АТ, ПАТ, ДП та інших юридичних утвореннях.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 201/7621/17 (провадження № 61-13725св19), від 14 лютого 2022 року у справі № 550/336/21 (провадження № 61-16672св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 461/5201/19 (провадження № 61-2271св21).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У січні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31 липня 2007 року за заявою керівника ПП «Банкір» ОСОБА_1 порушена кримінальна справа № 19/4538, за наступними обставинами, викладеними в заяві: ОСОБА_2 шляхом обману та зловживання довірою власника ПП «Банкір» ОСОБА_1 при виконанні договору купівлі-продажу від 24 листопада 2004 року, укладеного між ПП «Банкір» і ПП «Продторг-1», заволодів 2 870 кг сушеного абрикосу, чим спричинив ПП «Банкір» матеріальну шкоду в особливо великих розмірах, у сумі 38 314,50 грн.

05 грудня 2012 року ця справа перереєстрована у кримінальне провадження № 12012240010000370 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, його досудове розслідування здійснює СВ Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12012240010000370 триває.

Постановою начальника ВРЗСГД СВ Хмельницького МВ УМВСУ в Хмельницькій області Гандзьошина М. В. від 23 вересня 2013 року потерпілим у вказаному кримінальному провадженні визнано ПП «Банкір», а ОСОБА_1 - представником юридичної особи - потерпілого ПП «Банкір».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що надмірною тривалістю кримінального провадження йому завдано маральної шкоди.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року, заява № 68490/01).

Гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року у справі № 686/13188/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 336/10216/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 зазначала, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що постановою начальника ВРЗСГД СВ Хмельницького МВ УМВСУ в Хмельницькій області Гандзьошина М. В. від 23 вересня 2013 року потерпілим у кримінальному провадженні № 12012240010000370 визнано ПП «Банкір», а ОСОБА_1 - представником юридичної особи - потерпілого ПП «Банкір».

За змістом частини першої статті 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди,

Відповідно до частини четвертої статті 55 КПК України потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства.

Суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позивач як представник юридичної особи ПП «Банкір» в силу закону (частина четверта статті 55 КПК України) не є потерпілим у кримінальному провадженні № 12012240010000370.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів порушення його права у зв`язку з наявною тривалістю вказаного кримінального провадження, а отже, й заподіяння йому внаслідок цього моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Суди попередніх інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаних позовів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судових рішень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, Верховним Судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 липня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник