Постанова
Іменем України
22 січня 2020 року
м. Київ
справа № 686/9356/15-ц
провадження № 61-21533св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - заступник керівника Хмельницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 27 лютого 2017 року, постановлене колегією у складі суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Пастощука М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року заступник керівника Хмельницької місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Хмельницької міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_2 про відшкодування збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
Позовна заява прокурора мотивована тим, відповідачі є власниками приміщення магазину та нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 26 березня
2009 року № 1581 і договору купівлі-продажу від 29 серпня 2011 року № 9387.
Рішенням Хмельницької міської ради від 25 грудня 2013 року № 69 їм надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1146 га за вказаною адресою для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Разом із тим, ОСОБА_2 та ОСОБА_2 не оформили право оренди вказаної земельної ділянки та використовують її без внесення плати за землю, внаслідок чого територіальній громаді завдано збитки на суму 100 192,32 грн у вигляді упущеної вигоди.
За таких обставин прокурор просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_2 на користь Хмельницької міської ради 100 192,32 грн майнової шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 грудня 2016 року, ухваленим у складі судді Карплюка О. І., у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що законодавством не передбачено підстав для відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, а у відповідачів відсутня заборгованість зі сплати земельного податку за спірну земельну ділянку.
Короткий зміст рішенням суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 27 лютого
2017 року задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора Хмельницької області, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 грудня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Хмельницької міської ради 81 277,42 грн майнової шкоди.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що протягом 2009-2014 років відповідачі спільно користувались земельною ділянкою комунальної власності, що розташована по АДРЕСА_1 , використовуючи її для обслуговування належних їм нежитлових приміщень. При цьому, відповідачі не оформили та не зареєстрували право оренди земельної ділянки та не сплачували власнику землі орендну плату.
Апеляційний суд врахував спільну бездіяльність ОСОБА_2 та ОСОБА_2 у здійсненні передбачених законом заходів зі своєчасного оформлення права користування земельною ділянкою, що призвело до неодержання територіальною громадою реальних доходів.
Крім того, апеляційний суд зазначив, що збитків територіальній громаді завдано з вини відповідачів, а тому на останніх має бути покладений солідарний обов`язок з їх відшкодування.
Визначаючи розмір збитків, апеляційний суд зазначив, що у заявлений позивачем період відповідачами сплачено земельний податок на загальну суму 18 914,90 грн, тому дійшов висновку про зменшення розміру відшкодування на вказану суму.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 і ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення Апеляційного суду Хмельницької області
від 27 лютого 2017 року та залишити в силі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 грудня 2016 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано матеріали цивільної справи № 686/9356/15-ц з Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області та зупинено виконання рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 27 лютого 2017 року до закінчення касаційного перегляду справи.
Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»
(далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
07 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 686/9356/15-ц передано судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року зупинено провадження у справі № 686/9356/15-ц до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 917/1739/17.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року поновлено провадження у справі № 686/9356/15-ц.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням апеляційним судом положень статті 156 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), оскільки вказана стаття визначає вичерпний перелік підстав для відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам і не передбачає настання цивільно-правової відповідальності щодо відшкодування збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючого документа.
На думку заявників, прокурором не доведено, що упущена вигода (доходи) не є абстрактною, а дійсно могла бути отримана в разі отримання відповідачами правовстановлюючого документа.
Також заявники вказують, що апеляційним судом помилково не застосовано наслідки спливу позовної давності, оскільки загальна позовна давність для звернення до суду із даним позовом спливла 02 грудня 2014 року, а прокурор звернувся до суду 12 травня 2015 року.
Крім того, заявники вказують, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відшкодування шкоди шляхом солідарного стягнення коштів з відповідачів, оскільки таке стягнення не передбачено законодавством.
Відзив (заперечення) на касаційну скаргу до Верховного Суду не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що відповідачі є власниками приміщення магазину та нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 згідно договору дарування № 1581 від 26 березня 2009 року та договору купівлі-продажу № 9378 від 29 серпня 2011 року.
Рішенням 32-ої сесії Хмельницької міської ради від 25 грудня 2013 року № 69, відповідачам надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 0,1146 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 для обслуговування приміщення магазину та нежитлового приміщення.
Суди встановили, що відповідачі право оренди земельної ділянки своєчасно не оформили, хоча фактично користуються нею. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для надання її в оренду до управління земельних ресурсів та земельної реформи міської ради надійшов 18 грудня 2014 року.
Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради № 192
від 12 березня 2015 року затверджено акт визначення розміру збитків за фактичне використання відповідачами земельної ділянки без правовстановлюючих документів від 16 лютого 2015 року, згідно якого за період з 01 грудня 2011 року до 01 грудня 2014 року збитки (упущена вигода від неотримання орендної плати) склали 100 192,32 грн, виходячи із нормативної грошової оцінки земельної ділянки 971,42 грн за 1 кв.м.
Судами встановлено, що 12 березня 2015 року, 14 серпня 2015 року та
20 липня 2016 року ОСОБА_2 сплатила земельний податок за спірну земельну ділянку за 2012-2016 роки в сумі 11 288,92 грн. Крім того, ОСОБА_2 сплатила цей податок у період з 13 березня 2015 року до
05 квітня 2016 року в сумі 7 625,98 грн. Всього відповідачами сплачено земельного податку на суму 18 914,90 грн.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 213 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду частково не відповідає.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
За змістом статей 122 123 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України) збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом указаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина.
За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.
Судами встановлено, що відповідачі використовували земельну ділянку по АДРЕСА_1 для обслуговування об`єкта нерухомого майна без відповідних документів (договорів), які б посвідчували право на таке користування та орендну плату не сплачували.
Таким чином, предметом позову у цій справі є стягнення з власників об`єкту нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.
Отже, немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
З огляду на викладене відповідачі як фактичні користувачі земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегли у себе кошти, які мали сплатити за користування нею, зобов`язані повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).
Вказане відповідає висновкам викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18).
З огляду на викладене правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні.
Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 14 січня 2019 року у справі № 912/1188/17, від 21 січня
2019 року у справі № 902/794/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 922/587/18, від 03 квітня 2019 року у справі № 686/18993/17-ц.
Колегія суддів не вбачає правових підстав для відступу від цих висновків.
Збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання.
Втім, на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
За таких обставин апеляційний суд помилково кваліфікував правовідносини між сторонами, як такі, що виникли внаслідок завдання збитків у зв`язку з використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів.
Повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом
jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження
№ 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).
З`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
За таких обставин касаційний суд дійшов висновку, що Хмельницька міська рада має право на стягнення з відповідачів безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою в порядку
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що відповідачі користувались спірною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та без внесення орендної плати, дійшов по суті правильного висновку про необхідність задоволення позову, однак ухвалив рішення без застосування норми права, що підлягала застосуванню.
Доказів на спростування розрахунку коштів, які необхідно було сплачувати за користування спірною земельною ділянкою відповідачами не надано.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права вказують на існування підстав для зміни мотивувальної частини рішення апеляційного суду.
Посилання заявників щодо незастосування наслідків спливу позовної давності обґрунтовано відхилені апеляційним судом, який виходив з того, що відповідачі використовували земельну ділянку без правовстановлюючих документів відповідно з 2009 та 2011 років, тобто з часу набуття ними права власності на нежитлові приміщення, та до дня укладення сторонами договору оренди землі від 13 квітня 2016 року. Вказані обставини стали відомі працівникам управління земельних ресурсів та земельної реформи Хмельницької міської ради 12 січня 2015 року, тому на час звернення прокурора з позовом до суду (14 травня 2015 року) позовна давність у спірних правовідносинах не спливла.
Доводи касаційної скарги про безпідставність покладення на відповідачів солідарного обов`язку з відшкодування збитків не є підставою для відмови у задоволенні позову, з урахуванням зміни рішення апеляційного суду касаційним судом, оскільки законодавством не заборонено стягнення з відповідачів безпідставно збережених коштів за фактичне спільне користування земельною ділянкою в солідарному порядку.
Касаційна скарга не містить доводів про незаконність та необґрунтованість оскарженого рішення апеляційного суду в іншій частині, у зв`язку із чим згідно вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України підставою для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування судами норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду апеляційної інстанцій змінити шляхом зміни його мотивувальної частини та її викладенням в редакції цієї постанови. Крім того, необхідно поновити виконання рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 27 лютого 2017 року.
Керуючись статтями 400 402 409 412 416 418 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 27 лютого 2017 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Поновити виконання рішення Апеляційного суду Хмельницької області
від 27 лютого 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович